Сесії Верховної Ради України

Основною формою роботи парламенту є його пленарні засідання. Період часу, протягом якого періодично скликаються пленарні засідання парламенту і працюють його постійні комітети чи комісії, називається сесією. У більшості країн число сесій парламенту на рік, строки їх скликання визначаються конституціями, у деяких країнах — регламентами парламентів. Сесії, що скликаються понад визначене число і в невстановлений час, називаються позачерговими або надзвичайними. Закон встановлює ким, з чиєї ініціативи і у зв’язку з чим може бути скликана позачергова сесія. У більшості країн на чергові сесії парламент скликається за власним правом у визначені в законодавчому порядку строки.

Позачергові сесії скликаються з ініціативи голови парламенту, глави держави або уряду, суб'єкта федерації, а також на вимогу певної частини — чверті, третини, половини тощо парламентаріїв. На позачерговій сесії можуть обговорюватися тільки ті питання, для розгляду яких вона скликана. Порядок денний позачергової сесії мають вказати ініціатори її скликання. У деяких країнах рішення, прийняті на позачерговій сесії, вважаються тимчасовими і втрачають силу, якщо не будуть схвалені протягом встановленого часу (наприклад, десяти днів) після відкриття чергової сесії парламенту.

В одних країнах чергові сесії скликаються один раз на рік, в інших — два рази. Якщо сесій дві, то розрізняють, відповідно, весняну й осінню сесії. Тривалість позачергових сесій обмежена початком чергових сесій або вирішенням питань порядку денного. Перерви між сесіями або в межах однієї сесії називаються парламентськими канікулами. У західних країнах парламентські канікули зазвичай приурочені до великих християнських свят — Різдва Христового і Великодня. Літні місяці у всіх парламентаріїв — час відпустки.

Сесійний порядок роботи Верховної Ради України встановлено Конституцією України: «Верховна Рада України працює сесійно. Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України» (ст. 82).

Конституція України визначає час початку чергових сесій Верховної Ради України, суб'єктів права ініціювання та скликання її позачергових сесій: «Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України» (ч. 1, 2 ст. 83).

Докладно порядок проведення чергових і позачергових сесій Верховної Ради України визначається її Регламентом. Згідно з Регламентом сесії Верховної Ради України складаються із засідань Верховної Ради України, засідань комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями, роботи народних депутатів у депутатських фракціях та з виборцями. Засідання Верховної Ради України можуть бути пленарними, урочистими, а також можуть проводитися у формі парламентських слухань.

Найважливішою формою роботи Верховної Ради України є її пленарні засідання, тобто засідання у повному складі (фр. plein — повний). За звичайних обставин для пленарних засідань відводяться перший і третій тижні коленого календарного місяця впродовж сесії, другий тиждень відводиться для роботи в комітетах, тимчасових спеціальних комісіях і тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях, четвертий тиждень — для роботи народних депутатів з виборцями. У вівторок та четвер тижня, відведеного для пленарних засідань, протягом дня проводяться два засідання: ранкове — з 10 до 14 години з перервою з 12 години до 12 години 30 хвилин і вечірнє — з 16 до 18 години. У середу та п'ятницю проводяться лише ранкові засідання. Друга половина середи відводиться для роботи народних депутатів у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях та тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях. Понеділок та друга половина п'ятниці відводяться для самостійної роботи народних депутатів, пов'язаної зі здійсненням депутатських повноважень.

У дні проведення пленарних засідань щотижня на початку ранкового пленарного засідання відводиться до 30 хвилин для стислих (до трьох хвилин): у вівторок — оголошень, заяв, повідомлень, пропозицій від депутатських фракцій; у середу — оголошень, заяв, повідомлень, пропозицій народних депутатів; у п'ятницю — оголошень запитів та прийняття рішень про підтримку та направлення запитів. У п'ятницю першого і третього тижня місяця з 13 до 14 години відводиться час для виступів народних депутатів «з різних питань».У п'ятницю третього тижня місяця з 10 години відводиться час для оголошення запитів та прийняття рішень про підтримку та направлення запитів, а також; обговорення відповідей на запити народних депутатів за участю керівників та посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, які відповідають на запити і запитання народних депутатів.

Для проведення пленарного засідання парламенту необхідний кворум — встановлене конституцією або законом найменше число присутніх на засіданні парламентаріїв, за якого парламент правочинний приймати рішення. Зазвичай кворум визначається як частка загального числа парламентаріїв. У більшості країн для пленарного засідання парламенту вимагається присутність більше половини парламентаріїв. Така сама частка необхідна для прийняття парламентом рішень. Ця більшість може визначатися від конституційно встановленого числа парламентаріїв (конституційна більшість) або від фактичного їх числа (абсолютна більшість) У деяких країнах парламент приймає рішення простою більшістю від присутніх на засіданні за наявності кворуму. При цьому кворум може становити менше половини загального числа парламентаріїв: одну третину (Австралія, Австрія, Туреччина, Чехія, Японія), одну десяту частину (Індія). У деяких країнах, навпаки, кворум становить значно більше від половини загального числа парламентаріїв. Так, у Білорусі й Узбекистані кворум становить дві третини від повного складу палати парламенту

Згідно з Конституцією України «Верховна Рада України приймає закони постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією» (ст. 91) Така більшість становить щонайменше 226 народних депутатів України. Винятки стосуються рішень Верховної Ради України з процедурних питань (про підтримання запиту до Президента України, про створення тимчасової слідчої комісії та ін ) які приймаються не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, а також рішення щодо усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, внесення змін до Конституції України, подолання вето Президента України на прийнятий Верховною Радою України закон для прийняття яких потрібна кваліфікована більшість у три четверті чи дві третини від конституційного складу Верховної Ради України

Прийняття парламентом рішень конституційною чи абсолютною більшістю надає їм легітимісті. Однак прийняття парламентських рішень простою більшістю має свої переваги Воно зокрема, знімає проблему забезпечення присутності парламентаріїв на пленарних засіданнях парламенту (у разі відсутності рішення прийматимуться і без них) та утруднює їх блокування парламентською опозицією шляхом відмови від реєстрації

Пленарні засідання парламенту зазвичай мають відкритий характер. Це означає, що на них можуть бути присутні сторонні У залі пленарних засідань парламенту відводяться спеціальні місця для сторонніх - гостьові балкони, галереї, ложі тощо, куди може пройти будь-який громадянин за перепусткою. Відкриті засідання широко висвітлюються пресою, радіо, телебаченням. Парламент може прийняти рішення про проведення закритого засідання, на якому мають право бути присутніми тільки парламентарії, законодавчо визначені та спеціально запрошені особи. У закритих засіданнях парламенту мають право брати участь, зокрема, глава держави і глава уряду. Закриті засідання парламенту зазвичай проводяться у разі необхідності збереження державної чи військової таємниці.

Принцип відкритості засідань Верховної Ради України та можливість проведення її закритих засідань закріплено Конституцією України: «Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто» (ст. 84). Докладніше порядок проведення закритих пленарних засідань Верховної Ради України визначається її Регламентом. Регламент, зокрема, передбачає, що на закритому пленарному засіданні Верховної Ради України мають право бути присутніми: Президент України, Прем'єр-міністр України, а також особи, присутність яких визнана Верховною Радою України необхідною.

Попри конституційну настанову щодо особистого голосування у Верховній Раді України набула поширення практика голосування за відсутніх на засіданнях народних депутатів України, що є грубим і неприхованим порушенням Конституції України.

Головною функцією парламентів є законотворчість. Порядок діяльності парламенту та інших суб'єктів влади зі створення закону і введення його в дію називається законодавчим процесом. Основні засади законодавчого процесу — його суб'єктів, умови прийняття закону, порядок введення його в дію — визначаються конституціями. Порядок розгляду законопроектів парламентом докладно регулюється його регламентом. Законодавчий процес включає кілька основних стадій: внесення законопроекту до парламенту (законодавча ініціатива); обговорення законопроекту в парламенті (парламентські читання); прийняття закону парламентом; підписання та оприлюднення прийнятого парламентом закону главою держави (промульгація).

 

Законодавча ініціатива

 

Початковою стадією законодавчого процесу є законодавча ініціатива — офіційне внесення законопроекту до парламенту з метою його розгляду і прийняття як закону. Офіційність внесення законопроекту означає, що це робить уповноважений суб'єкт. Правовнесення законопроекту називається правом законодавчої ініціативи. Запропонувати парламенту проект якого-небудь закону може кожний громадянин, однак парламент не зобов'язаний його розглядати. Внесення законопроекту суб'єктом права законодавчої ініціативи зобов'язує парламент його розглянути у встановленому законом порядку.

Суб'єктами права законодавчої ініціативи можуть бути: окремі парламентарії; групи парламентаріїв; постійні парламентські комітети (комісії); парламентські фракції; палата парламенту (у двопалатних парламентах); глава держави; уряд; представницькі органи суб'єктів федерації, автономних утворень, місцевого самоврядування; вищі суди; громадські організації; група (певне число) виборців та ін. Залежно від суб'єкта законодавчої ініціативи розрізняють парламентську, президентську, королівську, урядову, судову, народну і спеціальну законодавчу ініціативу.

Коло суб'єктів права законодавчої ініціативи залежить передусім від форми державного правління. У країнах з парламентарними формами правління суб'єктами права законодавчої ініціативи є, як правило, тільки окремі парламентарії та уряд. У країнах зі змішаною республіканською формою правління це право належить також президенту. У президентських республіках класичного типу суб'єктами права законодавчої ініціативи визнаються тільки окремі парламентарії. У деяких президентських республіках суб'єктами права законодавчої ініціативи є також президент (Аргентина, Бразилія, Грузія, Мексика, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та ін.) і уряд (Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан).

За найширшого кола суб'єктів права законодавчої ініціативи майже в усіх країнах це право практично зосереджено в руках уряду та його глави. Вважається закономірністю те, що парламент завжди працює відповідно до законодавчої програми уряду. Урядові законопроекти можуть бути внесені безпосередньо прем'єр-міністром чи окремими міністрами-депутатами або через депутатів — представників парламентської більшості, на яку спирається уряд. Наділення президента правом законодавчої ініціативи означає зміщення на його користь повноважень зі здійснення державної влади в системі поділу і розподілу влади за рахунок уряду — порівняно з тим, як це відбувається у парламентарних і президентських республіках.

Суб'єкти права законодавчої ініціативи визначені статтею 93 Конституції України: «Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово». Конституційними змінами від 8 грудня 2004 року з кола суб'єктів права законодавчої ініціативи вилучено Національний банк України. Невідкладні законопроекти мають бути терміново включені Верховною Радою України до порядку денного її сесії і розглянуті раніше від інших законопроектів — на всіх стадіях законодавчого процесу. Конституційна норма щодо позачергового розгляду Верховною Радою України законопроектів, визначених Президентом України як невідкладні, додатково посилює його повноваження зі здійснення державної влади.

Законодавча ініціатива зумовлює обов'язок парламенту розглянути внесений законопроект на своєму засіданні, але не зобов'язує прийняти його як закон.

 

Парламентські читання

Внесений до парламенту суб'єктом права законодавчої ініціативи законопроект реєструється в парламенті і з часом виноситься на його пленарне засідання. Черговість розгляду законопроектів на пленарних засіданнях залежить від часу їх надходження, характеру законопроектів, суб'єктів їх внесення, не в останню чергу — від ставлення до них голови парламенту, який може сприяти прискореному розгляду законопроекту або гальмувати його. Зазвичай перевага віддається законопроектам, внесеним президентом і главою уряду, причому в багатьох країнах вони мають право вимагати від парламенту першочергового розгляду того* чи того законопроекту, а конституції встановлюють конкретний строк, протягом якого парламент повинен розглянути такий законопроект. Внесення законопроекту до порядку денного конкретного засідання здійснюється зазвичай за рішенням парламенту, іноді — за рішенням зборів керівників парламентських фракцій.

В Україні порядок денний сесії Верховної Ради України затверджується Верховною Радою України на кожну чергову сесію. Порядок денний сесії включає два розділи: перший — питання, повністю підготовлені для розгляду Верховною Радою України і у встановленому порядку доведені до відома народних депутатів; другий — питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада України доручає здійснити комітетам, тимчасовим спеціальним комісіям, а також законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні.

Обговорення законопроекту на пленарному засіданні парламенту називається читанням. Назва ця збереглася ще з тих старих часів, коли тексти проектів законів писались від руки і зачитувались з парламентської трибуни. Зазвичай законопроект розглядається у трьох читаннях. Сенс першого читання законопроекту полягає в тому, щоб вирішити, чи потрібний такий закон взагалі. Для цього парламентарії заслуховують доповідь ініціатора законопроекту і думку щодо нього відповідного профільного комітету парламенту. Обговорюючи законопроект, парламентарії визначаються у тому, чи є з предмета законопроекту прогалина в законодавстві, з'ясовують, чи вирішить майбутній закон наявну проблему. Дебати щодо змісту законопроекту на стадії першого читання у багатьох країнах не проводяться. За результатами голосування по законопроекту він або відхиляється, або передається на доопрацювання з повторним винесенням на перше читання, або приймається за основу і передається до постійного комітету за профілем законопроекту з дорученням підготувати його на друге читання. На стадії першого читання знімаються з розгляду багато законопроектів, ініційованих окремими парламентаріями і не підтриманих їх більшістю. До прийняття у першому читанні ініціатор законопроекту зазвичай може в будь-який час його відкликати.

Друге читання передбачає докладне обговорення змісту законопроекту. На стадії другого читання обговорюються і голосуються кожна стаття законопроекту, а також поправки парламентаріїв до нього. Поправки подаються до комітету у письмовому вигляді заздалегідь. Поправки до законопроектів, внесених президентом і урядом, вносяться тільки за їх згодою.

Обговорення законопроектів на пленарному засіданні буває двох видів: вільним і фракційним. Вільне обговорення передбачає, що виступати може колений парламентарій і що він, висловлюючи своє ставлення до законопроекту, не зв'язаний партійною дисципліною і позицією парламентської фракції з цього питання. До вільного обговорення законопроектів у сучасних парламентах вдаються рідко. Зазвичай обговорення законопроектів буває фракційним, коли від імені фракції виступає її керівник або інша уповноважена фракцією особа. Рішення про це приймається на засіданні фракції заздалегідь, як і рішення про принципове ставлення до законопроекту. Представник фракції дає оцінку законопроекту, вносить пропозицію про його прийняття, відхилення, зміну чи доповнення. За системи фракційного примусу члени фракції зобов'язані виступати і голосувати за рішенням партійного керівництва, рідше — за рішенням, ухваленим на зборах фракції. За результатами другого читання парламент може повернути законопроект до комітету для доопрацювання і повторного подання на друге читання. Якщо парламент схвалює законопроект у другому читанні, то він повертається до комітету для редакційного опрацювання.

При третьому читанні законопроект ще раз обговорюється і голосується постатейно без принципових змін. На цій стадії вносяться переважно редакційні поправки. За результатами третього читання законопроект також може бути повернений до профільного комітету для доопрацювання з наступним його поданням на повторне третє читання. По закінченні обговорення і голосування законопроекту у третьому читанні він виноситься на голосування в цілому. Якщо при голосуванні законопроект підтримає конституційно визначена більшість парламентаріїв, він вважається прийнятим або схваленим парламентом. Після прийняття законопроекту в цілому він підписується головою парламенту і як закон (у деяких країнах — як законопроект) подається главі держави для підписання та оприлюднення, а за двопалатного парламенту — як законопроект передається до іншої палати.

Наведений порядок розгляду і прийняття законопроектів парламентом є загальним. Практично в кожній країні він має свої особливості. В Україні засади законодавчого процесу визначаються Конституцією України, докладно законодавчий процес (законодавча процедура) — від вимог щодо оформлення законопроектів і до опублікування прийнятого закону — регулюється Регламентом Верховної Ради України.

Відповідно до Регламенту розгляд законопроекту в першому читанні, як правило, проводиться за процедурою повного обговорення законопроектів, яка, зокрема, включає: доповідь народного депутата — ініціатора внесення пропозиції або іншого суб'єкта права законодавчої ініціативи чи його представника, запитання доповідачу і відповіді на них; співдоповідь визначеного головним комітетом (комітетом, який визначається головним з підготовки і попереднього розгляду законопроекту) співдоповідача, запитання співдоповідачу та відповіді на них; виступи представників депутатських фракцій, народних депутатів; заключне слово доповідача і співдоповідача; уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли щодо обговорюваного законопроекту і будуть ставитися на голосування.

За наслідками розгляду законопроекту в першому читанні Верховна Рада України може прийняти рішення про: 1) прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання; 2) відхилення законопроекту; 3) повернення законопроекту суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання або направлення його до головного комітету для підготовки на повторне перше читання; 4) опублікування законопроекту у визначеному Верховною Радою України друкованому засобі масової інформації для всенародного обговорення, доопрацювання його головним комітетом з урахуванням наслідків обговорення і подання на повторне перше читання. Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне з позитивних рішень не підтримано необхідною кількістю голосів народних депутатів.

Під час розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада України проводить його постатейне обговорення та голосування. До другого читання законопроект подається у вигляді порівняльної таблиці, яка має містити: 1) текст законопроекту, прийнятого за основу; 2) усі внесені та не відкликані пропозиції, поправки із зазначенням ініціаторів їх внесення; 3) висновок головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок; 4) остаточну редакцію статей законопроекту, що пропонується головним комітетом для прийняття у другому читанні.

За результатами розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада України приймає рішення про: 1) прийняття законопроекту в другому читанні та доручення головному комітету підготувати його до третього читання; 2) прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому; 3) прийняття законопроекту в другому читанні за винятком окремих розділів, глав, статей, частин статей та направлення їх головному комітету на доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне друге читання; 4) повернення законопроекту головному комітету на доопрацювання з наступним поданням на повторне друге читання. Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне із таких рішень не отримає на підтримку необхідної кількості голосів народних депутатів.

У третьому читанні розглядаються і приймаються рішення щодо поправок, поданих після прийняття законопроекту в другому читанні. Розгляд законопроекту у третьому читанні включає: 1) голосування щодо статей законопроекту, текст яких зазнав змін після їх прийняття у другому читанні; 2) голосування щодо проекту постанови, внесеного народними депутатами — членами головного комітету, про схвалення підготовленого Кабінетом Міністрів України плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів щодо введення в дію закону після прийняття законопроекту; 3) голосування законопроекту в цілому.

За результатами розгляду законопроекту у третьому читанні Верховна Рада України може прийняти рішення про: 1) прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України; 2) перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв'язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання Кабінетом Міністрів України проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається; 3) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум; 4) відхилення законопроекту. У разі, якщо Верховною Радою України не прийнято жодного з таких рішень, законопроект вважається відхиленим.

Відповідно до Регламенту під час розгляду й обговорення на пленарному засіданні Верховної Ради України питань порядку денного надається час: для доповіді — не менше 10 хвилин, співдоповіді — п'яти хвилин і заключного слова — трьох хвилин; для виступу в обговоренні — три хвилини; для повторних виступів в обговоренні — дві хвилини; для виступів з процедури та з мотивів голосування, пояснень, обґрунтування пропозицій чи поправок, зауважень, запитань та відповідей на них, повідомлень,

реплік, довідок, оголошення окремої думки — одна хвилина.

 

Промульгація

 

Промульгація ( від лат. promulgato – оголошення, оприлюднення) — це підписання і оприлюднення главою держави офіційного тексту прийнятого парламентом закону, в результаті чого він набирає чинності. Промульгація є завершальною стадією законодавчого процесу і включає кілька елементів: засвідчення закону і того факту, що він прийнятий за встановленою процедурою; підписання закону; розпорядження про опублікування закону та його виконання. Іноді промульгація розуміється вужче — тільки як розпорядження глави держави про опублікування закону.

Згідно з конституцією главі держави зазвичай надається певний строк, протягом якого він повинен або підписати закон, або, якщо це передбачено конституцією, повернути його зі своїми зауваженнями і пропозиціями до парламенту для повторного розгляду (накласти вето). Після прийняття Верховною Радою України законопроекту у третьому читанні і в цілому як закону, відповідно до Конституції України (термін «промульгація» у ній не використовується), «Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі якщо Президент протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений» (ч. 1-3 ст. 95).

Верховна Рада України може подолати вето Президента України на закон, повторно розглянувши його і прийнявши кваліфікованою більшістю у дві третини голосів: «Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом» (ч. 4 ст. 94).

Оприлюднення закону, тобто доведення його до загального відома, здійснюється шляхом опублікування тексту закону у спеціальних офіційних друкованих виданнях. Офіційне оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України, здійснюється в порядку, визначеному Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року (з наступними змінами). Згідно з указом закони України, інші акти Верховної Ради України не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях, якими є: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газети «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Президентський вісник». Опублікування тексту закону в інших виданнях має виключно інформативне значення і не спричиняє жодних юридичних наслідків. При вирішенні справ, що мають юридичне значення, посилання робляться тільки на офіційні видання.

З офіційним опублікуванням закону пов'язане набрання ним чинності, тобто початок його дії. Час набрання чинності може бути обумовлений або загальним правилом, встановленим конституцією чи законом, або у зв'язку із набранням чинності конкретного закону. В останньому випадку він зазначається в самому законі. Закони набирають чинності з моменту їх опублікування або через деякий час після цього. З моменту опублікування набирають чинності зазвичай такі закони, які звернені до державних органів і не стосуються прав, свобод, обов'язків, відповідальності, інтересів людини і громадянина. Для набрання чинності іншими законами зазвичай встановлюється певний період після їх опублікування. У тексті самого закону може бути встановлений і триваліший строк набрання ним чинності. Згідно з Конституцією України «Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування» (ч. 5 ст. 94). Конституція встановила, що «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними» (ч. З ст. 57).

 

Бюджетний процес

Основний зміст фінансової функції парламенту становить затвердження державного бюджету та контроль його виконання. Бюджет завжди розглядається і затверджується у парламенті. У більшості країн парламент затверджує зміст бюджету у формі закону, процедура розгляду і прийняття якого має свої особливості.

Проект закону про бюджет завжди розробляє і вносить до парламенту уряд. У парламенті законопроект про бюджет розглядається у тому само порядку, що й інші законопроекти. Однак якщо при обговоренні більшості законопроектів парламентарії на власний розсуд шляхом голосування можуть вносити поправки, то при обговоренні проекту закону про бюджет вони можуть вносити тільки пропозиції уряду щодо нього. За загальним правилом, вносячи пропозиції, що передбачають збільшення бюджетних видатків, парламентарії водночас мають вносити і пропозиції щодо відповідного збільшення надходжень до бюджету. Парламент не може самостійно змінити запропоновані урядом статті і збільшити суми бюджетних видатків. Однак він може не погодитися з пропозиціями уряду і відмовити у встановленні яких-небудь видатків або зменшити конкретну їх суму. Остаточний зміст закону про бюджет є результатом компромісу між парламентом і урядом.

Засади бюджетної системи і бюджетного процесу визначаються конституціями, докладно бюджетний процес регламентується законами і парламентськими регламентами. Конституція України встановила, що «Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між; громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видатки державного бюджету України мають бути оприлюднені» (ст. 95).

Відповідно до Конституції України «Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання державного бюджету України поточного року» (ст. 96). Докладно бюджетний процес регламентується Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 року.

Затвердження Державного бюджету України є одним із найважливіших повноважень Верховної Ради України. Вона не тільки затверджує бюджет, а й вносить за пропозицією Кабінету Міністрів України зміни до нього в ході виконання, контролює виконання бюджету, заслуховує звіт Кабінету Міністрів України про виконання бюджету. Конституція України передбачає, що «Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений» (ст. 97); «Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата» (ст. 98). Правові основи діяльності Рахункової палати, її статус, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначаються Законом України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 року.

За того, що основні рішення Верховної Ради України приймаються у формі закону, вона ухвалює також правові акти в інших формах — постанови, заяви, звернення, декларації. Постановами Верховної Ради України оформляються, зокрема, її дії щодо самоорганізації (обрання Голови Верховної Ради України, його Першого заступника і заступника та відкликання їх з цих посад, утворення комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій, обрання їх голів тощо), а також: обрання, призначення, надання згоди на призначення, затвердження відповідних посадових осіб тощо. Постанова не має нормативного характеру. Постановами можуть вводитися у дію нормативно-правові акти, наприклад, Регламент Верховної Ради України.

Заяви та звернення Верховної Ради України також не мають нормативного характеру. Вони можуть мати на меті привернення уваги громадськості до актуальних суспільних проблем, містити заклики до парламентів інших країн, органів міжнародних організацій щодо здійснення певних дій або утримання від їх здійснення з метою забезпечення миру, розвитку міждержавних та міжнародних відносин тощо.

Деклараціями є акти, які у загальній, принциповій формі виражають наміри та зобов'язання учасників політико-правових відносин. Деклараціями політико-правові акти називаються з метою надати їм урочистого характеру, підкреслити їх особливо важливе значення. Зазвичай декларація не має нормативного характеру. Окремі декларації є нормативно-правовими актами, наприклад, прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет України. Наявні у декларації положення мають загальний характер і потребують додаткового законодавчого врегулювання.

За відносно докладного висвітлення тут питань, що стосуються порядку формування і структури Верховної Ради України, її компетенції і функціонування, статусу народних депутатів України, багато аспектів, а особливо деталей, організації і діяльності Верховної Ради України залишилися нерозкритими. Передуєш через багатоаспектність діяльності парламенту України, багатоманітність відповідної проблематики. Основні поняття та інститути українського парламентаризму, його конкретний зміст доцільно докладно розкривати в межах особливої підгалузі конституційного права — парламентському праві України.

 

Законодавчі акти та рекомендована література

1. Арская Л. П. Мир и парламент. — М., 1996.

2. Георгіца А. 3. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики. — Чернівці, 1998.

3. Гузнов А. Г., Кененов А. А., Рождественская Т. Е. Современный законодательный процесс: основные институты и понятия. —Смоленск, 1995.

4. Депутат парламенте в зарубежных государствах / Ред.Д. А. Ковачев. — М., 1995.

5. Древаль Ю. Д. Парламентаризм у політичній системі України(політико-правовий аналіз). — Харків, 2003.

6. Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року// Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 43. — ст. 212.

7. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України»» від 22 березня 2001 року //Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 42. — ст. 212.

8. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України»» від 7 липня 2005 року// Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 38-39.— ст. 449.

9. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про комітети Верховної Ради України»» від 22 грудня 2005 року //Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 17. — ст. 146.

10. Кривенко Л. Т. Верховна Рада України. — К., 1997.

11. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світового досвіду. — К., 2000.

12. Кислий П., Сінклер Т., Враун Т. та ін. Комітети — основа діяльності законодавчих органів влади: Посібник. — К., 1997.

13. Котелевская И. В. Современный парламент // Государство и право. — 1997. — № 3.

14. КоуклиДж. Двухпалатностьиразделениевластейвсовременньгхгосударствах//Политические иселедования. — 1997. — № 3.

15. Мези М. Законодательная власть, исполнительная власть и государственная политика. — М., 1994.

16. Очерки парламентского права (зарубежный опыт) / Под ред. ис предисл. Б. Н. Топорнина. — М., 1993.

17. Парламенти країн — членів Ради Європи: Довідник. — К., 2001.

18. Парламенты мира: Сборник. — М., 1991.

19. Разделение властей и парламентаризм / Ред. кол.: Е. К. Глушко и др. - М., 1992.

20. Регламент Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - №№ 23-25. - ст. 202.

21. Реєнт О. О. Розвиток парламентаризму в Україні. — К., 2005.

22. Салдов А. X. Национальные парламенти мира: Энциклопедический справочник. — М., 2005.

23. Свєтова С. М. Практика парламентаризму: Посібник. — К., 1997.

24. Федосов П. А. Двухпалатные парламенты: европейский и отечественный опыт // Политическое иселедование. — 2001. —. № 1, 2.

25. Український парламентаризм: минуле і сучасність / За ред. Ю. С. Шемшученка. - К., 1999.

26. Шаповал В. , Журавльова Г. Феномен парламенту. Спроба наукового тлумачення дефініції // Віче. — 2000. — №2.

27. Шаповал В. М. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993.

28. Шляхтун П. П. Парламентаризм: Словник-довідник. — К., 2003.

⇐ Предыдущая46474849505152535455Следующая ⇒

Поделиться: