Показання до протезування різними видами ЧЗП( бюгельні, пластинчасті з пласмасовим та металевим базисом)

Часткові знімні протези використовуються при дефектах зубного ряду, які відносяться до І та ІІ групи дефектів зубних рядів за Кеннеді. При ІІІ групі дефектів зубних рядів за Кеннеді, якщо у зубах, що залишилися відмічено функціональне перевантаження тканин пародонту. При деформації зубних рядів, яке супроводжується вторинним переміщенням зубів та зубних рядів. При змінах у СНЩС., які супроводжуються втратою зубів. При парафункції жувальних м'язів, при захворюваннях тканин пародонта, при підвищеній стертості зубів та зубних рядів, при порушенні функції жувальних м'язів, функції жування, мови та естетичних показників.

Визначення виду, топографії та протяжності дефекту зубного ряда відіграє важливу роль при плануванні ортопедичного лікування частковими знімними протезами. Оцінка клінічної ситуації у цілому, включаючи стан зубів, що залишилися, стан беззубої альвеолярної частини, оклюзії та між альвеолярного простору, стан скронево-нижньощелепних суглобів та жувальних м’язів, вік та статеву належність пацієнта, загальний стан здоров’я та психосоматичний статус дозволяють у кожному конкретному випадку планувати оптимальний варіант конструкції протеза.

Знімні конструкції можуть бути застосованні при дефектах переднього відділу зубного ряду (IVклас за Кеннеді) у молодих пацієнтів з достатньо вираженою пульповою камерою, при захворюванні тканин пародонта, якщо виготовлення мостоподібного протеза або протеза із односторонньою фіксацією не показано. Також виготовлення часткового знімного протеза показано у дітей із активним ростом щелеп, особливо у період змішаного прикусу.

    При протезуванні включених у боковому відділі дефектів застосування часткового знімного протеза показано при перенавантаженні зубів, на які буде спиратися мостоподібний протез та неможливість застосувати незнімні конструкції.

     Кінцеві або дистально необмежені дефекти (І та ІІ клас за Кеннеді) поділяють на односторонні та двосторонні. При ІІ класі за Кеннеді показання до протезування опреділюються багатьма факторами: віком хворого, топографією та протяжністю дефекта, наявністю та станом зубів антагоністів, станом твердих тканин та пародонту опорних зубів, які оточують кінцевий дефект та станом альвеолярного відростка. Від протезування односторонніх кінцевих дефектів можливо утриматись у наступних випадках:

 У пацієнтів похилого віку;

 В тому випадку якщо дефекти, розташовані на одній стороні щелепи виникли лише від втрати молярів у віці пацієнта старше 40 років;

 При наявності антагоністів у вигляді мостоподібного або знімного протеза на стороні дефекту;

 При відсутності одного 2-го моляра на верхній щелепі, оскільки вторинне переміщення нижніх молярів відбувається повільно.

            Розміри базису часткового знімного протеза залежать від кількості та стану зубів, що збереглися. При великій кількості зубів, що залишилися та високих клінічних коронках фіксація вважається найбільш сприятливою, стосовно і розміри базису збільшуються. При наявності піднебінного торуса можливе застосування вікончастого базису. Але слід пам’ятати, що зменшення розмірів базиса призводить до збільшення питомого тиску на слизову оболонку.

 

     Особливу увагу слід звернути на протезування дефектів зубного ряду з поодиноко розташованими зубами. Поодинокі зуби найбільш часто зустрічаються у пацієнтів похилого віку, які мають вікові зміни тканин пародонта. При цьому порушуються нормальні співвідношення розмірів коронки та кореня. Крім цього відсутність зубів антагоністів також сприяє збільшенню коронкової частини за рахунок вторинного переміщення. При такій патології прикус не фіксований. За думкою багатьох вчених поодинокий зуб, що залишився на верхній щелепі слід видалити, для досягнення, в такому випадку, клапанної зони. При протезуванні частковими протезами на нижню щелепу поодинокі зуби слід зберегти, так як фіксація на нижній щелепі гірше, а зуби будуть сприяти покращенню фіксації.

     Таким чином, виходячи із протяжності та локалізації дефекту необхідно в першу чергу визначити, чому конкретному пацієнту не можна виготовити незнімну конструкцію, аргументувати ці доводи, а потім грамотно пояснити це пацієнту. Ортопедичні втручання треба відносити до планових ортопедичних втручань. Із цього витікає, що лікар не має права починати свої дії, не пояснивши чітко і в подробицях, що і чому саме це він буде робити, в якій послідовності та очікуваний лікувальний ефект.

 

Основні елементи знімних протезів

 В знімному протезі розрізняють: 1) базис - основна частина протеза;

 2) сідлоподібну частину - ділянка базису в області відсутніх зубів;

 3) пристосування для фіксації протезу - кламер;

 4) штучні зуби, що розміщуються у базисі.

 Базис протеза може бути виконаний з однорідного матеріалу - пластмаси і мати максимальні межі. Такий протез називають пластинковим.Бюгельний протез – частковий знімний протез, частина базису якого замінена металевою дугою (дуга - bugel звідкіля і назва). Або термін “ бюгельні протези ” визначає такі протези, які спираються на природні зуби, альвеолярні відростки, тіло щелепи, піднебіння, передають жувальне навантаження через слизову оболонку протезного ложа і періодонт зубів.

Показання до застосування бюгельних протезів:

 1. Двосторонні кінцеві дефекти зубного ряду.

 2. Односторонні кінцеві дефекти зубного ряду.

 3. Включені дефекти зубного ряду в боковому відділі з відсутністю більше 3 зубів.

 4. Дефекти зубного ряду в передньому відділі за відсутності більше 4 зубів.

 5. Дефекти зубних рядів у поєднанні із захворюваннями пародонта.

 6. Множинні дефекти зубних рядів.

 

 Показання до вибору конструкції бюгельного протеза залежать не тільки від топографії дефекту зубного ряду, але і від його величини, стану опорних зубів, антагоністів, виду прикусу і індивідуальних особливостей пацієнта.

 Для показань до бюгельного протезування необхідні наступні умови (протипоказання):

      1. У області периапікальних тканин зубів, що залишилися, (особливо призначених для кламеров) не повинно бути патологічних змін.                                                                                           

        2. Фісура на опорних зубах,призначена для оклюзійних накладок повинна бути глибока.

 Коронки опорних зубів повинні мати більш-менш виражені екватори.

 У зубному ряду повинно бути не менше 5-6 зубів стоячих поруч або зуби повинні бути так розташовані, щоб можна було мостовидним протезуванням  створити зазначене положення в зубному ряду (ця вимога відноситься  переважно до нижньої щелепи).

 Коронки опорних зубів, що використовуються для кламерного кріплення, неповинні бути низькими.

 Прикус не повинний бути глибоким.

 На нижній щелепі повинно бути глибоке розташування дна порожнини рота.

 Слизова оболонка, в області відсутніх зубів повинна відрізнятися нормальноюподатливістю.

 Особливе значення для визначення показань к застосуванню бюгельних протезів має загальний стан організма, який в той чи іншій мірі може впливати на функцію опорних тканин. Наприклад, при діабеті знижуеться стійкість капілярів слизової оболонки протезного ложа.

Друга, третя і четверта умови можуть бути створені у випадку їхньої відсутності за допомогою ортопедичних втручань.

Вибір конструкції бюгельного протезу враховує вид дефекту, його протяжність, стан опірних зубів, стан слизової оболонки, вік хворого стан альвеолярного гребеня, вид прикусу, індивідуальні особливості хворого.

3.5. Планування фіксації ЧЗП(точкова, лінійна, площинна), кламерні лінії та їх практичне значення.

Фіксація - закріплення протеза на щелепі. Виділяють такі види фіксації (за Бояновим):

- Механічний вид фіксації досягається за допомогою механічних пристосувань-кламерів, телескопічних коронок, балок, замкової системи фіксації.

- Біомеханічний вид – анатомічна ретенція. Для фіксації використовуються анатомічні утворення протезного ложа верхньої та нижньої щелепи (глибина піднебіння, наявність верхньощелепних бугрів і альвеолярних гребенів, тощо).

- Фізичний вид фіксації передбачає використання явища адгезії (прилипання).

- Біофізичний вид фіксації – це функціональне присмоктування у повних знімних протезах.

- Стабілізація - стійкість протеза, що досягається правильною постановкою зубів по середині альвеолярного гребеня, наявністю рівномірного, одночасного і щільного з'єднання як на природних, так і на штучних зубах під час жування, щільного і рівномірного прилягання базису протеза до протезного ложа.

 Найпростішим способом закріплення пластинкових часткових знімних протезів є кламери. Кламер, як правило складається з трьох частин: плеча, тіла і відростка. Плечем кламера називається його частина, що охоплює коронку зуба і має пружні властивості. На зубі виділяють оклюзійну і пришийкову частину зуба, які розділяє найбільш випукла лінія зуба – екватор. Плече розміщують між екватором і яснами з губної або щічної сторони. Плече повинно торкатися зуба в максимальній кількості точок. Плече повинно пружинити при зміщенні протеза., але цю властивість мають не всі кламери: найбільш еластичні – дротяні, найменш – литі кламери. Плече повинно бути пасивним, тобто не здійснювати тиск на зуб, коли протез знаходиться в спокої. Плече необхідно закруглити і відполірувати.

 Тілом кламера називається його нерухома частина, розміщена на апроксимальній стороні в ділянці екватора. Відросток призначений для укріплення кламера в базисі і розміщується вздовж беззубого альвеолярно відростка під штучними зубами. Відростки можуть з’єднуватися з мілкопетлистими сітками.

 Кламери діляться таким чином;

 1. За формою - на круглі, напівкруглі, плоскі (стрічкові)

 2. За способом виготовлення - на гнуті, литі, штамповані.

 3. За місцем прилягання - зубні, ясеневі (пелоти) зубоясеневі.

 4. За ступенем охоплення зуба чи групи зубів - на одноплечі, двоплечі, кільцеподібні (перекидні), подвійні багатоланкові.

 5. За функцією - на утримуючі,опорні, опорноутримуючі.

 6. За матеріалом - на металеві, неметалеві, комбіновані.

 7. За способом з'єднання з базисом - жорстке або стабільне, що пружинить або напівлабільне, суглобне або лабільне.

 Залежно від кількості зубів, що використовуються для фіксації кламера розрізняють на точкову, лінійну і площинну, фіксацію.

 1. ТОЧКОВА - використовується 1 кламер.

 2. ЛІНІЙНА - використовується 2 кламери,

 Лінія, що з'єднує кламери в протезі, називається кламерною лінією. Розрізняють діагональну, трансверзальну і сагітальні кламерні лінії.

 3. ПЛОЩІННА ФІКСАЦІЯ - використовується 3,4 зуба.

Під кламерною лінією розуміють уявну лінію, що проходить через опорні зуби. Вона є віссю, навколо якої можливе обертання протеза. Кламерна лінія може проходити у поперечному (трансверзальному), косому (діагональному) та передньозадньому (сагітальному) напрямках. Вибір її має важливе значення. Найменш вигідним напрямком для цієї лінії слід вважати сагітальний (однобічний), оскільки у такому разі можливе перевертання протеза і перевантаження опорних зубів. До даного розташування кламерів можна вдаватися тільки тоді, коли зуби, що збереглися, знаходяться з одного боку. Фіксація протеза дещо полегшується за наявності глибокого піднебіння і якщо на протилежному боці зберігся добре виражений комірковий відросток.

Найкращим способом фіксації часткового знімного протеза слід вважати двобічне розташування кламерів. У такому разі на верхній щелепі перевагу слід віддати діагональному розташуванню кламерної лінії. На нижній щелепі фіксація забезпечується краще, якщо кламерна лінія має поперечний напрямок. Слід зауважити, що напрямок кламерної лінії не завжди залежить від бажання лікаря, а визначається топографією дефектів і станом пародонта зубів, які залишилися.

 

⇐ Предыдущая24252627282930313233Следующая ⇒

Поделиться: