Система джерел конституційного права України

Класифікація й аналіз основних видів джерел конституційного права допомагає систематизувати джерела конституційного права України, виокремити найважливіші складові такої системи. Система є сукупністю взаємопов'язаних елементів, що становить певну цілісність, єдність. Основними ознаками системи є одно порядковість, однорідність елементів системи та їх органічний, нерозривний зв'язок між собою. Основними елементами системи права кожної держави, у тому числі системи конституційного права, є правові норми. Вони містяться в нормативно-правових актах, групуються в правові інститути і перебувають в органічному взаємозв'язку як у контексті окремих^ нормативно-правових актів, так і в межах системи права в цілому. Основу системи права кожної держави з конституційним ладом становить її конституція як основний закон держави.

Виходячи із зазначеного про різні моделі правових систем, дійдемо висновку, що система права України належить до романогерманської моделі правових систем. У ній не використовуються такі джерела права, як судові прецеденти чи неюридичні джерела (правові звичаї, віровчення). Джерелами конституційного права України є нормативно-правові акти — різні за суб'єктами нормотворення, формою, юридичною силою та іншими ознаками, а також деякі правові акти ненормативного характеру (декларації, заяви, звернення тощо).

Головним джерелом конституційного права України, основою її системи права в цілому є Конституція України , прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, з наступними змінами. Вона є Основним Законом України, встановлює найважливіші принципи і норми з правового регулювання суспільних відносин, наділена найвищою юридичною силою щодо усіх інших національних правових актів, змінюється і доповнюється в особливому порядку, що є набагато складнішим, аніж; звичайна законодавча процедура, забезпечується підвищеним рівнем охорони з боку держави. Докладно про Конституцію України мова йтиме нижче — після розкриття змісту основних положень теорії конституціоналізму.

Другим після Конституції за значенням джерелом конституційного права України є її закони. Законами України є нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України і введені в дію відповідно до встановленого Конституцією України порядку. Закони України можуть затверджуватися також всеукраїнським референдумом. У законодавстві України не використовуються поняття конституційного чи органічного закону. Конституційними в українській науковій літературі, політичній мові іноді називають закони, що вносять зміни і доповнення до Конституції України, хоча безпосередньо у тексті Конституції термін «конституційний закон» не вживається. Окрім таких законів інші закони України приймаються Верховною Радою України в одному й тому само порядку і наділяються однаковою юридичною силою — вищою щодо актів Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, які мають видаватися на основі та на виконання законів і тому є підзаконними актами.

Юридична сила закону означає, що: по-перше, в ієрархії правових актів закону належить провідне місце; по-друге, всі акти мають відповідати закону, видаватися на основі закону та на його виконання; по-третє, жодний орган не в змозі скасувати закон, окрім того органу, який його прийняв; по-четверте, зміна закону тягне за собою обов'язкову зміну підзаконних, тобто нижчих за юридичною силою, актів.

Найважливіше значення в конституційному праві України мають закони про громадянство України, вибори (Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів), судоустрій України, Конституційний Суд України, Центральну виборчу комісію, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункову палату України, місцеві державні адміністрації, місцеве самоврядування в Україні, статус народного депутата України, статус суддів, статус депутатів місцевих рад, статус іноземців та осіб без громадянства, об'єднання громадян, політичні партії в Україні та ін.

Крім законів Верховна Рада України відповідно до Конституції України приймає також постанови та інші акти. Такими актами можуть бути резолюції, декларації, заяви, звернення тощо. Постанови і резолюції Верховної Ради України мають обов'язкову юридичну силу, декларації, заяви і звернення такої сили зазвичай не мають. Постановою Верховної Ради України «Про Регламент Верховної Ради України» від 16 березня 2006 року було прийнято Регламент Верховної Ради України , що є нормативно-процесуальним актом, який визначає її внутрішню організацію і порядок діяльності (попередній Регламент Верховної Ради України був уведений в дію постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 року). Регламент є одним із важливих джерел конституційного права. Він має силу закону, хоча не є законом у формальному відношенні.

Декларація (лат. declaratio — заява, повідомлення) — це назва окремих політико-правових актів, що має на меті надати їм урочистого характеру, підкреслити їх особливо важливе значення для світового співтовариства або певної держави. Декларації можуть прийматися державами, парламентами, політичними партіями, міжнародними організаціями. Зазвичай декларація не має обов'язкової юридичної]сили. Наявні у ній положення мають загальний характер і вимагають додаткового законодавчого регулювання. Іноді декларація має обов'язкову юридичну силу. Прикладом є Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року. Здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада України 24 серпня 1991 року прийняла Акт проголошення незалежності України. Обидва політико-правові документи покладено в основу чинної Конституції України.

Акт проголошення незалежності України було затверджено на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, що надало йому найвищої юридичної сили. Акти, затвердженні на всеукраїнсько му референдумі , мають таку саму юридичну силу, як і Конституція України, — у разі, якщо референдум проведений відповідно до Конституції і має зобов'язальний (а не консультативний) характер. Таку само юридичну силу мають акти Конституційного Суду України . Акти всеукраїнського референдуму не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути змінені чи скасовані тільки референдумом. Акти Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

До джерел конституційного права належать і нормативно- правові акти (укази) Президента України . Переважна більшість указів Президента України мають індивідуально-правовий характер і не містять правових норм. Водночас деякі укази Президента України мають нормативний (або установчий) характер, наприклад: «Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України» від 31 березня 1992 року, «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року, «Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства» від 6 листопада 1997 року, «Про систему центральних органів виконавчої влади», «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року та ін.

За своєю юридичною силою нормативно-правові акти Президента України поступаються законам, прийнятим Верховною Радою України. Нормативно-правові акти (постанови) Кабінету Міністрів України , своєю чергою, за юридичною силою поступаються указам Президента України. Акти Кабінету Міністрів України належать переважно до галузі адміністративного права, конституційного права вони стосуються рідко. Прикладом нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України як складової конституційного права може бути його постанова «Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян» від 26 лютого 1993 року. Загалом частка актів Президента України і Кабінету Міністрів України у конституційному праві є незначною.

Джерелами конституційного права є також нормативно- правові акти Верховної Ради та Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим з предмета конституційного права. Вони діють лише на території автономії.

Важливою складовою конституційного права є нормативно- правові акти органів місцевого самоврядування — місцевих рад та їхніх виконавчих органів — з предмета цієї галузі права, а також відповідні акти місцевих референдумів . Такі акти приймаються чи видаються на основі Конституції і законів України, їх дія поширюється тільки на відповідну адміністративно-територіальну одиницю. Найважливішим із актів місцевого самоврядування є статут територіальної громади, який приймається відповідною радою або затверджується на місцевому референдумі. Такі статути поки що не набули поширення, що пов'язано почасти з нерозвиненістю місцевого самоврядування. Акти, затверджені на місцевому референдумі, мають вищу юридичну силу щодо актів органів місцевого самоврядування. Конституційно-правовими актами органів місцевого самоврядування є, наприклад, ті, що стосуються проведення місцевих виборів чи органів самоорганізації населення. Так, відповідно до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року місцеві ради приймають рішення про їх загальний склад (кількість депутатських мандатів), а відповідно до Закону України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 року — рішення про створення таких органів.

Постанови та інші нормативно-правові акти Верховної Ради України (крім законів), нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади (міністерств, державних комітетів, служб, місцевих адміністрацій), органів місцевого самоврядування, що видаються на підставі законів, відповідно до законів і на виконання законів, є підзаконними актами . Вони мають відповідати Конституції і законам України. Субординаційні зв'язки в системі джерел конституційного права України виявляються у верховенстві Конституції, конституційності законів, під-законності всіх інших нормативно-правових актів.

До джерел конституційного права України належать також міжнародно-правові акти — ті, до яких вона приєдналася. Згідно з Конституцією України «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України» (ч. 1 ст. 9). Найбільше міжнародно-правових актів як джерел конституційного права стосуються прав і свобод людини і громадянина. Одні з них мають обов'язкову юридичну силу, наприклад, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966), Європейська конвенція про громадянство (1997) тощо. Інші такої сили не мають, але є документами великого морально-політичного значення. Наприклад, Загальна декларація прав людини (1948), яка стала основою законодавства з прав людини і громадянина більшості держав світу. Джерелами конституційного права України є також інші міжнародно-правові акти — Європейська соціальна хартія (1961), Європейська хартія про місцеве самоврядування (1985) тощо.

Визнаючи міжнародні договори частиною національного законодавства України, Конституція України не передбачає їх пріоритету над національними актами. Конституція також встановила, що «Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України» (ч. 2 ст. 9).

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: