СТАТИЧНІ та динамічні МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ЖУВАЛЬНОЇЕФЕКТИВНОСТІ .Індексна оцінка за Агаповим, Оксманом,Рубіновим.

Результат роботи жувального апарату за одиницю часу, який виражається у відсотках, називається жувальною ефективністю. Жувальна ефективність вимірюється у відсотках від ефективності інтактноїзубо-щелепноїсистеми, що приймається за 100.

Багато вчених почали працювати над визначенням постійних величин для розрахунку жувального тиску окремих зубів. За основу розрахунків було взято жувальний тиск найслабшого зуба зубо-щелепноїсистеми — бічного різця. Крім того, враховували величину жувальної та різальної поверхонь, кількості коренів, товщини і довжини цих коренів, кількості горбків тощо.

М.І.Агапов (1927)урахував усі ці показники, взявши жувальну ефективність всього апарату за 100%, і вирахував жувальний тиск кожного зуба у відсотках, отримавши таким чином жувальну ефективність шляхом додавання жувальних коефіцієнтів усіх зубів.

 

Пізніше М.І.Агапов уніс поправку для уточнення визначення жувальної ефективності, тобто до уваги беруться тільки ті зуби, що мають антагоністів. Зуби, що не мають антагоністів, не беруть участі в акті жування. Тому підрахунок має вестися не за кількістю зубів, а за кількістю пар зубів-антагоністів.Якщо на верхній щелепі збережені всі зубі, а на нижній вони повністю втрачені, то, використовуючи поправку МЛ. Агапова, жувальна ефективність у даному випадку буде дорівнювати 0. Запропонований метод має низку серйозних недоліків, які були ліквідовані І.М. Оксманом (1940) у запропонованому методі визначення жувальної ефективності для верхньої та нижньої щелеп.

Жувальні коефіцієнти зубів за І.М. Оксманом. Метод, запропонований І.М. Оксманом, ураховує не тільки функціональну цінність зубів, які втрачені, але й функціональний стан зубів, які збереглися. Ураховується також і рухомість зубів. Зуби з першим ступенем рухомості вважаються нормальними, з другим — як такі, що зберегли 50% жувальної цінності, і зуби з рухомістю третього ступеня — як відсутні.

Крім того, І.М. Оксман почав ураховувати на щелепах і зуби мудрості. Вираховування жувальної ефективності за М.І. Оксманом порівняно з методом М.І.Агапова є більш ефективним та інформативним.

ФУНКЦІОнАЛЬНІ МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ЖУВАЛЬНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

Виконання основної функції жувальною системою залежить від низки чинників — наявності зубів, кількості пар зубів-антагоністів,ураження зубів карієсом, стану тканин пародонта та жувальних м'язів,нервово-рефлекторнихзв'язків, складу слини, від кількості та консистенції їжі, і виражається жувальною ефективністю.

Жувальні проби. Для вірогідного судження про функціональну здатність жувального апарату необхідні динамічні методи, які б ураховували стан усіх його елементів та всі рухи нижньої щелепи.

Жувальна проба за Христіансеном. Christiansen у 1923 р. уперше зробив спробу вивчити жувальну ефективністьзубо-щелепноїсистеми, суть якої зводиться до жування трьох однакових циліндрів, вирізаних з кокосового горіха.

Після 50 жувальних рухів хворий випльовує розмелені жувальними рухами горіхи в лоток, їх промивають, висушують за температури 100 °С протягом 1 год і просіюють через сита з отворами різних діаметрів. За кількістю частинок горіха, які не просіюються через сита, роблять висновок про жувальну ефективність.

Жувальна проба Гельмана. У 1932 р. С.Є. Гельман модифікував жувальну пробу Христіансена. За методикою Гельмана жувальну ефективність визначають за часом, а саме 50 с дають хворому для жування 5 ядер мигдалю. Після 50 с він випльовує пережований мигдаль у приготовлену чашку, полоще рот перевареною водою. У ту ж чашку додають8-10крапель 5 % розчину сулими і проціджують через марлеві серветки. Залишки мигдалю на серветках поміщають на водяну баню для просушування, після чого висушені частинки знімають із серветки і просіюють через сита. За наявності залишку в ситі його зважують і за допомогою пропорції визначають відсоток порушення ефективності жування, тобто визначення залишку до всієї маси жувальної проби.

Жувальна проба за Рубіновим. Пробу, яку запропонував І.С.Рубінов (1957), називають ще фізіологічною жувальною пробою, оскільки жування продовжують до появи рефлексу ковтання. За методикою І.С.Рубінова про жувальну ефективність судять за часом пережовування 0,8 г лісового горіха. Запропонована методика не має недоліків, які притаманні пробам Христіансена та Гельмана.

Жувальнийефект заО.М. Ряховським (1988)визначаютьзадопомогою математичних законів роботи подрібнення (Бонда, Ріттенгера,Ніка-Кірпичо-ва). Суть методики полягає в наступному. Беруть 2 циліндри 20 % желатини, яка затверділа під дією 4% формаліну, діаметром 16 мм і об'ємом тестового матеріалу 4,2 см3. Величину жувального ефекту розраховують за законом Бонда. Для цього спочатку визначають середній діаметр частинок кожного класу ступеня подрібнення у разі жування тестового матеріалу, який промивається струменем води через систему сит з отворами з модулем класифікації ^ (діаметр найбільшого 14 мм, найменшого — 0,25 мм).

Жувальна здатність — це корисна робота з подрібнення продукту жування, здійснена за одиницю часу, яка визначається відношенням величини жувального ефекту (А) до часу жування (t) і позначається у відносних одиницях за секунду.

Необхідно зазначити, що використання у клініці ортопедичної стоматології статичних та функціональних методів дозволяє визначити стан зубо-ще-лепної системи, але їх не можна підміняти один одним, адже всі вони не є досконалими.

1.7 Визначення поняття діагноз. Попередній та остаточний діагноз.

Обстеження хворого закінчується постановкою діагнозу.

Діагноз (від гр. diagnosis - розпізнавання) - лікарське заключення у вигляды письмового висновку про суть і індивідуальний прояв захворювання або патологічного стану, виражене термінами, прийнятими в сучасних медичних номенклатурах і класифікаціях.

Формулюючи діагноз, необхідно показати причину хвороби, тобто етіологію та патогенез, дати уявлення про патологоанатомічну основу і локалізацію, вказати на ступінь і характер функціональних розладів, уточнити особливості перебігу й форму захворювання. Отже, діагноз має складатися з двох частин:

1) основного захворювання та його ускладнень;

2) супутніх захворювань — стоматологічних і загальних.

Також діагноз повинен включати:

§ - топографію дефекту;

§ - відсоток втрати жувальної ефективності;

§ - естетичний дискомфорт;

§ - порушення функції мовлення.

Наведемо декілька прикладів формулювання  діагнозу :

1. Часткова втрата зубів (кінцеві дефекти верхнього і нижнього зубного рядів), ускладнена дистальним зміщенням нижньої щелепи, деформацією окклюзійної поверхні зубних рядів з порушеннями (блокада нижньої щелепи) артикуляції;

2. Відкритий прикус (рахітичний) з відокремленням усіх передніх зубів, сідловидним звуженням верхнього і сплощенням нижнього зубних рядів, тісним положенням верхніх і нижніх передніх зубів;

3. Часткова втрата зубів (комбіновані дефекти верхнього і нижнього зубних рядів), ускладнена вторинною травматичною оклюзією (функціональним перевантаженням пародонту); пародонтоз, патологічна рухливість передніх зубів I - II ступенів.

§ Встановлення попереднього клінічного діагнозу стоматологічного захворювання на підставі найбільш вірогідного або синдромного діагнозу, за стандартними схемами, використовуючи знання про людину, її органи та системи, дотримуючись відповідних етичних та юридичних норм, шляхом прийняття обґрунтованого рішення, призначити лабораторне та/або інструментальне обстеження хворого на стоматологічні захворювання. використовуючи найбільш вірогідний або синдромний діагноз, дані лабораторного та інструментального обстеження хворого, знання про людину, її органи та системи, дотримуючись відповідних етичних та юридичних норм, шляхом прийняття обґрунтованого рішення, за певним алгоритмом, здійснювати диференціальну діагностику стоматологічних захворювань . Використовуючи найбільш вірогідний або синдромний діагноз, дані лабораторного та інструментального обстеження хворого, висновки диференціальної діагностики, знання про людину, її органи та системи, дотримуючись відповідних етичних та юридичних норм, шляхом прийняття обґрунтованого рішення та логічного аналізу поставити попередній клінічний діагноз стоматологічного захворювання

§ Встановлення остаточного клінічного діагнозу основних стоматологічних захворювань

В умовах лікувальної установи, на підставі попереднього клінічного діагнозу, використовуючи знання про людину, її органи та системи, дотримуючись відповідних етичних та юридичних норм, шляхом прийняття обґрунтованого рішення та логічного аналізу під контролем лікаря-керівника поставити остаточний клінічний діагноз

 

1.8 Функціональна анатомія жувальних м’язів. Стан відносного фізіологічного спокою

жувальної мускулатури і його практичне значення.

Стан відносного фізіологічного спокою — одне з артикуляційних положень нижньої щелепи при мінімальній активності жувальних м’язів і повному розслабленні мімічної мускулатури. Тонус піднімають і опускають нижню щелепу м’язів рівнозначний. Стан фізіологічного спокою є вихідним і кінцевим моментом всіх рухів нижньої щелепи. Стан відносного фізіологічного спокою зубощелепової системи не змінюється з віком та не залежить від її функціонального стану. Коли пацієнт знаходиться в кріслі у вертикальному положенні і розслабленому стані, його нижня щелепа приймає положення фізіологічного спокою. При цьому жувальні м'язи знаходяться в стані мінімального тонусу. Висота нижньої третини обличчя (від основи перегородки носа до виступаючої точки підборіддя) при розташуванні нижньої щелепи в положенні фізіологічного спокою називається висотою спокою. У стані спокою оклюзійні поверхні зубів верхньої та нижньої щелеп роз'єднані на величину, яку називають міжоклюзійним простором.

Стан відносного фізіологічного спокою характеризується наступними ознаками:

- нормальна величина міжоклюзійного простору від 2 до 5мм;

- мінімальний тонус жувальних м'язів, що забезпечує зімкнення губ при розслабленій мімічній мускулатурі та наявності міжоклюзійного простору.

- ідеальна кондилярна позиція (обидві суглобові голівки розташовані біля основи скатів суглобових горбків)

Енергетичні витрати м'язів в стані відносного спокою в порівнянні з функціонуванням мінімальні, тому цей стан називається спокоєм.

Практичне значення фізіологічного спокою. В цьому стані визначають між альвеолярну висоту, яка необхідна для визначення висоти нижньої третини обличчя

М'ЯЗИ ЖУВАЛЬНОГО АПАРАТА

В акті жування беруть участь кілька м'язів, проте жувальними називають тільки чотири, які починаються на кістках черепа й прикріплюються до нижньої щелепи. Крім того, жувальні м'язи здійснюють ковтальні рухи й частково беруть участь в акті мовлення.

 

Назва м’яза	Основна функція	Додаткова функція
Скроневий (M.temporalis)	Піднімає нижню щелепу	Задні пучки злегка тягнуть нижню щелепу назад
Власне жувальний (m.masseter)	Піднімає нижню щелепу при двостороньому скороченні	При одностороньому скороченні зміщує нижню щелепу у бік м’за, що скорочується
Внутрішній крилоподібний (m.pterigoideus medialis)	Піднімає нижню щелепу при двостороньому скорочені	При одностороньому скороченні переміщає нижню щелепу в протилежну сторону
Зовнішній крилоподібний (m.pterigoideus lateralis)	Висуває вперед при двосторонньому скороченні	Переміщає в протилежний бік при однобічному скороченні й бере участь в опусканні нижньої щелепи при двосторонньому скороченні
Підборідно- під'язичний (m.geniohyoideus)	Зближає під'язичну кістку з нижньою щелепою, тобто опускає й рухає назад нижню щелепу при фіксованій під'язичній кістці або переміщає під'язичну кістку догори й допереду при фіксованій нижній щелепі
Щелепно-під’язичний (m.mylohyoideus)	Зближає під'язичну кістку з нижньою щелепою, тобто опускає й рухає назад нижню щелепу при фіксованій під'язичній кістці або переміщає під'язичну кістку догори й вперед при фіксованій нижній щелепі	При односторонньому скороченні сприяє рухам нижньої щелепи в протилежний бік
Двочеревцевий (digastricus)	Зближає під'язичну кістку з нижньою щелепою, тобто опускає й рухає назад нижню щелепу при фіксованій під'язичній кістці або переміщає під'язичну кістку догори й вперед при фіксованій нижній щелепі	При односторонньому скороченні зміщує нижню щелепу в бік м’яза що скорочується

МІМІЧНІ М'ЯЗИ

 

Назва м’яза	Функція
Виличний м’яз (m.zygomaticus)	Підтягує кут рота убік і догори
М’яз сміху (t.tisorius)	Відтягує кут рота до зовні й приводить до утворення ямки сміху
Трикутний м’яз рота (m.triangubaris oris)	При однобічному скороченні тягне кут донизу й випрямляє кривизну носо-губної складки, при двосторонньому - тягне всю губу донизу
Квадратний м’яз верхньої губи (m.quadratus labii superioris)	Відтягує догори верхню губу, піднімаючи носо-губну складку
Круговий м’яз рота (m.orbicularis oris)	Закриває й загострює рот. Являється антагоністом колових м'язів рота, розташованих радіально
Різцевий м’яз верхньої губи (m.incisivus labii superioris)	Відтягує кут рота досередини й доверху
Собачий м’яз (m.canincus)	При односторонньому скороченні піднімає кут рота, при двохстороньому - всю нижню губу. Являється антагоністом трикутного м’яза
Квадратний м’яз нижньої губи (m.quadratus labii inferioris)	Відтягує кут рота досередини й догори
Різцевий м’яз нижньої губи (m.incisivus labii inferioris)	Відтягує кут рота медіально й донизу
Підборідковий м’яз (m.mentalis)	Піднімає й зморщує шкіру підборіддя. Витягає нижню губу до переду
Щічний м’яз (m.buccinator)	Відтягує кут рота дозаду, притуляє щоки до зубів та альвеолярним відросткам щелеп

 

1.9 Функціональна анатомія СНЩС

Скронево-нижньощелепний суглоб є одним с найбільш активно працюючих суглобів людини. Рухи нижньої щелепи відбуваються майже постійно – під час функції жування, мови і т.д.

За будовою його відносять до діартрозних або сіновіальних суглобів, він складається з цілого комплексу утворень, які забезпечують рухи нижньої щелепи. До цього комплексу входять кісткові та хрящові структури суглобових поверхонь, зв’язки та м’язи. До кісткових структур відносяться: голівка нижньої щелепи, суглобова ямка та суглобовий горбик скроневої кістки.

.

Суглобові поверхні суглобової голівки та суглобової впадини мають фіброзно-хрящеве покриття, яке представлене загалом колагеновими волокнами..

Між голівкою суглобового відростка та суглобовою ямкою розташований суглобовий диск двояко увігнутої овальної форми. Всі згадані структури оточені суглобовою капсулою, яка являє собою сполучнотканинну оболонку. Зверху капсула кріпиться до скроневої кістки, знизу – до шийки суглобового відростка. З’єднання капсули з диском зміцнюється внутрішньо суглобовими зв’язками, які кріпляться до диску та кістковим структурам суглобової ямки та голівки суглобового відростка. Капсула та задні дискові відділи утворюють паралельні вісі, які макроскопічно зливаються з диском. Це так звані придискові виступи, які складаються з двох частин: задньої – між диском та капсулою та передньою, яка виходить назовні від капсули та вплітається в зв’язки і м’язи. Волокна цих виступів утворюють складки, а їх кісткові прикріплення дозволяють контролювати рухи диску. Передньодисковий край переддискового шару – це місце прикріплення капсулодискальної голівки до жувального м’яза. Шар цього м’яза (довжиною 20-30 мм та товщиною 10 мм) іде доверху та назад і прикріплюється до цього виступу. Зв’зочна частина вказаного пучка прикріплюється в центрі мандибулярної ямки на зовнішній стороні. До середньої та передньої частинам виступу прикріплюється капсула суглоба, яка сходить з задньої третини скроневого м’яза. Волокна скроневого м’яза ідуть вниз, назад та косо від луски скроневої кістки, а капсулодискальна частина латерального крилоподібного м’яза переходить в сухожильну частину передньої голівки цього м’яза.

Таким чином, не тільки латеральний крилоподібний м’яз, але й власне жувальний та скроневий мають відношення до рухів диску. Верхні еластичні зв’язки обертають диск назад при передньому його переміщенні, а нижні, грубі, допомагають утримувати його від переднього зміщення. З боків диск підвішений до полюсів голівки та відділений від капсули.

Кровопостачання СНЩС відбувається з басейну зовнішньої сонної артерії за допомогою поверхневої скроневої, глибокої вушної, передньої барабанної, середньої артерії, твердої мозкової оболонки та крилоподібної артерії.

Крім хрящових та м’якотканинних компонентів СНЩС в ділянці нижньої щелепи прикріплюється велика кількість м’язів, які приймають безпосередню участь в здійсненні її функцій.

Рухи у СНЩС виконуються за рахунок скорочення м’язів, які прикріплюються до нижньої щелепи, їх іннервація відбувається руховою порцією третьої гілки трійчастого нерва. Рухові нерви, іннервуючи ті чи інші м’язи носять відповідні назви.

За механікою СНЩС – складний суглоб. Під час відкривання рота всі системи суглоба функціонують послідовно. Спочатку – верхньопередня частина: голівка і зв’язки з диском. Відбувається ротація голівки навколо поперечної вісі, яка закінчується в нижньому поверсі суглоба. Потім комплекс диск-голівка рухається донизу до верхівки суглобового горбика, тобто рух здійснюється та закінчується у верхньому поверсі суглоба. Ротаційні рухи відбуваються в нижньому поверсі, впадиною є нижня поверхня диска, а вісь обертання йде поперек через центр суглобової голівки.

Верхній полюс голівки при ротації переміщується вентрально; під час ротації змінює своє положення та диск – починає рухатись по задньонижній поверхні суглобового горбика. Це не прямий шлях, а вигнутий, і його вісь лежить в центрі суглобового горбика при закінченні відкривання рота. При вказаному зміщенні спочатку подразнюються та натягуються нижні фіброзні пучки зв’язки, потім – еластичні верхні, викликаючи сенсорну активність рецепторів, розташованих між ними. Рефлекс по ЦНС передається м’язовим волокнам, які стабілізують положення голівки. Цей механізм захищає та стабілізує суглоб. При переході із фізіологічного спокою в оклюзію відмічається лише невелика ротація суглобової голівки.

Під час жування рухи в суглобах набагато складніші, тому що з’являються робоча та балансуюча сторони нижньої щелепи. При бічних рухах на робочій стороні ротації не має, а на балансуючій відбувається туберкулярная ротація, але не навколо поперечної, а навколо прямої вертикальної вісі, яка йде від центра горбика з балансуючої сорони до центра голівки робочогї сторони. При цьому перед першим зубним контактом реєструється максимальний розвиток сили м’язів. При появі зубного контакту відбувається збудження м’язів, і суглоб розвантажується. У 60% людей в нормі під час жування перший зубний контакт настає на боці, протилежному жуванню. Тому фізіологічне навантаження суглобів ніколи не перевищує можливих меж.

Таким чином, СНЩС – дуже складне анатомічне утворення, у формуванні якого беруть участь кісткові ті м’якотканинні структури. Рухи нижньої щелепи здійснюються за допомогою м’язів при переміщенні складових суглоба, які координуються ЦНС, яка отримує інформацію від рецепторного апарата капсули, зв’язок та пародонта.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: