Типологія, специфіка та редакторське опрацювання навчальних видань у період середньовіччя.

Своєрідними „підручниками” для мас у епоху середньовіччя були богослужебні та поетичні тексти. Функції виховання та освіти широких мас населення виконувала церква. Там тексти богослужінь були типу „підручники”.

За допомогою поезії досліджували дійсніть. Всі тези повинні були чітко відповідати Святому Писанню. Все, що лишалось для розуму, це символічна інтерпретація дійсності, її дослідження. Щоб скласти вірш, учень повинен був вдатися до складних мисленнєвих операцій: обрати, про що писати, підібрати потрібні фігури, тропи, правильно розташувати їх, надати своєму творові багатозначного характеру.

У середньовічній Європі, починаючи з 12 століття, і попит, і пропозиція на книгу значною мірою починають визначатись університетським середовищем. Наукова спільнота найбільше потребувала навчальної та наукової літератури. Книга перетворилась із сакралізованого предмета розкоші на знаряддя праці. Це змінило і вигляд самої навчальної книги, і процес її випуску.

1. більш скромне і дешеве оформлення. Університетські книги ніколи не вирізнялись ані якістю, кількістю, ані святковістю ілюстрацій. Ілюмінатори виконували роль технічних редакторів. Вони розмічали текст, працювали над його рубрикацією, виправляли помилки;

2. більшість вимог, які були сформульовані щодо університетської книги, стосувались оформлення тексту. Як зазначає П.Ю. Уваров, „...було важливо, щоб у тексті не було помилок, він був компактним і разом з тим читабельним, наочними повинні були бути відмінності між основним текстом та коментарями”, слідкували за тим, щоб виокремлювались логічні розділи.

3. багато уваги приділяли наявності схематичного матеріалу: створювались таблиці, генеалогічні схеми; матеріал для запам’ятовування виписувався в кілька стовпчиків.

Перші кроки книгодрукування також тісно пов’язані саме з навчальною книгою та університетськими видавництвами: у Франції перший друкарський станок з’явився в стінах Сорбонни у 1470 році; в Англії 16 століття книжкові крамниці могли існувати лише в Оксфорді та Кембриджі; під час кризи книгодрукування 17 століття найбільш життєздатними були друкарні університетів; університет у Парижі надавав приміщення, здійснював цензуру, формував і відслідковував „справедливі” ціни, брав на себе функцію вичитування, тобто слідкував за точністю відтворення тексту.

 

 

4. Видання та редагування навчальної книги в Україні ( XI- XIX ст.). Першими українськими навчальними книгами були словники. Попередник давньоукраїнської лексикографії – глосографія (коментарі до невідомих слів, які наводились прямо в тексті) – датується ще XI-XII ст. Найвідомішими та найавторитетнішими були словники Лаврентія Зизанія, Памви Беринди. За ними вчили мову, до них звертались за довідковою інформацією в процесі навчання.

Починаючи з XVI ст. в Україні з’являються перші навчальні книги, основне призначення яких – допомога саме в навчальному процесі. Це букварі та граматки. Першою і найвідомішою такою книгою став „Буквар” Івана Федорова.

Починаючи з XVI і до XVIII століття вимоги до книги були такі:

· щодо змісту: 1) Буквар від самих своїх початків покликаний був виконувати дві функції – навчальну і виховну. „Видавці 16-17 ст. вбачали в букварі основне призначення – навчити читати, але не менш важливим був виховний аспект, адже буквар був засобом формування національної свідомості.2) Пропорційність частин.; 3) Буквар призначався для навчання з учителем і був орієнтований на слухове сприйняття дитини;

· структура букваря цілком залежала від методики подачі матеріалу. Букварі ділились на кілька (найчастіше –8) смислових частин: 1) Абетка; 2) Склади; 3) Зразки дієвідмін та граматичних форм; 4) Скорочені слова-зразки відміни іменників та прикметників; 5) Абетковий акровірш; 6) Зібрання повчань); 7) Післямова, 8) Таблиці цифр.

· художнє оформлення ранніх букварів характеризується наявністю скромних невеличких заставок і кінцівок, використанням набірних виливних прикрас. Букварі до серед. XIX ст. практично не ілюстровані. Обсяг – незначний. Тираж – 600-6000 примірників.

Протягом XVIII ст. в Україні виданням букварів продовжували займатися братські, монастирські та приватні друкарні. Але в 1766 році вийшов наказ друкувати в Україні тільки ті книжки, що виходили в московській друкарні, що спричинило значний занепад українського друкарства.

У XVIII ст. посібники для початкового навчання зазнають змін під впливом рос. видань:

· змінюється кількість матеріалів для читання, їх зміст та жанрові особливості;

· окрім кириличних з’являються римські та арабські позначення цифр;

· значно збільшується обсяг видань;

· поліпшується художньо-поліграфічне виконання книги;

· звертається більша увага на дидактичні функції підручника.

XIX століття диктувало вже свої підходи до створення та редагування букваря:

· з’являються підручники синтетичного характеру, де, крім суто букварної частини, подавалися ще й основи загальноосвітніх дисциплін;

· зміст букварів з релігійного трансформується у світський. До молитов додаються прислів’я, казки, притчі, байки, вірші, розповіді про країну, видатних особистостей;

· буквар стає авторським (відомі підручники-букварі С.Русової, Б.Грінченка, Т.Лубенця, П.Куліша („кулішівка”), Т.Шевченка, О.Кониського). Все більша увага приділяється методиці подачі матеріалу; тиражі збільшуються до 20000;

· обсяги кардинально збільшуються, до 80 аркушів;

· в худож. оформленні щедріше застосовуються різні відбивки, лінійки, ілюстрації;

· у структурі букваря з’являється новий елемент – передмови: „Передове слово до учителя”, „Присвітка”. Загалом, буквар поділяють вже лише на дві частини – букварну (Азбука) та читанку (тексти для читання).

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: