ДАЙТЕ АНАЛІЗ МОДЕЛЯМ ДЕМОКРАТІЇ ВИКОРИСТОВУЮЧИ ЕМПІРИЧНИЙ ПІДХІД.

Єдиної емпіричної моделі демократії не існує через об’єктивні причини, а саме — через різноманітність політій (сучасних держав). Сьогодні в порівняльній політології є близько десятка емпіричних моделей демократії. Вони розрізняються по числу ознак, характеру їх взаємозв'язку, що визначається особливістю постановки дослідницьких завдань і методологічним світоглядом ученого. На думку американського вченого Л. Даймонда, сьогодні існує близько 550 підтипів демократії. Моделі демократії можна поділити на три групи: колективістські, плюралістичні та партиципаторні.

Колективістські моделі демократії.

Варіантами можуть бути соціалістична, пролетарська, ідентитарна (виходить з цілісності народу) та ін. Першим, хто обґрунтував найважливіші принципи даного типу демократії, був Ж.-Ж. Руссо. Ідеї Руссо були розвинуті К. Марксом, В. Леніним та іншими мислителями.

Незважаючи на розбіжності, колективістські моделі демократії мають ряд загальних рис:

1. Визнання народу єдиним, неподільним цілим.

2. Відсутність протиріч всередині народу як цілого. Звідси погляд на опозицію як патологічне явище.

3. Колективістське, близьке до античного розуміння свободи як рівноправної участі громадян у справах всієї держави.

4. Тотальність влади.

5. Відсутність самої проблеми прав людини, оскільки, згідно з теорією, держава їх гарантує і забезпечує.

6. Всезагальна політична мобілізація, яка має різноманітний прояв.

7. Ігнорування системи загальнолюдських цінностей в ім’я класових.

Плюралістичні моделі демократії.

До них відносять консенсусну теорію демократії А. Лейпхарта, теорію «поліархії» Р. Даля, елітарну теорію демократії та ряд інших.

Головна ідея плюралістичної теорії була висунута свого часу одним із авторів конституції США Дж. Медісоном: «Чим більше в суспільстві різних груп, тим менше в суспільстві можна хвилюватись за те, що одна з них стане домінуючою за рахунок інших». Таким чином, політичний процес плюралістична теорія розглядає не як взаємодію індивідів, а як взаємодію груп і групових інтересів. Прихильники даної теорії вважають, що групи з різними інтересами в політичній боротьбі нейтралізують одна одну. В результаті відбувається дифузія влади в політичній системі.

До загальних рис плюралістичних моделей демократії можна віднести:

— групи інтересів — головний елемент політичної системи суспільства, який гарантує реалізацію прав і свобод громадянина;

— загальна воля — результат компромісу різних політичних груп;

— суперництво і баланс групових інтересів — соціальна основа демократії;

— дифузія влади та елітизм;

— наявність ціннісного консенсусу, визнання різними групами основних принципів державного устрою.

До слабких сторін даної теорії належать:

— ідеалізація, перебільшення групової ідентифікації громадян

— ігнорування, недостатнє врахування нерівного політичного впливу різних соціальних груп

— складність прийняття політичних рішень, коли треба враховувати інтереси і потреби великої кількості соціальних груп.

Партиципаторні теорії демократії (демократія участі).

Теорії ґрунтуються на ідеях раціоналістів про те, що людина — це істота розумна, яка усвідомлює, що таке добро і зло й сама здатна приймати правильні рішення. Необхідно лише створити умови для максимальної участі кожної людини в політичному житті. І якщо на сьогодні створити такі умови не вдалося, то в політиці при прийнятті політичних рішень потрібно якомога вдаліше поєднувати пряму (плебісцитарну) і представницьку демократію.

Таким чином, демократія має стати універсальним принципом організації суспільного життя. Демократія повинна бути повсюди: на виробництві, в школі, в університеті, в партіях, у державі тощо. Це зможе забезпечити максимальне врахування інтересів громадян, легітимність влади, високий рівень участі населення в політичному житті суспільства.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: