Автономна Республіка Крим

 

додаткові повноваження у галузі освіти, мови, місцевих традицій та культури¹.

Також варто знати, що зарубіжній практиці відомі автономії, які жодним чином не пов'язані з територіальним чинником — екстери­торіальні автономії. Екстериторіальна автономія поширюється не на певну територіальну одиницю держави, а на представників певного етносу (національності), що проживають у межах усієї державної те­риторії. Залежно від того, компактно чи розрізнено проживають етнічні спільності та від інших обставин, екстериторіальну автономію поділяють на:

— персональну автономію, яка утворюється у випадках розрізне­ного проживання відповідних етнічних груп чи національних меншин. Ці групи створюють свої об'єднання, що займаються питан­нями культури, побуту, мови і можуть мати своє представництво (з правом дорадчого голосу) при деяких центральних органах державної влади;

— корпоративна автономія, яка утворюється у зв'язку з існуван­ням лінгвістичних спільнот, для яких резервуються місця у державно­му апараті. Крім того, місцевою мовою здійснюється судовий процес, викладання в школах тощо.

Оскільки екстериторіальна автономія полягає в наданні певній етнічній спільноті певної самостійності в питаннях організації освіти та інших форм культурного життя, її іноді іменують національно-культурною (культурною) автономією².

Таким чином, державне будівництво унітарних країн, які мають у своєму складі автономні утворення, накопичило великий досвід, що, безумовно, може бути корисним у розв'язанні актуальних проблем теорії і практики інституціоналізації Автономної Республіки Крим. Позитивна світова практика та багаті вітчизняні традиції консти-

¹ Автономое А. С, Сивицкий В. А., Черкасов А. И. Конституционное (государственное)
право зарубежних стран: Учебник / Под ред. А. С. Автономова. — М., 2001. —
С. 138-139.

² Детальніше про це: Волошин Ю. О. Актуальні питання визначення дефініції
національно-культурної автономії у вітчизняному законодавстві // Наукові запис­
ки. — Вип. 15. — К., 2001. — С. 204-207; Кравец И.А. Перспективи национально-
культурной автономии в российском федерализме // Национальньїй вопрос и госу­
дарственное строительство: проблеми России и опит зарубежних стран: Материальї
науч. конф. (Москва, 27^28 апреля 2000 г.). — М., 2001. — С. 129-138; Нагор-
наяМ.А. Проблеми национально-культурной автономии // Там само. — С. 155-161
та ін.

648

туціоналізму суттєво вплинули на процеси формування консти­туційно-правового статусу Автономної Республіки Крим та відповідні конституційні правоположення.

За усіма параметрами Автономна Республіка Крим є адміністра­ тивно-територіальною автономією. Адже згідно з частиною першою ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіально­ го устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Зазначається, що Авто­номна Республіка Крим є невід'ємною частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання (ст. 134 Конституції України). Тобто Основний Закон, гарантуючи кримському регіону право на автономію, відно­сить Автономну Республіку Крим до адміністративно-територіальних одиниць та передбачає саме адміністративно-територіальний прин­цип утворення автономії.

Автономна Республіка Крим — це форма децентралізації публічної влади на рівні кримського регіону. При цьому визначальним є не національно-етнічний фактор (хоча має багато особливостей щодо цього), а територіальні інтереси її населення. Тому, як зазначається у Конституції України, автономія створюється «в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання». До того ж децентралізація публічної влади у Криму сто­сується окремих повноважень органів виконавчої влади України в соціально-економічній, екологічній та деяких інших сферах, які переда­ються територіальній автономії в особі її органів — Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим. Стосовно ж повноважень органів судової влади на тери­торії Автономної Республіки Крим, то вони не можуть підлягати децентралізації (як і повноваження органів прокуратури, силових міністерств), оскільки йдеться про делегування повноважень тільки в соціально-економічній, а не адміністративно-політичній сфері.

649

Крім права на автономію кримського регіону як адміністративно-територіальної одиниці, Основний Закон гарантує право автономії мати свою конституцію. Конституція Автономної Республіки Крим має відбивати адміністративно-територіальну автономію і тому мусить містити положення, які не виходять за межі автономної організації влади у кримському регіоні. Такого роду правами наділя­ються аналогічні за своєю природою регіонально подібні адміністра­тивно-територіальні одиниці у ряді європейських країн. Наприклад,

21а-8152

Розділ 25

Автономна Республіка Крим

 

за Конституцією Іспанії, провінції, які межують одна з одною, а та­кож мають загальні історичні, культурні і економічні особливості, у здійсненні права на автономію можуть отримати самоврядування і утворити автономні співтовариства (п. 1 ст. 143); статути автономних співтовариств закріплюють їх назву, межі їх території, повноваження автономного співтовариства в рамках Конституції (ст. 147). Ана­логічне за суттю та формою правоположення можна знайти в Кон­ституції України, згідно з яким Автономна Республіка Крим має Кон­ституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим і затверджує Верховна Рада України не менш ніж половиною від конституційного складу Верховної Ради України (частина перша ст. 135 Конституції України).

Аргументом на користь визнання Автономної Республіки Крим адміністративно-територіальною автономією є й той факт, що такі ав­тономії у складі більшості унітарних держав у межах, встановлених конституціями, мають право видавати нормативно-правові акти, які не повинні суперечити діючій конституції і законам держави. За невідповідності нормативно-правових актів автономії конституції і законам держави питання щодо конституційності цих актів розглядає або конституційний суд, або інші, передбачені конституцією органи. Так, у Іспанії згідно з її конституцією контроль за діяльністю органів автономних співтовариств здійснюється: а) Конституційним судом щодо конституційності прийнятих ними нормативних актів, які ма­ють силу закону; б) урядом по представленню державної ради стосов­но здійснення повноважень, делегованих співтовариствам згідно з п. 2 ст. 150; в) органами адміністративної юстиції щодо управління і регламентації норм; г) рахунковою палатою в тому, що стосується економічних і бюджетних питань (ст. 153). Представник, що призна­чається урядом, керує органами державного управління на території автономного співтовариства і за необхідності координує їх діяльність з діяльністю органів управління автономного співтовариства (ст. 154).

Вітчизняне конституційне будівництво фактично йде аналогічним шляхом, встановлюючи, що нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Ре­ спубліки Крим не можуть суперечити Конституції та законам України і приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх вико­нання (частина друга ст. 135 Конституції України). У Автономній Ре­спубліці Крим діє Представництво Президента України, статус якого

визначається законом України (ст. 139 Конституції України). До по­вноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Пре­зидента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п. 1 частини першої ст. 150 Конституції України). Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу з дня поста­нови Конституційним Судом України рішення про їх неконсти­туційність (частина друга ст. 152 Конституції України).

З одного боку, наявність цих норм свідчить про всебічне визнання та гарантування в Україні широкого кола демократичних прав на ав­тономію, а з іншого — є гарантією захисту правового статусу авто­номії від загальнонаціональних органів державної влади.

Усе це свідчить про те, що Автономна Республіка Крим утворена за адміністративно-територіальною ознакою. Такого роду адмініст­ративно-територіальна автономія — це самоврядування певної части­ ни території держави, тобто її право, а точніше, право населення, яке проживає на цій території, та органів, які воно обирає, самостійно вирішувати окремі питання організації і здійснення влади в межах повноважень, встановлених Конституцією та закона­ми держави. При цьому адміністративно-територіальна автономія надається окремій частині території держави — Автономній Рес­публіці Крим.

З огляду на розглянуті основні характеристики адміністративно-територіальної автономії, якою є Автономна Республіка Крим, слово «Республіка» в її назві застосовано не зовсім вдало, оскільки така на­ зва не є характерною для автономного утворення у складі унітарної держави. Проте для встановлення та збереження цієї назви стосовно визначення статусу автономії були відповідні підстави політичного та етичного характеру, з якими не можна було не рахуватися. Тому згада­ний термін застосовано у розділі X Конституції України правомірно. Назва того чи іншого автономного утворення, як про це свідчить і світовий досвід, не завжди відповідає його фактичному статусові, оскільки вона залежить від великої кількості чинників політичного, історичного та іншого характеру. Адже існує ж у складі сучасної Іспанії територіальна автономія з назвою «Країна Басків», проте її статус не відрізняється від інших автономій цієї унітарної за своїм ха­рактером держави. Україна відтворила автономію Криму з назвою

 

650

651

Розділ 25

Автономна Республіка Крим

 

«Республіка». Головне, щоб ця автономія діяла в межах, які їй визна­чені Конституцією і законами України як суверенної держави¹.

Однак, як свідчить практика конституційного будівництва склад­них за своєю територіальною організацією держав, якими повнова­женнями не наділялися б автономні утворення, адміністративно-те­риторіальні автономії залишаються складовими частинами унітарної держави, не руйнуючи цілісної матерії суверенітету цих держав, що закріплено в конституціях більшості держав, які мають у своєму складі такі утворення. Наявність у складі такої унітарної держави, як Україна адміністративно-територіальної автономії відповідає вироб­леним конституційною теорією та перевіреним світовою практикою принципам державного устрою, прийнятого в європейських країнах.

25.2. Особливості конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим*

Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання (ст. 134). Ця стаття Основного Закону України встановлює принципові засади конституційно-пра­вового статусу Автономної Республіки Крим як складової частини України і межі її повноважень. Це має особливе значення для визна­чення та розуміння конституційно-правового статусу Автономної Ре­спубліки Крим, оскільки закріплює її специфічне правове становище як адміністративно-територіальної одиниці у складі унітарної держа­ви і визначає, що її повноваження безпосередньо встановлюються Конституцією України. Тим самим наголошується, що, вирішуючи питання, віднесені до компетенції Автономної Республіки Крим, автономія не може вийти за межі повноважень, визначених для неї в Основному Законі України.

Такий підхід є виправданим з погляду нормативної регламентації розподілу компетенції між державою і адміністративно-територіаль­ними одиницями, а точніше між органами державної влади і органами

¹ Корнієнко М. Автономна Республіка Крим: конституційні проблеми // Місцеве та регіональне самоврядування України. — 1995. — Вип. 1-2 (10-11). — С. 16. * Авторська позиція, викладена у даному підрозділі, не є спільною думкою членів авторського колективу цього підручника.

652

влади Автономної Республіки Крим. Разом з цим Автономна Ре­спубліка Крим має свій специфічний конституційно-правовий ста­тус, який відрізняється, наприклад, від статусу області. Це вияв­ляється насамперед у гарантіях Автономної Республіки Крим. Так, органи державної влади України при прийнятті рішень, що стосу­ються Автономної Республіки Крим, враховують специфіку правового статусу автономії. Органи влади Автономної Республіки Крим ма­ють більш широкі можливості нормативної регламентації відповідних питань автономії, аніж обласні. Важливою гарантією стабільності статусу Автономної Республіки Крим є те, що змінити Конституцію Автономної Республіки Крим має право тільки Верховна Рада України. Функціонування Автономної Республіки Крим як суб'єкта конституційно-правових відносин адміністративно-тери­торіальної автономії у складі України забезпечується комплексом правових, організаційних, фінансових, майнових та інших гарантій і ресурсів. Це дає можливість органам влади автономії вирішувати відповідні проблеми Криму з урахуванням місцевих і загальнодер­жавних інтересів¹.

Особливості ж конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим, як це зазначається у главі першій її Конституції, розкриваються через «конституційні основи статусу та повноважень Автономної Республіки Крим, принципи і гарантії Автономної Рес­публіки Крим», а також статус Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Також зазначається, що правовою основою статусу і повноважень Автоном­ної Республіки Крим, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим є Конституція України, закони України, Конституція Автономної Республіки Крим.

Отже, виявити особливості конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим можна лише за умови, якщо ми надамо відповідь на питання про місце Автономної Республіки Крим у сис­темі адміністративно-територіального устрою України та політичній системі суспільства, розкриємо специфіку тієї влади, яка здійснюється в Автономній Республіці Крим, виявимо її межі, зро­зуміємо її механізм, суб'єктно-об'єктні характеристики, принципи, гарантії тощо.

¹ Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. — X., 2003. — С. 677-678.

653

Розділ 25

⇐ Предыдущая83848586878889909192Следующая ⇒

Поделиться: