Характеристика внутрішніх джерел регулювання міжнародної підсудності в Україні.

До внутрішньо-правових джерел в Україні можна віднести норми закону «Про міжнародне приватне право» та відповідні норми цивільного процесуального та господарського процесуального кодексів України, норми деяких інших законів, наприклад, Кодексу торговельного мореплавства.

Норми міжнародної підсудності містяться в двох багатосторонніх міжнародних договорах СНД, учасницею яких є Україна: в Угоді про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 року та в Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 1993р., а також в багатьох двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу в цивіль- них справах, укладених Україною з іншими країнами.

 

24.  Галузеві міжнародні конвенції, які регулюють питання міжнародної підсудності.

Міжнародно-правова уніфікація норм інституту міжнародної підсудності, яка розпочалася у XX ст., наразі здійснюється у трьох напрямках: перший напрямок-це введення правових приписів про міжнародну підсудність до міжнародних угод, які регулюють певне вузьке коло цивільних відносин, ускладнених іноземним елементом (йдеться про договори про правову допомогу в цивільних і сімейних справах, міжнародні конвенції про міжнародні перевезення); другий напрямок - укладення міжнародних договорів, які регулюють міжнародну підсудність окремих категорій цивільних справ (приміром, Гаазька конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та захисту дітей 1996 p.); третій напрямок - прийняття міжнародних конвенцій, які безпосередньо присвячені міжнародній підсудності цивільних справ і які закріплюють норми всіх її видів, а також правила перевірки підсудності у разі виникнення між судами декількох держав "конфлікту юрисдикцій" (Брюссельський Регламент № 44/2001 про міжнародну підсудність, виконання судових рішень у цивільних і торговельних справах, Луганівська конвенція про міжнародну підсудність, виконання судових рішень у цивільних і торговельних справах 2007р.).

Брюссельська конвенція з питань юрисдикції та примусового виконання судових рішень в цивільних та комерційних справах 1968 року

Конвенції ООН про морські перевезення вантажів 1978 року. ЛігаБізнесінформ.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення 1956 року.

Конвенція про уніфікацію деяких правил, які стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 року.

Питання міжнародної підсудності в двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу України з іншими країнами.

До загальних правил, за якими встановлюється підсудність того чи іншого спору, треба віднести наступні: по-перше, обумовленість підсудності місцем знаходження відповідача – місцем проживання фізичної особи-відповідача та місцем знаходження органу управління, представництва чи філії юридичної особи – відповідача.

По-друге, визначення підсудності на підставі письмової угоди між сторонами спірних відносин. Стосовно цього правила деякими договорами встановлюється застереження, згідно з яким в разі оспорювання з боку відповідача юрисдикції, обраної сторонами в угоді між собою, до початку розгляду справи, суд зобов’язаний припинити провадження у справі.

По-третє, правило lis alibi pendens, згідно з яким в разі порушення в суді однієї договірної держави справи між тими ж сторонами, з того ж самого предмета та з тих самих підстав, суд іншої договірної держави, в разі звернення до нього, має припинити провадження у справі. Наприклад, п. 4 ст. 20 Договору між Україною та Латвійською Республікою вказує, що «у випадку порушення провадження у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і на тих же підставах у судах обох Договірних Сторін, компетентних відповідно до даного Договору, суд, який порушив справу пізніше, припиняє прова- дження» [3, 217], а п. 2 ст. 21 Договору між Україною та Чеською Республікою «якщо одну і ту ж справу (між тими самими учас- никами, з одного і того ж предмета, з тих самих підстав) було порушено в органах юстиції обох Договірних Сторін, компетенцію котрих встановлює цей Договір, орган юстиції, який порушив справу пізніше, залишає її без розгляду».

Cпеціальні правила визначення підсудності :

Правило громадянства. Це правило застосовується в багатьох видах справ, таких як справи щодо визнання осіб недієздатними або обмежено дієздатними, визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими. Це справи, які стосуються особистого статусу фізичних осіб.

Правило місця знаходження речі. Це правило застосовується при визначенні підсудності спорів щодо права власності на нерухоме майно, у справах про успадкування нерухомого майна та справах, що виникають з договірних відносин, якщо спір стосується нерухомого майна.

Правило місця вчинення події. Це правило застосовується переважно у справах про відшкодування шкоди, що виникла не з договірних відносин. Це правило закріплюється у ст. 35 Договору між Україною та Республікою Польща, ст. 49 Договору між Україною та Чеською Республікою та ст. 29 Договору між Україною та Туреччиною.

Правило зв’язку з правом, що має застосовуватися до спірних правовідносин. Це дуже розповсюджений підхід у встановленні підсудності, який застосовується в багатьох договорах про правову допомогу. Договір між Україною та Чеською Республікою, наприклад, передбачає, що «при розгляді справ про відшкодування шкоди компетентними є органи юстиції тієї Договірної Сторони, законодавство якої застосовуватиметься відповідно до п. 1 цієї статті», тобто законодавство країни, на території якої сталася подія, що стала підставою для відшкодування шкоди.

26. Види міжнародної підсудності:

  1. виключення з підсудності

  2. виключна

  3. договірна

  4. альтернативна

1. Виключення з підсудності – це сукупність норм права певної країни, які встановлюють випадки та умови, за наявності яких суди цієї країни не вправі розглядати певні спори, що виникають з правовідносин з іноземним елементом. Законодавство не кожної країни має положення, які визначають випадки виключення з юрисдикції її судів певних категорій спорів. Треба вказати на те, що український закон не знає такого поняття як виключення з юрисдикції, тобто в українському законодавстві не має аналога такої норми, яку наприклад, мають закони Угорщини та Італії. Наприклад, законодавство деяких країн визначає, що справи щодо нерухомості, яка знаходиться за межами цієї країни, виключеними з юрисдикції її судів – це з одного боку, а з іншого боку законодавство переважної більшості країн визначає виключну юрисдикцію своїх судів щодо спорів, які стосуються нерухомості, яка знаходиться на їх території. Сам факт виключення таких справ з юрисдикції судів одних країн забезпечує безспірне та виключне право судів інших країн на розгляд таких спорів і таким чином, дозволяє уникнути виникнення так званого конфлікту юрисдикцій щодо певної категорії справ.

2. Виключна підсудність - це підсудність, яка передбачає, що спір є підсудним виключно судам певної держави і не може бути розглянутий судом будь-якої іншої держави. Національне законодавство кожної держави встановлює перелік справ, які може бути розглянуто лише в цій країні. Стаття 77 Закону про МПрП визначає такі категорії справ, які становлять виключну компетенцію українських судів: 1) справи, предметом яких є права на нерухоме майно, що знаходиться на території України; 2) справи, які стосуються правовідносин між батьками і дітьми, якщо обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) спадкові справи, коли спадкодавець є громадянином України і мав в Україні місце проживання; 4) справи, пов'язані з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) справи, пов'язані із реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців; 6) справи, що стосуються дійсності записів у державному реєстрі і кадастрі України; 7) справи про банкрутство, якщо боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) справи, що стосуються випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснене або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.

3. Договірна підсудність передбачає визначення міжнародної підсудності на основі прерогаційної угоди. В юридичній літературі прерогаційна угода визначається як: угода, яка обумовлює, в який суд сторона, яка вважає, що її право порушено, має звернутися за захистом. У Законі України про МПрП (ст. 76) укладення сторонами угоди, якою вони передбачили підсудність справи судам України, закріплюється як перша підстава визначення підсудності справ судам України, що свідчить про усвідомлення вітчизняним законодавцем значення договірної підсудності в сучасному міжнародному обігу. Правила міжнародної договірної підсудності передбачено багатьма міжнародними договорами: Мінською конвенцією про правову допомогу 1993р. (ст. 21), Київською угодою про порядок вирішення спорів, що випливають з господарської діяльності (п. 2 ст. 4), Брюссельською Постановою № 44/2001 (ст. 13, 14, 17,21,23-24), Луганівською конвенцією 2007р. (ст. 12,12а, 15, 17, 18) та іншими.

 

4. Альтернативна підсудність передбачає можливість вибору позивачем компетентного суду. Альтернативна підсудність встановлюється тільки міжнародними договорами. В ЗУ “Про МПрП” немає положень про альтернативну підсудність. Зокрема, Монреальська конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 р. встановлює: «Позов про відповідальність повинен бути поданий за вибором позивача на території однієї з держав-сторін або до суду за місцем проживання перевізника, за місцем його основного комерційного підприємства або за місцем, де він має комерційне підприємство, за допомогою якого був укладений договір, або в суді місця призначення перевезення »(ст. 33).

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: