Мінська конвенція 1993 р., ст. 21:

1. Суди Договірних Сторін можуть розглядати справи й в інших випадках, якщо мається письмова угода сторін про передачу спору цим судам.

2. При цьому виключна компетенція, що випливає з пункту 3 статті

20 і інших норм, установлених частинами II-V цього розділу, а

також із внутрішнього законодавства відповідної Договірної

Сторони, не може бути змінена угодою сторін.

3. При наявності угоди про передачу спору суд за заявою відповідача припиняє провадження в справі.

Київська угода 1992 р., ст. 4, п. 4:

2. Компетентні суди держав–учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода Сторін про передачу спору до суду.

 

Дерогаційна угода – це угода, яка виключає спір між сторонами, які належать до різних юрисдикцій, з підсудності судів певної держави. Дерогаційні угоди укладаються рідше, ніж пророгаційні, і спеціально не регулюються.

 

30. Підстави визначення підсудності.

Підсудність спорів з іноземним елементом може визначатися на підставі:

· Міжнародного договору (у першу чергу підлягає застосуванню норма міжнародного договору, який встановлює спеціальну підсудність, наприклад, Монреальська конвенція про відповідальність авіаперевізників, потім – норма двостороннього договору, і в останню чергу – норма регіонального договору);

· Національного законодавства – норм про підсудність, встановлених ЗУ “Про МПрП” (ст. 76 – Підстави визначення підсудності судам Україні, ст. 77 – Виключна підсудність);

· Пророгаційної чи дерогаційної угоди.

За загальним правилом, спільним як для МД, так і для НП, основною підставою визначення підсудності є проживання чи місцезнаходження відповідача або наявність майна, на яке може бути звернено стягнення.

Інші підстави (суть колізійні прив’язки) – місце завдання шкоди, місцезнаходження нерухомого майна у спорах щодо такого майна, місце реєстрації патенту/охоронного документа, місце інкорпорації/адміністративного центру/здійснення основної діяльності юридичної особи, особистий закон подружжя, спадкодавця тощо.

 

31. Альтернативна підсудність. Конфлікт юрисдикцій. Правові наслідки та шляхи вирішення.

Альтернативна підсудність – це підсудність спору між сторонами, які належать до різних юрисдикцій, судам декількох держав. Альтернативна підсудність виникає, коли суди декількох держав мають підставу віднести спір до своєї юрисдикції на підставі свого національного законодавства або коли національне законодавство чи міжнародний договір надають позивачу можливість вибору при подачі позову.

Наявність альтернативної підсудності створює можливість виникнення конфлікту юрисдикцій ­­– ситуації, коли один і той самий спір розглядається судами декількох держав. Конфлікт (конкуренція) юрисдикцій може призвести до ухвалення кількох рішень, які відрізняються або взагалі суперечать один одному, що ускладнює подальше виконання рішень.

Шляхи вирішення конфлікту юрисдикцій – правила lis pendens.

1. Згідно з Мінською конвенцією 1993 р., ст. 22, п. 1 “У випадку порушення провадження в справі між тими ж сторонами, про той же предмет і на тих же підставам у судах двох Договірних Сторін, компетентних відповідно до цієї Конвенції, суд, що порушив справу пізніше, припиняє провадження.”

2. Згідно з ЗУ “Про міжнародне приватне право”, ст. 75, п. 2: “Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.”

 

32. Джерела правого регулювання процедур здійснення міжнародної правової допомоги в міжнародному цивільному процесі

Питання міжнародної правової допомоги в міжнародному цивільному процесі (вручення документів за кордоном, отримання доказів за кордоном) регулюються міжнародними договорами та національним законодавством.

Міжнародні договори:

1. Універсальні: Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 р., Гаазька конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 р., Гаазька конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 р.;

2. Регіональні: Мінська конвенція 1993 р., Київська угода 1992 р., Міжамериканська конвенція про судові доручення 1975 р., Міжамериканська конвенція про отримання доказів за кордоном 1975 р., Міжамериканська конвенція про докази та інформацію щодо іноземного законодавства 1979 р., Регламент Ради ЄС №1393/2007 “Про вручення судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах в державах-членах”, Регламент Рали ЄС № 1206/2001 “Про кооперацію між судами країн-членів в отриманні доказів у цивільних та комерційних справах ”;

3. Двосторонні договори про правову допомогу.

Національне законодавство:

1. Цивільний процесуальний кодекс України;

2. Господарський процесуальний кодекс України;

3. Закон Україні “Про міжнародне приватне право”

4. Інструкція про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: