Договір контрактації сільськогосподарської продукції

 

Договір контрактації с/г продукції розглядається в декількох галузях права і відповідних нормативно-правових актах. Його регламентують ст. 713 ЦК України та ст.ст. 272–274 ГК України. Він посідає чільне місце серед договірних відносин з реалізації с/г продукції в аграрному праві України. Необхідно також зазначити, що положення ГК України у вказаних статтях є спеціальними стосовно положень ЦК України, тому вони мають переважне значення в регулюванні відносин із закупівлі с/г продукції за договором контрактації. З іншого боку, якщо окремі питання не врегульовані спеціальним законом, то мають застосовуватися положення ЦК України[69]. З цієї точки зору розглянемо договір контрактації с/г продукції. Адже застосування цього право­чину вимагає системних знань і розуміння його місця в системі сучасних господарсько-правових договорів.

Розвиток українського законодавства щодо договору контрак­тації після проголошення незалежності здійснювався так. Діяла попередня редакція ЦК України від 18.07.1963 року, в якому гл. 24 була присвячена державній закупівлі с/г продукції у колгоспів, радгоспів та інших господарств. Вона містила дві статті, що регла­ментували договір контрактації с/г продукції та його зміст. Мінсіль­госппродом були розроблені Примірні, а не Типові контракти (договори). При укладанні контракту (договору) сторони вже мали право самостійно визначати умови контракту або договору, крім тих, що передбачені чинним законодавством. Тому багатьма право­вими інституціями і сьогодні договір контрактації ототожнюється з державним замов­ленням. Це можна бачити, наприклад, у гл. XIV Інструкції про порядок ведення систематизації законодавства в органах проку­ратури – «Заготівля і закупка с/г продукції»[70].

Із проголошенням суверенітету України договір контрактації не втратив своєї актуальності, оскільки з метою забезпечення стабілізації економіки республіки встановили, що в плані на 1992 р. для підприємств, об’єднань і організацій незалежно від форм власності та відомчої підпорядкованості запроваджується єдине державне замовлення Української РСР на поставку продукції та виконання робіт (послуг), у тому числі сільгосппродукції[71].

Указом Президента України «Про державне замовлення в Україні»[72] передбачалося, що на час переходу економіки України до ринкових відносин, формування вільного ринку продукції с/г державне замовлення є обов’язковим до виконання. Пізніше це положення було скасоване і було запроваджене правило, згідно з яким замовники за державним контрактом здійснювали реалізацію контрактів шляхом закупок товарів на ринку відповідної продукції або розміщення їх серед виконавців незалежно від форм власності за договірними цінами. У разі наявності вибору виконавців завдання розміщувалося на конкурсній основі. Виконавці державних конт­рактів самостійно забезпечували їх виконання необхідними мате­ріально-технічними ресурсами. Взаємовідносини та відпові­дальність сторін контракту починають повністю визначатися госпо­дарськими угодами, укладеними згідно з чинним законодавством.

Але в цілому державою було визнано, що з ліквідацією дер­жавної системи контрактації с/г продукції усталена інфраструктура збуту продукції виявилася неспроможною забезпечити ефективне функціонування аграрного ринку. З’явилося багато комерційних посередницьких структур, які не мали відповідної матеріально-технічної бази і купували продукцію за непрозорими схемами, що призвело до значної тінізації ринку. Потрібна була спеціальна рин­кова інфраструктура для здійснення прозорих процедур продажу продукції виробниками безпосередньо споживачам, у т.ч. посеред­ницьким комерційним структурам, а також розгалужена заготі­вельно-збутова мережа, зорієнтована на велику кількість продавців і покупців та різних товарних партій продукції[73].

Для розв’язання цієї проблеми у червні 2000 року Президент України видав Указ «Про першочергові заходи щодо формування і функціонування аграрного ринку»[74]. В Указі було поставлено два основні завдання: створення ринкової інфраструктури, форм і меха­нізмів організованої оптової торгівлі та спрямування товаропотоків с/г продукції через прозорі процедури аграрного ринку.

Із прийняттям Цивільного та Господарського кодексів Украї­ни, що вступили в дію одночасно, змінилася і правова політика щодо договору контрактації. Перший Кодекс розмістив вказаний договір у гл. 54, що регламентує купівлю-продаж, та відніс його до договірних зобов’язань. Другий – у гл. 30 «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності». Суттєвим недо­ліком сучасного законодавства є той факт, що регулювання договорів контрактації с/г продукції здійснюється нормами обох кодексів, що викликає певні суперечності в разі їх застосування.

ГК України передбачає, що господарсько-торговельна діяль­ність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації с/г продукції та іншими договорами. Отже, стороною договору контрактації можуть бути лише суб’єкти господарювання, а саме:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підпри­ємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці.

Відповідно до ст. 272 ГК України державна закупівля с/г продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі с/г продукції. Таким чином, специфічною ознакою договору контрактації є закупівля с/г продукції для державних потреб[75].

 

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, АТ, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб’єктів господарської діяльності України всіх форм власності – монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов’яз­ковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення.

Придбання продукції для пріоритетних державних потреб за рахунок державних коштів здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель». Засади та загаль­ний порядок формування державного замовлення на поставку (заку­півлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення пріоритетних державних потреб визначаються законом. Особливості відносин, що виникають у зв’язку з поставками (закупівлею) для пріоритетних державних потреб с/г продукції, продовольства, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регу­люються відповідно до закону.

Таким чином, відносини щодо закупівлі с/г продукції для державних потреб регулюються перш за все положеннями ст.ст. 272–274 ГК України, що регламентують договір контрактації, законами України «Про поставки продукції для державних потреб» та «Про здійснення державних закупівель», а також спеціальними нормативними актами. Найсуттєвішою відмінністю цього договору від договору звичайної контрактації є згадана вище вказівка про статус сторони, яка виступає заготівельником.

Відмінності договору контрактації від договору поставки (а також від інших видів договорів купівлі-продажу) полягають в особливостях контрактованого товару: по-перше, предметом договору контрактації є лише с/г продукція у сирому вигляді або така, що пройшла первинну (тільки найнеобхіднішу обробку). Якщо ж продукція зазнала промислової обробки, то вона вже є продовольчим товаром, який може бути предметом договору поставки чи іншого виду купівлі-продажу, але не контрактації. Під с/г продукцією (с/г товарами) відповідно до абз. 2 п. 2.15 ст. 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України»[76] та пп. 14.1.234 п. 14.1 ст. 14 ПК України потрібно розу­міти товари, зазна­чені у групах 1–24 Українського класифікатора товарів ЗЕД (УКТ ЗЕД) згідно із Законом України «Про Митний тариф України», якщо при цьому такі товари (продукція) виро­щуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовля­ються, виробляються, пере­робляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах).

До с/г продукції (товарів) також належать відходи, отримані при виробництві с/г продукції (товарів), визначені у групах 1–24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України «Про Митний тариф України»[77], а саме:

– органічні добрива (гній, перегній, пташиний послід, а також полова, бадилля тощо);

– суміші органічних та мінеральних добрив, у яких частка органічних добрив становить більше 50 % від загальної ваги таких сумішей;

– усе біологічне паливо та енергія, отримані при переробці та утилізації с/г продукції (товарів) та їхніх відходів (біогаз, біодизель, етанол, тверде біопаливо, у виробництві якого була використана с/г продукція (її відходи) в розмірі більше 50 % від усієї використаної продукції, електрична енергія, пара, гаряча вода тощо).

По-друге, договір контрактації укладається лише щодо майбутніх товарів, які ще підлягають вирощуванню (наприклад, зерно, овочі тощо) чи виробництву в умовах с/г (худоба, птахи). Отже, момент виконання не тільки не збігаєть­ся з моментом укладання договору, а й значно віддалений від нього у часі (як правило, набагато більше ніж при договорі поставки).

 

Крім того, вирощування с/г продукції пов’язане з умовами, що не залежать від волі виробника: адже можливі й посухи, непередбачені розміри повені, масове захворювання худоби тощо.

Тому при порушенні умов договору контрактації (як правило, щодо кількості товару) досить часто трапляються випадки, коли виробник звільняється від відповідальності, оскільки остання базується на принципі вини (ст. 614 ЦК України), і якщо виробник доведе, що порушення зобов’я­зання сталося внаслідок випадку або неперебор­ної сили, то згідно зі ст. 617 вказаного Кодексу він звільняється від відповідальності за таке порушення. Доказами на підтвердження наявності природних та інших об’єктивних факторів, що свідчать про відсутність вини виробника, можуть бути відповідні довідки ветеринарного нагляду, метеослужби тощо[78].

За договором контрактації виробник с / г продукції (виробник) зобов’язується передати заготівельному (закупівельному) або пере­робному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов’язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її. Таким чином, договір контрактації є двостороннім, консесуальним, оплатним, типовим. Оплатність відносин виражається в оплаті закуповуваної продукції.

ЦК України у ст. 713 надає цивілістичне визначення договору контрактації с/г продукції, відповідно до якого за договором контрактації с/г продукції виробник с/г продукції зобов’язується виробити визначену договором с/г продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю продук­цію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

Крім того, в частині другій цієї статті прямо зазначено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про

купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, ЦК України посилається на загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, а ГК України передбачає певні особливості такого господарського договору. Вони полягають у встановленні істотних умов договору, а саме:

– видів продукції (асортименту), номера державного стан­дарту або технічних умов, гранично допустимого вмісту у продукції шкідливих речовин;

– кількості продукції, яку контрактант приймає безпосеред­ньо у виробника;

– ціни за одиницю, загальної суми договору, порядку та умов доставки, строків здавання-приймання продукції;

– обов’язків контрактанта щодо надання допомоги в органі­зації виробництва с/г продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

– взаємної майнової відповідальності сторін у разі невико­нання ними умов договору;

– інших умов, передбачених Типовим договором контрак­тації с/г продукції, затвердженим у порядку, встановленому КМ України.

Крім того, в ГК України визначено порядок виконання гос­подарських договорів контрактації та відповідальність за цими договорами.

Отже, зазначені вище умови при укладенні договору конт­рактації на основі державного замовлення набувають статусу істот­них, і в разі відсутності в договорі вказівок хоча б щодо однієї з них договір уже не може вважатися укладеним.

Для наочності у таблиці 1 наведено порівняння істотних умов господарсько-правових договорів про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти та контрактації с/г продукції.

Таблиця 1

 

Порівняння істотних умов договорів

 

№ з/п	Договори
	про закупівлю	контрактації с/г продукції
1	2	3
1	предмет договору (найменування, номенклатура, асортимент)	види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин
2	кількість товарів, робіт і послуг та вимоги щодо їхньої якості	кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника
3	порядок здійснення оплати	–
4	ціна договору	ціна за одиницю, загальна сума договору
5	термін та місце поставки товарів, надання послуг, виконання робіт	порядок і умови доставки
6	строк дії договору	строки здавання-приймання продукції
7	права та обов’язки сторін	–
8	зазначення умови щодо можливості зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків	–
9	відповідальність сторін	взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору

Закінчення табл. 1

 

1	2	3
10	–	обов’язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва с/г продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства
11	затверджено Типовий договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти[79] та Інструкцію щодо заповнення Типового договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти	ГК України прямо передбачено розроблення Типового договору контрактації с/г продукції, затвердженого в порядку, встановленому КМ України, та Положення про контрактацію с/г продукції, яке затверджується КМ України

 

Інструкція щодо заповнення Типового договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти передбачає, що сторони мають право при укладанні договору про закупівлю товарів, робіт чи послуг за державні кошти замість найменувань «Замовник» та «Учасник» використовувати найменування сторін, передбачені ЦК та ГК України для окремих видів договорів. Тому в цей договір, якщо він відповідає умовам договору контрактації с/г продукції, сторонами можуть бути вписані «Виробник» та «Контрактант».

На жаль, після проголошення незалежності України був розроблений, але не прийнятий і до сьогоднішнього дня проект положення «Про порядок укладення та виконання договорів контрактації», дію якого передбачалося поширити на відносини із с/г виробниками. Усе це ставить с/г виробника у скрутне становище щодо реалізації його продукції. Він став залежним від заготівель­ників та посередників, які зазвичай отримують більше коштів, ніж сам виробник. Тож очевидно, що нагальним є прийняття ВР України відповідного закону, в якому б відбивалися загальні положення про договір контрактації с/г продукції та контроль їх виконання[80].

Велике значення у правовому регулюванні і забезпеченні єдності в практиці укладення договорів контрактації має Типовий договір, який до цього часу також не розроблений. Він має відобра­жати найбільш істотні загальні питання, без яких неможливим є укладення договору, і, оскільки вони є нормативними актами, то обов’язкові для учасників договірних відносин. Сторони не мають права вносити в договори зміни та доповнення, які суперечать Типовому договору.

Типові договори контрактації – це нормативні акти, що регулюють найбільш важливі загальні питання, за допомогою яких компетентні органи керують укладанням договорів контрактації. Типові договори контрактації як нормативні акти сприяють належ­ному правовому регулюванню договірних відносин, пов’язаних із контрактацією с/г продукції, тому що:

а) норми, зафіксовані в Типових договорах, обов’язкові для учасників правовідносин, пов’язаних із контрактацією с/г продукції;

б) якщо сторони не включають в конкретний договір норми, необхідні для регулювання цих відносин, то діють обов’язкові норми Типового договору;

в) при включенні сторонами в конкретний договір норм, що суперечать Типовому договору, ці норми визнаються недійсними, і належить застосовувати норми Типового договору[81].

Як уже зазначалося раніше, сторонами договору контрактації с/г продукції є виробник і контрактант. Згідно із пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України с/г товаровиробник – це юридична особа неза­лежно від організаційно-правової форми, яка займається вироб­ництвом с/г продукції та/або розведенням, вирощуванням та вило­вом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, і здійснює операції з її постачання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про стимулювання роз­витку сільського господарства на період 2001–2004 років»[82] с/г това­ровиробником може бути фізична або юридична особа, яка займається виробництвом с/г продукції, переробкою власновироб­леної с/г продукції та її реалізацією. Наявність статусу суб’єкта підприємницької діяльності в цьому разі не є обов’язковою. У цьому законі також визначено, що с/г підприємство (включаючи особисте селян­ське, фермерське, рибальське та рибницьке господарства) – це юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка с/г продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50% від загальної суми виручки.

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»[83] визна­чає с / г товаровиробника як фізичну або юридичну особу незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий дохід, отриманий від операцій з реалізації с/г продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності с/г угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів’я с/г тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75% загальної суми валового доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які ведуть особисте селянське господарство.

Враховуючи час прийняття цих нормативних актів, необхідно погодитися з тим, що с/г товаровиробником можна вважати того виробника, у якого загальна сума валового доходу становить 75% від загального обсягу доходу, що надходить від с/г діяльності.

За визначенням договору контрактації с/г продукції, наведе­ним раніше відповідно до ГК України, контрактантом може бути підприємство чи організація, тобто юридична особа, яка згідно зі своїми установчими документами здійснює закупівлю с/г продукції.

В окремих випадках особа, що має статус контрактанта, прямо визначається нормативно-правовим актом. Наприклад, згідно зі ст. 8 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»[84], суб’єктами державних заставних закупівель зерна є: с/г товаровиробники, зер­нові склади, Аграрний фонд та інші суб’єкти державних заставних закупівель зерна, визначені чинним законодавством. Аграрний фонд відповідно до покладених на нього завдань: виступає в установ­леному законодавством порядку замовником під час закупівлі товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету; продає або купує на Аграрній біржі[85] (до її створення – на акреди­тованих товарних біржах) об’єкти державного цінового регулю­вання[86] з/або до державного інтервенційного фонду[87] і має право на придбання та продаж об’єктів державного цінового регулювання для потреб державного інтервенційного фонду, а також на продаж об’єктів державного цінового регулювання, які були конфісковані або підлягають продажу відповідно до закону; за рішенням КМ України здійснює закупівлю або продаж визначених об’єктами державного цінового регулювання товарів, не пов’язаних з дер­жавним ціновим регулюванням. При цьому ціни закупівлі або продажу не повинні бути вищими/нижчими більш як на 20 % максимальної/мінімальної інтервенційної ціни, встановленої на поточний маркетинговий період для об’єкта державного цінового регулювання[88].

Контрактант зобов’язується сприяти виробникові у вироб­ництві продукції за договором контрактації с/г продукції. Таким чином, договір контрактації певною мірою опосередкує відносини з виробництва продукції. В Україні с/г визнане пріоритетною галуззю, тому існує чимало нормативних актів різного рівня, що встанов­люють відповідні пільги для с/г товаровиробників. Влада також реагує на світові проблеми с/г виробників шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки агропромислового комплексу в умовах світової фінан­сової кризи»[89].

Контрактант за договором зобов’язується прийняти продукцію виробника. Згідно зі ст. 273 ГК України виробник повинен не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрак­танта про кількість і строки здачі с/г продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрактант зобов’язаний прийняти від виробника всю пред’явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами. У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги с/г продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробни­ком торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом у визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаход­женням виробника.

Контрактант зобов’язується оплатити продукцію. Як і стосов­но договорів купівлі-продажу і поставки, до договору контрактації застосовуються положення про вільні та державні ціни і тарифи. Останні, зокрема, діють на ринку зерна. Так, згідно з ч. 3 ст. 47 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», при заставних закупках зерна с/г товаровиробники на підставі укладених договорів заставних закупок зерна передають зерно зерновим складам, які приймають це зерно на зберігання згідно з укладеними договорами з державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення заставних закупок зерна, а останні протягом трьох банківських днів перераховують с/г товаровироб­никам плату за нього в повному обсязі за заставною ціною. Заставною ціною, в свою чергу, відповідно до законодавства є га­рантована державою ціна зерна, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва.

У зв’язку зі зміною системи планів і договорів державної закупівлі с/г продукції виникає питання щодо кваліфікації договорів про закупівлю с/г продукції у її виробників. Чи потрібно вважати такі договори договорами контрактації, як це було за часів планової економіки, чи ці договори можуть кваліфікуватися якось інакше?

Аналіз чинного господарського, аграрного, цивільного та іншого законодавства дозволяє зробити висновок, що договір контрактації с/г продукції суттєво відрізняється від інших господарсько-правових договорів способом створення предмета зобов’язання та сферою дії договору.

Договір лізингу

 

Визначення лізингу та лізингового договору міститься у ст. 292 ГК України. Відповідно до цієї статті лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінан­сових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (госпо­дарське відан­ня) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповід­ного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодер­жувачем періодичних лізингових платежів.

ЦК України у ч. 1 ст. 806 також закріплює визначення дого­вору лізингу, але виділяє два його різновиди: прямий та непрямий.

Прямий лізинг – у користування передається майно, що нале­жить лізингодавцеві на праві власності і набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем.

Непрямий лізинг – у користування передається майно, спеці­ально придбане лізингоодержувачем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.

Залежно від специфіки лізингових операцій, які регулюються договором лізингу, законодавство виділяє два види лізингу: фінан­совий лізинг та оперативний лізинг.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері фінансового лізингу, є Закон України «Про фінансовий лізинг»[90]. Відповідно до ч. 2 ст. 1 цього Закону фінан­совий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодер­жувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Стосовно оперативного лізингу, то його визначення міститься в абз. «а» пп. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 ПК України. Оперативний лізинг – господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що перед­бачаються фінансовим лізингом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» сторонами договору фінансового лізингу виступають:

а) лізингодавець – юридична особа, яка передає право воло­діння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

б) лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отри­мує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

в) продавець (постачальник) – фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу.

На відміну від договору фінансового лізингу у договорі опера­тивного лізингу лізингодавцем, лізингоодержувачем та продавцем можуть виступати лише суб’єкти господарської діяльності. Ще однією відмінністю договору оперативного лізингу від договору фінансового лізингу є те, що лізингодавцем за договором опера­тивного лізингу можуть виступати не лише юридичні особи, а ще й фізичні особи – підприємці.

Істотними умовами як договору фінансового лізингу, так і договору оперативного лізингу виступають предмет, розмір лізин­гових платежів та строк, на який укладається договір.

Предметом договору фінансового лізингу, згідно з ч. 3 ст. 292 ГК України, може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Оскільки предмет договору фінансового лізингу та договору оперативного лізингу однаковий, то це визначення може віднести і до предмета оперативного лізингу.

Головною відмінністю договору фінансового лізингу від договору оперативного лізингу є те, що при фінансовому лізингу річ, яка згодом стане предметом договору, переходить у власність від продавця до лізингодавця для передачі її лізингоодержувачу. В свою чергу, при оперативному лізингу майбутній лізингодавець, інвестуючи власні або залучені кошти на придбання певної речі, взагалі може не мати за мету передати цю річ в лізинг. Тобто лізингодавець отримає у господарське відання річ, яка може стати предметом майбутнього договору оперативного лізингу, без попереднього погодження з лізингоодержувачем.

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 292 ГК України та використовуючи аналогію, можна зазначити, що предметом як договору фінансового, так і прямого лізингу не можуть виступати земельні ділянки, інші природні об’єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.

Закон України «Про фінансовий лізинг» у ст. 5 закріплює можливість, за наявності письмової згоди лізингодавця, передати предмет договору фінансового лізингу (а за аналогією і договору оперативного лізингу) у сублізинг. У частині першій цієї статті сублізинг – це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.

При укладенні договору фінансового та оперативного лізингу повинні погоджуватися умови щодо розміру та порядку сплати лізингових платежів.

Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу (ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Строк дії договорів фінансового та оперативного лізингу визна­чається сторонами при його укладенні. Але треба зазначити, що строк дії договору фінансового лізингу не може бути меншим за один рік.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договори фінансового та оперативного лізингу укладаються у письмовій формі.

Права та обов’язки лізингодавця закріплені у ст. 10 цього Закону. Згідно з указаною статтею до прав лізингодавця належать:

1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;

2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;

4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;

5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

6) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;

7) вимагати повернення предмета лізингу та виконання гро­шових зобов’язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов’язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

У свою чергу, обов’язки лізингодавця становлять такі дії:

1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов’язання щодо утримання предмета лізингу;

4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування пред­метом лізингу.

Лізингодавець може мати інші права та обов’язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та інших нормативно-правових актів.

У ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» закріплені права та обов’язки лізингоодержувача.

Зокрема, до прав лізингоодержувача належать:

1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не від­повідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Стосовно обов’язків лізингоодержувача, то зазначена стаття Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає такі:

1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов’язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;

3) своєчасно сплачувати лізингові платежі;

4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забез­печувати можливість здійснення перевірки умов його вико­ристання та утримання;

5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

6) письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуго­вування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, – негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вище­зазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі достро­кового розірвання договору лізингу та в інших випадках достроко­вого повернення предмета лізингу – повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором.

Лізингоодержувач може мати інші права та обов’язки відпо­відно до умов договору лізингу, цього Закону та нормативно-право­вих актів.

 

Запитання для самоконтролю

 

1. Загальна характеристика договору поставки.

2. Права та обов’язки сторін за договором поставки.

3. Правове забезпечення укладання та виконання договору конт­рактації.

4. Суттєві умови за договором контрактації.

5. Основні права та обов’язки сторін за договором контрактації.

6. Зміна та припинення договору контрактації.

7. Правове забезпечення укладання та виконання договору лізингу.

8. Права та обов’язки сторін за договором лізингу.

9. Загальна характеристика договору фінансового лізингу.

10. Загальна характеристика договору оперативного лізингу.

 

 

Жорнокуй Ю. М., Сущ О. П.

ГЛАВА 6. Особливості господарських договорів
на виконання робіт

1. Загальна характеристика договорів на виконання робіт.

2. Правове забезпечення укладання та виконання договору підряду на капітальне будівництво.

3. Правове забезпечення укладання та виконання договору побутового підряду.

4. Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт у сфері господарювання.

5. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договорів на виконання робіт.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: