Функції і повноваження Кабінету Міністрів України

 

Життєдіяльність кожної окремої людини і суспільства в цілому має цілеспрямований характер. У демократичних державах цілі суспільного розвитку висувають політичні партії. Ґрунтуючись на певній політичній ідеології, вони у своїх програмних документах намічають цілі розвитку того чи того конкретного суспільства, формулюють основні завдання щодо досягнення цих цілей, визначають методи і засоби їх реалізації. У разі оволодіння державною владою партії втілюють свої програмні настанови у політиці — через главу держави, парламент, уряд. У зв'язку з цим постає питання про те, який саме із вищих органів державної влади — глава держави, парламент чи уряд — відіграє вирішальну роль у визначенні основних напрямів і завдань політики держави. Політичний досвід засвідчує, що реально і нерідко незалежно від відповідних конституційних формулювань це робить той орган та його глава, які фактично втілюють виконавчу владу.

За президентської і змішаної президентсько-парламентарної форм правління основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави визначає президент, який юридично і фактично (президентська республіка) або фактично (президентсько-парламентарна республіка) очолює виконавчу владу. У президентській республіці це робиться у формі послань президента парламенту, а в президентсько-парламентарній республіці — у формі послань президента парламенту та розробленій на їх основі програмі діяльності уряду. За президентсько-парламентарної форми правління функцію визначення основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики держави конституції зазвичай покладають на президента, а функцію їх реалізації — на уряд. За парламентарних форм правління функції визначення основних напрямів державної політики та їх реалізації формально і фактично покладаються на уряд.

Зазначене означає, що найважливішою функцією уряду є визначення і реалізація основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики держави. У частині реалізації основних напрямів політики уряд виконує цю функцію практично в усіх країнах, а в частині їх визначення — за винятком президентсько-парламентарного різновиду змішаної форми правління, за якого президент наділений широкими повноваженнями у сфері виконавчої влади але (на відміну від глави держави у президентській республіці) формально відокремлений від уряду.

Другою функцією уряду, що випливає із попередньої, є управління державними справами. На відміну від державного правління, яке передбачає визначення основних цілей і завдань суспільного розвитку, має безпосередньо політичний характер, здійснюється різними вищими органами державної влади — главою держави, парламентом, урядом за участю або під безпосереднім керівництвом політичних партій, управління державними справами, або державне управління, має адміністративний характер — воно здійснюється органами виконавчої влади. Такими органами є уряд в цілому, центральні (міністерства, державні комітети, державні служби тощо) і місцеві органи виконавчої влади. Безпосередньо роботу з управління державними справами, яке охоплює різні сфери діяльності і галузі господарства, здійснюють державні службовці. Уряд здійснює призначення на значну кількість вищих і середніх цивільних і військових посад. У президентських республіках це робить глава держави, а за парламентарних форм правління — фактично глава уряду, хоча іноді формально — глава держави.

Третьою функцією уряду є виконання законів. Від цієї функції походить назва відповідної гілки державної влади, найважливішим органом якої є уряд. Виконання урядом прийнятих парламентом законів здійснюється за двома основними напрямами: видання нормативно-правових актів на основі та на виконання законів; практична діяльність із реалізації правових норм у суспільних відносинах, забезпечення додержання норм права усіма його суб'єктами. Особливу роль у забезпеченні додержання норм права, в охороні законності і правопорядку відіграють правоохоронні органи, що входять до структури уряду або до системи виконавчої влади в цілому — органи внутрішніх справ, служби національної безпеки, охорони державного кордону, митного контролю, податкової служби, різноманітні інспекції тощо.

Видання нормативно-правових актів на основі та на виконання законів є складовою іншої функції уряду — функції нормовстановлення. Це одна з найважливіших функцій уряду, яка закріплюється за ним усіма конституціями. Рішення уряду можуть мати характер політичних директив, прийматися як нормативно-правові акти або вноситися до парламенту як законопроекти. Нормативно-правові акти уряду можуть видаватися від імені його глави (президентська республіка, дуалістична та абсолютна монархії) або від імені всього уряду. У будь-якому разі такі акти підписує глава уряду.

Зміст урядової нормотворчості становить видання урядом нормативно-правових актів за трьома основними напрямами: у межах власної компетенції на виконання законодавчо встановлених функцій і повноважень; на основі та на виконання прийнятих парламентом законів; у порядку делегованого законодавства. Нормативно-правові акти уряду мають загальнообов'язковий характер, діють на всій території держави і є важливою складовою національного права. У будь-якій країні нормативно-правові акти органів виконавчої влади — від тих, що мають силу закону і до численних правил, інструкцій тощо — є найбільшою за обсягом складовою частиною національного законодавства (як сукупності всіх нормативно-правових актів). Іноді такі акти, особливо ті, що видаються окремими відомствами, за своєю суттю суперечать законам і навіть обмежують конституційні права і свободи. Тому нормативно-правові акти вищих органів виконавчої влади — глави держави, акти якого найчастіше називаються указами, уряду, на противагу прийнятим парламентом законам, іноді критично називають «указним правом».

Крім зазначених, уряди виконують ще низку важливих функцій, серед яких слід назвати передусім фінансову і зовнішньополітичну. Основний зміст фінансової функції уряду становить розробка і виконання ним державного бюджету. Розробка проекту державного бюджету здійснюється численними відомствами системи виконавчої влади, в єдине ціле проект зводиться міністерством фінансів і подається на розгляд уряду, який, своєю чергою, подає законопроект про бюджет до парламенту. Після затвердження парламентом бюджет фактично виходить за сферу його діяльності, виконання бюджету цілком здійснюється урядом і підпорядкованим йому апаратом.

Однією з основних функцій уряду є зовнішньополітична. Уряд виступає головним суб'єктом зовнішньополітичної діяльності. За парламентарних форм правління здійснення зовнішньої політики цілком зосереджене в руках глави уряду, глава держави виконує у цій сфері тільки представницьку функцію. За змішаної форми республіканського правління у сфері зовнішньополітичних відносин глава держави має реальну вагу постільки, поскільки він причетний до здійснення виконавчої влади.

Парламенти можуть впливати на розробку зовнішньополітичних доктрин держави, контролювати їх виконання, ратифікувати міжнародні договори, укладені главою держави чи главою уряду. Але основний обсяг роботи зі здійснення зовнішньої політики виконує уряд. Він контролює і спрямовує діяльність усіх органів та інститутів, за допомогою яких здійснюються зовнішньополітичні функції держави. Уряду підпорядкований увесь зовнішньополітичний апарат — від міністерства закордонних справ у цілому і до окремих дипломатичних представників у зарубіжних країнах. Уряду підпорядковуються також; збройні сили, різні силові відомства, що є знаряддями зовнішньої політики. Він комплектує дипломатичний апарат, визначає контингент збройних сил, керує діяльністю органів закордонної розвідки, веде міжнародні переговори, укладає міжнародні договори тощо. Найголовнішим у змісті зовнішньополітичної функції уряду є оборона країни, захист суверенітету і територіальної цілісності держави.

Можливе також; виокремлення інших функцій урядів, зокрема залежно від основних сфер суспільного життя — економічної, соціальної, політичної, культурної.

Виокремленні загальні функції урядів, як основні напрями їх впливу на суспільні відносини, притаманні також; Кабінету Міністрів України. Функції урядів закріплюються у конституціях через їх повноваження. Повноваження Кабінету Міністрів України закріплено у статті 116 Конституції України: «Кабінет Міністрів України: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 9і) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; 92) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України; 10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України».

Пункти 9¹ і 9² внесено до Конституції України конституційними змінами від 8 грудня 2004 року. Характерно, що до внесення змін у пункті 10 йшлося не про «інші повноваження», а про «інші функції» Кабінету Міністрів України, що може бути свідченням відносності розмежування функцій і повноважень органу влади.

Докладно повноваження Кабінету Міністрів України визначаються Законом України «Про Кабінет Міністрів України» (ст. 21), у тому числі у відносинах з органами виконавчої влади (ст. 23-26), Президентом України (ст. 27-29), Верховною Радою України та її органами (ст. 30-38), вищими державними органами, органами місцевого самоврядування та об'єднаннями громадян (с.39-43).

Конституція України встановила, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (ст. 117).У формі постанов Кабінету Міністрів України видаються акти нормативного характеру або з питань, що мають найбільш важливе чи загальне значення, у формі розпоряджень — акти, що мають індивідуальний характер або з питань внутрішньоорганізаційної та поточної роботи Кабінету Міністрів України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо ними не встановлено інше. Акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях, якими є газета «Урядовий кур'єр» та «Офіційний вісник України». Порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності визначено Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року.

Організаційною формою роботи Кабінету Міністрів України є його з асідання, які скликаються Прем'єр-міністром України. Засідання вважається правомочним, якщо на ньому присутні більше ніж половина посадового складу Кабінету Міністрів України. На засіданнях головує Прем'єр-міністр України, а в разі його відсутності — Перший віце-прем'єр-міністр України. Порядок денний засідання затверджує Кабінет Міністрів України. Засідання стенографується, його рішення оформляється протоколом, який є офіційним документом. Порядок проведення засідань, підготовки та прийняття рішень, деякі процедурні питання визначаються Регламентом Кабінету Міністрів України.

Конституція України визначає підстави припинення повноважень Кабінету Міністрів України. Згідно з конституційними змінами від 8 грудня 2004 року Кабінет Міністрів України складає повноваження вже не перед новообраним Президентом України, а перед новообраною Верховною Радою України: «Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України» (ч. 1 ст. 115). Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України (ч. 2, 3 ст. 115).

Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України (ч. 4 ст. 115).

 

⇐ Предыдущая59606162636465666768Следующая ⇒

Поделиться: