іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір.

Оскільки в ГПК відсутній інститут договірної підсуд­ності, заінтересована сторона може звернутись до місцево­го господарського суду лише у відповідності з вимогами ГПК про територіальну та виключну підсудність справ, що підлягають розгляду у першій інстанції.

Місцеві господарські суди вправі вирішувати спори і у тих випадках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення письмової пророгаційної угоди між суб'єктом ЗЕД України та іноземним суб'єктом господарю­вання (угода про договірну підсудність) (п. 1 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 р. № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій»).

Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному до­говорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (п. З ст. 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.)).

Господарський суд може не визнати арбітражну угоду і прийняти позов до розгляду у разі, коли відповідний спір не може бути предметом вирішення третейського суду (ч. 2 підпункту «с» п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про зовніш­ньоторговельний арбітраж 1961 p.).

Стаття 79 Закону «Про міжнародне приватне право» визначає випадки судового імунітету. Так, пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держа­ви до участі у справі як відповідача або третьої особщ на­кладення арешту на майно, яке належить іноземній дер­жаві та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держа­ви, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України (аналогічні приписи містить ст. 125 ГПК України).

Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підля­гають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжна­родного права або міжнародними договорами України. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів Ук­раїни в цивільних справах у межах, визначених міжнарод­ними договорами України або законами України.

У разі якщо при розгляді справи з іноземним елемен­том у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, вста­новленому Цивільним процесуальним кодексом України або міжнародним договором України.

Доручення судів України про вручення документів гро­мадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від них доказів на території іноземної дер­жави можуть бути виконані консульською посадовою осо­бою України відповідно до міжнародних договорів Украї­ни або в іншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування (ст. 80 Закону).

Взаємодія судів України з судовими органами інших держав з цього питання, а також щодо виконання за кор­доном інших процесуальних дій регулюються Конвенцією з питань цивільного процесу (Гаага, 1954 р.) і угодами про взаємну правову допомогу, укладеними Україною з інши­ми державами. Відповідно до Законів України від 19 жовт­ня 2000 р. № 2051-ІЙ та № 2052-ІИ, з 26 листопада 2000 р. набрали чинності для України Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1965 р.) і Конвенція про отримання за кордоном доказів з цивільних і торгових справ (Гаага, 1970 р.) із заявами та застереженнями. Цими заявами і застереженнями передбачено, зокрема, що назва­ним у конвенціях центральним органом в Україні є Міністерство юстиції України, яке складає підтвердження про вручення документів і забезпечує передачу документів у цивільних або комерційних справах центральному орга­ну юстиції іншої держави.

Особливий порядок надання правової допомоги встанов­лено Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ст. 5 якої передба­чено, зокрема, що у разі надання правової допомоги ком­петентні суди та інші органи держав - учасниць СНД зно­сяться один з одним безпосередньо. У разі звернення гос­подарського суду з приводу надання правової допомоги документи, викладені українською або російською мовою, направляються поштовим зв'язком безпосередньо до суду, до компетенції якого належить вирішення господарських спорів на території відповідної держави - учасниці СНД, чи іншого органу цієї держави. При виконанні доручення про надання правової допомоги компетентні суди застосо­вують законодавство своєї країни.

В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компе­тенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ст. 81 Закону «Про міжнародне приватне право»).

Питання визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні урегульовані розділом VIII Цивільного про­цесуального кодексу України (ЦПК).

Так, рішення іноземного суду визнається та виконуєть­ся в Україні, якщо його визнання та виконання передбаче­но міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаєм­ності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішед- ня суду якої має виконуватися в Україні.

Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до при­мусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'яв­лено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за ос­танні три роки.

Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розгля­дається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Якщо боржник не має місця проживання (перебуван­ня) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове ви­конання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника (статті 390- 392 ЦПК).

У разі, якщо суд (господарський суд) України прийняв рішення, яке підлягає виконанню на території іншої дер­жави, стягувач може звернутися до компетентного органу цієї держави з клопотанням про примусове виконання та­кого рішення.

Порядок визнання і примусового виконання іноземно­го судового рішення визначено Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Мінськ, 1993 p.), Угодою про по­рядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням госпо­дарської діяльності, двосторонніми договорами України про взаємну правову допомогу, укладеними з Монголією, Китайською Народною Республікою, Латвійською Респуб­лікою, Естонською Республікою, Литовською Республі­кою, Республікою Грузія та іншими державами.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Якими є загальні засади відповідальності за пору­шення законодавства про ЗЕД?

2. Охарактеризуйте відповідальність України як дер­жави у сфері ЗЕД.

3. Назвіть форми відповідальності суб'єктів ЗЕД за по­рушення законодавства про ЗЕД.

4. Що таке спеціальні санкції за порушення законодав­ства про ЗЕД?

5. За яких умов та в якому порядку застосовується ре­жим індивідуального ліцензування до суб'єктів ЗЕД?

6. Що являє собою тимчасове зупинення ЗЕД?

7. Яким чином доводиться правосуб⁹єктність інозем­ної юридичної особи в суді України?

8. Визначте правила підсудності справ з іноземним елементом судам України.

9. У якому порядку виконуються судові доручення у справах з іноземним елементом?

10. Чи можуть бути визнані та виконані рішення іно­земних судів в Україні?

 

^[1] Северин О. В. Правове регулювання валютних операцій: Авто- реф. дис.... канд. юрид. наук. — Донецьк, 2003. - С. 6.

^[2] Термінологія Декрету не узгоджена з чинним регулюванням ГК, який не визнає відокремлені підрозділи господарських органі­зацій (філії, представництва) самостійними суб'єктами господарсь­кої (підприємницької) діяльності (ч. 2 ст. 55 ГК).

^[3] Під суб'єктами господарювання маються на увазі юридичні осо- би-резиденти, їх відокремлені підрозділи, фізичні особи-підприємці.

^[4] Податкове роз'яснення щодо застосування норм ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у разі порушення резидентами термінів розрахунків при виконанні імпортних договорів, затверджене наказом ДПА України від 23 жовтня 2002 р. № 505.

^[5] Лист ДПА України від 18 травня 2005 р. № 4402/6/23-5315 «Щодо звільнення від відповідальності, передбаченої Законом Ук­раїни «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», у зв'язку з форс-мажорними обставинами.

^[6] Подцерковньїй О. П. Денежньїе обязательства и расчетньїе пра- воотношения в У крайнє. - Одесса: «Студия «Негоциант», 2005. - С. 73.

^[7] Бланк И.А. Инвестиционнмй менеджмент: Учебньїй курс. - К.: Зльга - Н, Ника-Центр, 2001. - С. 17-18.

^[8] Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень ГК України Закон України «Про підприємництво» втратив чинність з 1 січня 2004 p., крім ст. 4 Закону.

^[9] Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004. -С. 551.

^[10] Федорчук Д. Е. Режим прямого іноземного інвестування (по­рівняльно-правове дослідження): Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - Донецьк, 2003. - С. 8.

^[11] Слід відзначити некоректність зазначеного законодавчого фор­мулювання. Фактично відповідне майно обкладається ввізним ми­том за ставками Митного тарифу України (звільнення від обкладен­ня митом не має місця). Однак сплата ввізного мита здійснюється у спеціальному порядку - шляхом видачі підприємством з іноземни­ми інвестиціями простого векселя на суму мита на користь митного органу (вексель погашає зобов'язання щодо сплати мита).

^[12] Закон України «Про режим іноземного інвестування» та його підзаконна база оперують єдиним терміном «підприємство з інозем­ними інвестиціями», який охоплює і підприємства зі стовідсотко­вою іноземною участю («іноземні підприємства»).

^[13] Зазначена формула («prompt, adequate and effective compensa­tion») була вперше вжита держсекретарем США К. Хуллом під час здійснення програми націоналізацій у Мексиці у листі до мекси­канського уряду, датованому 21 липня 1938 p., і в зарубіжній літе­ратурі зазвичай згадується як «формула Хулла».

^[14] Частина виробників може не бажати висловити думку за або проти заяви. Частка таких виробників не повинна враховуватися при обчисленні відсотка.

^[15] Вінник О. М. Господарське право. — С. 333.

^[16] Детальніше про це дйв.: § 4 розділу І цього посібника.

⇐ Предыдущая18192021222324252627

Поделиться: