Поняття інституту глави держави

Глава держави — це конституційний орган водночас вища посадова особа держави, яка вважається верховним представником держави і, як правило, носієм виконавчої влади. У монархіях главою держави є монарх, у республіках — президент. Відрізняються вони правовим статусом, передусім порядком заміщення поста глави держави і строком перебування на ньому.

Монарх (гр. monarchos — одноособовий правитель, від monos — один і аrchos — правитель) є одноособовим главою держави, який отримує владу в порядку престолонаслідування і здійснює її за власним правом довічно. Монарх вважається джерелом усієї державної влади, його влада юридично не походить від якоїсь іншої влади — народу або якого-небудь державного органу чи посадової особи. У монархіях все державне правління здійснюється від імені монарха. На відміну від монарха президент (від лат. рraesidens — той, хто сидить спереду) обирається. Його влада є похідною від народу як єдиного джерела влади у державах із республіканською формою правління. В одних державах влада президента походить від народу безпосередньо — у разі обрання його шляхом загальних і прямих виборів, в інших — опосередковано — у разі обрання президента загальнонаціональною представницькою установою (парламентом). Перебувати на посту президента одна й та сама особа може тільки визначений законом (конституцією) обмежений строк.

В абсолютній більшості країн інститут глави держави представлений однією особою, але є такі країни, де функції глави держави здійснюються колегіальним органом або розподіляються між двома особами. У соціалістичних країнах — Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі, на Кубі — немає одноособового глави держави, його функції виконує постійно діючий колегіальний орган загальнонаціональної представницької установи (парламенту) — Постійний Комітет Всекитайських Зборів Народних Представників, Президія Верховних Народних Зборів (КНДР), Постійний Комітет Національних Зборів (В'єтнам), Державна Раде Національної Асамблеї Народної Влади (Куба). При цьому окремі повноваження глави держави, які неможливо здійснювати колегіально, наприклад, прийняття вірчих грамот іноземних дипломатичних представників, передаються голові колегіального органу.

У Швейцарії функції глави держави виконуються урядом (Федеральною Радою) та його головою (Федеральним Президентом), обраним парламентом (Федеральними Зборами) зі складу членів уряду строком на один рік. Зміст компетенції Федерального Президента зумовлений передусім його членством в уряді, яких-небудь повноважень Федерального Президента саме як глави держави Конституція Швейцарії не встановлює.

В Ісламській Республіці Іран повноваження глави держави розподіляються між обраним шляхом загальних і прямих виборів строком на чотири роки президентом і керівником, який обирається довічно особливим чином із вищих духовних осіб-мусульман. Президент здійснює керівництво органами виконавчої влади за межами повноважень, віднесених до компетенції керівника, його пост вважається другим у державній ієрархії після поста керівника.

В усіх демократичних державах є одноособовий глава держави, найважливіше призначення якого полягає у тому, щоб представляти державу в цілому й забезпечувати узгоджене функціонування і взаємодію державних органів. Тому безпідставними видаються заклики представників деяких українських політичних сил до скасування поста Президента України. Справа не у наявності, поста Президента України, а в обсязі його формальних і фактичних повноважень, який можна коригувати шляхом внесення відповідних змін до Конституції України, що й було зроблено останнім часом.

Згідно з текстами конституцій глава держави або не входить до жодної гілки влади, або (що трапляється найчастіше) належить водночас до законодавчої і виконавчої гілок влади, або тільки до виконавчої, рідко — тільки до законодавчої. Конституції більшості держав не містять положень про належність глави держави до тієї чи тієї гілки влади. Місце глави держави в системі поділу влади визначається його функціями і повноваженнями.

За радянських часів в Україні поста президента і взагалі глави держави не було. Функції глави держави виконував колегіальний орган — Президія Верховної Ради Української РСР. Пост глави держави — президента в Україні був упроваджений незадовго до проголошення Верховною Радою Української РСР незалежності України — Законом Української РСР «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» від 5 липня 1991 року. «Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки, — зазначається в законі, — постановляє: І. Заснувати пост Президента Української Радянської Соціалістичної Республіки. II. У зв'язку з цим внести до Конституції Української РСР такі зміни і доповнення: 1) доповнити Конституцію Української РСР новою главою 12і такого змісту III. Встановити, що Президент Української РСР вступає на посаду з моменту прийняття присяги. До вступу Президента на посаду надані йому цим Законом повноваження виконуються тими ж органами і посадовими особами, які їх до цього виконували. IV. Цей Закон ввести в дію з моменту його прийняття».

Того само дня, тобто 5 липня 1991 року, Верховною Радою Української РСР були прийняті закони «Про Президента Української РСР» і «Про вибори Президента Української РСР». Згідно з конституційними змінами «Президент Української Радянської Соціалістичної Республіки є найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади» (ч. 1 ст. 114і). До повноважень Президента Української РСР, закріплених у статті 1145 Конституції Української РСР, належало те, що він «очолює систему органів державного управління, забезпечує їх взаємодію з Верховною Радою Української РСР» (п.4). Конституція, отже, однозначно ідентифікувала Президента Української РСР з виконавчою владою.

Законом України «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України» від 14 лютого 1992 року у статті 114і Конституції України Президент України визначався вже не як найвища посадова особа, а як глава держави: «Президент України є главою держави і главою виконавчої влади України».

Конституційним Договором між; Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року Президент України був визнаний главою держави, главою виконавчої влади і главою уряду: «Президент України є главою держави і главою державної виконавчої влади України.... Президент України як глава державної виконавчої влади здійснює цю владу через очолюваний ним Уряд — Кабінет Міністрів України — та систему центральних і місцевих органів державної виконавчої влади» (ч. 1, 3 ст. 19).

Нова Конституція України не пов'язує статус Президента України з виконавчою владою, хоча залишає за ним значні повноваження у сфері виконавчої влади, передусім щодо формування і функціонування уряду. Згідно зі статтею 102 Конституції «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина».

Виходячи з того, що Конституція України не відносить Президента України до жодної із трьох гілок державної влади і водночас наділяє його значними повноваженнями у різних сферах здійснення державної влади, деякі українські дослідники доходять висновку щодо існування «президентської влади» як особливого різновиду державної влади, що існує поряд із законодавчою, виконавчою і судовою владою1. На нашу думку, такої окремої влади немає. Передусім тому, що за найширших повноважень глави держави більшість із них у кінцевому підсумку зводяться до повноважень зі здійснення законодавчої, виконавчої чи судової влади. Крім того, законодавча, виконавча і судова влада виокремлюються за їх функціональним призначенням, а не за суб'єктами — парламентом, урядом чи судами, тоді як виокремлення «президентської влади» здійснюється за її суб'єктом. Нарешті, хоча Конституція України й не відносить Президента України до гілки виконавчої влади, до конституційних змін від 8 грудня 2004 року він фактично цю владу очолював. «Дефініція Президента, — зазначав відомий український конституціоналіст В. Ф. Погорілко, — яка сформульована у ст. 102 Основного Закону, де він визначений як глава держави, за своїм змістом значно вужча, ніж її конституційне наповнення рештою норм розділу Конституції — «Президент України», а також; рядом статей, що містяться в інших розділах. Комплекс передбачених ними положень, установлень, приписів і процедур значно розширює реальний зміст цього поняття порівняно з конституційним визначенням. Наш висновок ще більше підсилюється фактичною практикою суспільних відносин, особливо в законодавчій сфері. В сукупності викладене дає підстави для характеристики Президента як глави держави і фактично глави виконавчої влади».

 

⇐ Предыдущая47484950515253545556Следующая ⇒

Поделиться: