Захист інтересів відповідача проти позову

Право на судовий захист в позовному провадженні в рівній мірі належить як позивачу, так і відповідачу. А тому принцип процесуальної рівноправності сторін у цивільному процесі забезпечує рівні можливості для захисту їх інтересів під час вирішення правового спору в суді. Відповідач наділений комплексом прав на захист проти пред’явленого позову.

До способів захисту інтересів відповідача належать: відзив на позовну заяву (відзив), заперечення щодо відповіді позивача на відзив та зустрічний позов (Правильною має бути назва «Зустрічна позовна заява»).

Відзив на позовну заяву – це заперечення відповідача, що стосуються правомірності виникнення та розвитку процесу у справі або матеріально-правової вимоги позивача по суті та сприяють захисту його інтересів.

Відзив на позовну заяву належить до заяв по суті справи (ч. 2 ст. 174 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України подання відзиву на позовну заяву є правом відповідача. Проте, якщо відповідачем є державний орган чи орган місцевого самоврядування, суд може зобов’язати його подати відзив на позовну заяву.

Згідно ч. 1 ст. 174 ЦПК України відзив на позовну заяву подається обов’язково в письмовій формі. Вимоги до змісту відзиву на позовну заяву передбачені ст.. 178 ЦПК України.

Строк подання відзиву на позовну заяву визначений для загального позовного провадження ч. 7 ст. 178 ЦПК України та для спрощеного – ч.1 ст. 278 ЦПК України – відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Отже строк для подання відзиву має бути визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (п. 8 ч. 2 ст. 187 ЦПК України) .

Відзив на позовну заяву спрямований на опротестування позову з метою досягнення повного чи часткового його відхилення, відмови в задоволенні позову судом. А тому відзив на позовну заяву відповідача може містити матеріально-правові та процесуально-правові доводи щодо неправомірності пред’явлення позовних вимог.

Матеріально-правовий доводи полягають в тому, що відповідач, не заперечуючи проти виникнення процесу у справі, заперечує матеріально-правову вимогу позивача (наведення обставин, що спростовують вимогу позивача). Такі доводи можуть виражатись в оспорюванні фактів та правових аргументів, зазначених позивачем. Оспорювання фактів підстав позову може підтверджуватись наведеними відповідачем доказовими фактами, несумісними з фактами підстав позову (напр., факт завдання шкоди, може заперечуватись фактом необережних дій самого позивача).

Доводи відповідача можуть стосуватись і обґрунтувань позивачем свої вимог, посилань позивача на закони та інші нормативні акти, їх зміст, значення та застосування у конкретній ситуації.

Щоб опротестувати підстави позову, відповідачу необхідно довести одне із трьох:

1) не існування наведених позивачем юридичних фактів; 2) існування протилежних юридичних фактів; 3) наведені позивачем факти не є юридичними.

Відповідь суду на матеріально-правові доводи відповідача повинна бути дана у рішенні, яким вирішується справа по суті і яким дається правова відповідь на заявлені позивачем вимоги.

Процесуально-правові доводи виражаються в тому, що відповідач, не торкаючись матеріально-правової вимоги позивача, висловлює сумнів щодо правомірності виникнення процесу у справі, а саме звертає увагу суду на порушення процесу у даній справі. Використовуючи процесуально-правові доводи проти позову, відповідач намагається довести, що процес виник незаконно (неюрисдикційність, непідсудність справи тощо).

Процесуально-правові доводи проти позову спрямовані на припинення процесу без ухвалення рішення у справі.

Процесуально-правові доводи у цивільному процесі, як правило, вказують на такі недоліки процесу, які суд повинен усунути з власної ініціативи. У разі задоволення процесуально-правових доводів постановляється ухвала про припинення провадження у справі без ухвалення рішення суду – це або ухвала про закриття провадження у справі, або ухвала про залишення позовної заяви без розгляду. У першому випадку доведена абсолютна неправомірність процесу (повторне звернення до суду з тотожним позовом неможливе), у другому – повторне звернення до суду з тотожним позовом можливе, якщо позивачем будуть усунені допущені ним порушення.

Процесуально-правові доводи не слід ототожнювати з іншими доводами процесуального характеру при реалізації відповідачем процесуальних прав змагального характеру (напр., відповідач може доводити неможливість задоволення заяви позивача про допит свідка, оскільки він є недієздатним). Такі доводи не протистоять позову та не спрямовані на оспорювання правомірності процесу; вони є вираженням реалізації процесуальних прав, які в рівній мірі належать обом сторонам.

Заперечення щодо відповіді позивача на відзив – це пояснення міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

Заперечення щодо відповіді позивача на відзив належать до заяв по суті справи (ч. 2 ст. 174 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України подання заперечень щодо відповіді позивача на відзив є правом відповідача. Проте, якщо відповідачем є державний орган чи орган місцевого самоврядування, суд може зобов’язати його подати заперечення щодо відповіді позивача на відзив.

Згідно ч. 1 ст. 174 ЦПК України заперечення щодо відповіді позивача на відзив подаються обов’язково в письмовій формі. Щодо вимог до змісту заперечень застосовуються правила ч. 3-5 ст. 178 ЦПК України. Заперечення підписується відповідачем або його представником.

Згідно ч. 4 ст. 180 ЦПК України заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасникам справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. Слід зазначити, що в ч. 2 ст. 187 ЦПК України не передбачено визначення строку для подання відповідачем заперечень щодо відповіді позивача на відзив. Проте, суд, враховуючи дію принципу рівноправності сторін, повинен, керуючись ст.. 180 ЦПК України, визначити в ухвалі про відкриття провадження у справі такий строк.

 Строк подання відзиву на позовну заяву визначений ч. 7 ст. 178 ЦПК України – відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Отже строк для подання відзиву має бути визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (п. 8 ч. 2 ст. 187 ЦПК України).

 

Зустрічний позов – одна із форм звернення до суду за судовим захистом.

Мета зустрічного позову – не тільки «погасити» первісний позов, але й задоволити власні вимоги відповідача до позивача.

Інститут зустрічного позову дає можливість шляхом спільного розгляду первісних та зустрічних вимог більш повно врахувати правові відносини сторін. Він відповідає вимогам процесуальної економії, сприяє швидкому здійсненню правосуддя з можливо меншими затратами учасників процесу часу та коштів.

Зустрічний позов протистоїть первісному позову в цілому та є самостійним способом захисту відповідача. Зустрічному позову притаманні усі ознаки позову; він також має предмет, підставу та зміст; повинен бути пред’явлений у формі позовної заяви з дотриманням встановлених ЦПК вимог.

Вимоги до форми та змісту зустрічної позовної заяви передбачені ст.. 194 ЦПК Ураїни.

Ч. 1 ст. 193 ЦПК України встановлено строк подання зустрічної позовної заяви – відповідач має право пред’явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Таким чином, керуючись ч. 7 ст. 178 ЦПК України – зустрічна позовна заява подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати зустрічну позовну заяву не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Отже строк для подання зустрічної позовної заяви має бути визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (п. 8 ч. 2 ст. 187 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 193 ЦПК України у випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Часова межа для подання зустрічної позовної заяви є процесуальним строком, тому у разі його пропущення відповідачем з поважної причини суд може застосувати наслідки, визначені у ст.ст. 126-127 ЦПК України, тобто поновити строк.

За допомогою зустрічного позову відбувається зміна процесуального статусу сторін: первісний позивач набуває статусу відповідача, а первісний відповідач – статусу позивача.

Цьому способу захисту відповідача притаманні ті особливості, що обумовлені його зустрічним характером стосовно до первісного позову. А саме:

1. Зустрічний позов може бути пред’явлений у вже відкритому провадженні, порушеному за позовом протилежної сторони - позивача;

2. Зустрічний позов подається для спільного розгляду з первісним позовом до суду за місцем розгляду первісного позову. Це означає, що зустрічна позовна заява подається через канцелярію того суду, в якому розглядається первісна позовна заява. В зустрічній позовній заяві обов’язково потрібно зазначити, який суддя розглядає первісну позовну заяву. Разом з тим, слід пам’ятати, що відповідно до ч. 6 ст. 30 ЦПК України це правило не застосовується, коли відповідно до інших визначених у цій статті правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов (це спірне законодавче положення).

3. Щоб вимога відповідача могла бути визнана зустрічним позовом, вона повинна бути взаємопов’язана із первісним позовом. Характер цього зв’язку визначений законодавчо у ч. 2 ст. 193 ЦПК.

Поряд із загальним правилами закон встановлює спеціальні умови, за наявності яких можливим є прийняття до розгляду зустрічного позову одночасно з первісним (ст.. 193 ЦПК).

1. позов може бути прийнятий як зустрічний, якщо його задоволення виключає повністю або частково задоволення первісного.

Виключає задоволення первісного позову такий зустрічний позов, який опротестовує або підриває підстави первісного (напр., позову про відшкодування збитків, завданих невиконанням договору, протиставляється зустрічний позов про недійсність цього договору; позову про стягнення аліментів – зустрічний позов про оспорювання батьківства).

В інших випадках пред’явлення зустрічного позову пов’язано із запереченням підстав первісного позову та спрямовано на підтвердження певних права відповідача (напр., позову про втрату права на житло може протистояти зустрічний позов про вселення у спірну квартиру).

2. позов може бути прийнятий як зустрічний, якщо вимоги за позовами можуть зараховуватись. Відповідач пред’являє однорідну вимогу, яка може бути зарахована в погашення пред’явленого до нього позивачем позов (напр., зустрічний позов про відшкодування завданої позивачем шкоди майну проти первісного позову про стягнення позичених відповідачу в борг та вчасно не повернутих грошей. В цьому випадку зустрічний позов направлений на зарахування первісного позову в цілому або в частині (в залежності від співвідношення їх розмірів).

Зустрічний позов з метою зарахування може випливати із різних підстав. Але можливим є, що в підставах первісного та зустрічного позовів є одні і ті ж юридичні факти. Сутність зв’язку між первісними та зустрічними вимогами полягає у можливості припинення вимог позивача шляхом зарахування вимог відповідача. Зустрічний позов, що пред’являється з метою зарахування, не виключає задоволення первісного позову. Відповідач в такому випадку взагалі не оспорює пред’явлених до нього вимог, але просить зарахувати зустрічну вимогу.

3. якщо обидва позови взаємопов’язані та їх розгляд є доцільним, а, отже, призведе до біль швидкого та правильного вирішення спору.

Взаємопов’язаність як умова при прийнятті зустрічного позову має місце тоді, коли вимога відповідача та позивача виникає із одного і того ж правовідношення та коли в обґрунтування тієї чи іншої вимоги наводяться одні і ті ж факти (напр., позови про поділ майна та поділ вкладу – грошей, нажитих за час шлюбу, проти позову про розірвання шлюбу;; зустрічний позов наймача про повернення йому суми, сплаченої наймодавцеві, якщо наймодавець пред’явив позов про повернення зданої в найм речі).

Слід мати на увазі, що закон передбачає в цьому випадку не тільки взаємний зв’язок первісного та зустрічного позовів, але й доцільність спільного розгляду.

Позов, який не має зазначених ознак, не є зустрічним.

Про прийняття зустрічної позовної заяви суд постановляє ухвалу. Після цього ухвалою об’єднує первісну та зустрічну позовні заяви в одну справу для спільного розгляду (ч. 7 ст. 188 ЦПК України).

За результатами розгляду цивільної справи, суд повинен дати відповідь як щодо вимог первісної, так і щодо вимог зустрічної позовних заяв у рішенні суду в даній справі.

 

 

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: