Види господарських зобов’язань

 

ГК України у ч. 2 ст. 173 визначає два види господарських зобов’язань, а саме: майново-господарські та організа­ційно-госпо­дарські.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Треба зазначити, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками майново-господарських відносин, регулюються ЦК України, але з урахування особливостей, зазначених у ГК України.

Об’єктом майново-господарського зобов’язання, як правило, виступають господарські дії, які виражаються у виготовленні та реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг, передачі майна, сплаті грошей тощо. Об’єктом такого зобов’язання також може виступати й утримання від певних дій.

Перелік суб’єктів майново-господарських зобов’язань міс­титься у ч. 2 ст. 175 ГК України. До них належать: 1) суб’єкти господарювання, зазначені у ст. 55 цього Кодексу; 2) негоспода­рюючі суб’єкти – юридичні особи; 3) органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

У випадку, якщо майново-господарське зобов’язання виникає між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарю­вання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, зобов’язаною та управненою сторонами зобов’язання є відповідно боржник і кредитор.

Необхідно зазначити, що майнові зобов’язання, що виникають між суб’єктами господарювання і громадянами, які не виступають в них як підприємці, не будуть мати господарського характеру і повинні регулюватися іншими актами законодавства.

Другим видом господарських зобов’язань, як уже зазначалося вище, є організаційно-господарські зобов’язання, якими відповідно до ч. 1 ст. 176 ГК України визнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарсь­ких повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійс­нити на користь другої сторони певну управлінсько-господар­ську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторо­на має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Суб’єктами організаційно-господарських зобов’язань виступають:

1) органи державної влади, наділені господарською компе­тенцією, – щодо підпорядкованих їм державних підприємств, підконтрольних (з певних питань) підприємств та інших госпо­дарських організацій будь-яких форм власності;

2) органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції, – щодо комунальних підприємств і орга­нізацій та підконтрольних (з певних питань) підприємств і організа­цій будь-яких форм власності, що розташовані на території відповід­ної територіальної громади;

3) господарські об’єднання – щодо підприємств-учасників;

4) головне підприємство промислово-фінансової групи – щодо інших учасників такої групи;

5) засновники унітарних підприємств (у т. ч. дочірніх) та власники їх майна (ними можуть бути суб’єкти господарювання – господарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об’єднання та ін.);

6) учасники господарських організацій корпоративного типу, що володіють корпоративними правами (у т. ч. правом брати участь в управлінні організацією такого типу);

7) суб’єкти господарювання, наділені управлінськими повно­важеннями щодо інших суб’єктів на підставі укладених між ними договорів підприємницького характеру, – щодо делегування управ­лінських повноважень одному з них, щодо підпорядкування двох і більше суб’єктів господарювання іншому та ін.[67]

Організаційно-господарські зобов’язання відповідно до ч. 2 ст. 176 ГК України можуть виникати між:

1) суб’єктом господарювання та власником, який є заснов­ником даного суб’єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта;

2) суб’єктами господарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань чи товариств;

3) суб’єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством.

Також у господарському праві згідно зі ст.ст. 177, 178 ГК України виділяють додаткові види господарських зобов’язань, до яких належать соціально-комунальні та публічні зобов’язання суб’єктів господарювання.

Соціально-комунальні зобов’язання є одним із видів організа­ційно-господарських зобов’язань і регулюються ст. 177 ГК України. Зміст цього зобов’язання полягає у тому, що суб’єкти господа­рювання зобов’язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

На добровільній основі, в межах соціально-комунальних зобо­в’язань, суб’єкти господарювання незалежно від статутної мети своєї діяльності, можуть брати на себе зобов’язання про госпо­дарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку насе­лених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об’єктів та об’єктів комунального господар­ства і побутового обслуговування, надавати іншу господарську допомогу з метою розв’язання місцевих проблем. Суб’єкти господа­рювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

Публічні зобов’язання суб’єктів господарювання є різновидом майново-господарських зобов’язань, оскільки виникають при здійсненні господарської діяльності між вказаними суб’єктами.

Згідно зі ст. 178 ГК України сутність публічного зобов’язання полягає у тому, що суб’єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов’язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Особливою умовою публічного зобов’язання є те, що суб’єкт господарювання зобов’язаний виконати роботу, надати послугу чи продати певний товар і він не має права безпідставно відмовити у виконанні такого зобов’язання. А у разі, коли у виконанні такого зобов’язання було безпідставно відмовлено, він повинен відшко­дувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному ГК та ЦК України.

 

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: