КАТЕГОРІЯ МОТИВУ І ПРОБЛЕМА АКТИВАЦІЇ ПОВЕДІНКИ

Пізнання причинної обумовленості психічного здійснюється перш за все шляхом вивчення рушійних сил, мотивів поведінки людини, тому «вчення про мотивацію виступає як конкретизація вчення про детермінацію» ¹. Через розкриття природи і суті мотивації відкриваються реальні перспективи вияснення характеру детермінації, поведінки, що має важливе науково-практичне значення для теорії і практики управління діяльністю людини.

Як вказували К. Маркс і Ф. Енгельс: «Люди звикли пояснювати свої дії з свого мислення, замість того щоб пояснювати їх із своїх потреб (які при цьому, звичайно, відображуються в голові,

¹ Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. М., 1973, с. 367.

103

усвідомлюються)» ¹. Це положення класиків марксизму підкреслює важливість вивчення активності людини, її рушійних сил. Воно направлене проти інтелектуалістичних концепцій у розкритті причинної обумовленості дій, діяльності людини і має важливе методологічне значення, пояснюючи природу активності поведінки особистості.

Питання про спонукальні сили поведінки, про мотиваційний аспект психічної реальності складає стрижень психоактиваційної проблеми. Активно-спонукаючий бік психіки, на відміну від відображаючого і регулятивного, був зафіксований в історії психології в категорії мотиву (під різноманітними назвами). Психіка виконує не тільки орієнтувальну і регулятивну функції, а й функцію оцінки корисності — шкідливості об'єктів взаємодії і визначення вектора і інтенсивності спонукань. У плані психоактиваційної проблеми психіка виступає як важливий механізм визначення користі (для тварин) і цінності (для людини) предметів і явищ оточуючого природного і суспільного середовища. В зв'язку з цим у мотивації розрізняють такі функції, як спонукальну та смислоутворюючу, які властиві різним рівням організації поведінки.

Дослідження рушійних сил (мотивів) поведінки повинно проводитися з урахуванням якісних рівнів причинної зумовленості психічного. Вимога порівневого аналізу детермінації психіки стосується і вивчення мотиваційного аспекту психічної реальності. Проблема співвідношення біогенної і соціогенної мотивації, яка стала нині актуальною, постає як питання про взаємовідношення рівнів детермінації (мотивів) поведінки людини.

Аналіз ієрархічних зв'язків у мотиваційній сфері психіки людини передбачає з'ясування особливостей, загальних для всіх рівнів мотивації, специфіки функціонування мотивів на кожному рівні детермінації поведінки, закономірностей переходу від одного рівня мотивації до іншого; умов домінування одного рівня мотивації над іншим.

У цьому розділі на підставі історико-критичного аналізу здійснено спробу розглянути методологічні аспекти розвитку категорії мотивів і в самій загальній

¹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 460.

104

формі, поставити питання про умови домінування соціогенної мотивації в поведінці людини.

Психологічні теорії, які грунтувались на принципах механістичного детермінізму, навіть не порушували питання про мотивацію поведінки живих організмів. Зовнішні механічні сили («зовнішній поштовх») задавали, згідно з механо-детерміністичними поглядами, спрямованість і «енергетичну зарядженість» дій суб'єкта. Тому відпадала необхідність у вивченні спрямованості, енергетичної забезпеченості поведінки. Тільки з переходом від механістичного детермінізму до загальнобіологічного проблема мотивації стала особливо гострою. Необхідно було знайти об'єктивні рушійні сили поведінки, докорінно відмінні від механічного поштовху. І хоч в Історії психологічного пізнання переважно досліджувались загальні закономірності мотивації без урахування її якісних форм прояву в реальній поведінці, все ж можна прослідкувати загальну тенденцію руху дослідницької думки від вивчення мотивів одного рівня (біологічно зумовлених) до аналізу мотивації інших рівнів (соціальне зумовлених). При цьому нерідко встановлені в процесі вивчення особливостей одного рівня мотивації (частіше біопсихічного) закономірності довільно екстраполювались на якісно відмінні рівні.

Відправною точкою в розробці категорії мотиву в історії психології був погляд на рушійні сили поведінки як на зумовлені органічними факторами. У вченні Ч. Дарвіна про інстинкти і виразні рухи при емоціях наявні були зачатки позитивного знання про психічні явища, що описуються в категорії мотиву. Мотивація пов'язувалась з тілесними афективними інстинктивними діями, однак вона не відмежовувалась від виконавчо-рухових реакцій. Якщо інтроспекціоністи відносили мотивацію до внутрішніх актів хотінь, бажань, що йдуть від суб'єкта, то природничонауковий напрямок пов'язував мотивацію з тілесними імпульсами, що біологічно зумовлені характером взаємодії організму з середовищем. Загальнобіологічний детермінізм пояснював генетичне зумовлені спонукальні сили тваринного організму — інстинкти. Однак такі психологи, як Мак-Дауголл, почали поширювати поняття інстинкту і на людську поведінку, що призвело до реакційних ідеологічних висновків.

105

Дальша розробка категорії мотиву зв'язана з іменем З. Фрейда, який, як і всі представники класичного психоаналізу, біологізував і суб'єктивізував природу людських мотивів, розглядаючи їх як внутрішню «енергію» організму. В загостреній формі питання про природу мотивів поведінки було поставлене не в зв'язку з вивченням адаптивної дії, а внаслідок клінічних спостережень за дезорганізованими діями. Факти одноманітного повторювання пацієнтами помилкових дій (описок, обмовок, забуття, помилкових рухів), незважаючи на те, що суб'єкт усвідомлює їх неадекватність умовам життєдіяльності, спонукали шукати джерело подібної деструктурованої поведінки. Якщо суб'єкт неодноразово повторює дезадаптивну дію, тоді виникає питання: яка сила штовхає його до виконання подібних дій? Відповідь 3. Фрейда була такою: є особлива психічна енергія, яка знаходиться не зовні, а всередині організму. Ця енергія — енергія статевого потягу (лібідо).

В працях М. Г. Ярошевського показано, що вчення З. Фрейда виникло як відповідь на запити логіки розвитку психологічної науки в розробці категорії мотиву. Відповідь Фрейда на поставлені ходом психологічного пізнання питання виявилась явно невдалою. Але сама постановка проблеми мотивації поведінки була кроком вперед порівняно з пануючою інтелектуалістичною установкою інтроспективної психології. Вивчення дезадаптивної поведінки дозволяло вичленувати «мотив» у «чистому вигляді» з реального контексту протікання психічних явищ, оскільки в адекватній дії мотив не виступав на передній план і «маскувався» ефективно протікаючим процесом і продуктами взаємодії суб'єкта і об'єкта.

Намагаючись розповсюдити закон збереження і перетворення енергії на психічні явища, Фрейд мотивацію подавав у вигляді особливого виду енергії. Чи є підстави для такого тлумачення мотивації?

Є, якщо ми будемо розуміти під енергією не особливу енергію, подібну фізичній, а енергетичну забезпеченість поведінки... «Якщо говорити про психічну енергію в переносному значенні, то, очевидно, що, подібно іншим метафоричним зворотам, слово «енергія» в даному контексті зовсім не є пустим. Воно вказує на реальні особливості мотивації, що існують незалежно

106

від того, яка їх проекція в свідомості» ¹. «Енергетизація» поведінки суб'єктивно виявляється в протіканні емоційних явищ. Однак не можна ототожнювати мотиви і емоції. Мотиви в найбільш типовій формі виявляються як потреби і суб'єктивно переживаються індивідом як емоції і почуття. «Мотив неможливий без одночасно з ним виникаючої і пов'язаної з ним емоції. Не існує неемоційних мотивів» ². «Виступаючи як прояв потреби — як конкретна психічна форма її існування, емоція виражає активну сторону потреби» ³. Ж. Піаже відмічав, що саме «почуття дає дії необхідну енергію, тим часом як знання накладає на поведінку відповідну структуру» ⁴. Очевидно, емоційні процеси забезпечують загальну «енергетичну» основу поведінки і є способом прояву і існування мотивів, хоч і не зводяться до останніх.

Мотив має об'єктивну динаміку в системі відношення індивіда і середовища, тому не можна порівнювати мотив з його поданістю в свідомості. Він існує незалежно від його усвідомлення, як образ і дія. Ця особливість мотиву спотворено інтерпретувалась у психологічній концепції З. Фрейда, який мотивацію зобразив як несвідомі потяги, а свідомість — як їх інструмент. Джерело несвідомих потягів (мотивів) — глибини організму. Несвідома мотивація у Фрейда розглядалась тільки як внутрішнє і біологічно обумовлене явище, організм — як «акумулятор» внутрішньої лібідонозної, сексуальної енергії (мотивів), який при контакті з зовнішнім середовищем розряджується. Біологізація мотиву поєднується з його суб'єктивізацією.

З. Фрейд абсолютизував один з боків психічної реальності — мотив, ігнорувавши регулятивний і пізнавальний аспекти психіки. В той же час дослідження Фрейда сприяли впровадженню в психологічну науку нової категорії — категорії мотиву. На важливість мотиваційного аспекту серед інших сторін психічного звертає увагу М. Г. Ярошевський: «Які б дії

¹ Ярошевский М. Г. Психология в XX столетии. М., 1974, 2-е изд., с. 237.

² Мерлин В.С. Лекции по психологии мотивов человека. Пермь, 1971, с. 10-11.

³ Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. 1946, с. 460.

⁴ Пиаже Ж. Избранные психологические труды. М., 1969, с. 63.

107

не розпочинала людина, яким би високим не був ступінь їхньої усвідомленості і логічної продуманості, жоден зовнішній або внутрішній акт поведінки не може бути виконаний без його мотиваційної, а значить — енергетичної забезпеченості. Без енергетичного аспекту психічна діяльність також неможлива, як і без інформаційного» ¹.

І хоч З. Фрейд намагався охопити не тільки біологічний рівень мотивації поведінки, а й мотиви, які залежать від характеру взаємовідношень індивіда з іншими людьми, загальна оцінка його концепції мотивів як біологізаторської залишається в силі. Справа в тому, що вплив спілкування на направленість і змістовність мотивів, що виразилося в понятті «едипів комплекс», має тільки ендогенну, успадковану природу.

Його ідея «родових згадувань», в яких елементи індивідуального несвідомого відповідають елементам родового несвідомого, виявилась самим слабким пунктом теорії класичного психоаналізу, з якого почалась його реформа і модернізація.

Крайню форму суб'єктивізації і біологізації мотиви дістали в гормічній психології Мак-Дауголла. Мотиваційна сфера психіки зводиться до інстинктів, які Мак-Дауголл представив як камеру, в якій безперервно накопичуюється газ, що потім через проміжні шляхи запускає в дію виконавчі органи. Найважливішим елементом інстинкту є його «спонукально-афективне ядро». Зміст і спрямованість поведінки людини, за Мак-Дауголлом. спричиняється вродженими формами поведінки. Відзвуки цих хибних думок зустрічаються в сучасній екології (К. Лоренц, Н. Тінберген).

Спонукальні сили поведінки виявились «винесеними» за межі організму в концепції К. Левіна, який виступив проти пошуків детермінант поведінки всередині ізольовано взятого суб'єкта. Дальший крок уперед порівняно з вченням З. Фрейда полягав у тому, що долався погляд на мотивацію як притаєну внутрішню енергію, діючу незалежно від умов взаємодії суб'єкта з середовищем. Л. С. Виготський високо оцінив вирізнення К. Левіним спонукальної функції зовнішніх предметів. Характеризуючи структурну теорію інтересів,

¹ Ярошевский М. Г. Психология в XX столетии. М., 1974, 2-е изд., с. 237.

108

він відмічав, що «предмети навколишнього світу починають впливати на нас, вони ніби вимагають від нас певних дій, викликають на них, притягують або відштовхують, наказують, тягнуть або відкидають, вони грають активну, а не пасивну роль по відношенню до самої потреби» ¹.

Л. С. Виготський пішов далі К. Левіна і в цьому підході вбачав перспективу об'єктивної регуляції поведінки: «Людина якби діє на себе через зовнішні речі, створюючи відомі потреби, користуючись тим, що речі можуть мати спонукальну силу по відношенню до них... людина, бажаючи оволодіти власною поведінкою, оволодіває нею через спонукальний характер речей. Людина оволодіває собою ззовні, через оточуючі її предмети, примушуючи їх діяти на себе і спонукати до відомих вчинків» ².

Не відходячи від методологічного кредо гештальтпсихології, Левін розглядав мотиви як цілісні структури. Боротьба з атомізмом у вивченні сфери потягів, мотивів людини — безперечна заслуга К. Левіна. Суттєвим недоліком теорії мотивів К. Левіна було те, що він ігнорував пізнавальний аспект психічної реальності. не враховував предметно-смислового змісту ситуації взаємодії суб'єкта зі світом речей. При розробці категорії мотиву К. Левін випустив з поля зору категорії образу, дії і особистості. І хоч структурна теорія мотивації (в працях учнів К. Левіна, Т. Дембо, Ф. Хоппе, А. Карстен) перекидала місток від вивчення загальнопсихологічних мотивів до аналізу власне людських особливостей мотивів поведінки, в цілому вона залишалась у рамках фізикалістського конструктивізму.

Біопсихічний рівень детермінації поведінки характеризується, з деякими застереженнями, здатністю «насичення» мотивів. К. Халл у свій час сформулював теорію редукції мотивів, що отримала широке розповсюдження серед психологів капіталістичних країн. Суть її зводиться до такого: в міру приближення суб'єкта до цілі інтенсивність мотивації зростає (так званий градієнт цілі К. Халла). При досягненні певного рівня

¹ Выготский Л. С. Структура интересов в переходном возрасте и интересы рабочего подростка. — Вопросы педологии рабочего иодростка. М., 1929, с. 42.

² Там же, с. 44.

109

мотивації продуктивність діяльності виявляється найвищою. Подальше збільшення інтенсивності мотиву не покращує, а погіршує і навіть дезорганізує діяльність (закон Йеркса-Додсона). Отримані залежності були екстрапольовані і на інші рівні обумовленості поведінки. Але ж теорію редукції мотивів Халла можна застосувати, та й то із значними уточненнями, лише до біогенної мотивації і в окремих випадках до вияснення індивідуалістичних дій соціального індивіда.

Градієнт цілі був виявлений радянськими психологами школи В. С. Мерліна в дослідах із спортсменами (П. Л. Горфункель) і старшими дошкільниками (А. П. Оконешникова). Було також показано, що він має обмежену зону прояву і залежність від змісту мотиву, зокрема, від його соціальної спрямованості. Емпіричне дослідження показує, що «градієнт цілі виявився лише в егоїстичному мотиві і не виявився в альтруїстичному» ¹. Отже, такі закономірності, як градієнт цілі К. Халла, закон Йеркса-Додсона, не мають загального характеру, вони торкаються строго визначеного рівня мотивації.

Біопсихічний мотив має константний характер, його інтенсивність і стрімкість не є прямим продуктом зовнішньої чи внутрішньої стимуляції. Мотив, досягнувши певної інтенсивності, не зростає при подальшому збільшенні стимуляції («ефект Креспі»). Й. Лінгарт на підставі даних експериментів Креспі і своїх власних приходить до висновку, що «індивід виробляє для себе за допомогою відповідної системи відносин об'єктивну міру оцінки як підкріплення, так і результатів своєї власної діяльності» ².

У 20-30-ті роки XX століття розвиток психології проходив під егідою «соціалізації» всіх психічних явищ. Виникають теорії соціальної перцепції, соціального походження волі, пам'яті, уваги. Не обминув цей процес і мотиваційний аспект психічної діяльності. Неофрейдизм спробував подолати організмовий редукціонізм і фізикалістський конструктивізм у трактуванні мотивів людини, але підкреслювання впливу

¹ Мерлин В. С. Лекции по психологии мотивов человека. Пермь, 1971, с. 54.

² Лингарт Й, Процесс и структура человеческого учения. М.. 1970, с. 112.

110

соціально-психологічних факторів без розкриття їх природи і джерел розвитку не дозволило виявити сутність суспільно-історичної детермінованості людської діяльності.

В теоріях самоактуалізації особистості (Е. Кентрил, А. Маслоу, Г. Олпорт і ін.) помітно прагнення подолати уявлення про гомеостатичність людських потреб шляхом розкриття ролі мотивів самовиразу, самооб'єктивації, яким властива тенденція не зменшувати напругу, а збільшувати. Теорії «редукції потреб» протиставляється теорія «пошуку напруг». Ці мотиви належали до особистісних мотивів. Але, як відмічає Л. І. Анциферова, «поняття самоактуалізації лише з формального боку описує процес розвитку людської особистості, ігноруючи при цьому суспільну детермінацію самоактуалізації конкретно-історичними умовами соціального буття особистості» ¹.

Вивчення соціопсихічних і творчих мотивів (потреби самовдосконалення і самоактуалізації) грунтується в зарубіжній психології на методологічно хибних позиціях, спотворюючих навіть ті незначні позитивні досягнення, що наявні в цих теоріях. Особливості особистісної мотивації зарубіжні психологи розробляють на основі принципів філософії індивідуалізму, марксистські психологи — на основі принципу розвитку, розуміючи становлення особистості як розвиток у процесі її творчої діяльності. В цьому полягає діаметральна протилежність марксистського та ідеалістичного підходу до вивчення особистісної мотивації. Зокрема, відзначимо дослідження Л. І. Божович, в яких розглядаються не лише питання природи психосоціальних, а й особистісних мотивів поведінки, а також дана переконлива критика буржуазних концепцій мотивації поведінки.

І не лише в суто теоретичних концепціях мотивації зафіксована наявність специфічних рівнів рушійних сил поведінки людини. В такій науково-прикладній галузі психологічної науки, як промислова психологія, досить помітна тенденція зміни направленості пізнання рушійних сил поведінки людини від біопсихічної до соціопсихічної і далі — особистісної мотивації. На

¹ Анцыферова Л. И. Психология самоактуализирующейся личности в работах Абрагама Маслоу. — Вопросы психологии 1973, № 4, с. 175.

111

зорі розвитку промислової психології людина осягалась як відособлений психофізіологічний організм з властивою йому сукупністю ознак. Як стимули діяльності брались до уваги в основному матеріальні потреби, які в даному контексті назвали б, дещо спрощуючи Їх сутність, біопсихічними. Але ж такий підхід у трактуванні мотивів і природи психіки в цілому, тісно пов'язаний з практикою стимуляції і організації праці робітника, виявився насправді неефективним ні в пізнавальному, ні в утилітарно-практичному плані. Система тейлоризму вичерпала свої можливості перш ніж встигла ствердити себе; вона, за влучною оцінкою В. І. Леніна, поєднувала в собі, з одного боку, «витончене звірство буржуазної експлуатації», а з іншого, — «ряд багатших наукових завоювань» ¹ в організації праці.

Звичайно, в промисловій психології починають шукати нові пояснювальні підходи до вивчення мотивації діяльності людини, нові засоби стимулювання і управління поведінкою робітника на підприємстві. Засяяли райдужні надії в зв'язку з переорієнтацією досліджень промислових психологів і соціологів з психофізіологічних на психосоціальні особливості мотивації людини. Тепер вже людина постала не тільки зі своїми біологічними потребами і психофізіологічними особливостями, але і як індивід, наділений сукупністю соціально-психологічних якостей (зокрема, соціальними установками і потребами), врахування яких, за задумом буржуазних ідеологів, повинно було допомагати більш успішній експлуатації робітників на підприємстві. Людина стала вивчатись з точки зору впливу соціальне обумовлених мотивів діяльності на продуктивність її праці. Вивчається стимулююча роль колективу і місця в ньому індивіда на зменшення плинності кадрів, визначається вплив стилю керівництва на формування позитивного ставлення до праці у робітників (Е. Мейо та ін.). Тим самим і в прикладній галузі психології було показано наявність специфічного рівня мотивації діяльності людини і можливі шляхи управління нею.

Але невдовзі практика соціально-психологічного маніпулювання мотивами діяльності робітників показала недостатність подібного способу впливу на спонукальні

¹ Ленін В. І. Повне зібрання творів, т. 36, с. 178.

112

сили поведінки особи. Необхідно було шукати інші шляхи і засоби впливу на мотивацію виробничої діяльності робітника і цілого колективу.

На наступному етапі розвитку промислової психології об'єктом пізнання і управління виявився особистісний рівень мотивації поведінки. Одним з перших представників буржуазної промислової психології, який звернув увагу на особливу природу і значимість у трудовій діяльності особистісної мотивізації, на відміну від біопсихічної і соціопсихічної, був Ф. Герцберг.

Дослідження Ф. Герцберга, незважаючи на відому недовершеність методики і техніки аналізу, підкреслили значимість ставлення особистості до самого процесу праці. Процес праці і ставлення до нього людини почали розглядати як важливі детермінанти поведінки.

В іншій галузі психології — педагогічній — також вказується на значення особистісної мотивації в забезпеченні необхідного рівня продуктивної діяльності (переживання «відкриття нового, задоволення від напруги в складній інтелектуальній діяльності») ¹.

Вивчення особистісного рівня спонукання до діяльності містить в собі значні можливості для підвищення ступеня довільної регуляції поведінки особистості.

Значення соціальних факторів (колективної праці) у виникненні особливих суспільне зумовлених мотивів поведінки людини відмічали класики марксизму: «Але й крім тієї нової сили, яка виникає із злиття багатьох сил в одну спільну, при більшості продуктивних робіт уже самий громадський контакт викликає змагання і своєрідне піднесення життєвої енергії (animal spirits), що збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб» ². Для марксистських психологів це положення стало вихідним у вивченні соціальне зумовлених форм мотивації людини.

Психологічна природа соціальне зумовлених мотивів не є лише результатом ускладнення біогенної мотивації. Соціопсихічні мотиви — це якісно нова форма мотивації. Це особливо підкреслює французький філософ-марксист Л. Сев: «Виняткове терпіння щодо незадоволеності, яке відрізняє розвинуті людські

¹ Див.: Брунер Д. Процесc учения. М., 1962, с. 48-49.

² Маркс К.. Енгельс Ф. Твори, т. 23. с. 313.

113

потреби, не може бути зведене до ускладнення (потрібно назвати його «надзвичайним») тваринної моделі потреби за допомогою соціалізації її форм і норм. В дійсності мова йде про справжню інверсію сутності.

Продукт зі своїми абстрактними соціальними аспектами, детермінованими навіть поза індивідом, відіграє вирішальну роль в особистісній діяльності, бо те, що спонукає до дії, є не потреба сама по собі, взята окремо, а пропорції і умови, за яких певна діяльність здатна її задовольнити» ¹.

Соціопсихічна мотивація має предметний характер, але не в розумінні віднесеності і детермінованості власне фізичними властивостями предметів. Вона детермінована світом створених людиною предметів, які визначають певні «силові» лінії спрямованості індивіда.

Через розкриття еволюції світу суспільних предметів відкривається шлях вивчення еволюції соціальних потреб як форми прояву мотивації, оскільки створення нового продукту веде до виникнення нових систем потреб. Самі ж потреби «екстеріоризуються» в процесі матеріального та духовного виробництва в продуктах праці. Присвоєння культурно-історичних цінностей, які об'єктивно існують у продуктах матеріальної і духовної творчості, - основний шлях формування соціопсихічних мотивів індивіда. Присвоюються, «інтеріоризуються» не тільки дії, а й образи (система наукових знань) і мотиви (суспільно-історичні цінності). В онтогенезі мотиви «присвоюються» переважно в ігровій і художньо-естетичній діяльності; для дорослої людини невичерпним джерелом мотивації є трудова діяльність. «Присвоєння» мотивів здійснюється у взаємозв'язаному процесі інтеріоризації — екстеріоризації: не пасивне «перенесення всередину», а активне оволодіння в процесі суспільної практики системою спрямованості поведінки.

У зв'язку з аналізом ролі зовнішніх суспільних предметів у формуванні спонукальних сил діяльності індивіда потрібно відзначити, що як і в розробці категорії дії, так і у вивченні соціальної зумовленості мотивів поведінки людини виявляється тенденція дещо перебільшувати значення зовнішніх компонентів детермінації психічного.

¹ Сэв Л. Марксизм и теория личности. М., 1972, с. 454.

114

Спроба об'єктивного розгляду екстріоризованих компонентів людської мотивації не у всьому реалізується з достатньою гнучкістю і пильністю: мотив пояснюється як деякий об'єктивний предмет, на який спрямована діяльність суб'єкта. «Необхідно тільки особливо підкреслити, — пише О. М. Леонтьєв, — що термін «мотив» ми використовуємо не для позначення переживання потреби, а як означаючий те об'єктивне, в чому ця потреба конкретизується в даних умовах і на що спрямована діяльність, як на спонукаюче її» ¹. Але ж мотив — це діалектична єдність внутрішнього і зовнішнього, спонукаючого і суб'єкта спонукання. Тому неправомірно розглядати мотив як предмет, в якому об'єктивована мета діяльності, хоч можна зрозуміти загальну ідейну спрямованість цієї концепції мотивації: боротьба з суб'єктивістською трактовкою мотивів поведінки є для марксистської психології першочерговою.

Будь-яка форма прояву спонукально-мотиваційної сфери психіки людини є вираженням суб'єктно-об'єктних відносин, єдності зовнішнього і внутрішнього. Аналізуючи інтерес як одну з форм мотивів, Л. С. Виготський відзначав, що це «суб'єктно-об'єктна структура, що виникає на основі двостороннього порушення рівноваги, характеризується з зовнішнього боку спонукальним характером предметів, а з внутрішнього — наявністю тенденції до відновлення рівноваги» ². Природа мотивів повинна бути виведена не з ізольованого суб'єкта (його станів), не з об'єкта (предмета, що є метою, смислом діяльності), а з їх взаємодії. Тільки через розкриття характеру актуальної і потенціальної взаємодії суб'єкта і об'єкта відкривається шлях до адекватного трактування як мотивів, так і дій і образів.

Мотив — це сам процес і результат об'єктивації мети в предметі, а також процес її «зняття», присвоєння суб'єктом в результаті суспільно-історичної практики. І хоча О. М. Леонтьєв підкреслює, слідом за Виготським, значення спілкування дитини з дорослими

¹ Леонтьєв А. Н. Проблемы развития психики. М., 1972, с. 293.

² Выготский Л. С. Структура интересов в переходном возрасте и интересы рабочего подростка. — Вопросы педологии рабочего подростка. М., 1929, с. 43.

115

для виникнення в першої спонукання і можливості «розпредмечувати» суспільне закріплені функції предметів, все ж цим не знімається відома доля абсолютизації значення зовнішніх предметів при поясненні виникнення і функціонування мотивів поведінки.

Вичленування рівней мотивації закономірно підводило до необхідності вирішення питання про характер взаємовідносин між ними. Визначення в самому загальному плані ієрархічної позиції біопсихічної і соціопсихічної мотивації не прояснило суті умов і принципів домінування соціально зумовлених сил поведінки. Не ясно також, що потрібно розуміти під домінуванням. Можна припустити, що відповідне превалювання одного виду мотивів при одночасному функціонуванні інших і є домінуванням.

Однак один з рівней мотивації може переважати тільки при наявності його взаємодії з іншим рівнем, При «відключеності» одного з них питання про відносне превалювання відпадає. У випадку наявності процесів домінування як їх умова виступає взаємодія. Дослідження ієрархічних залежних рівнів мотивації дозволяють ескізно визначити один з найважливіших факторів домінування соціопсихічної мотивації. Такою є певна «рівновага», «насиченість» біогенних потреб і зв'язаних з ними мотивів у стабільних умовах діяльності людини. Необхідність «насичення» біогенних мотивів зумовлена й тим, що психіка функціонує економно в тому смислі, що все, що може бути реалізовано на нижчому рівні, не повинно передаватись і не передається на вищі рівні. І тому виконання простих життєвих задач, здійснення їх при мінімумі затрат передбачає реалізацію відповідних мотивів. Для мотивів, зумовлених біологічними факторами, певно, властива гомеостатичність, без якої ускладнене встановлення примату соціогенної мотивації в поведінці індивіда. Ускладнення ж діяльності індивіда ставить нові завдання, активізовані лише вищим соціальним рівнем мотивації. Але рішення цих задач залежить від певної «реалізованості» базових мотивів. Розвиток мотиваційної сфери особистості пов'язаний із зростанням домінантності, відносної самостійності соціогенних мотивів, що постає не як розрив зв'язків з біогенною мотивацією, а новий рівень їх взаємовідносин. Самі ж біогенні мотиви не є асоціальними,

116

оскільки вони такий же продукт історії, як і психо-соціальні.

У конфліктних «взаємовідносинах» біопсихічних і соціопсихічних мотивів суттєву роль в утвердженні примату останніх грає їх сила і значимість для особистості. Візьмемо для прикладу описаний Ф. Д. Горбовим феномен, коли людина в стані втоми нерідко успішніше виконує більш складні дії, ніж елементарні. В цьому випадку психічний стан, супроводжуючий втому, викликаний останньою, з відомою долею спрощення можна визначити як біогенний. Тоді потребу (необхідність) виконання діяльності, яка є в даний момент, слід розглядати як соціогенну мотивацію, оскільки мотиви трудової діяльності — це прояв соціальної активності індивіда.

Можливість продовження діяльності на противагу біогенним мотивам тим вища, чим складніша і, значить, цікавіша вона для особистості. Найвищий (складний) соціогенний мотив виявляється більш діяльним в подоланні ситуативних біогенних нахилів і потягів людини.

Суперечливість життєвих задач, що виникають в діяльності суб'єкта, призводить до появи і більш складних конфліктних взаємовідносин між соціогенними і біогенними мотивами, рішення яких здійснюється на особистісному рівні зумовленості поведінки.

Мотиви особистості (свідоме, творче ставлення людини до дійсності), що складають якісно нову стадію розвитку соціальної мотивації, дозволяють переборювати «антагонізм» нижчих рівнів мотивів. Вивчення природи мотивації особистості має важливе значення для розробки вчення про рівні детермінації психічного і розробки конкретних способів управління навчанням і вихованням особистості.

Вивчення психоактиваційної проблеми і історії розробки категорії мотиву показує, що вихідним теоретичним положенням про психологічну природу мотивів є те, що на всіх рівнях детермінації психічного їх загальною особливістю виступає спонукальна, «енергетизуюча» функція в поведінці людини. Ця особливість мотивації невідривна від інформаційної і регулятивно-праксичної сторін психічної реальності.

Мотив характеризується предметністю (направлений на предмет і викликаний предметом), вибірковістю

117

(його спрямованість варіює в залежності від попередньої історії розвитку і ситуативного стану конкретного суб'єкта, зумовленого особливостями його взаємодії з об'єктом), цілісністю (динаміка і стрімкість мотиву мають системну природу). Ці особливості характерні для мотиваційної сфери психіки в цілому, досить чітко виступають вже при аналізі біопсихічного рівня мотивації.

Мотив на різних рівнях детермінації поведінки (біопсихічної, соціопсихічної, особистісної) завжди є виразом діалектичної єдності зовнішнього і внутрішнього, інтеріоризованого і екстеріоризованого.

Мотив — це продукт і умова співвіднесення зовнішнього і внутрішнього середовища, потреби і предмета її задоволення (біопсихічний); результат і передумова присвоєння заданих ззовні соціальних цінностей (соціопсихічний); наслідок і вирішальний фактор породження в процесі творчої діяльності суспільне значимих продуктів (особистісний). Соціальні і особистісні (творчі) мотиви виникають не в процесі нічим неопосередкованої взаємодії суб'єкта І об'єкта, Вони опосередковуються системою суспільних цінностей і орієнтацій.

Визнаючи об'єктивованість мотивів у продуктах духовної творчості, потрібно мати на увазі те, що реально функціонують мотиви лише в процесах опредмечування і розпредмечування культурно-історичних цінностей, тобто вони існують у системі переживання суб'єкта (актуально або потенційно як психічні якості афективно-мотиваційної сфери).

Мотиви на різних рівнях активності поведінки — це настільки специфічні утворення за своєю природною структурою, генезисом і характером внутрірівневих зв'язків, що доцільно описувати їх в особливих категоріях.

* * *

Аналіз загальних тенденцій розробки психогностичної, психопраксичної, психоактиваційної, методологічних проблем показує, що в їх розвитку умовно виділяються два періоди: докатегоріальний і категоріальний.

Категоріальний аналіз цих проблем дозволив виявити в найбільш загальних контурах наявність Ієрархічних «шарів» у тих гранях психічної реальності, які

118

зафіксовані в категоріях образу, мотиву, дії. Кожний «шар» має свою якісну специфіку, а тому для його адекватного опису необхідно розробити спеціальний категоріальний апарат і особливу психологічну термінологію. Так, при розгляді пізнавального аспекту психіки використовувались терміни «чуттєвий образ» і «розумовий образ». Праксичний аспект психічної реальності потребував використання для його характеристики термінів «психофізіологічна дія» і «психосоціальна дія». «Біопсихічна мотивація», «особистісна мотивація», «соціопсихічна мотивація» — такий термінологічний апарат опису спонукального аспекту психічного.

Напевно є сенс зберегти в даному контексті за категоріями біопсихічного рівня детермінації поведінки (чуттєвий образ, психофізіологічна дія, біопсихічна мотивація) терміни «образ», «дія», «мотив». Що стосується позначення категорій, які описують вищі рівні активності поведінки, то їх передбачається розглянути в зв'язку з аналізом закономірностей історичного процесу пізнання соціопсихічного і особистісного рівня поведінки.

Категорії образу, дії, мотиву, оскільки вони використовуються для характеристики психіки тварин і в певних межах для опису психофізіологічних властивостей людини, можуть бути названі загальнопсихологічними категоріями, які відрізняються від таких категорій, як особистість або спілкування, що відображають специфічно людські психічні особливості.

Що ж спорідненого в образі, мотиві і дії? Адже вони описують один і той же рівень детермінації поведінки. Загальними «формальними» особливостями чуттєвого образу, психофізіологічної дії, біопсихічного мотиву є предметність, вибірковість, цілісність, константність, які розглядались при аналізі кожної категорії. Звертаємо увагу на «тотожність» рис психофізіологічної дії, чуттєвого образу, біопсихічної мотивації з тим, щоб визначити загальний напрямок пошуку об'єктивної основи взаємозв'язку загально-психологічних категорій. Ця «тотожність» виражає ту обставину, що мотив, образ, дія є не чим іншим, як різними «проекціями» одного «потоку» психічних явищ. Будучи гранями психічної реальності, образ, мотив, дія не можуть не мати єдиної «типології».

119

Загальним у розвитку загальнопсихологічних категорій (образу, мотиву, дії) виявилось те, що на початкових етапах їх викристалізації в працях перших професійних психологів (а не природодослідників, які строго слідують стихійно-матеріалістичній лінії) механізми і зміст фіксованих у цих категоріях сторін психічного життя розглядались як сугубо внутрішні, суб'єктивні. Але ця обставина не випливала з внутрішньої логіки розвитку психології. Тут відобразився вплив соціально-ідеологічних факторів.

В історії психологічної думки спостерігається певна послідовність у розробці загальнопсихологічних категорій. Спершу в теоретичних і експериментальних дослідженнях нагромаджувались знання, які привели до вичленування категорії образу. З деяким зміщенням у часі відбулося втягнення в коло експериментальних досліджень тих граней психіки, які були зафіксовані в категорії дії (психофізіологічній). Останньою з загальнопсихологічних категорій була виділена категорія мотиву.

Що зумовило закономірну послідовність у розробці загальнопсихологічних категорій? Якісна специфіка різних граней психічної реальності чи якісь «екстеропсихологічні» фактори зумовлювали послідовність їх вивчення? Вже відзначалося, що тут виявилось складне переплетіння факторів «внутрішньої» і «зовнішньої» логіки розвитку психології і, зокрема, опосередкований вплив характеру загальносвітоглядних установок і їх заміни в ту чи іншу епоху на послідовність розробки тих чи інших аспектів психіки. Раціоналізм Нового часу не міг не вплинути на розуміння предмета психології, що відобразилося у виборі психологами «зони» дослідження. Це чітко простежується в добре відомій інтелектуалістичній спрямованості психології XVIII — кінця XIX століття, в якій предмет психологічних досліджень «редукувався» до пізнавального, образного аспекту психіки. В силу цього категорія образу «відтіснила» в мисленні психологів інші психологічні категорії.

Філософія активізму. яка почала пізніше витісняти споглядальний раціоналізм минулих десятиліть, виступила як методологічний і світоглядний «стимул» розробки категорії дії. Під впливом різноманітних варіантів філософії дії (прагматизму, операціоналізму)

120

починає інтенсивно вивчатися праксичний аспект психіки. Дух практицизму буржуазного світогляду початку XX століття наклав відбиток на трактування в психологічних концепціях категорії дії і психопраксичної проблеми.

Зміщення уваги з дослідження «засобу-результату» на вивчення мети діяльності, які спостерігалися в період утвердження аксіологічних тенденцій у філософії, викликало певну переорієнтацію в проблематиці психологічної науки. Цільовий підхід до аналізу дійсності опосередковано вплинув на включення в коло психологічних досліджень мотиваційної сфери психіки і тим самим сприяв розробці категорії мотиву в психології. Отже, послідовність висунення і розробки загальнопсихологічних категорій зумовлена взаємодією зовнішніх та внутрішніх факторів логіки розвитку науки.

РОЗДІЛ VII

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: