Особливості формування виробничої програми внутрішніх структурних підрозділів підприємств.

У формуванні виробничої програми основних і допоміжних цехів є певні особливості, що обумовлюються специфікою технологічних процесів. Оскільки основні цехи не є юридичними особами, а значить не мають права самостійно здійснювати процеси реалізації, і вони пов′ язані між собою лише технологією виробництва, то особливостями формування виробничої програми для основних цехів є:

1) Виробнича програма формується в порядку, оберненому до ходу технологічного процесу (це означає, що виробнича програма заводом встановлена по кількості готової продукції, спочатку складальному цеху, потім переробному, потім заготівельному, хоча виробничий процес починається навпаки, спочатку виготовляються заготовки, передаються вони у переробні і складальні цехи).

2) Виробнича програма формується в кожному попередньому структурному підрозділі з певним випередженням, як в часі, так і по заділах по відношенню до кожного наступного підрозділу (так, наприклад, виробнича програма заготівельного цеху формується з певним випередженням по відношенню до переробного, а переробного з певним випередженням по відношенню до складального).

3) Основними показниками виробничої програми внутрішніх структурних підрозділів є: обсяг випуску продукції по номенклатурі і асортименту в натуральних одиницях виміру, показники якості продукції, товарна продукція, незавершене виробництво, якщо таке планується, чиста продукція, валова продукція, але в межах даного підрозділу.

4) Вартість продукції оцінюється по внутрішніх планово-розрахункових цінах, які включають в себе собівартість одиниці продукції і частину цехового прибутку в даному виробі, який розподіляється на окремі види продукції пропорційно заробітній платі виробничих робітників.

Формування виробничої програми допоміжних цехів також має специфіку. Остання обумовлюється тим, що робота допоміжних і обслуговуючих цехів оцінюється не по кількості виконаних робіт, а по якості обслуговування, тобто по своєчасності виконання планів – графіків ремонтних, транспортних робіт.

Виробнича програма ремонтних цехів визначається трудомісткістю ремонтних робіт, енергогосподарства – потребою в енергоресурсах, інструментального – потребою в інструментах, транспортного – обсягом вантажообороту.

5. Оптимізація плану виробництва продукції.

Оптимізувати план виробництва означає розробити декілька варіантів плану і із них вибрати найкращий з точки зору встановленого критерію оптимізації.

На практиці оптимізація плану виробництва може відбуватися по таких критеріях:

- максимум виробництва продукції в натуральних одиницях вираження:

- максимум товарної продукції:

- мінімум витрат:

- максимум прибутку;

- максимум сумарного завантаження обладнання.

При цьому обов’язковою умовою є встановлення певних обмежень, а саме:

- на величину виробничих потужностей;

- на попит на продукцію;

- на ресурсне забезпечення (матеріально-сировинне, паливно-енергетичне, кадрове).

Дані оптимізаційні задачі розв’язуються з допомогою комп’ютерної техніки.

 

Тема 5. Оперативно-календарне планування і контроль

 

1. Зміст, завдання і види оперативно-виробничого планування

2. Види систем оперативно-виробничого планування.

3. Міжцехове і внутріцехове оперативно-виробниче планування.

4. Суть, значення рівномірної (ритмічної) роботи підприємства і методика її вимірювання

1. Зміст, завдання і види оперативно-виробничого планування

Оперативно-виробниче планування - це сукупність форм, методів і техніко-економічних розрахунків з доведення виробничих завдань внут­рішніх підрозділів підприємств та організація їх виконання. Воно є завершальним етапом внутрішньозаводського планування. Оперативно-ви­робничі плани розробляють на місяць, добу, зміну. В деяких масових виробництвах їх складають навіть на годину.

Основні завдання оперативно-виробничого планування – це:

 - забезпечення рівномірної і ритмічної роботи підприємств, об'єд­нань та їх підрозділів. З цією метою розробляють і доводять підрозді­лам основних ланок виробництва внутрішньозаводські виробничі про­грами, графіки завантаження робочих місць, випуску продукції;

- організація виконання доведених цехам, дільницям, бригадам, виробничим одиницям завдань з випуску продукції, в якому важлива роль відводиться оперативному регулюванню виробничого процесу;

- забезпечення ефективного використання виробничих потужностей, площ, технологічного обламання;

- організація щозмінного обліку ходу виконання доведених завдань;

- забезпечення скорочення тривалості виробничого циклу і в першу чергу різного роду пролежувань деталей, вузлів, виробів.

Розрізняють два види оперативно-виробничого планування: міжцехо­ве і внутрішньоцехове. У процесі міжцехового оперативно-виробничого планування розробляють і доводять цехам взаємозв'язані виробничі програми.

Завдання внутрішньоцехового планування полягає в забезпеченні ви­конання встановлених цеху завдань випуску продукції, для чого виробни­чим дільницям, бригадам, робочим місцям доводять плани виробництва ви­робів, деталей, організовують їх матеріально-технічне забезпечення і виконання.

Залежно від змісту робіт розрізняють два етапи оперативно-вироб­ничого планування:

- календарне планування, яке охоплює розподіл заводської виробничої програми за підрозділами підприємства, складання графіків роботи діль­ниць, потокових ліній, здавання з виробництва готової продукції;

- диспетчерування виробництва, що полягає у регулюванні виробничо­го процесу, контролі за його здійсненням, виконанні оперативних заходів з метою усунення недоліків, що виникають у процесі виробництва продукції, обліку випуску деталей, виробів, продукції. Ці два етапи оперативно-виробничого планування взаємозв'язані, доповнюють один одного, зумовлюють специфіку і відмінність його від інших видів планування діяльності підприємств. На відміну від перспективних та поточних планів, оперативно-виробничі плани охоп­люють не тільки розробку самих планових завдань, а й включають комп­лекс робіт з організації їх виконання.

Хто займається оперативно-виробничим плануванням? На великих і середніх промислових підприємствах утворюється виробничо - диспетчерський відділ. В цеху ці функції покладаються на виробничо – диспетчерські бюро.

Зазначені підрозділи підпорядковані відповідно заступнику дирек­тора з оперативного керівництва виробництвом та заступнику начальника цеху з виробництва.

 

2. Види систем оперативно-виробничого планування.

Системи оперативно-виробничого планування є різними в різних типах виробництва. Зміст кожної з них визначають: планово-облікова одиниця, склад, календарно-планових нормативів, порядок встановлення міжцехових і внутрішньоцехових виробничих програм та обліку їх виконання.

Велика різноманітність систем оперативно-виробничого планування може бути зведена до трьох основних груп: подетальні, комплектні, позамовні.

Основними системами подетальної групи є планування за тактом ви­пуску виробів /ритмом випуску/, гуртово-періодична система, система планування " на склад".

Планово-обліковою одиницею в системі планування за тактом випуску є деталь /для обробних цехів/ або готовий виріб /для складальних це­хів/. Доведення взаємозв'язаних виробничих програм до цехів полягає у вирівнюванні їх продуктивності стосовно величини такту випуску го­тових виробів. Основою розрахунку цехових оперативних завдань е річний план виробництва підприємства. При їх встановленні враховують потреби в даній продукції частинних технологічно зв'язаних підрозділів, а також необхідного поповнення до нормативної величини міжцехових заділів. Таку систему оперативно-виробничого планування застосовують у масовому виробництві.

При гуртово-періодичній системі оперативно-виробничого плануван­ня як планово-облікова одиниця заготівельних і обробних цехів висту­пають партії деталей, їх розмір встановлюють з урахуванням потреби складання і випуску готових виробів у даному періоді. Для випускаючих цехів у ролі планово-облікової одиниці виступають вироби.

Взаємозв'язок у роботі виробничих підрозділів із застосуванням цієї системи оперативно-виробничого планування забезпечується на ос­нові встановлення певної періодичності гуртового виготовлення дета­лей за стандартними розкладами. При цьому величина партії деталей може змінюватись залежно від планового завдання на розрахунковий період, а періодичність її запуску у виробництво є жорстким нормативом. Сфера застосування гуртово-періодичної системи - серійне і великосерійне виробництво.

Систему оперативно-виробничого планування " на склад, " використо­вують для планування виробництва уніфікованих і стандартних деталей, коли питома вага останніх безперервно зростає. Їх виготовляють укруп­неними партіями, розмір яких достатній для утворення і поповнення складського запасу, необхідного для забезпечення нормального ходу ви­робничого процесу в складальних цехах.

Планово-обліковою одиницею при використанні цієї системи опера­тивно-виробничого планування є партія уніфікованих деталей. Зазначену систему оперативно-виробничого планування використовують на підприємствах із серійним типом виробництва.

До складу комплектної групи систем оперативно-виробничого плану­вання входить системи оперативно-виробничого планування за комплекту­вальними номерами, груповими комплектами, заділами, система неперерв­ного оперативно-виробничого планування.

Система оперативно-виробничого планування за комплектувальними номерами базується на використанні як планово-облікової одиниці комп­лекту деталей, що їх виготовляє цех у розрахунку на один кінцевий виріб підприємства. При цьому виробнича програма цехів являє собою від­повідні номери комплектів деталей, кількість яких відповідає числу готових кінцевих виробів підприємства на даний плановий період з ура­хуванням випереджень у роботі взаємозв'язаних підрозділів.

За умов оперативно-виробничого планування за груповими комплек­тами в ролі планово-облікової одиниці виступає груповий комплект. Він включає набір деталей, які повинні бути подані на складальні процеси до певного однакового періоду або етапу.

Системи оперативно-виробничого планування за груповими комплек­тами і комплектувальними номерами застосовують на підприємствах із серійним і великосерійним типом виробництва.

Планово-обліковою одиницею системи оперативно-виробничого плану­вання за заділами є умовний комплект деталей, вузлів, заготовок, який забезпечує випуск кінцевої продукції підприємства, об'єднання.

Система неперервного оперативно-виробни­чого планування поєднує в собі систему планування за заділами і комплектувальними номерами. Основні її елементи:

- планово-облікова одиниця, якою є умовний виріб або добокомплект.

Умовним виробом вважаються вироби підприємства, що підлягають виробництву в плановому періоді у співвідношенні до основного виробу.

При багатономенклатурній ви­робничій програмі за планово-облікову одиницю береться добокомплект. До його складу входить середньодобова кількість усіх виробів, перед­бачених планом виробництва;

- єдиний наскрізний план-графік, тобто послідовний ряд номерів умовних виробів чи добокомплектів із зазначенням дат робочих пнів, у які вони повинні виготовлятись.

- картотека пропорційності по суті моделює хід виробничого процесу. З її допомогою легко визначити, за якими деталями є відставання від виробничого завдання, а за якими їх виготовлення йде з випередженням. Для наочності використовують роздільну планку, яку встановлюють напроти дати сьогоднішнього дня. Деталі, за якими облікові картки знаходяться в комірках зліва від роздільної планки, підлягають негайному запус­ку у виробництво /є відставання/.

   Дана система оперативно-виробничого планування ефективна для під­приємств із серійним і великосерійним типом виробництва.

Третю групу систем оперативно-виробничого планування представля­ють позамовна система та серійна за випередженнями.

При позамовній системі за плачово-облікову одиницю беруть замов­лення загалом. Вона використовується в одиничному типі виробництва.

При позамовній системі оперативно-виробничого планування склада­ють циклові графіки виконання окремих замовлень щодо підготовки вироб­ництва та запуску виробів в обробку.

Серійна за випередженнями система оперативно-виробничого плану­вання за умов запуску деталей у механічну обробку приєднується до позамовної системи. Планово-обліковою одиницею є серія однойменних деталей і заготовок, необхідна для комплектації готових виробів /на складальних процесах/. Цю систему використовують для серійного виго­товлення дрібних деталей з невеликою тривалістю виробничого циклу.

 

3. Міжцехове і внутріцехове оперативно-виробниче планування.

Зміст міжцехового оперативно-виробничого планування визначається типом виробництва. Останній зумовлює склад і характер використовува­них планово-календарних нормативів, які регламентують рух предметів праці у процесі виробництва.

В масовому виробництві до них належать такт потокової лінії /ро­бочий і середній/, ритм, темп, кількість робочих місць, заділи.

Основними планово-календарними нормативами, що застосовуються у підрозділах з одиничним типом виробництва, є тривалість виробничого циклу виконання замовлень та окремих стадій виробничого процесу, ве­личина нормативних випереджень, розрахунки використання виробничих по­тужностей за всіма технологічними переділами.

Планово-календарні нормативи повинні бути технічно обґрунтованими, визначатись з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу.

Міжцехові оперативно-виробничі програми за умов масового виробництва встановлюються за випуском і запуском кожної деталі.

Програмне завдання з випуску деталей певного цеху

П_в=П_нц+П_с+З_мп+З_мф, де:

П_нц - потреба в деталях наступних технологічно пов'язаних цехів;

П_с - обсяг поставок деталей на сторону згідно з договорами кооперу­вання;

З_мп - нормативна величина міжцехового заділу по даній деталі;

З_мф - фактичний рівень міжцехового заділу по даній деталі.

Програма даного цеху з запуску деталей

П_з=П_в+З_вн-З_вф, де:

З_вн - нормативна величина внутрішньоцехового заділу по даній де­талі;

З_вф - фактичний рівень внутрішньоцехового заділу по даній деталі.

У серійному виробництві одним із важливих планово-календарних нормативів є величина розміру партії деталей. Його розрахунки дозволяють встановити періодичність переналадок обладнання і відповідно за­пуску деталей у виробництво, визначити тривалість виробничого циклу, величину календарних випереджень у роботі технологічно взаємозв'язаних цехів, розробляти календарні плани - графіки випуску продукції.   

Оптимальний розмір партії деталей може визначатись:

 де:

t _{п з} - підготовчо-заключний час;   

t _шт- штучний час /на одну деталь/;  

К_п – коефіцієнт, який враховує час на переналадку обладнання.

Такий норматив, як періодичність запуску-випуску партії деталей, визначається зіставленням величини партії деталей і добової програми цих деталей:

 де:

П_д. – партія деталей;

О_д – одноденна потреба.

Цей норматив виражає потребу певних підрозділів у даних деталях, заготовках на одиницю часу. Тому в серійному виробництві він по суті є ритмом виробництва.

Для спрощення оперативно-виробничого планування, створення умов рівномірної і ритмічної роботи в цехах, на дільницях значення періо­дичності запуску-випуску партії деталей уніфіковані.

У серійному виробництві існують три різновиди заділів: циклові, складські міжцехові та складські заділи випередження. Для потреб опе­ративно-виробничого планування розраховують їх середній, мінімальний та максимально допустимий рівень і перехідний нормативний рівень на кінець планового періоду.

Величина нормативного циклового заділу, що виражається в кількості партій деталей, які перебувають у процесі обробки в кожний певний момент часу, розраховується як добуток тривалості виробничого циклу і середньодобової потреби в цих деталях.

З_цикл=Т_ц*О_д.

Мінімальний складський заділ, як правило, встановлюється на осно­ві фактичних даних про відхилення в термінах виготовлення деталей, за­готовок. Його максимальна величина складається з мінімального склад­ського заділу та розміру надходження чергової партії деталей.

Середній розмір складського запасу при рівномірному виробничому споживанні дорівнює сумі мінімального запасу та половини величини пар­тії деталей, що надійшла на склад.

де:

З_ст – страховий заділ;

n_і – кількість деталей, що надійшла на склад.

Планування виробництва конкретних партій деталей здійснюється шляхом побудови календарних планів-графі­ків роботи дільниць. Їх розробка проводиться різними методами залежно від кількості детале-операцій, закріплених у середньому за одним вер­статом, постійності номенклатури деталей та періодичності їх обробки. В одиничному виробництві оперативно-виробниче планування має певну специфіку, тут нормативно-календарні розрахунки за замовленнями проводять з технічної підготовки виробництва і безпосередньо виробництва виробів.

Маючи циклові графіки за окремими замовленнями, складають зведе­ний графік запуску-випуску всіх виробів. При його розробці враховують строки виконання окремих замовлень, що передбачені договорами, необ­хідність забезпечення рівномірної і ритмічної роботи підприємства та ефективного використання виробничих потужностей.

Внутріцехове оперативно-виробниче планування забезпечує:

- доведення планових завдань до дільниць, виробничих бригад, робо­чих місць;

- уточнення календарного плану виконання робіт;

- встановлення змінно-добових завдань;

- регулювання виробництва;

- облік виконання доведених завдань.

Конкретний зміст внутрішньоцехового оперативно-виробничого пла­нування, як і міжцехового, зумовлюється типом виробництва. У масовому виробництві воно зводиться до розробки заходів, що забезпечують виконання графіків випуску деталей, заготовок, вузлів, виробів.

Оперативний облік виконання оперативних програм здійснюється на основі добових планів-карт. У них зазначать: план подачі деталей, фактично подано на окремі зміни і разом, а також результат виконання завдання.

На підприємствах із серійним типом виробництва оперативно-вироб­ничі завдання доводять у вигляді поопераційних планів-графіків. Ними регламентують: розмір партії деталей, черговість їх запуску у виробництво, строки прохо­дження за операціями технологічного процесу.

На основі поопераційних планів-графіків розробляють календарні плани-графіки в розрізі робочих місць.

Складовим елементом внутрішньоцехового оперативно-виробничого планування в цехах із серійним типом виробництва є змінно-добові пла­ни.

Оперативний облік виготовлення деталей та їх руху за операціями технологічного процесу здійснюється на основі маршрутних листів. У них зазначаються розмір партії деталей, результати прийому виконаної робо­ти працівниками відділу технічного контролю, баланс деталей з кожної операції /кількість деталей, що надійшли на дану операцію, кількість бракованих і придатних, які надходять на наступну операцію згідно з технологічним процесом/.

У цехах, де впроваджена неперервна система оперативно-виробничого планування, облік випуску деталей ведеться за картотекою пропор­ційності.

Внутрішньоцехове планування в цехах з одиничним і дрібносерійним виробництвом за своїм змістом більш скромне, ніж у цехах із серійним, а тим більше масовим виробництвом. У цих підрозділах в його функції входить: уточнення календарного плану виконання окремих замовлень, розробка зміннопідготовчих завдань і оперативна підготовка їх виконання.

Вихідним пунктом розробки місячних завдань виробничих дільниць є деталювання цехової програми, що зазначено кількістю комплектів деталей на замовлення. Внутрішньоцехові оперативно-виробничі програми встановлюють на основі розрахунків показників роботи обладнання.

Важливим в оперативному плануванні роботи дільниць є встановлення строків запуску-випуску деталей. На їх основі здійснюється технічна і матеріальна підготовка виробництва.

Практичне значення в одиничному виробництві мають змінно добові плани. З їх допомогою ліквідовують відставання від встановлених завдань, допущені за окремими операціями, і забезпечують рівномірну й ритмічну роботу.

4. Суть, значення рівномірної (ритмічної) роботи підприємства і методика її вимірювання

Ефективність діяльності підприємства, об'єднання значною мірою залежить від забезпечення рівномірного випуску продукції і рівномір­ної роботи. Рівномірним є випуск готової продукції заводом, цехом або дільницею в номенклатурі, кількості і в терміни, встановлені за напе­ред, розробленими планами-графіками. Рівномірна робота колективу під­приємства, цеху, дільниці - це виготовлення продукції підрозділами точно за календарним планом-графіком. Рівномірна робота і рівномірний випуск продукції може бути ритмічним і неритмічним. При ритмічній ро­боті підприємства за рівні проміжки часу виконується однаковий або рівномірно зростаючий обсяг робіт на всіх стадіях і операціях вироб­ничого процесу, на всіх робочих місцях і дільницях. Ритмічний випуск розуміють як однаковий або рівномірно зростаючий випуск певної продук­ції за рівні проміжки часу дільницею, цехом або заводом.

Ритмічному виробництву сприяє високий організаційний і технічний рівень. За умов комплексної механізації і особливо автоматизації тех­нологічних процесів виробництво підпорядковане єдиному ритму, синхрон­ності і неперервності його руху. Така організація характерна для масо­вого виробництва. Для досягнення ритмічності в серійному виробництві необхідно суворо дотримуватись періодичності повторення запуску і ви­пуску партій деталей, збірних комплектуючих одиниць і виробів. В оди­ничному виробництві можна говорити лише про рівномірну роботу й рівно­мірний випуск продукції стосовно наперед розроблених планів-графіків.

Рівномірна робота сприяє успішному виконанню планових завдань з усіх показників діяльності підприємства, прискоренню оборотності обо­ротних коштів, зниженню собівартості продукції, підвищенню рентабель­ності, створенню нормального трудового процесу. І навпаки, нерівномір­на, неритмічна робота веде, до штурмівщини, великих втрат через про­стої, брак, штрафи, переплати і збитки в заробітній платі, зниження якості і підвищення собівартості продукції.

На практиці застосовують різні показники, що характеризують рів­номірність випуску продукції. Одним з узагальнюючих є коефіцієнт рит­мічності, що характеризує питому вагу здачі продукції за кожну де­каду, зміну у відношенні до місячного плану. Для розрахунку планового коефіцієнта декадної ритмічності визначають середньопроцентну норму запасу продукції в кожному місяці виходячи з кількості робочих днів, а потім її множать на кількість днів у кожній декаді, при однаковій кількості робочих днів у декадах місяця цей процент беруть рівним 33, 3.

Більш точні результати дає коефіцієнт рівномірності

                          де:

 - недовиконання плану випуску продукції в абсолютних величинах в окремі періоди /дні, години;

П - плановий випуск продукції в абсолютних величинах за період, що аналізується;

.недопоставка продукції у відповідності до заключних договорів;

Пд. – план поставок продукції у відповідності до заключних договорів.

Перевиконання плану при розрахунках цього коефіцієнта не врахо­вується. За умов ринкової економіки добитися рівномірної роботи під­приємств більш складно. Зміна попиту, конкуренція виробництва потре­бує швидкого реагування трудових колектив на ці процеси. Рівномір­ною роботою буде вважатись господарювання підприємств, що забезпечує своєчасність виконання замовлень споживача, насиченість ринку необхідними товарами.

Коефіцієнт ритмічності визначається за формулою:

де:

Фмін – фактичний випуск продукції в межах плану;

d₁, d₂, d₃ – питома вага подекадних (місячних) обсягів, які приймаються в розрахунок в місячному (квартальному) обсязі виробництва продукції.

Провідне місце в забезпеченні рівномірної роботи підприємств по­сідають оперативно-виробниче планування і регулювання.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: