Показники фінансового стану підприємства: оцінка і аналіз.

В процесі фінансового аналізу досліджується:

- стан, структура і динаміка зміни активів і пасивів підприємства (довгострокових, поточних);

- дебіторська і кредиторська заборгованість;

- ефективність використання коштів, оцінка платоспроможності і фінансової стійкості.

Довгострокові активи – це вкладення коштів в нерухомість, цінні папери.

До показників фінансового стану підприємства відносяться такі їх групи:

1)Показники ліквідності.

2)Показники платоспроможності.

3)Показники прибутковості.

4)Показники ефективності використання активів.

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні зобов’язання за рахунок поточних активів. Сюди відносяться такі показники:

а) коефіцієнт загальної ліквідності;

б) коефіцієнт термінової ліквідності;

в) коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Показники платоспроможності характеризують здатність виконувати свої коротко та довго термінові зобов’язання за рахунок власних активів. Сюди входять такі показники:

а) коефіцієнт платоспроможності;

б) коефіцієнт заборгованості.

Показники прибутковості характеризують ефективність використання всіх видів ресурсів, які забезпечують одержання певного валового доходу. Сюди входять:

а) прибутковість інвестицій;

б) коефіцієнт прибутковості власного капіталу;

в) коефіцієнт прибутковості активів.

Показники ефективності використання активів характеризують оборотність фіксованих активів. Сюди входять:

а) оборотність основних засобів;

б) оборотність активів.

Планування доходів і поступлень коштів.

Планування доходів і надходжень коштів здійснюється на основі розрахунків руху грошових потоків підприємства на плановий період.

Джерелами доходів і надходжень засобів підприємства є:

- прибуток від виробничо-господарської діяльності;

- амортизаційні відрахування;

- стійкі пасиви;

- засоби від продажу цінних паперів, фінансових операцій з тимчасово вільними коштами;

- пайові, членські внески працівників трудового колективу, юридичних і фізичних осіб;

- довготермінові банківські кредити;

- займи;

- пожертвування і благодійні внески;

- надходження від дольової участі у будівництві.

Розрізняють дохід (виручку) від реалізації продукції і чистий дохід (виручку) від реалізації продукції.Чистий дохід визначається як різниця між доходом (виручкою) і відрахуваннями (акцизний збір, податок на додану вартість, інші відрахування).

Прибуток – це частина доходу, що залишається підприємству після відшкодування усіх витрат, пов’язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності. План по прибутку рекомендується складати: в цінах і умовах планового періоду; в цінах і умовах, що співставляються з попереднім періодом; в діючих цінах і умовах.

Розрізняють такі види прибутку:

1) Валовий прибуток – це прибуток підприємства, одержаний як різниця між чистим доходом (виручкою) і собівартістю реалізованої продукції. Він визначається наступним чином: до прибутку від операційної діяльності додається дохід від участі в капіталі інші фінансові доходи, інші доходи і в той же час мінусуються фінансові витрати, втрати від участі в капіталі і інші витрати.

2) Операційний прибуток визначається коригуванням валового прибутку на адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати і операційні доходи. Операційні доходи додаються до валового прибутку, а адміністративні витрати і витрати на збут віднімаються. Він виступає у формі оподатковуваного прибутку.

3) Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування.

4) Прибуток від звичайної діяльності після оподаткування (чистий прибуток) визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності і сумою податку.

5) Може бути прибуток від надзвичайної діяльності, який також оподатковується

6) Чистий прибуток – це прибуток, що поступає в розпорядження підприємства. Тоді чистий прибуток підприємства буде сумі чистого прибутку від звичайної і надзвичайної діяльності.

З чистого прибутку підприємства сплачуються борги та проценти за кредити, а решта розподіляється на фонд споживання (виплати власникам, акціонерам, персоналу за результати роботи) та фонд нагромадження.

У системі планування прибутку розрізняють метод прямого рахунку (по факторний метод). При використанні прямого методу всі розрахунки грунтуються на прямому підрахунку виручки від реалізації за гуртовими цінами підприємства (АіЦі) і собівартості продукції всього асортименту (АіСі):

Переваги даного методу полягають у простоті і точності розрахунків, оскільки їх проводять зі всього асортименту. Проте й недоліки його очевидні: планування від рівня існуючої собівартості продукції. При даному методі не враховуються фактори зростання прибутку. При великій номенклатурі продукції він стає дуже трудомістким.

Аналітичний метод планування прибутку дозволяє врахувати вплив факторів на даний показник. Фактори можна поділити на залежні від роботи підприємства і незалежні. До залежних належать зростання обсягу продукції, зниження її собівартості, підвищення якості; до незалежних – фактор цін, зміна асортименту.

Розрахунок за факторами по порівняльній продукції проводять у такій послідовності:

1)Визначають частку прибутку в обсязі товарної продукції в базовому періоді як відношення прибутку від виробництва продукції базового року до обсягу товарної продукції в цьому самому році.

2)Розраховують плановий прибуток множенням планового обсягу продукції в гуртових цінах підприємства на частку прибутку в обсязі товарної продукції в базовому році.

3)Під впливом дії техніко-економічних факторів визначають додатковий прибуток у плановому періоді.

4)Встановлюють зміну прибутку в залишках нереалізованої продукції на кінець року.

5)Розраховують плановий прибуток від реалізації продукції як суму планового, додаткового прибутку і прибутку в залишках нереалізованої продукції.

6)Визначають прибуток від реалізації непорівняльної продукції.

7)Встановлюють загальний прибуток від реалізованої продукції як суму прибутку по порівняльній і не порівняльній продукції.

В прибуток від іншої реалізації, зараховують прибуток від реалізації продукції непромислових господарств, що перебувають на балансі підприємства, доходи від реалізації товарно-матеріальних цінностей, які не брали участі у виробничому процесі.

Позареалізаційний прибуток (збитки) планується тільки по тих господарських операціях, які виникають за нормальних умов і мають постійний характер. В позареалізаційний прибуток включають прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти по реалізації цінних паперів, штрафи, що їх сплачують інші підприємства за порушення договірних зобов’язань. Суму цього прибутку визначають виходячи із її частки в прибутку від реалізації товарної продукції в звітному році (множенням планового прибутку від реалізації продукції на даний коефіцієнт).

Амортизаційні відрахування після прибутку є другим джерелом фінансових ресурсів підприємства. Вони призначені для фінансування витрат, зв’язаних з простим і розширеним відтворенням основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань визначається виходячи із середньорічної вартості в плановому періоді груп амортизованих основних фондів і середньої норми амортизаційних відрахувань по цих групах, що фактично склалися в звітному році за формулою:

де:

С_оф – середньорічна планова вартість амортизованих основних фондів;

Н_а – норма амортизації.

До джерел фінансових ресурсів відносяться наступні:

- мобілізація внутрішніх ресурсів в капітальному будівництві;

- планові нагромадження і економія в будівництві.

До стійких пасивів відносяться наступні засоби:

- заборгованість по заробітній платі робітників і службовців підприємства;

- відрахування в позабюджетні фонди, зв’язані з фондом оплати праці, а також резерв наступних платежів по відпусках робітників;

- заборгованість постачальникам за неофактуреними поставками, авансовими платежами клієнтів.

В склад інших доходів входять доходи від випуску цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу підприємства.

До основних функцій прибутку відносяться такі:

Прибуток виступає:

1. Як основа інноваційних рішень.

2. Мірило успіху діяльності підприємства.

3. Джерело самофінансування і розвитку.

4. Винагорода власникам і працівникам.

Рентабельність – це відносний показник, що характеризує рівень ефективності роботи підприємства.

Розрізняють такі види рентабельності:

а) рентабельність окремих видів продукції визначається за формулою:

 де:

Ц_і – ціна виробу;

С_і – Витрати на виробництво виробу.

б) рентабельність реалізованої продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут і розраховується за формулою:

 де:

П_реал – прибуток від операційної діяльності;

С_реал – собівартість реалізованої продукції.

в) рентабельність виробництва, яка може бти загальною і розрахунковою. Ці величини розраховуються за формулами:

 

 

 де:

П_чис – чистий прибуток підприємства;

П_зн – прибуток від звичайної і надзвичайної діяльності;

S_сер - середньорічна вартість основних фондів;

S_ноз - середньорічна вартість нормованих оборотних засобів.

Основними факторами підвищення рентабельності при її плануванні можуть бути:

а) при плануванні оцінки рентабельності виробництва:

- ріст прибутку;

- зменшення вартості основних виробничих фондів та залишків нормованих оборотних засобів;

б) при оцінці рентабельності окремих видів продукції:

- зниження собівартості виробів.

Планування витрат і відрахувань коштів.

В видатковій частині фінансового плану передбачаються наступні статті видатків:

- відрахування в фонд нагромадження, фонд споживання, резервний фонд, на благочинні цілі;

- вільний прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства;

- вільна амортизація, що є в розпорядженні підприємства;

- інші видатки.

Для ефективного функціонування на принципах комерційного розрахунку, проведення збалансованої стратегії і тактики в умовах ринкової економіки підприємство повинно мати три фонди:

1. Фонд нагромадження (для фінансування капітальних вкладень, приросту власних оборотних засобів, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт).

2. Фонд споживання (для винагородження трудового колективу по підсумках роботи за рік, надання одноразової допомоги членам трудового колективу, преміювання робітників за виконання особливо важливих виробничих завдань, культурно-побутове обслуговування робітників підприємства, будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, дитячих і спортивно-культурних закладів, дотації на харчування членів трудового колективу).

3. Резервний (страховий) фонд призначений для компенсації недоотримання доходів від підприємницької діяльності внаслідок настання факторів ризику.

Капітальні вкладення складають значну частину інвестицій, що направляються на розширення, реконструкцію і технічне переозброєння основних фондів виробничого і невиробничого призначення. Обсяг і структуру капітальних вкладень підприємство планує самостійно.

Джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути власні і залучені фінансові ресурси. При плануванні їх складу і структури необхідно дотримуватись визначеного порядку залучення коштів. Так в першу чергу на фінансування направляються власні засоби: засоби, що мобілізуються в процесі виробництва, що здійснюється господарським способом; амортизація; прибуток, а також засоби дольової участі в будівництві, потім кредити і займи.

Основою для планування інвестицій в розширення власних оборотних засобів є розрахунки по формуванню оборотних засобів на кінець планового року. Порівняння отриманої величини з нормативом на початок планового року дає зміну нормативу.

Норматив оборотних засобів – це обсяг фінансових ресурсів, призначених для формування мінімальних запасів оборотних фондів і фондів обігу.

Розрахунок поточного, страхового і інших запасів вже розглядався (див. тема “Планування матеріально-технічного забезпечення”).

5. Перевірка фінансового плану (баланс доходів і видатків).

Головним елементом фінансового плану є баланс. Баланс складається з двох частин: активу і пасиву. В активі відображається все те чим володіє підприємство. Пасив показує джерела нагромадження і формування капіталу.

До активу балансу входять такі розділи:

1.Необоротні активи: - нематеріальні активи;

- незавершене будівництво;

- основні засоби;

- довгострокові інвестиції;

- довгострокова дебіторська заборгованість.

2.Оборотні активи: - виробничі запаси;

- незавершене виробництво;

- готова продукція;

- дебіторська заборгованість;

- поточні фінансові інвестиції;

- грошові кошти.

3.Витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу складається з наступних розділів:

1.Власний капітал:

- статутний капітал;

- пайовий капітал;

- резервний капітал;

- нерозподілений прибуток.

2.Забезпечення наступних витрат і платежів:

- забезпечення виплат персоналу;

- інші забезпечення;

- цільове фінансування;

- страхові резерви.

3.Довгострокові зобов’язання:

- довгострокові кредити банків;

- відстрочені податкові зобов’язання;

- інші довгострокові зобов’язання.

4.Поточні зобов’язання:

- короткострокові кредити банків;

- поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями;

- видані векселі;

- кредиторська заборгованість;

- інші поточні зобов’язання.

5. Доходи майбутніх періодів.

Критерієм правильності фінансового плану є дотримання наступних співвідношень: величина перевищення доходів над витратами повинна дорівнювати сумі перевищення платежу в бюджет над асигнуваннями з бюджету, а величина перевищення видатків над доходами – величині перевищення асигнувань з бюджету над платежами в бюджет.

 

 

Тема 12. Планування і контроль оновлення продукції

1. Плани оновлення продукції, їхній склад і завдання

2. Планування витрат на підготовку й освоєння виробництва нової продукції

3. Об'ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції

4. Сітьові методи планування підготовки виробництва та освоєння нових виробів

Плани оновлення продукції, їхній склад і завдання

Під впливом науково-технічного розвитку відбувається швидке старіння продукції (скорочення її життєвого циклу). Кожен новий життєвий цикл продукції за своїми рисами і окремими параметрами схожий на попередній і разом із тим він неповторний, своєрідний, у ньому вже закладено попередній досвід і всі технічні та організаційні досягнення. Категорія життєвого циклу продукції є широко використовуваною формою опису процесу реалізації та поширення нововведень. Разом із тим в економічній літературі найчастіше розглядаються саме життєві цикли продукції. Проте одночасно із даними циклами існують й інші цикли, наприклад, цикли випуску продукції, цикли експлуатації обладнання, цикли перетворення вихідних матеріалів у напівфабрикати та готову продукцію.

Протягом свого життя продукція на ринку переживає декілька етапів. При плануванні необхідно розрізняти у кожному циклі ці етапи. По-перше, етап впровадження, коли товар є новинкою і потрібен певний час та значні грошові затрати (особливо на рекламу), щоб довести споживачеві його комерційні переваги. На даному етапі зазвичай виникають досить великі витрати виробництва і прибуток при цьому малий чи, навіть, від'ємний. По-друге, етап росту, коли визнання товару на ринку супроводжується стрімким зростанням попиту на нього. На даному етапі здійснюються модифікації базової моделі продукту, формується плановий діапазон цін. По-третє, етап зрілості, коли обсяг продажу товару, досягнувши його максимального значення, починає поступово скорочуватися. Подальше просування товару на ринок ускладнюється і набуває надзвичайно жорсткого конкурентного характеру. І, нарешті, четвертий етап - старіння, коли попит на товар на ринку неухильно падає. Скорочується обсяг виробництва даного товару, а потім зовсім припиняється випуск цієї продукції.

При плануванні підприємством розробки нових товарів необхідно, насамперед, з'ясувати, на якій стадії життєвого циклу знаходяться його аналоги, вже представлені на ринку. Включаючись у виробництво товару, який перебуває на стадії зрілості, підприємство ризикує з'явитися на ринку в той момент, коли почнеться стадія старіння і попит на даний товар падатиме. З другого боку, невірно визначивши стадію росту товару - аналогу, прийнявши її, наприклад, за настання зрілості, можна втратити можливість збільшення обсягів продаж підприємства. Таких випадків багато, і тому необхідно правильно передбачати динаміку та тривалість життєвого циклу продукції.

Не менш серйозною помилкою є ігнорування життєвого циклу при розробці стратегії оновлення асортименту підприємства. Не можна допускати, щоб обсяги продажів, додержуючись геометрії кривої життєвого циклу, значно знижувалися. Важливо підтримувати обсяг продаж на певному, досить стабільному рівні. Для цього підприємству необхідно забезпечити впровадження та збільшення випуску модифікованого (оновленого) товару, розробленого до настання старіння попереднього товару (рис. 1).

Для того, щоб досягти стабільності в продажах (підтримуючи чи збільшуючи рівень П₀), розробку нового (оновленого) товару слід починати ще до того моменту, коли попередній вступає в стадію зрілості. У протилежному випадку будуть безповоротно втрачені час і конкурентоспроможність.

Рис.1. Крива зв'язку життєвих циклів товарів на ринку

 

Перед прийняттям стратегічного рішення щодо впровадження нового виробу проводиться ідентифікація стадії його життєвого циклу. У процесі ідентифікації одну стадію відрізняють від іншої за допомогою таких основних показників як відсоток зростання обсягів продажу, конкурентна позиція, привабливість ринку та інші.

Для прикладу розглянемо, як використовується портфельна модель Мак-Кінсі при плануванні оновлення продукції.

Кола на матриці (рис. 2) показують положення продукту відносно привабливості ринку та конкурентної позиції. Діаметр кола пропорційний плановому обсягу продажів. Стрілками вказано етапи життєвого циклу, які проходить нова продукція від планування її впровадження до виходу з ринку. Для кожної стадії планують необхідні заходи і дії, починаючи із підтримки, закріплення, інвестування та закінчуючи виходом із ринку.

Отже, в основі планування виробництва оновленої продукції лежить концепція життєвого циклу продукції. Криві життєвого циклу продукції показують, що при зменшенні попиту на один вид продукції підприємство повинно вчасно спланувати випуск іншого виду товару (рис. 12.1). Проте дані криві не можуть із певною точністю передбачати, коли закінчиться одна стадія та почнеться наступна, як довго вона буде тривати та який дохід зможе отримати підприємство. Тому довгострокове планування випуску продукції повинно бути доповнено короткостроковим.

Випуску нової та оновленої продукції передує великий комплекс робіт, що має назву підготовка виробництва. У сучасних умовах створення принципово нової продукції повинно базуватись на використанні маркетингових досліджень, відкриттів та винаходів. Це передбачає тісний зв'язок етапів наукових досліджень із стадіями підготовки виробництва, що дозволяє поєднати в єдину систему всі роботи, які спрямовані на отримання кінцевого результату - освоєння серійного (масового) випуску нового виробу.

Рис. 2. Портфельна модель «Мак-Кінсі»

 

За складом і завданнями планових робіт, які виконуються у процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції виділяють такі їх види: науково-дослідні, конструкторські та технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру.

Роботи, які виконуються в процесі розробки та постановки продукції на виробництво, спрямовані на вирішення наступних основних завдань:

• забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

• створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;

• скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;

• забезпечення стабільності (та покращення у відповідності до умов ринку) показників якості продукції та ефективної її експлуатації;

• забезпечення та підвищення конкурентоспроможності підприємства, що випускає дану продукцію;

• завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення його позитивного іміджу.

План оновлення продукції складається на основі завдань стратегічного плану. У розширеному варіанті план оновлення продукції повинен містити такі розділи:

• якісні та структурні зміни «портфеля» продукції підприємства;

• економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

• норми і нормативи;

• виробництво та реалізація продукції;

• матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

• персонал і оплата праці;

• витрати виробництва нової продукції, прибутки, рентабельність.

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є планові завдання розробки й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визначення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

Розрізняють два типи нормативів технічної підготовки виробництва: об'ємні і трудові. За допомогою перших встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою других - у нормо-годинах.

До об'ємних нормативів відносяться: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи складності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнти технологічної оснащеності за видами обробки; типовий розподіл деталей, технологічних процесів і оснащення за групами складності.

До трудових нормативів відносять трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.

Кількість оригінальних деталей у виробі залежить від його конструктивної складності та новизни.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їхня трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами складності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологічного оснащення за видами; на наладку одного технологічного процесу за видами обробки. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємств галузі. При відсутності відповідних нормативів обсяги робіт і їхня трудомісткість визначаються шляхом експертної оцінки.

На основі встановленої за нормативами трудомісткості робіт може бути розрахований цикл (тривалість) кожного етапу технічної підготовки виробництва у календарних днях.

Зазвичай кількість виконавців визначається на основі практичних розрахунків. Якщо величина циклу кожного етапу технічної підготовки виробництва задана, то визначається кількість виконавців.

Після цього розробляється основний плановий документ - генеральний план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва.

Кількість стадій і обсяг робіт із підготовки виробництва на підприємстві різні. Вони залежать від розподілу даних робіт між замовником, проектною організацією та підприємством-виробником, від типу виробництва і складності виробу. Тому графік проектних робіт не відображає всього змісту робіт по різних виробах.

Планування витрат на підготовку й освоєння виробництва нової продукції

На етапах розробки нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, витрати, пов'язані з цим, визначаються як прогнозні величини. Тому при плануванні собівартості нових виробів важливо ознайомитися із основними принципами та методами щодо визначення величини витрат, пов'язаних із впровадженням у виробництво нових виробів.

Планування науково-технічної підготовки виробництва нової продукції охоплює всі стадії та етапи і включає: розробку планів виконання робіт по кожній стадії та їхнє взаємоузгодження; складання зведеного плану-графіка або координаційного плану підготовки виробництва, який забезпечував би своєчасний вихід на серійний чи масовий випуск виробів; розробку кошторису витрат на підготовку виробництва.

При підготовці особливо складних виробів розробляється самостійна цільова програма, що включає роботи, які виконуються всіма організаціями та підприємствами-виконавцями. Вона розробляється на увесь цикл розробки і освоєння продукції та передбачає ресурсне забезпечення всіх видів робіт. Як правило, вона має вигляд матриці, в якій по вертикалі перелічені завдання, що включені в програму, а по горизонталі - організації та форми їхньої участі.

На стадії розробки технічного завдання є дуже обмежене коло даних, тому розрахунки окремих показників носять орієнтовний характер, широко використовуються методи екстраполяції, моделювання, аналогів і т. д. А при оформленні результатів науково-дослідних робіт (НДР), розрахунки, що обґрунтовують доцільність проведення дослідно-конструкторських робіт та впровадження об'єкта у виробництво, повинні бути виконані значно точніше, із використанням обсягу інформації, накопиченого в процесі НДР. На цій стадії можуть широко використовуватися методи математичного моделювання, з урахуванням ієрархічної схеми об'єкта, його основних конструкторських характеристик, результатів дослідження фізичних моделей і т. д.

Здійснення планування процесу освоєння виробництва передбачає вивчення та виявлення характерних особливостей практики початкового етапу виробництва, максимально повне урахування закономірностей руху параметрів даного процесу, визначених на основі аналізу їх реальної поведінки.

Загальною економічною закономірністю періоду освоєння випуску нової техніки є наявність підвищених витрат початкового виробництва.

3. Об'ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції

Об’ємно-календарне планування (ОКП) підготовки виробництва передбачає доведення до підрозділів і безпосередніх виконавців тематики та номенклатури робіт із підготовки виробництва, проведення необхідних розрахунків із обсягу робіт, складання графіків виконання останніх.

Розуміння процесу об'ємно-календарного планування підготовки виробництва нового виробу дозволяє менеджерам підприємства виділяти відповідні етапи діяльності, що пов'язані із виробництвом нової продукції: вибір та обґрунтування тактичних дій підприємства (з концентрацією уваги на задоволення потреб ринку новими високоякісними товарами); обґрунтування форми організації підготовки виробництва; визначення логістичної схеми руху матеріальних потоків; розробка основних календарно-планових нормативів; оперативне планування роботи виробничих підрозділів; організаційна підготовка виробництва; безпосередня організація оперативної роботи; поточний контроль та регулювання ходу підготовки виробництва нового продукту.

За умов становлення ринку важливим є скорочення термінів технічної підготовки з метою прискорення впровадження досягнень науки та техніки у виробництво; зменшення витрат на виробництво; підвищення якості робіт та своєчасного зайняття власної ринкової ніші.

Із метою скорочення термінів підготовки використовується метод паралельного та паралельно-послідовного ведення робіт. Паралельне та паралельно-послідовне виконання всіх робіт скорочує терміни технічної підготовки й освоєння нової продукції. У результаті поєднання різних стадій проектування загальний цикл підготовки різко скорочується.

Організація робіт із технічної підготовки виробництва базується на послідовному чи паралельно-послідовному виконанні робіт по стадіях і етапах.

Із метою координації у часі стадій і етапів підготовки виробництва складаються (з урахуванням можливого поєднання часу їх виконання) графіки підготовки виробництва, що дозволяє відобразити календарні терміни початку та завершення, цикли стадій і етапів, а також всю підготовку виробництва.

4. Сітьові методи планування підготовки виробництва та освоєння нових виробів

Сітьове планування - одна з форм графічного відображення змісту робіт і тривалості виконання планів і довгострокових комплексів проектних, планових, організаційних та інших видів діяльності підприємства, яка забезпечує наступну оптимізацію розробленого графіка на основі економіко-математичних методів та комп'ютерної техніки. Разом із лінійними графіками та табличними розрахунками сітьові методи планування знаходять широке використання при розробці перспективних планів та моделей створення складних виробничих систем та інших об'єктів довгострокового використання. Сітьові плани робіт підприємств із створення нової конкурентоспроможної продукції містять не тільки загальну тривалість всього комплексу проектно-виробничої та фінансово-економічної діяльності, але й тривалість та послідовність здійснення окремих процесів чи етапів, а також потребу в необхідних економічних ресурсах.

Сітьова модель - множина поєднаних між собою елементів для опису технологічної залежності окремих робіт і етапів майбутніх проектів.

Основним плановим документом системи сітьового планування є сітьовий графік, що являє собою інформаційно-динамічну модель, яка відображає всі логічні взаємозв'язки та результати робіт, необхідних для досягнення кінцевої мети планування.

Роботами у сітьовому графіку називаються будь-які виробничі процеси чи інші дії, які призводять до досягнення певних результатів, подій. Роботою слід вважати і можливі очікування початку наступних процесів, пов'язані із перервами чи додатковими витратами часу.

Подіями називаються кінцеві результати попередніх робіт. Подія являє собою момент завершення планової дії. Події бувають початковими, кінцевими, простими, складними, проміжними, попередніми, наступними і т.д.

На всіх сітьових графіках важливим показником є шлях, що визначає послідовність робіт чи подій, в якій результат однієї стадії збігається із початковим показником наступної за нею іншої фази. На будь-якому графіку прийнято розрізняти декілька шляхів:

• повний шлях від початкової до кінцевої події;

• шлях, що передує даній події від початкової;

• шлях, наступний за даною подією до кінцевої;

• шлях між декількома подіями;

• критичний шлях від початкової до кінцевої події максимальної тривалості.

Сітьові моделі використовуються на вітчизняних підприємствах при плануванні підготовки виробництва та освоєнні нових виробів. Сітьове планування дозволяє не тільки визначати потреби різних виробничих ресурсів у майбутньому, але й координувати їхнє раціональне використання на даний момент.

Найважливішими етапами сітьового планування випуску нового виробу є такі:

• розділ комплексу робіт на окремі частини і їхнє закріплення за виконавцями;

• виявлення й опис кожним виконавцем усіх подій і робіт, необхідних для досягнення поставленої мети;

• побудова первинних сітьових графіків і уточнення змісту планових робіт;

• об'єднання окремих частин сіток і побудова зведеного сітьового графіка виконання комплексу робіт;

• обґрунтування чи уточнення часу виконання кожної роботи у сітьовому графіку.

На початку сітьового планування випуску нового виробу необхідно виявити, якими подіями буде характеризуватися комплекс робіт. Кожна подія повинна встановлювати завершеність попередніх дій. Усі події і роботи, що входять у заданий комплекс, рекомендується перераховувати у порядку їхнього виконання, проте окремі з них можуть виконуватися одночасно.

Далі проводиться побудова первинних сітьових графіків, їх перевірка та об'єднання окремих сіток у зведену модель.

Завершальним етапом сітьового планування є визначення тривалості виконання окремих робіт чи сукупних процесів. Для встановлення тривалості будь-яких робіт необхідно, насамперед, користуватися відповідними нормативами чи нормами трудових затрат. А у разі відсутності вихідних нормативних даних тривалість усіх процесів і робіт може бути встановлена різними методами, у тому числі і за допомогою експертних оцінок. По кожній роботі, як правило, дається декілька оцінок часу: мінімальна, максимальна та найвірогідніша. Отримана найвірогідніша оцінка часу не може бути прийнята як нормативний показник часу виконання кожної роботи, оскільки у більшості випадків дана оцінка є суб'єктивною і багато у чому залежить від досвіду відповідального виконавця. Тому для визначення часу виконання кожної роботи експертні оцінки підлягають статистичній обробці.

На основі розрахунків тривалості виконання робіт можна також побудувати лінійну діаграму чи діаграму Ганта. Відмінною рисою такої діаграми є паралельно-послідовний порядок проведення робіт, що дозволяє скоротити загальну тривалість підготовки та терміни освоєння нового виробу у виробництві.

Розрахунки основних параметрів сітьових графіків використовуються при аналізі й оптимізації сітьових стратегічних планів.

Оптимізація сітьових графіків полягає у покращенні процесів планування, організації й управління комплексом робіт із метою скорочення витрат економічних ресурсів і підвищення фінансових результатів при заданих планових обмеженнях.

Застосовуються наступні способи оптимізації сітьових графіків: за критерієм мінімізації витрат часу на виконання окремих робіт, мінімізації витрат матеріальних ресурсів та за рахунок мінімізації вартості всього комплексу запланованих робіт.

Використання передових методів та технічних засобів у процесі планування технічної підготовки виробництва дозволяє скоротити шлях від початкової її стадії - наукових досліджень до кінцевого результату - отримання нової продукції. Поряд із цим повинні скорочуватися питомі витрати на підготовку кожного нововведення.

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: