Принципи Конституційного статусу Президента України

 

Конституційний статус глави держави — це встановлена нормами конституції сукупність його функцій, повноважень і форм відповідальності. „і Незалежно від форми державного правління, формальних і реальних повноважень конституційний статус одноособового глави держави визначається низкою принципів, що відрізняють його від статусу інших вищих органів і посадових осіб держави. Основоположними з таких принципів є незмінюваність, невідповідальність і нейтральність. До інших принципів конституційного статусу глави держави належать недоторканність і несумісність поста з іншими посадами або видами діяльності, які тією чи тією мірою притаманні статусу інших посадових осіб органів публічної влади та депутатів представницьких установ. Одні з цих принципів закріплюються в конституціях безпосередньо, інші є похідними від них або випливають із конституційно закріплених функцій і повноважень глави держави.

Незмінюваність глави держави означає неможливість усунення його з поста законним шляхом за життя (монарх) або до закінчення встановленого законом (конституцією) строку повноважень (президент). Якщо повноваження парламенту можуть бути припинені достроково главою держави за настання певних підстав, уряд може бути відправлений у відставку парламентом або главою держави, то повноваження самого глави держави яким-небудь державним органом не можуть бути достроково припинені. Незмінюваність монарха є абсолютною — він перебуває на посту довічно. Усунення спадкового монарха з поста юридично, законним шляхом неможливе. Його можна тільки примусити зректися престолу, скинути або усунути фізично. Незмінюваність президента не є абсолютною. Його можна усунути з поста не тільки незаконним шляхом — у результаті державного перевороту, а й законним — у порядку конституційно встановленої особливої процедури — імпічменту.

Невідповідальність глави держави полягає в тому, що він не несе юридичної відповідальності за свої дії, здійснювану політику, незалежно від її наслідків для суспільства і держави. Невідповідальність глави держави не слід плутати з безвідповідальністю, як це іноді робиться, що означає відсутність в особи почуття відповідальності і є оцінковою моральною, а не юридичною категорією. За парламентарних (парламентарна монархія, парламентарна республіка) і змішаної республіканської форм правління юридичним оформленням зняття відповідальності з глави держави за видані ним акти є контрасигнатура (лат. соntrasignatura — міністерський підпис, від соntra — проти і signo — підписую) — скріплення акта глави держави підписом прем'єр-міністра та/або відповідного міністра, без якого акт не набирає юридичної сили.

Формально призначення контрасигнатури полягає у тому, щоб зняти політичну і юридичну відповідальність за виданий акт з глави держави і покласти її на уряд та окремих його членів. Фактично контрасигнатура може бути засобом обмеження повноважень глави держави і здійснення їх від імені глави держави урядом. У різних країнах сфера застосування контрасигнатури неоднакова. У країнах з парламентарними формами правління контрасигнуються всі, або майже всі, акти глави держави, включаючи рішення про призначення глави і членів уряду, про промульгацію (підписання і оприлюднення) закону, про повернення закону на повторний розгляд до парламенту і про розпуск парламенту. У таких країнах повноваження глави держави фактично здійснюються урядом.

У країнах зі змішаною республіканською формою правління інститут контрасигнатури застосовується значно меншою мірою, більшість рішень президента в них не потребують контрасигнування взагалі. В Україні інститут контрасигнатури відіграє формальну роль. Він є засобом зняття відповідальності з Президента України за виданий ним акт і покладення її на Прем'єр-міністра України і міністрів, але не ставить главу держави у залежність від уряду. Інститут контрасигнатури встановлено частиною четвертою статті 106 Конституції України, в якій закріплено повноваження Президента України: «Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання». Незрозуміло, чому саме такі акти (вони стосуються, відповідно, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв, Ради національної безпеки і оборони України, введення надзвичайного стану, утворення судів) підлягають контрасигнуванню. У попередньому формулюванні частини четвертої статті 106 (до конституційних змін від 8 грудня 2004 року) перелік повноважень Президента України, акти щодо здійснення яких підлягали контрасигнуванню, був значно ширшим.

Принцип невідповідальності глави держави включає також його недоторканність, яка означає, що він не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований. Невідповідальність монарха є абсолютною — він не відповідає навіть за кримінально карні дії. Якщо «король не буває неправий», то президент може бути притягнений до юридичної відповідальності в порядку імпічменту у разі вчинення ним злочину або інших протиправних дій. Імпічмент (англ. іmpeachment, від фр. еmpeechement — осуд, обвинувачення) — це конституційно встановлений порядок притягнення парламентом до відповідальності вищих посадових осіб держави (президента, міністрів, суддів вищих судів та ін.) за порушення ними законів. Стосовно президента до таких порушень зазвичай належать державна зрада та інші тяжкі злочини.

Конституції по-різному визначають види правопорушень, за які президент може бути притягнений до відповідальності в порядку імпічменту. Якщо згідно з Конституцією Франції 1958 року Президент Франції може бути притягнений до відповідальності тільки за державну зраду, то згідно з Конституцією США 1787 року Президент США може бути усунений з поста після засудження у порядку імпічменту за державну зраду, хабарництво або інші тяжкі злочини і проступки. Відповідно є велика різниця в обсязі відповідальності президентів Франції і США та ефективності самого інституту імпічменту. Притягти Президента Франції до відповідальності в порядку імпічменту практично неможливо, оскільки малоймовірно, щоб він учинив державну зраду, що передбачає, зокрема, перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти держави тощо. Президент США може бути притягнений до відповідальності не тільки за державну зраду, а й за інші правопорушення. Як підставу для імпічменту президента конституції деяких держав (Греції, Італії, ФРН) називають також умисне порушення ним конституції, що значно розширює можливості притягнення парламентом президента до відповідальності.

Процедура імпічменту неоднакова в різних країнах. В одних країнах порушення справи та висунення обвинувачення здійснюється нижньою палатою парламенту, а верхня палата для її розгляду перетворюється на судову колегію (США, Бразилія). В інших країнах рішення про порушення справи приймається або обома палатами парламенту (Італія, Польща, Франція), або будь-якою з палат (ФРН, Індія). Рішення приймається кваліфікованою більшістю голосів членів палати. У США ухвалений верхньою палатою обвинувальний висновок стосується тільки усунення президента з посади. У подальшому справа про його обвинувачення може бути розглянута звичайним судом із винесенням відповідного кримінального покарання. В інших країнах розгляд справи здійснюється спеціальним (Греція, Польща, Франція) або конституційним (Італія, Словаччина, Словенія, Угорщина, ФРН) судом.

Загалом ефективність інституту імпічменту є низькою. У парламентарних республіках, де діяльність президента контролюється урядом, імпічмент практично не застосовується. У республіках із президентською і змішаною формами правління загроза імпічменту може використовуватись як засіб тиску парламенту на президента. Випадки усунення президента з поста в порядку імпічменту є рідкісними. У США процедура імпічменту застосовувалась неодноразово, але жодного разу вона не закінчувалася усуненням парламентом президента з поста. У квітні 2004 року в порядку імпічменту був усунений з поста Президента Литви Р. Паксас. Це чи не єдиний випадок у новітній історії Європи.

Принципи незмінюваності і невідповідальності Президента України Конституція України безпосередньо як такі не закріплює. Вони виводяться із різних конституційних положень, зокрема, щодо виборів Президента України, скріплення його актів підписами глави уряду і міністрів, можливості притягнення його до відповідальності тільки в порядку імпічменту. Безпосередньо Конституція України закріплює принцип недоторканності Президента України: «Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень» (ч. 1 ст. 105), але не розкриває змісту цього права. Натомість встановлює відповідальність за посягання на честь і гідність Президента України: «За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» (ч. 2 ст. 105), знову ж таки, не пояснюючи, у чому можуть полягати такі посягання. За такого загального конституційного формулювання під посягання на честь і гідність глави держави у передбачуваному законі можна підвести і критику його політики.

Конституція України передбачає можливість усунення Президента України з поста в порядку імпічменту: «Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину» (ч. 1 ст. 111).

Встановлена Конституцією України процедура імпічменту є досить складною: «Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину» (ч. 2-6 ст. 111).

Така складність процедури імпічменту означає, що усунути Президента України з поста в порядку імпічменту практично неможливо. Характерно, що попередня Конституція України згідно зі змінами, внесеними до неї Законом Української РСР «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» передбачала можливість усунення Президента України з поста Верховною Радою Української РСР шляхом голосування або за результатами всеукраїнського референдуму: «Президент Української РСР користується правом недоторканності. У разі порушення Президентом Конституції і законів Української РСР Президент може за висновком Конституційного Суду Української РСР бути зміщений з посади Верховною Радою Української РСР. Рішення про зміщення Президента в такому разі приймається більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів Української РСР. Верховна Рада Української РСР може призначити всеукраїнський референдум з питання про дострокове припинення повноважень Президента за ініціативою громадян Української РСР» (ст. 1149).У новій Конституції України подібних положень немає.

Конституції деяких держав передбачають інші, крім імпічменту, можливості усунення президента з поста. Так, в Австрії дострокове припинення повноважень президента можливе за результатами референдуму, що проводиться на вимогу спільного засідання обох палат парламенту (Федеральних Зборів) за ініціативою нижньої палати (Національної Ради). Відхилення на референдумі ініціативи Національної Ради тягне за собою її розпуск. В Ісландії такий референдум проводиться за рішенням парламенту (Альтингу), прийнятим трьома четвертими його складу. У разі відхилення на референдумі пропозиції парламенту останній розпускається. У Словаччині парламент (Національна Рада) може відкликати президента з поста, якщо він проводить діяльність, спрямовану проти суверенітету і територіальної цілісності республіки, або діяльність, спрямовану на ліквідацію ЇЇ демократичного конституційного ладу. Пропозиція щодо відкликання вноситься абсолютною більшістю усіх депутатів. Для прийняття рішення про відкликання потрібна більшість у три п'ятих усіх депутатів. Президент Латвії має право винести на референдум пропозицію про розпуск парламенту (Сейму). Якщо за результатами референдуму ця пропозиція буде відхилена, то президент вважається усуненим з поста. Можливість усунення президента з поста за результатами загальнонаціонального референдуму передбачена Конституцією Туркменістану.

Конституційні принципи незмінюваності і невідповідальності президента, з одного боку, є важливими гарантіями його діяльності як глави держави, сприяють політичній стабільності у суспільстві, з іншого боку вони означають неможливість дострокового усунення законним шляхом з поста президента і такої особи, яка не виконує своїх передвиборчих обіцянок і не виправдовує довіри виборців, або за професійними чи моральними рисами виявилась недостойною цього високого поста. Відомі непоодинокі випадки, особливо у президентських республіках Латинської Америки, коли президентів, які не виправдовували довіри виборців, через недієвість конституційних засобів впливу на них виборці примушували йти у відставку і навіть утікати з країни масовими акціями протесту.

Нейтральність глави держави полягає в тому, що він, як виразник загальнонаціональних інтересів, має бути політично нейтральною постаттю, стояти поза політичною боротьбою. Монарх не може належати до буді.-якої політичної партії. Кандидат у президенти, як правило, є представником якоїсь політичної сили (партії, виборчого блоку партій, руху) і користується її підтримкою на виборах, однак у разі обрання президентом він не повинен виявляти прихильність до тих чи тих політичних сил. На підтвердження своєї політичної нейтральності президент на час перебування на посаді може припинити членство у політичній партії з власної ініціативи або зобов'язаний зробити це за законодавством.

Ще одним принципом конституційного статусу глави держави є несумісність його поста з іншими посадами або видами діяльності. Принцип несумісності є характерним для багатьох посад в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, депутатських мандатів. Стосовно президента несумісність означає, що він не може мати іншого представницького мандата, обіймати будь-яку іншу посаду, займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю. Принцип несумісності поста Президента України з іншими посадами або видами діяльності закріплено частиною четвертою статті 103 Конституції України: «Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку».

⇐ Предыдущая48495051525354555657Следующая ⇒

Поделиться: