|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
|
|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту УкраїниСтр 1 из 35Следующая ⇒
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Київський національний торговельно-економічний університет
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ 2012 Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу КНТЕУ заборонено УДК 339.166.5 ББК 67.93я 3 І-73 Автори: Г.М. Остапович (розд. 3), канд. юрид. наук; О.М. Стороженко (розд. 2, 4–7), канд. юрид. наук, доц.; Г.В. Уманців (розд. 1, 8, 9), канд. екон. наук, доц.; О.В. Фоміна (розд. 1, 10, 11), канд. екон. наук, старш. викл.
Рецензенти: П.М. Цибульов, д-р техн. наук, проф., перший проректор Державного інституту інтелектуальної власності; О.Ш. Чомахашвілі, канд. юрид. наук, доц. кафедри кримінального права Київського університету права; Л.М. Іваненко, канд. юрид. наук, доц. кафедри комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (Лист № 1/11–1484 від 22.02.2011)
ISBN 978–966–629–531–9 У навчальному посібнику висвітлено комплекс теоретичних питань з охорони і захисту, оцінювання, обліку й оподаткування прав на об’єкти інтелектуальної власності. Проаналізовано вітчизняне законодавство та міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності. До посібника увійшли тести з кожної теми. Для студентів економічних та юридичних спеціальностей, викладачів вищих навчальних закладів, практиків та всіх тих, хто вивчає питання інтелектуальної власності. УДК 339.166.5 ББК 67.93я 3
ЗМІСТ Передмова.......................................................................... 7 Розділ 1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ У ІННОВАЦІЙНОМУ РОЗВИТКУ 1.1. Становлення інтелектуальної економіки як прояв 1.2. Інтелектуальний капітал: природа, зміст, структура... 22 1.3. Інтелектуальна діяльність як основа соціально-економічного розвитку суспільства. 1.4. Економіко-правовий зміст інтелектуальної власності 36 Питання для самоконтролю................................................ 47 Тести.................................................................................... 47
Розділ 2. ПОНЯТТЯ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ............................................................................... 50 2.1. Право інтелектуальної власності в об’єктивному розумінні та його джерела.......................................................................... 51 2.2. Об’єкти та інститути права інтелектуальної власності 60 2.3. Суб’єктивні права інтелектуальної власності.............. 63 2.4. Поняття і форми захисту права інтелектуальної Питання для самоконтролю................................................ 78 Тести.................................................................................... 78
Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ............................................................. 80 3.1. Участь держави у забезпеченні правової охорони інтелектуальної власності….................................................................... 81 3.2. Державні органи у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні........................................................................... 84 3.3. Правовий статус патентних повірених в Україні......... 108 3.4. Організації колективного управління майновими Питання для самоконтролю................................................ 116 Тести.................................................................................... 116
Розділ 4. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ОХОРОНА 4.1. Базові поняття міжародно-правової охорони прав інтелектуальної власності........................................................................ 119 4.2. Міжнародні договори у сфері авторського 4.3. Міжнародні договори у сфері промислової власності 130 4.4. Міжнародні організації у сфері інтелектуальної Питання для самоконтролю................................................ 145 Тести.................................................................................... 145
Розділ 5. АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА.. 147 5.1. Поняття та базові положення авторського права........ 148 5.2. Об’єкти авторського права........................................... 155 5.3. Суб’єкти авторського права. Суб’єктивні 5.4. Особливості правової охорони суміжних прав........... 175 5.5. Договори у сфері авторського права і суміжних прав 182 5.6. Захист авторського права і суміжних прав.................. 190 Питання для самоконтролю................................................ 198 Тести.................................................................................... 199
Розділ 6. ПРАВОВА ОХОРОНА ОБ’ЄКТІВ ПАТЕНТНОГО ПРАВА ТА НЕТРАДИЦІЙНИХ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ....................... 201 6.1. Поняття і базові моделі правової охорони 6.2. Об’єкти патентного права. Умови патентоздатності об’єктів 205 6.3. Суб’єкти патентних правовідносин.............................. 213 6.4. Оформлення патентних прав. Види патентів............... 216 6.5. Зміст майнових прав патентоволодільців.................... 224 6.6. Ліцензійні договори...................................................... 227 6.7. Захист прав патентновласників.................................... 235 6.8. Правова охорона нетрадиційних об’єктів Питання для самоконтролю................................................ 250 Тести.................................................................................... 251
Розділ 7. .............................................................................. ПРАВОВА ОХОРОНА ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНОГО ОБОРОТУ, ЇХ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ 253 7.1. Поняття та базові положення правової охорони 7.2. Об’єкти правової охорони засобів індивідуалізації ... 258 7.3. Оформлення прав на торговельні марки 7.4. Суб’єкти прав на засоби індивідуалізації 7.5. Договори про використання засобів індивідуалізації. 286 7.6. Захист прав на засоби індивідуалізації......................... 289 Питання для самоконтролю................................................ 298 Тести.................................................................................... 298
Розділ 8. КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ….................................................. 301 8.1. Сутність і механізм комерціалізації прав 8.2. Способи комерціалізації прав інтелектуальної 8.3. Регулювання процесу комерціалізації прав інтелектуальної власності в Україні........................................................ 322 Питання для самоконтролю................................................ 334 Тести.................................................................................... 334 Розділ 9. ОЦІНКА ВАРТОСТІ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ............... 338 9.1. Принципи вартісного оцінювання об’єктів інтелектуальної власності........................................................................ 339 9.2. Оцінка майнових прав інтелектуальної власності 9.3. Етапи процедури оцінки............................................... 345 9.4. Методика оцінки вартості майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності............................................. 353 Питання для самоконтролю................................................ 371 Тести.................................................................................... 372
Розділ 10. ............................................................................ ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В СИСТЕМІ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ТА ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ............................................................................ 375 10.1. Умови визнання, оцінка та документальне 10.2. Облік руху об’єктів інтелектуальної власності........ 388 10.3. Облік амортизації об’єктів інтелектуальної 10.4. Облік роялті................................................................ 398 Питання для самоконтролю................................................ 402 Тести.................................................................................... 403
Розділ 11. УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ.............................................................................. 407 11.1. Поняття управління інтелектуальною власністю: 11.2. Життєвий цикл об’єкта інтелектуальної власності... 415 11.3. Маркетинг інтелектуальної власності........................ 422 Питання для самоконтролю................................................ 433 Тести.................................................................................... 434
Предметний покажчик..................................................... 438 Список рекомендованих джерел..................................... 443 ПЕРЕДМОВА У сучасному світі головне завдання держави – формування самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально орієнтованої економіки, здатної постійно розвиватися. У цьому контексті для України надзвичайно актуальний інноваційний розвиток як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні з використанням інтелектуальної власності. У процесі реформування економіки, що базується на досягненнях науки і новітніх комунікаційних технологіях, основними джерелами економічного зростання стають не природні та матеріальні ресурси, а ідеї та інновації. Здатність генерувати і впроваджувати досягнення НТП – один із найголовніших чинників забезпечення конкурентоспроможності як національної економіки у глобальному конкурентному середовищі й регіонів на національному рівні, так і товаровиробників на конкретних ринках. Наука перетворилася на сферу виробництва, специфічного товару – об’єктів інтелектуальної власності. Результати творчої діяльності як промислово придатні, так і твори літератури, науки та мистецтва, є самостійними об’єктами цивільного обороту, товаром, вартість якого може набагато перевищувати вартість матеріально-технічних ресурсів. Тому кожна держава, яка прагне посідати гідне місце у світовому співтоваристві, зацікавлена у захисті і стимулюванні творчої діяльності своїх громадян, упровадженні інтелектуальних розробок та досягнень. Крім того, одна з ознак підприємницької діяльності – творчий пошук нових можливостей розв’язання визначених завдань, у тому числі шляхом створення об’єктів інтелектуальної власності. Тому під час здійснення підприємницької діяльності досить часто виникає потреба захисту прав інтелектуальної власності. Таким чином, з метою надання всебічної освіти студентам, необхідним є оволодіння ними знаннями у галузі охорони і захисту прав на результати творчої діяльності. Після здобуття незалежності в Україні було створено державну систему правової охорони інтелектуальної власності, яка базується на сучасному законодавстві у цій сфері, що дозволяє набувати, здійснювати та захищати права на всі загальновідомі об’єкти права інтелектуальної власності. Законодавство в сфері інтелектуальної власності – це цілісна система правових норм, що містяться не лише в спеціальних законах із питань інтелектуальної власності, але і в інших законодавчих актах. Наповнення навчального посібника сприяє формуванню комплексу теоретичних знань з питань охорони, захисту та економіки інтелектуальної власності. Представлений матеріал дозволить опанувати: – основні поняття та складові системи інтелектуальної власності; – загальне законодавство України з питань інтелектуальної власності; – характеристику об’єктів та суб’єктів права інтелектуальної власності; – складові міжнародної системи охорони прав інтелектуальної власності; – алгоритм правової охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності; – випадки порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на об’єкти промислової власності; – механізм оцінювання об’єктів інтелектуальної власності; – умови визнання та обліку об’єктів інтелектуальної власності; – оподаткування операцій з об’єктами інтелектуальної власності тощо. Посібник охоплює питання економіко-правового змісту інтелектуальної власності, оцінювання об’єктів інтелектуальної власності та відображення їх у системі фінансового та податкового обліку. У першому розділі досліджено сутність інтелектуальної власності як економіко-правової категорії, а також інтелектуального капіталу як основи соціально-економічного розвитку суспільства. Інтелектуальна власність розглядається як економіко-правова категорія, яка розкривається в єдності суб’єктивних правових відносин та об’єктивних економічних відносин, що відображаються в конкретних правових нормах, характерних для певного суспільства та відповідного ступеня його розвитку. Другий – сьомий розділи присвячені питанням правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності, зокрема, наведено структуру державної системи охорони інтелектуальної власності, висвітлено порядок міжнародного співробітництва у сфері охорони і захисту інтелектуальної власності, механізм набуття та розпорядження правами. У восьмому – одинадцятому розділах проаналізовані багатогранні аспекти функціонування економіки інтелектуальної власності, розглянуті питання управління, комерціалізації, вартісного оцінювання та обліку прав на об’єкти інтелектуальної власності на підприємстві. До кожного розділу є перелік питань для самоконтролю та тести. Наприкінці навчального посібника наводиться список рекомендованих джерел та законодавчих актів, які використовуються для вивчення дисципліни «Інтелектуальна власність». Перелік рекомендованих нормативних актів та міжнародних договорів структурований за темами курсу, що дозволить студентам краще зорієнтуватися в інформаційних джерелах, необхідних для роботи над тією чи іншою темою.
Розділ 1 ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ Мета вивчення – формування системи теоретичних знань щодо сутності інтелектуальної економіки, інтелектуальної діяльності як складової творчого процесу та соціально-економічного розвитку суспільства, економіко-правового змісту інтелектуальної власності. Основні питання Питання для самоконтролю 1. Сутність інтелектуальної економіки та зміст її основних концепцій. 2. Визначити характерні ознаки інтелектуальної економіки. 3. Дати визначення поняттю «інтелектуальна діяльність». 4. Що є результатом інтелектуальної діяльності? 5. Які є види інтелектуальної діяльності? 6. Розкрити зміст та структуру інтелектуального капіталу. 7. У чому полягає специфіка людського капіталу? 8. Розкрити зміст та складові структурного капіталу. 9. Дати характеристику клієнтського капіталу. 10. Яка роль інтелектуальної власності в сучасному суспільстві? Тести 1. До характерних ознак інтелектуальної економіки належать: а) знання як стратегічний ресурс; б) пріоритетність інтелектуальної діяльності; в) інноваційний розвиток; г) усі вищеперелічені. 2. Інтелектуальний капітал – це: а) знання працівників компанії, накопичені ними при розробленні продуктів, наданні послуг, а також її організаційна структура та інтелектуальна власність; б) нематеріальний актив, який не фінансовий чи фізичний та який здатний створювати високоліквідні активи; в) вартість сукупності наявних у нього інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, його природні і набуті інтелектуальні здібності і навички, а також накопичені ним бази знань і корисні відносини з іншими суб’єктами; г) усі відповіді правильні.
3. Інтелектуальна діяльність – це: а) одна із форм життєдіяльності; б) відтворення інтелектуального капіталу; в) сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту; г) усі відповіді правильні.
4. До інтелектуального капіталу не належать: а) структурний капітал; б) клієнтський капітал; в) організаційний капітал; г) людський капітал.
5. До об’єктів інтелектуальної власності не належать: а) сорти рослин, породи тварин, комерційні назви; б) винаходи, корисні моделі, комерційна таємниця; в) державні символи, грошові знаки, розклад руху транспорту; г) літературні твори, торговельні марки, географічні зазначення.
6. За класифікаційною ознакою «к орпоративна трансакція » інтелектуальний капітал поділяється на: а) інтелектуальний капітал, створений самим суб’єктом господарювання; б) національний інтелектуальний капітал; в) строковий інтелектуальний капітал; г) пайовий інтелектуальний капітал.
7. Результати інтелектуальної діяльності, стосовно яких здійснюється правова охорона, є: а) суб’єктами інтелектуальної діяльності; б) видами інтелектуальної діяльності; в) об’єктами інтелектуальної власності; г) правильної відповіді немає.
8. Зв’язки з клієнтами, інформація про клієнтів, торговельні марки (бренди) – це: а) споживчий (клієнтський) капітал; б) людський капітал; в) організаційний капітал; г) структурний капітал.
9. До видів інтелектуальної діяльності не належить: а) науково-технічна діяльність; б) утилізація відходів; в) літературно-мистецька діяльність; г) створення торговельної марки.
10. Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності є результатом: а) науково-технічної діяльності; б) виробничої діяльності; в) літературно-мистецької діяльності; г) діяльності зі створення засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг. Розділ 2 Питання для самоконтролю 1. Поняття інтелектуальної власності. Об’єкти інтелектуальної власності. 2. Основні інститути права інтелектуальної власності. 3. Суб’єкти права інтелектуальної власності. 4. Джерела права інтелектуальної власності. 5. Право на наукове відкриття.
Тести
1. Художній фільм – об’єкт: а) авторського права; б) суміжних прав; в) патентного права; г) права промислової власності. Розділ 3 Питання для самоконтролю 1. Яка роль держави у забезпеченні правової охорони інтелектуальної власності? 2. Які державні органи задіяні у забезпеченні правової охорони інтелектуальної власності та захисту майнових прав інтелектуальної власності? 3. Розкрити структуру та завдання Державної служби інтелектуальної власності. 4. Які установи належать до управління Державної служби інтелектуальної власності і які завдання вони виконують? 5. Система адміністративного захисту майнових прав на аудіовізуальні твори, фонограми, відеограми, бази даних. 6. Розкрити статус патентного повіреного. 7. Поняття та завдання організацій колективного управління майновими авторськими і суміжними правами.
Тести
1. Спеціально уповноважений орган у сфері правової охорони інтелектуальної власності утворений: а) як орган державної влади і спеціальним статусом; б) у складі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України; в) у складі Міністерства культури України; г) у складі Міністерства економіки України.
2. Заявка на отримання охоронних документів на об’єкт промислової влансості подається до: а) Державної служби інтелектуальної власності; б) ДП «Українське агенство з авторського права і суміжних прав»; в) ДП «Інтелзахист»; г) ДП «Український інститут промислової власності».
Розділ 4 Питання для самоконтролю 1. Міжнародно-правовий захист інтелектуальної власності. 2. Умови надання міжнародно-правової охорони об’єктам інтелектуальної власності. 3. ВОІВ: правовий статус, структура, функції і напрями її діяльності. 4. Міжнародні договори, адміністративні функції яких здійснює ВОІВ. 5. Регіональні міжнародні організації у сфері захисту промислової власності.
Тести
1. Першою конвенцією у сфері міжнародно-правої охорони інтелектуальної власності стала: а) Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів; б) Всесвітня конвенція про авторське право; в) Паризька конвенція про охорону промислової власності.
2. У межах Світової організації торгівлі укладено: а) Угоду ТРІПС; б) Договір про закони щодо товарних знаків; в) Договір про патентну кооперацію; г) Мадридську угоду про неправдиві або такі, що вводять в оману, зазначення походження виробів.
3. Виставковий пріоритет передбачений: а) Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів; б) Всесвітньою конвенцією про авторське право; в) Паризькою конвенцією про охорону промислової власності; г) Договором про патенту кооперацію. 4. Товариство по товарним знакам функціонує в рамках: а) Євразійської патентної організації; б) Європейської патентної організації; в) Світової організації торгівлі; г) Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
5. Комп’ютерним програмам надається правова охорона як творам літератури: а) Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів; б) Всесвітньою конвенцією про авторське право; в) Договором ВОІВ про авторське право; г) Договором ВОІВ по виконанню і фонограмам.
Розділ 5 Об’єкти авторського права Об’єкт авторського права – матеріальне втілення, певна речова форма результату інтелектуальної, творчої праці[25]. У законодавстві України та міжнародно-правових актах, що регулюють авторські права, не наводиться визначення об’єкта авторського права, але міститься перелік цих об’єктів та певні вимоги до результатів інтелектуальної, творчої діяльності авторів, за умови додержання яких певний результат творчої роботи може бути визнаним об’єктом авторського права й отримати правову охорону. Твір – сукупність ідей, думок, міркувань, образів, наукових положень, оцінок, висновків, пропозицій тощо, які є результатом творчої діяльності автора, знайшли своє відображення в певній об’єктивній формі, придатній для сприйняття іншими та її відтворення[26]. Авторське право не пов’язане з правом власності на матеріальний об’єкт, у якому втілений твір автора. Це творча діяльність – діяльність людського мозку, який здатен створювати тільки ідеальні образи, а не предмети матеріального світу. Відповідно, сам твір – ідеальний об’єкт, відтворений на матеріальному носію. Поняття твору – родове, тобто ширше порівняно з поняттям «об’єкт авторського права». В літературі висловлена позиція, відповідно до якої твір є нематеріальним за своєю сутністю, але втілений на матеріальному носію[27]. Тому підтримуємо позицію тих авторів, які вважають, що об’єктом авторського права є матеріальне втілення, певна речова форма, результат інтелектуальної, творчої діяльності, тобто об’єктивізація твору. Твір стає об’єктом правової охорони лише за умови, що він відповідає вимогам чинного законодавства: - є результатом інтелектуальної, творчої діяльності; - виражений у об’єктивній формі, яку сприймають інші та можуть відтворювати її; - є оригінальним (обов’язково новими повинні бути літературна чи художня форма викладення ідей, у той час як самі ідеї можуть і не бути новими); - стає об’єктом правової охорони не залежно від того, виведений він з приватної сфери чи ні; - правова охорона не залежить від призначення і переваг твору (автор не повинен доводити практичну значимість твору)[28]. Варто зауважити, що правовій охороні підлягає не сама ідея, а викладення цієї ідеї в матеріальній формі. Авторське право охороняє твір у цілому, а також надає правову охорону частині твору, за умови, що вона може використовуватися самостійно (ст. 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Також слід розмежовувати поняття «об’єктивність твору» та «об’єктивна форма вираження твору». Об’єктивність твору означає його дійсне, безумовне існування незалежно від свідомості людини. При цьому неважливо, в якій формі виражений твір. Для того, щоб твір був доступний іншим, він повинен бути виражений в об’єктивній формі – статичній чи динамічній; твір будь-якого змісту може бути об’єктом правової охорони з деяким обмеженням, що визначено в законодавстві[29].
На правову охорону не впливає така характеристика як закінченість твору. Тому і незакінчені твори підлягають правовій охороні (ст. 433 ЦК, ст. 8 базового закону). У літературі висловлені думки, згідно з якими зазначені ознаки поділяються на основні (творчий характер та об’єктивна форма) та додаткові (оригінальність твору)[30]. Якщо твір задовольняє основні умови, то додаткові розширюють обсяг правової охорони твору незалежно від його призначення, жанру, обсягу, мети, способу оприлюднення. Основні умови – необхідні та достатні для правової охорони. Як зазначалося вище, для виникнення права на твір не вимагається виконання будь-яких формальностей щодо них та завершеність, призначення, цінність, спосіб та форма їх вираження. Суб’єкт авторського права для засвідчення своїх прав на оприлюднений чи неоприлюднений твір у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Твори можна класифікувати за різними критеріями: · за видами інтелектуальної діяльності твори поділяються на твори науки, літератури та мистецтва. Наукові твори – письмові твори наукової, науково-популярної, навчальної спрямованості, які втілені на матеріальному носії. Літературні твори – твори художнього, публіцистичного та прикладного характеру, що втілені на матеріальному носії. Твори мистецтва – драматичні, музично-драматичні, сценарні, хореографічні, музичні, аудіовізуальні, фотографічні твори та ін., що викладені різними методами, на різноманітних предметах або з різних матеріалів; · за способами створення поділяються на самостійні (оригінальні твори) та несамостійні (похідні твори, тобто перероблені твори інших авторів, та складені). Охорона похідним творам надається на рівні з оригінальними творами (ст. 2 Бернської конвенції); · за доступністю творів для суспільства поділяються на оприлюднені та неоприлюднені; · за наявністю чи відсутністю зв’язку з трудовою діяльністю автора – службові твори і неслужбові твори[31]. Стаття 433 ЦК України та ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» надають невичерпний перелік об’єктів авторського права: 1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп’ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва; 9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; 10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; 11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; 12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; 14) похідні твори; 15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори. Кожен із зазначених об’єктів має свою специфіку. Стисло розглянемо особливості правової охорони деяких із них. Комп’ютерні програми, відповідно до ст. 10 Угоди ТРІПС, охороняються на рівні з літературними творами. Аналогічна норма закріплена в національному законодавстві (ст. 433 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Чинниками, які дозволяють віднести комп’ютерні програми до об’єктів авторського права, є: вихідний текст, який подібний до літературного твору; методи, теорії, формули додають ознаки наукового твору; відображення, анімація, графіка – дозволяють віднести цей об’єкт до творів мистецтва[32]. Міжнародна охорона комп’ютерних програм реалізується на підставі Директиви ЄС «Про правову охорону комп’ютерних програм». Правова охорона поширюється на всі види комп’ютерних програм, у тому числі на операційні системи і програмні комплекси, які можуть бути виражені на будь-якій мові і в будь-якій формі, включаючи вихідний текст і об’єктивний код (ст. 1 зазначеної Директиви). Не підлягають правовій охороні ідеї і принципи організації інтерфейсу та алгоритму, а також мови програмування. Комп’ютерна програма може бути об’єктом патентного права, якщо вона не є основною частиною патентного об’єкта[33]. При закупівлі комп’ютерних програм чи їх отриманні на безоплатній основі суб’єкти господарювання повинні: · набувати виключно ліцензійні примірники комп’ютерних програм або примірники комп’ютерних програм вільного користування, які повинні бути забезпечені документацією, що підтверджує правомірність їх використання згідно з ліцензією або ліцензійним договором, або іншим договором щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності чи належність до комп’ютерних програм вільного використання; · отримувати від постачальника документальне підтвердження правомірності використання комп’ютерних програм, зокрема ліцензію або ліцензійний договір, або інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності чи належності до комп’ютерних програм вільного використання. Примірники комп’ютерних програм, що реалізуються на дисках для лазерних систем зчитування (CD-дисках), мають бути марковані контрольними марками згідно з вимогами Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»[34]. З метою створення внутрішнього контролю за використанням комп’ютерних програм та на виконання положень вищезазначеної Директиви в Україні були прийняті Концепція легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням, Порядок легалізації комп’ютерних програм в органах державної влади, Рекомендації щодо забезпечення правомірності використання комп’ютерних програм і комп’ютерної техніки у діяльності суб’єктів господарювання, Правила використання комп’ютерних програм у навчальних закладах. Бази даних (компіляції даних) стають об’єктами правової охорони за умови, що вони є результатом творчої діяльності. На міжнародному рівні охорона креативних баз даних уперше була введена Угодою ТРІПС (ст. 10). Відповідно до міжнародних норм, авторське право поширюється лише на креативні бази даних, у той час як охорона не поширюється на матеріали баз даних (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Використання таких об’єктів можливе лише за дозволом правоволодільця. Бази даних можуть бути об’єктами суміжних прав у частині їх охорони від несанкціонованого вилучення і повторного використання матеріалів, які становлять їх зміст. Мультимедійні та мережові твори (блоги, народні енциклопедії) не визнаються об’єктами авторського права, хоча в ряді випадків можуть охоронятися як креативні бази даних. Особливість правової охорони творів образотворчого мистецтва зумовлена їх унікальністю та існуванням, як правило, в одиничному екземплярі. З метою забезпечення прав художника, останній наділяється правом слідування, тобто можливістю протягом строку дії авторських прав отримувати відсоток від кожної наступної реалізації твору, після першого продажу (ст. 27 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Підставами виникнення права слідування вважають факт перепродажу оригіналу твору або його копії на аукціоні. Ознаками цього права є: приналежність авторові твору образотворчого мистецтва; публічність перепродажу (аукціон); невідчужуваність; строковий характер дії; майновий характер[35]. Унікальність творів образотворчого мистецтва зумовила необхідність визначити правовий режим копіювання (репродукцій) таких творів. Правовій охороні як самостійні об’єкти будуть підлягати репродукції за умови, що вони зазначені як такі, та на їх оприлюднення надана згода автора[36]. Серед творів мистецтва виділяють окрему групу – твори ужиткового мистецтва. Це художні твори, які використовуються в промисловості, основними ознаками яких є їх утилітарний характер і художність виконання. Ця група об’єктів може захищатися як нормами авторського права, так і нормами патентного права (права на промисловий зразок). За ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» твори ужиткового мистецтва належать до об’єктів авторського права. Твори архітектури, в тому числі твори містобудування та садово-паркової культури, мають подвійне призначення: задовольняють певні потреби людей та виступають як художні твори. Авторській охороні підлягає саме художня сторона. Ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлює право автора на викуп твору архітектури в разі руйнування об’єкта, а у випадку неможливості його збереження – фотографування споруди чи створення його копії. Відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність», архітектурними творами визнаються архітектурні проекти та архітектурні об’єкти. Автори архітектурних проектів мають виключне право брати участь у подальшій реалізації твору, а також вносити зміни в об’єкт незавершеного будівництва або в його функціональне призначення. Дозволяється одноразове використання архітектурного проекту, кожне наступне – тільки за згодою автора з обов’язковою виплатою йому винагороди. Особливість охорони фотографічних творів полягає в тому, що строк дії прав не залежить від строку життя автора. Згідно із ст. 7 Бернської конвенції він повинен становити не менше 25 років. Такий підхід більш характерний для суміжних прав. В Україні фотографічні твори є об’єктами авторського права, для них установлений загальний строк правової охорони цієї групи об’єктів. Картографічні твори характеризуються особливим правовим режимом завдяки тому, що переважна більшість із них створюються на замовлення державних органів і включаються до державних, територіальних і відомчих картографогеодезичних фондів. Вони можуть використовуватися і в інший спосіб. Аудіовізуальні твори – самостійна, найскладніша група об’єкта авторського права. Її особливість зумовлена найперше тим, що вони можуть сприйматися тільки за допомогою технічних пристроїв. Специфіка реалізації прав на аудіовізуальні твори полягає в нормативному закріплені права автора на отримання справедливої винагороди за кожне використання твору (ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Продаж дисків із записом на них аудіовізуальних творів здійснюється відповідно до Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» та постанови КМУ від 13 жовтня 2000 р. № 1555 «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»; постанови КМУ від 4 листопада 1997 р. № 1209 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»; постанови КМУ від 17 серпня 1998 р. № 1315 «Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів». Розповсюдженням примірників аудіовізуальних творів, зокрема дисків, є їх уведення в обіг шляхом продажу чи іншої передачі права власності на ці примірники. Розповсюдження на території України примірників аудіовізуальних творів дозволяється лише за умови їх маркування контрольними марками. Для одержання контрольних марок суб’єкти господарювання – відтворювачі примірників аудіовізуальних творів подають до закладу, залученого до видачі контрольних марок, підприємства ДП «Інтелзахист», документи, визначені ст. 5 Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних». Експорт записаних дисків може здійснюватися за наявності на них спеціальних ідентифікаційних кодів, контрольних марок, а також отримання суб’єктом господарювання ліцензії на експорт цих дисків з дотриманням вимог Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»[37]. Окрему групу становлять переклади, адаптації, аранжування та інші перероблення творів. За загальним правилом похідні об’єкти підлягають правовій охороні нарівні з оригіналами. Основна вимога – дотримання прав автора оригінального твору (ст. 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Якщо переклад не має творчого характеру (дослівний переклад без наукового та літературного оброблення, офіційний переклад документів), то вони не вважаються об’єктами авторського права. Вимога творчого характеру переробки висувається також до інших об’єктів цієї групи. До складених творів належать збірники, енциклопедії, словники, антології тощо. Головна умова їх правової охорони – творчий підхід до підбору (ст. 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Упорядник повинен дотримуватися прав авторів, твори яких входять у збірник. При цьому упорядник і автори творів, що ввійшли до збірника, мають право на укладання договору, за яким установлюються взаємні права щодо можливості вільного використання твору. Слід також виокремлювати збірники, які з певних причин не є об’єктами авторського права. Авторство на такі збірники може виникнути за умови самостійного відбору і систематизації матеріалу або самостійного оброблення. Окремо регулюється правовий статус службового твору, тобто твору, створеного в порядку виконання службових обов’язків або службового виконання завдань роботодавця (ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Майнові права на використання службового твору належать роботодавцеві, якщо в договорі між ними не передбачено інше. Особисті немайнові права залишаються в автора. Обов’язкова умова виникнення цієї групи правовідносин – наявність самостійного цивільно-правового договору, за яким установлюється порядок передачі прав від автора до роботодавця, а також порядок і розмір виплати винагороди. Частина 3 ст. 13 цього закону визнає об’єктом авторського права інтерв’ю, хоча в загальному переліку цей об’єкт не згадується. Інтерв’ю повинно відповідати умовам охороноздатності: творчий характер і об’єктивна форма. Творчий характер означає, що інтерв’ю повинно полягати в живому спілкуванні з людьми, що дає змогу довідатися про їхні думки, оцінити ті чи інші події, вчинки тощо. За відсутності однієї із зазначених умов інтерв’ю не буде визнаватися об’єктом авторського права. Закон не захищає суті розмови та ідей, зафіксованих у інтерв’ю. Як і на інші об’єкти авторського права, у співавторів інтерв’ю виникають особисті немайнові і майнові права. Особливість цього об’єкта полягає і в тому, що особа, яка бере інтерв’ю, найчастіше перебуває у трудових відносинах із певною організацією. Тому для нього виникають авторські права на службовий твір. Між особою, яка бере інтерв’ю, та інтерв’юером виникають відносини співавторства. А це означає, що суб’єкти спільно приймають рішення про можливість реалізації прав на твір, а також розподіляють гонорар за реалізацію цього твору[38]. Законодавець відповідно до положень Бернської конвенції встановив перелік об’єктів, які не будуть підлягати правовій охороні за законодавством України (ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права»): · твори, правова охорона яким не надається (офіційні документи, офіційні переклади, твори народної творчості, розклади руху транспорту, гроші); · об’єкти, які можуть охоронятися іншим законодавством (державна символіка, ідеї, концепції, принципи, відомості про факти і події).
5.3. Суб’єкти авторського права.
Первинним суб’єктом авторського права визнається автор (творець) – особа, яка своєю творчою працею створила твір (ст. 435 ЦК України). За загальним правилом автором вважається та фізична особа, яка зазначена як автор на оригіналі або на примірнику твору. Громадянство або рівень дієздатності особи не впливає на визнання її автором. Суб’єктами авторського права визнаються також особи, які подають заявки на інші об’єкти інтелектуальної власності, наприклад, автори документації, яка розробляється для отримання охоронного документа. До первинних суб’єктів належать особи, які спільною творчою працею створили твір, – співавтори (ст. 436 ЦК України). Відносини співавторства слід відрізняти від спільного використання твору, створеного різними авторами, а також від сприяння у створенні твору, яке не має творчого характеру (наприклад, технічна допомога). Якщо кожна із частин твору, створеного у співавторстві, може використовуватися самостійно, то співавторство називається роздільним. У випадку, коли виокремити частку кожного співавтора неможливо, співавторство називається нероздільним. Залежно від виду співавторства визначається режим реалізації прав на створений об’єкт. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порядок використання прав на твір реалізується на підставі договору між співавторами. Договір укладається до моменту створення твору, але має юридичну силу з моменту його укладання. В такому договорі співавтори можуть визначити процедуру реалізації прав на твір: послідовність зазначення прізвищ авторів, поділ частин твору для написання, право опублікування та іншого використання такого твору в цілому, підстави відмови у дозволі на опублікування нероздільного твору, розподіл винагороди між авторами тощо. Укладання договору між співавторами є правом, а не обов’язком авторів. Тому у випадку, коли співавтори не уклали між собою договору, законодавець установив режим спільного користування і розпорядження авторськими правами на рівних умовах (ст. 436 ЦК України). У ч. 3 ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначається, що співавторством є право на інтерв’ю. Інтерв’ю може визнаватися як роздільне або нероздільне співавторство. Слід також підтримати позицію тих авторів, які вважають, що співавтори інтерв’ю повинні укласти договір у письмовій формі, в якому необхідно передбачити порядок використання прав на цей об’єкт та розмір авторської винагороди. Похідними суб’єктами авторського права є правонаступники, які набувають майнові права на результати творчої діяльності на підставі закону або договору. До таких суб’єктів належать: · спадкоємці; · роботодавці авторів службових творів; · видавці певних творів; · правонаступники юридичних осіб; · набувачі на підставі договору. Правонаступниками є фізичні та юридичні особи, які не беруть участі у створенні творів науки, літератури та мистецтва, але наділені певним обсягом авторських повноважень з використання творів у результаті спадкоємства, договорів та інших підстав. До них не переходять особисті немайнові права, а лише майнові права автора. Суб’єктом авторського права є також упорядник збірника, діяльність якого полягає в організації, обробленні, систематизації або поновленні твору (ст. 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Укладач визнається автором, оскільки в процесі комплектації матеріалу виконує певну дослідницьку роботу. Якщо до збірника входять твори, захищені авторським правом, то укладач повинен отримати згоду авторів на використання їх творів у збірнику. При цьому авторські права укладача не залежать від наявності авторських прав на твори, які входять у збірку. Авторські права укладача будуть виникати і на твори, що не охороняються нормами авторського права і входять до збірника: закони, офіційні тексти, звіти державних органів, судові рішення, твори народної творчості тощо. У цьому випадку авторські права будуть належати укладачеві за умови, що він обробив або оригінально систематизував ці об’єкти. Перекладач визнається суб’єктом авторського права, має право на зазначення свого імені, опублікування, відтворення або розповсюдження перекладу тощо (ст. 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Для перекладу необхідною умовою є отримання згоди автора оригінального твору та домовленість про виплату винагороди за використання тексту. Автор твору і перекладач є самостійними суб’єктами авторського права. Важливу роль у реалізації майнових прав авторів та інших правоволодільців відіграють організації колективного управління майновими правами. Такі організації діють на підставі статуту і в межах, визначених власником авторських прав. Ці організації некомерційні і виконують функцію представника. На результати своєї творчої діяльності автор (виконавець) набуває інтелектуальні права, які називаються авторськими правами або особистими немайновими правами автора (ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). До них належать: · право авторства; · право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо автор твору бажає залишитися анонімним; · право на недоторканність твору. Право авторства – це юридично забезпечена можливість особи вважати себе автором твору і вимагати цього визнання від інших[39]. Право авторства є невідчужуваним, тобто не може передаватися іншим особам, навіть за бажанням автора. Авторство має абсолютний характер, оскільки йому кореспондують обов’язки всіх інших осіб. Автор має право видавати свій твір під своїм іменем, під псевдонімом або анонімно, а також вносити зміни у позначення імені. Якщо твір видається під псевдонімом або анонімно, то інтереси автора представляє видавництво, з яким автор укладає цивільний договір, в якому, в тому числі, визначають можливість розкриття анонімності або дійсного прізвища автора, а також установлюють відповідальність за розкриття цієї таємниці. Право на недоторканність твору полягає в захисті прав автора на твір від: · перекручення змісту твору; · спотворення твору; · зміни твору; · будь-якого іншого посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Право на недоторканність твору не допускає внесення до нього змін чи доповнень, скорочень, супроводження його ілюстраціями, передмовою та післямовою, коментарями чи поясненнями. Це право належить не тільки авторові, але і його спадкоємцям. Останні мають право вирішувати, чи можна змінювати, скорочувати або доповнювати твори. Вони мають право висловлювати побажання автора, які були закріплені в письмовій формі, в заповіті, щоденниках, листах тощо. До особистих немайнових прав також відносять право доступу, передбачене ст. 26 Закону України «Про авторське право і суміжні права», яке реалізується авторами творів образотворчого мистецтва. Зокрема, автор твору може вимагати від власника оригіналу надавати можливість використовувати твір для відтворення, а також проводити фото- чи відеозйомку об’єкта. Майнові права автора реалізуються у виключних правах на твір. Відповідно до ст. 440 ЦК України авторові належить виключне право на використання твору в будь-якій формі та в будь-який спосіб, які не протирічать чинному законодавству. Виключні майнові права дозволяють авторові або правонаступникам автора контролювати використання творів третіми особами. Перелік дій, які визнаються використанням твору, та можуть передаватися третім особам, закріплений у ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Пропонуємо розглянути перелік, систематизувавши його за групами[40]: 1) створення і використання копій: · відтворення творів – виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер. Різновидами права на відтворення є репродукування (факсимільне відтворення твору за допомогою технічних засобів), право на запис виконання (означає, що ніхто не має право без дозволу осіб, яким належить виключне право на використання, записування творів); · розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; · будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення. Твір може бути оприлюднений у певній формі, що не означає автоматичного оприлюднення в іншій формі. Поняття «оприлюднення» – ширше порівняно із поняттям «опублікування» (випуск у світ), яке є однією з форм оприлюднення. Відповідно до ст. 3 Бернської конвенції під «випущеними у світ творами» слід розуміти твори, випущені за згодою їх авторів, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, якщо ці примірники випущені в обіг у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, беручи до уваги характер твору; · здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер; · імпорт примірників творів – полягає в установленні дозволів і заборон на імпорт товарів, в яких втілені об’єкти авторського права і суміжних прав. Передбачалося, що це право дозволить зменшити ввезення контрафактних товарів; 2) демонстрація творів: · публічне виконання – подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час; · публічна демонстрація – публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень; · публічний показ – будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї, особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності). За комерційне використання музичних творів, власники барів, кафе і ресторанів зобов’язані виплачувати винагороду авторам через організації колективного управління майновими правами автора. Автори слів і музики мають право на отримання мінімальної ставки винагороди, яка виплачується власниками як платних, так і безоплатних закладів відпочинку на підставі постанови КМУ «Про мінімальні ставки авторської винагороди (роялті) за використання творів літератури і мистецтва»; 3) передача твору з використанням технічних засобів: · публічне сповіщення творів (подання своїх творів до загального відома публіки) – передача за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав у ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів та ін.), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, яка без зазначеної передачі зображення чи звуків не може бути сприйнятою. До цієї групи прав відносять також право на використання об’єктів авторського права в мережі Інтернет; 4) додаткові дії: · переклади творів; · перероблення, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; · включення творів як складових до збірників, антологій, енциклопедій та ін. Право на використання твору безпосередньо пов’язане із правом автора на плату за використання твору. Авторська винагорода встановлюється постановою КМУ «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» та визначається у вигляді відсотків або твердої суми від доходу, отриманого від використання твору. До майнових прав також відносять право слідування (ст. 27 закону), яке передбачає можливість отримання 5% від реалізації кожного наступного продажу об’єктів образотворчого мистецтва. Авторське право передбачає випадки вільного використання творів без згоди автора і без виплати йому винагороди, але з обов’язковим згадуванням імені автора, твору, який використовується, джерела, з якого використовується (ст. 21–25 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Перелік способів вільного використання є вичерпним. Вільне використання творів можливе за таких умов: · твір був правомірно оприлюднений або отримана згода автора на використання неоприлюдненого твору; · особисті немайнові права автора не повинні порушуватися; · вільне використання не наносить збитків нормальному використанню творів. До вільного використання творів належить: 1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів у обсязі, виправданому визначеною метою; 2) використання літературних і художніх творів у обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру; 3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонене автором; 4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою; 5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів з комерційною метою; 6) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих; 7) відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою; 8) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів у обсязі, виправданому характером таких церемоній; 9) відтворення з інформаційною метою в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому визначеною метою; 10) відтворення твору в особистих цілях; 11) відтворення твору для навчання; 12) вільне використання комп’ютерних програм в особистих цілях без комерційної мети; 13) вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору ретрографічним способом, яке не передбачає отримання прибутку.
Питання для самоконтролю 1. Поняття, принципи та джерела авторського права. 2. Назвати основні об’єкти авторського права і дати їм характеристику. 3. Розкрити умови та принципи правового захисту об’єктів авторського права. 4. Які особи і в силу яких юридичних фактів можуть мати авторські права? 5. Що таке співавторство і яким чином співавтори розпоряджаються твором? 6. Назвати і розкрити зміст особистих немайнових авторських прав. 7. Назвати і розкрити зміст майнових авторських прав. 8. Що таке право слідування і на які твори воно поширюється? 9. За яких умов твір є службовим? У кого виникають авторські права на службовий твір? 10. Поняття та причини виникнення суміжного права. Об’єкти суміжних прав. 11. Хто такі виконавці творів і які права їм належать? 12. Які права належать виробникам фонограм? Протягом якого строку вони охороняються? 13. Які права мають організації мовлення? 14. Назвати види договорів щодо авторського права та суміжних прав. Указати їх істотні умови. 15. Яким чином здійснюється колективне управління авторським правом і суміжними правами? 16. Особливості охорони прав на аудіовізуальні твори і комп’ютерні програми. 17. Розкрити особливості охорони авторських прав у мережі Інтернет. 18. Відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав. Тести
1. Авторським правом охороняється: а) конструкція приладу; б) наукове відкриття; в) позначення товару; г) комп’ютерна програма. 2. Правова охорона об’єктам авторського права надається з моменту: а) створення твору, тобто надання йому об’єктивної форми, доступної для сприйняття; б) державної реєстрації твору й отримання свідоцтва; в) випуску примірників твору, позначених авторським знаком; г) оприлюднення твору.
3. Кожен співавтор може самостійно використовувати відповідну частину твору: а) у роздільному співавторстві; б) у нероздільному співавторстві; в) за будь-якого виду співавторства це неможливо.
4. Після закінчення строків охорони твору: а) припиняється охорона всіх авторських прав на цей твір; б) припиняються майнові права на цей твір; в) припиняються особисті немайнові права на цей твір.
5. Якщо видавець усупереч вказівкам автора про публікацію твору під псевдонімом опублікує його твір під справжнім ім’ям автора, порушення якого права він припустився? а) права авторства; б) права на ім’я; в) права на репутацію автора; г) майнових авторських прав.
6. Право слідування є: а) різновидом майнового авторського права на винагороду; б) різновидом авторського права на використання твору; в) особистим немайновим правом на недоторканість твору; г) особистим немайновим правом на захист твору.
Ліцензійний договір: а) укладається в усній формі; б) укладається в простій письмовій формі; в) підлягає нотаріальному посвідченню; г) підлягає державній реєстрації.
Розділ 6
Ліцензійні договори
Як уже зазначалося, отримання виключних прав на об’єкти патентного права здійснюється на підставі договору про набуття у патентовласника прав на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Для обміну науково-технічними досягненнями застосовується така форма правовідносин як ліцензійний договір. Ліцензійний договір – це правочин, укладений у письмовій формі, на підставі якого власник запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає правонаступникові (ліцензіатові) дозвіл на реалізацію виключних прав на об’єкт патентного права на платній основі. Основна мета ліцензійного договору – забезпечення можливості практичного використання конкретного технічного рішення. Ліцензійні договори є цивільно-правовими, тому на них поширюються загальні положення про ліцензійні договори. Стаття 1107 ЦК України дає перелік договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності: · ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності; · ліцензійний договір; · договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; · договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; · інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. За правовою природою ліцензійний договір двосторонній, консенсуальний, платний. Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності передбачає продаж ліцензії власником прав з метою отримання прибутку, не втрачаючи капітал, внесків на виробництво, освоєння ринку. Доходи від продажу ліцензії покривають витрати на наукові дослідження (ст. 1108 ЦК України). За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ЦК України та іншого закону (ст. 1109 ЦК України). За договором про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності автор зобов’язується створити твір відповідно до умов договору і передати його замовникові, а замовник зобов’язаний виплатити авторові аванс і визначити порядок виплати авторської винагороди (ст. 1112 ЦК України). Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності – юридичний акт передачі патентних прав, за допомогою якого власник запатентованого винаходу повністю передає свої права іншій особі, яка набуває всі права у зв’язку з видачею патенту на винахід (ст. 1113 ЦК України). До інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності належать: · патентний ліцензійний договір (договір на використання винаходу, на розробку винаходу); · безпатентний ліцензійний договір (договір на винахід, на який ще не подано патентну заявку, або на який патентні заявки подано, але патент ще не видано); · комплексний ліцензійний договір, який поєднує у собі елементи першої і другої груп договорів.
Питання для самоконтролю 1. Поняття та умови правової охорони винаходів, корисних моделей, промислових зразків. 2. Оформлення прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки. 3. Особисті немайнові права авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків. 4. Майнові права авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків. 5. Майнові права, що випливають з патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок. 6. Передача прав на об’єкти промислової власності, що охороняються патентами. 7. Види ліцензій на об’єкти промислової власності. 8. Поняття та види ліцензійних договорів. 9. Указати, які дії порушують права патентовласників. 10. Захист прав патентовласників. 11. Відповідальність за порушення прав патентовласника. 12. Міжнародний захист винаходів, корисних моделей, промислових зразків. 13. Порядок патентування винаходів та корисних моделей в іноземній державі. Тести
1. Результат художнього конструювання охороняється як: а) винахід; б) корисна модель; в) промисловий зразок; г) нетрадиційний об’єкт інтелектуальної власності.
2. Строк дії деклараційного патенту становить: а) 5 років; б) 6 років; в) 10 років; г) 20 років.
3. Строк дії патенту на винахід (корисну модель) становить: а) 5 років; б) 6 років; в) 10 років; г) 20 років.
4. Строк дії патенту на промисловий зразок становить: а) 5 років; б) 6 років; в) 10 років; г) 20 років.
5. Право на пріоритет попередньої заявки на такий же винахід (корисну модель) зберігається за заявником протягом: а) 12 місяців від дати подання попередньої заявки до ДСІВ чи до відповідного органу держави – учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності; б) 6 місяців від дати подання попередньої заявки до ДСІВ чи до відповідного органу держави – учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності; в) 24 місяців від дати подання попередньої заявки до ДСІВ чи до відповідного органу держави – учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності; г) 18 місяців від дати подання попередньої заявки до ДСІВ чи до відповідного органу держави – учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності.
6. Заявка на одержання патенту подається до: а) Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України; б) Державної служби інтелектуальної власності України; в) Державного підприємства «Український інститут промислової власності»; г) Державного підприємства «Інтелзахист».
7. Примусова ліцензія на використання запатентованого винаходу видається особі, яка виявляє готовність до використання запатентованого винаходу у виробництві на: а) підставі рішення суду, якщо патентовласник протягом 3 років не використовує винахід і відмовився надати ліцензію на його використання заявнику; б) підставі рішення Державної служби інтелектуальної власності, якщо патентовласник протягом 3 років не використовує винахід і відмовився надати ліцензію на його використання заявнику; в) підставі рішення Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, якщо патентовласник протягом 3 років не використовує винахід і відмовився надати ліцензію на його використання заявнику; г) підставі рішення Державного підприємства «Український інститут промислової власності», якщо патентовласник протягом 3 років не використовує винахід і відмовився надати ліцензію на його використання заявнику.
Який вид ліцензії не існує? а) примусова ліцензія; б) перехресна ліцензія; в) виключна ліцензія; г) деклараційна ліцензія. Розділ 7 ПРАВОВА ОХОРОНА ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНОГО ОБОРОТУ, Мета вивчення – формування знань щодо системи охорони різного виду засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту.
Основні питання 7.1. Поняття та базові положення правової охорони засобів індивідуалізації. 7.2. Об’єкти правової охорони засобів індивідуалізації. 7.3. Оформлення прав на торговельні марки і зазначення походження товару. 7.4. Суб’єкти прав на засоби індивідуалізації та зміст суб’єктивних прав. 7.5. Договори про використання засобів індивідуалізації. 7.6. Захист прав на засоби індивідуалізації.
Ключові слова та поняття: засоби індивідуалізації, маркетингові зазначення, комерційне найменування, знак для товарів і послуг, торговельна марка, зазначення походження товару, кваліфіковане зазначення походження товару, доменне ім’я, франшиза, комерційна концесія.
Після вивчення теми студенти повинні вміти: · визначати ознаки комерційних найменувань, торговельних марок і зазначень походження товарів; · визначати особу, яка має право на одержання свідоцтва; · знати процедуру отримання свідоцтва на торговельну марку та зазначення походження товару; · визначати, які дії належать до використання засобів індивідуалізації; · визначати істотні умови договору комерційної концесії та договору франчайзингу; · обирати спосіб захисту порушених прав власників засобів індивідуалізації.
7.1. Поняття та базові положення правової охорони
Конкуренція – невід’ємний елемент економіки ринкового типу – зумовила необхідність розмежування однорідних видів господарської діяльності різних суб’єктів господарювання та її результатів – товарів, робіт, послуг. Це досягається шляхом використання так званих засобів індивідуалізації, до яких належать комерційне найменування господарюючих суб’єктів, знаки для товарів та послуг (торговельні марки), географічне зазначення походження товарів. Цінність указаних об’єктів ґрунтується на довірі споживачів до якості та наявності особливих властивостей у товарах (роботах, послугах), вироблених (виконаних, наданих) певним виробником (виконавцем), позначених певним знаком (наприклад, «Оболонь»), або таких, що походять з певної місцевості (трускавецькі мінеральні води, швейцарські годинники, французькі вина та ін.). Засоби індивідуалізації отримують правову охорону не як результати творчої діяльності. Якщо зображення, наприклад, у вигляді малюнка отримає охорону як знак для товарів і послуг, сам малюнок втрачає охорону як об’єкт авторського права. Належність засобів індивідуалізації до об’єктів інтелектуальної власності зумовлена, по-перше, нематеріальним характером цих об’єктів, та, по-друге, схожістю правового режиму використання засобів індивідуалізації з правовим режимом використання інших об’єктів промислової власності: надання власнику засобу індивідуалізації виключних прав на їх використання, дозвіл та заборону їх використання. Цивільно-правова індивідуалізація суб’єкта господарювання і результати її діяльності розглядаються в літературі як правомірна, юридично значуща діяльність, яка здійснюється в певних цивільно-правових формах, із застосуванням передбачених законом засобів на відособлення юридичної особи і результатів її діяльності серед інших учасників цивільних правовідносин[57]. Предмет правового інституту засобів індивідуалізації – це врегульована нормами права сукупність виключних прав правовласників засобів індивідуалізації, що реалізуються в сфері виробництва, торговельного обігу, виконання робіт, надання послуг тощо. У практиці в багатьох країнах використовується поняття «маркетингові зазначення» – це вказівка на учасників ринкових відносин, зокрема, виробників та товари, що ними випускаються, організацій та осіб, які надають послуги. Використання саме цього поняття зумовлене тим, що на думку прихильників цієї ідеї маркетингові позначення відображають ринкове значення позначень; виявляють сутність позначень; не містять протиріч, які властиві поняттю «засоби індивідуалізації». Поняття «засоби індивідуалізації» об’єднує в собі декілька об’єктів промислової власності. Групу об’єктів, що належать до засобів індивідуалізації, можна зобразити схематично. Виступаючи невід’ємною складовою системи об’єктів інтелектуальної власності та системи ідентифікуючих позначень, засоби індивідуалізації характеризуються наявністю власної структури, зумовленої особливим порядком розміщення, взаємодією та впливом її елементів, спільними закономірностями розвитку та єдиним функціональним призначенням. Аналіз закріпленої ЦК України структури засобів індивідуалізації передбачає виокремлення її деяких видів – основних елементів цієї системи, дослідження їх особливих різновидів та групування (класифікацію) останніх за відповідними критеріями. Розгляд структури засобів індивідуалізації дозволяє визначити загальні (універсальні) класифікаційні підстави диференціації та особливі критерії їх розподілу, використання яких дає можливість установити специфічні, характерні лише для окремого виду ідентифікуючого позначення його різновиди. Законодавцем установлені особливі режими правової охорони кожного із зазначених видів об’єктів інтелектуальної власності, елементом яких виступають повноваження управомочених суб’єктів у сфері їх використання. Якщо суб’єкти права на торговельну марку вільні у можливості надання або передачі права на їх застосування будь-яким третім особам на підставі відповідних ліцензійних договорів, то суб’єкти права на комерційне найменування та географічне зазначення цієї можливості взагалі позбавлені чи суттєво обмежені у механізмі її реалізації. Класифікація засобів індивідуалізації За характером оборотоздатності засоби індивідуалізації диференціюють на: · ті, що залучені до цивільного обороту, – вільно оборотоздатні (торговельні марки); · обмежені в обороті (комерційні найменування – майнові права на їх використання, відповідно до п. 2 ст. 490 ЦК України, можуть передаватися іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать чи його відповідної частини); · вилучені з цивільного обороту (географічні зазначення – суб’єкт права на географічне зазначення може заборонити його використання будь-якою неуправомоченою особою, але не вправі надати чи передати права на нього). За формою вираження засоби індивідуалізації класифікують на: · ідентифікуючі позначення словесного характеру (комерційні найменування та географічні зазначення); · графічні (зображувальні); · об’ємні; · позначення іншої форми вираження та їх комбінації (торговельні марки). При цьому, об’єктом комерційних найменувань та географічних зазначень можуть бути лише словесні позначення. За колом управомочених суб’єктів на використання засобу індивідуалізації: · індивідуальні – лише одна особа має право на використання ідентифікуючого позначення та вимагати заборони застосування подібного чи схожого засобу індивідуалізації будь-якою третьою особою (комерційні найменування); · колективні – право на використання яких належить усім суб’єктам, що здійснюють діяльність, характер якої відповідає обумовленим законом вимогам (географічні зазначення); · комплексні (змішані), до яких належать торговельні марки, які можуть бути індивідуальними та колективними, що зареєстровані на ім’я організації, члени якої вправі її використовувати. Залежно від кола суб’єктного складу ідентифікуючі позначення поділяються на: · засоби індивідуалізації, що належать юридичним особам (комерційні найменування); · засоби індивідуалізації, що належать фізичним та юридичним особам (торговельні марки); · засоби індивідуалізації, суб’єктом права на які можуть бути лише фізичні та юридичні особи – виробники позначеної ними продукції (географічні зазначення)[58].
В основі правової охорони засобів індивідуалізації лежить реєстраційний принцип охорони, закріплений Паризькою конвенцією. До інших принципів правової охорони засобів індивідуалізації належить: · принцип екстериторіальної охорони; · визнання за правовласником виключного права на комерційне найменування, торговельну марку чи географічне зазначення; · надання правової охорони лише тим об’єктам, які в установленому законом порядку визнані такими, що мають охороноздатність; · наділення правовласників виключними майновими правами на комерційне найменування і торговельну марку та невиключний характер прав на географічне зазначення походження товару; · невідчужуваний характер прав на комерційне найменування. Паризька конвенція про охорону промислової власності встановлює, що правова охорона на об’єкти промислової власності виникає після проведення реєстраційної процедури та отримання охоронного документа, для засобів індиідуалізації – свідоцтва. Строк правової охорони залежить від видів засобів індивідуалізації. Законодавство України встановлює 10-річний строк правової охорони для торговельних марок і географічних зазначень та безстрокову охорону комерційних найменувань. Питання для самоконтролю 1. Значення та способи індивідуалізації суб’єктів господарського обороту, товарів, робіт та послуг. 2. Поняття та правовий захист комерційних (фірмових) найменувань. 3. Поняття знаків для товарів, послуг, торговельної марки та умови їх правової охорони. 4. Порядок отримання охоронного документа на знак для товарів та послуг (торговельної марки). 5. Права та обов’язки власників торговельних марок і знаків для товарів та послуг. 6. Право попереднього користувача на знак для товарів і послуг (торговельну марку). 7. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. 8. Поняття та правова охорона географічних зазначень. 9. Передача прав на засоби індивідуалізації товарів, робіт та послуг, суб’єктів господарського обороту. 10. Договір комерційної концесії. 11. Захист від недобросовісної конкуренції. 12. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію.
Тести 1. Право на комерційне найменування є чинним з моменту: а) першого використання; б) реєстрації фірми; в) отримання охоронного документа. Розділ 8 Питання для самоконтролю 1. У чому полягає сутність та механізм комерціалізації інтелектуальної власності? 2. Які основні способи комерціалізації прав на об’єкти інтелектуальної власності? 3. Зміст та характеристика правового забезпечення комерціалізації інтелектуальної власності в Україні. 4. Які переваги правоволодільцю дає внесення прав інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства? 5. Види договорів у сфері інтелектуальної власності. 6. У чому сутність ліцензійних угод? 7. Франчайзинг як спосіб ліцензування товарних знаків. 8. Види ліцензій та їх характеристика. 9. Методи визначення вартості ліцензії. 10. Види ліцензійних платежів.
Тести 1. Невиключна ліцензія дає ліцензіату право: а) використовувати твір дозволеним способом нарівні з автором; б) використовувати твори тільки ліцензіату; в) використовувати твори ліцензіату та іншим особам, які отримали на це право; г) видавати ліцензію іншим особам.
2. Ліцензійний договір на виклюне право використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка вважається дійсним для будь-якої іншої особи: а) з моменту його укладання у письмовій формі і підписання сторонами; б) з дати публікації відомостей про надання ліцензії в офіційному бюлетені установи та внесення їх до відповідного реєстру; в) з дати подання до установи для офіційної публікації заяви про надання ліцензії і сплати відповідного збору; г) інше.
3. За договором повної ліцензії ліцензіар: а) передає право на використання винаходу (корисної моделі) ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і на обумовлений строк; б) передає ліцензіату всі виключні права, що надаються охоронним документом; в) залишає за собою право на використання винаходу (корисної моделі), включаючи право надання ліцензій іншим особам; г) передає невиключні права.
4. Ліцензіат – це: а) особа, яка володіє виключними майновими правами на об’єкт інтелектуальної власності; б) особа, яка передає права на користування об’єктом права інтелектуальної власності; в) особа, яка отримує права на користування об’єктом права інтелектуальної власності; г) інший варіант.
5. Характер платежу типу роялті: а) разовий; б) рівномірний; в) комбінований; г) інший варіант. 6. Характер паушального платежу: а) разовий; б) рівномірний; в) комбінований; г) періодичний.
7. За договором повної ліцензії ліцензіар: а) передає право на використання винаходу (корисної моделі) ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і на обумовлений строк; б) передає ліцензіату всі виключні права, що надаються охоронним документом; в) залишає за собою право на використання винаходу (корисної моделі), включаючи право надання ліцензій іншим особам; г) інший варіант.
8. Невиключні ліцензії надаються, як правило, у тих випадках, коли: а) є постійний попит на «продукцію по ліцензії», а наявність декількох ліцензіатів не буде перешкоджати їх реалізації; б) ринок збуту об’єктів промислової власності невеликий, а об’єкт промислової власності має обмежену сферу використання; в) предметом ліцензійної угоди є об’єкти права інтелектуальної власності, що використовуються в одній високомонополізованій галузі; г) ринок об’єктів права інтелектуальної власності перенасичений.
9. Об’єктом ліцензійного договору є: а) право на об’єкт промислової власності, що охороняється законом і передається ліцензіату; б) об’єкт промислової власності; в) правомочності, які випливають з виключного права, що охороняється законом, на об’єкт промислової власності, і передаються ліцензіату; г) інший варіант.
10. Укладання договору про передачу права власності на об’єкт промислової власності означає: а) передачу власником охоронного документа права власності на об’єкт промислової власності будь-якій особі, яка стає його правонаступником; б) перехід виключного права на використання об’єкта промислової власності до нової юридичної або фізичної особи; в) перехід права на дозвіл або заборону використовувати об’єкт промислової власності іншими особами до нової юридичної або фізичної особи; г) перехід усіх прав на використання об’єкта промислової власності до нової юридичної або фізичної особи.
Розділ 9 Етапи процедури оцінки
Оцінка прав на об’єкти інтелектуальної власності відбувається на договірних відносинах між суб’єктом оціночної діяльності та замовником оцінки. Договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім. Під час укладання багатостороннього договору крім замовника оцінки стороною договору може виступати особа-платник, якщо оплату послуг суб’єкта оціночної діяльності здійснює інша особа, а не замовник. У цьому випадку на платника як сторону договору поширюються обмеження, зазначені в ст. 8 цього закону. Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є: · зазначення майна, що підлягає оцінці; · мета, з якою проводиться оцінка; · вид вартості майна, що підлягає визначенню; · дата оцінки; · строк виконання робіт з оцінки майна; · розмір і порядок оплати робіт; · права та обов’язки сторін договору; · умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання; · відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; · порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.Основні етапи проведення оцінки наведені на рис. 9.1[73].
Рис. 9.1. Процедура оцінки прав на об’єкти Ідентифікація прав на об’єкти інтелектуальної власності . Під час проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності встановлюються обставини та визначаються обмеження, пов’язані з особливостями таких об’єктів і сфери їх застосовування. Під час обстеження об’єкта права інтелектуальної власності, яке проводиться з метою його ідентифікації, з’ясовується наявність матеріального носія об’єкта та документів, що засвідчують майнові права інтелектуальної власності і факт видачі дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності. До таких документів належать: · патент (деклараційний патент) – для винаходів, корисних моделей, промислових зразків, сортів рослин, порід тварин;· авторське свідоцтво СРСР на винахід (у разі, коли не закінчився двадцятирічний строк дії авторського свідоцтва, починаючи з дати подання заявки на винахід);· свідоцтво – для торговельних марок (знаків для товарів і послуг), компонування (топографії) інтегральних мікросхем;· договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;· договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;· ліцензійний договір;· договір комерційної концесії;· договір про трансфер технологій;· інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності;· виписка з відповідних державних реєстрів;· інші документи, пов’язані з ідентифікацією майнових прав інтелектуальної власності.Крім цього, для оцінки інтелектуальної власності необхідні такі документи:1) опис об’єкта інтелектуальної власності; 2) опис підприємства, що використовує цей об’єкт, копії договорів на передачу права на використання ОІВ; 3) відомості про аналоги об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється (відмінності об’єкта від його аналогів); 4) відомості про витрати на створення і рекламу об’єкта інтелектуальної власності; 5) відомості про продаж об’єктів, проведених з використанням оцінюваного об’єкта інтелектуальної власності (фінансові показники, споживачі, конкуренти, територіальна диверсифікація продажів); 6) бізнес-плани розвитку підприємства; 7) маркетингові дослідження ринку, де використовуються ОІВ; 8) правостановлюючі документи на об’єкт інтелектуальної власності (патент, свідоцтво і т.п.); 9) відомості про платежі, що підтверджують реєстрацію і підтримку в силі об’єкта інтелектуальної власності.
В изначення мети оцінки. Оцінка майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності, як правило, поводиться з метою: · визначення вартості прав на ОІВ, що вносяться до статутного капіталу; · визначення вартості виключних прав, що передаються на основі договору уступки прав чи ліцензійного договору; · визначення розміру компенсації, яку необхідно виплатити правовласнику за порушення його виключних прав; · при передачі ОІВ під заставу з метою отримання кредиту; · при банкрутстві підприємства з метою задоволення позовів кредиторів; · інші цілі. В ибір бази оцінки. База оцінки – це комплекс методичних підходів, методів та оціночних процедур, що відповідають певному виду вартості майна. Для визначення бази оцінки враховується мета оцінки та умови використання її результатів. Різноманітність цілей проведення оцінки зумовлює наявність різних видів вартості ОІВ. Серед усіх типів вартості, застосовуваних в оціночній діяльності, тільки деякі можуть бути застосовані до інтелектуальної власності й інших нематеріальних активів, причому з цілим рядом обмежень. Ринкова вартість (активу) – грошова сума, за яку відбувся б продаж активу на дату оцінки зацікавленим продавцем зацікавленому покупцю в результаті комерційної угоди після проведення належного маркетингу, при якій кожна зі сторін мала би всю необхідну інформацію. Ст. 3 Національного стандарту оцінки 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», визначає ринкову вартість як вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Поняття «ринкова вартість» у цьому контексті може бути застосоване до інтелектуальної власності. Наприклад, оцінка патентів і ліцензій для продажу – це визначення їхньої ринкової вартості. При визначенні ринкової вартості майнових прав інтелектуальної власності слід ураховувати: 1) нематеріальний, унікальний характер об’єкта оцінки;2) фактичне використання ОПІВ, майнові права на який оцінюються;3) можливі галузі та сфери його використання, найбільш вірогідну ємність і частку, яку він може займати на ринку, витрати на виробництво і реалізацію продукції, що виготовляється з використанням ОПІВ, об’єм і структуру інвестицій, необхідних для освоєння і використання ОПІВ у тій або іншій галузі чи сфері діяльності;4) ризики освоєння і використання ОПІВ у різних галузях чи сферах діяльності, зокрема ризики недосягнення технічних, економічних, експлуатаційних і екологічних показників, ризики недобросовісної конкуренції та інші;5) стадії розроблення і освоєння ОПІВ;6) можливість отримання і ступінь правової охорони;7) обсяг переданих прав та інші умови договорів про створення за замовленням і використання ОПІВ та інших договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об’єкти;8) розмір та умови виплати винагороди за використання ОПІВ; 9) інші чинники, що мають суттєвий вплив на вартість майнових прав інтелектуальної власності.До неринкових видів належать вартість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість заміщення (відтворення), вартість у використанні, споживча вартість, вартість ліквідації, інвестиційна вартість, спеціальна вартість, ліквідаційна вартість, чиста вартість реалізації, оціночна вартість та інші види, порядок визначення яких установлюється окремими національними стандартами. Неринкові види вартості як база оцінки визначаються за допомогою методів та оціночних процедур, які ґрунтуються на результатах аналізу корисності або призначення об’єкта оцінки, а також вивченні впливу умов використання або способу відчуження об’єкта оцінки. Для визначення неринкових видів вартості як бази оцінки використовується інформація про подібне майно в частині, в якій вона відповідає вимогам, що висуваються до певного неринкового виду вартості. Неринкові види вартості переважно визначаються на основі інформації щодо угод, які укладалися з умовами та обмеженнями, подібними до мети, з якою проводиться оцінка. Залишкова вартість заміщення (відтворення) як база оцінки визначається із застосуванням витратного підходу і використовується для проведення оцінки спеціалізованого майна, у тому числі для ведення бухгалтерського обліку з метою визначення його справедливої вартості згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Якщо умови угод щодо спеціалізованого майна, для укладання яких проводиться оцінка, відповідають вимогам, що висуваються для визначення ринкової вартості, залишкова вартість заміщення (відтворення) може дорівнювати їх ринковій вартості. Визначення вартості у використанні полягає у проведенні оцінки об’єкта без урахування принципу найбільш ефективного використання. Вартість у використанні визначається для об’єктів оцінки, до яких планується подальше використання специфічним запланованим або існуючим способом. Вартість ліквідації розраховується як сума доходів, які очікується отримати від реалізації об’єкта оцінки як єдиного цілого або його складових, виходячи з принципу найбільш ефективного використання за вирахуванням очікуваних витрат, пов’язаних з такою ліквідацією. У разі, коли за результатами розрахунків вартість ліквідації становить від’ємну величину, її значення встановлюється у розмірі 1 грн. Інвестиційна вартість (активу) – вартість активу для конкретного інвестора чи групи інвесторів при визначених цілях інвестування. Ст. 25 Національного стандарту № 1 зазначає, що «інвестиційна вартість об’єкта оцінки використовується з метою врахування умов угоди, у зв’язку з укладанням якої проводитися оцінка, у частині необхідності додаткового інвестування або виконання інших вимог, що потребує додаткових матеріальних витрат». Поняття «інвестиційна вартість» може застосовуватися щодо прав на ОІВ у випадку їхнього внесення як внесок у статутний капітал новоствореного підприємства. Разом з тим, його не слід плутати з поняттям ринкової вартості інвестованого майна (у цьому випадку – з ринковою вартістю майнових прав на ОІВ, внесених як внесок). Під час визначення інвестиційної вартості у звіті про оцінку майна аналізуються умови продажу (інвестування) та їх відмінність від типових умов продажу подібного майна на ринку, вплив зазначених умов на формування його вартості, у тому числі виходячи з принципу найбільш ефективного використання. Інформаційними джерелами, що дають змогу врахувати зазначені умови, можуть бути бізнес-план, проектно-кошторисна документація та документи, які підтверджують виконання певних робіт, результати аналізу впливу додаткових умов інвестування у процесі продажу. У разі продажу майна у строк, який є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, переважно визначається його ліквідаційна вартість, якщо інше не передбачено законодавством. Для використання ліквідаційної вартості як бази оцінки необхідно проводити додаткове дослідження відповідності умов продажу об’єкта оцінки, для якого проводиться оцінка, типовим для ринку умовам продажу подібного майна. Визначення ліквідаційної вартості здійснюється на основі інформації щодо подібних угод з подібним майном. Одним із способів визначення ліквідаційної вартості є застосування до визначеної ринкової вартості об’єкта оцінки знижувальних коефіцієнтів у порядку, встановленому законодавством, з метою стимулювання попиту потенційних покупців до придбання об’єкта оцінки. Під час встановлення ліквідаційної вартості оцінювач повинен додатково визначити ринкову вартість об’єкта оцінки та зазначити у звіті про оцінку майна свої застереження щодо використання результатів такої оцінки. Наступні етапи процедури оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності характеризують методику оцінки, яка буде розглянута далі. Завершальна стадія оціночного процесу – складання та презентування результатів оцінки в акті (звіт) про оцінку. Звіт про оцінку майнових прав може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку, що складається у повній формі, повинен містити: · опис об’єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; · дату оцінки та дату завершення складання звіту, а за потреби – строк дії звіту та висновку про вартість прав відповідно до вимог законодавства; · мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; · перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; · перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; · виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; · опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; · висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об’єкта оцінки; · виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майнових прав; · письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об’єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду – відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майнових прав під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об’єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; · висновок про вартість майнових прав; · додатки з копіями всіх вихідних даних, а також за потреби – інші інформаційні джерела, які роз’яснюють і підтверджують припущення та розрахунки. Звіт про оцінку майна дозволяється складати у стислій формі у разі доопрацювання (актуалізації) оцінки об’єкта оцінки на нову дату оцінки, а також в інших випадках, визначених відповідними національними стандартами. У звіті про оцінку, складеному у стислій формі, повинні зазначатися етапи проведення незалежної оцінки майнових прав, здійснені оціночні процедури, міститися висновок про вартість, а також зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація. Питання для самоконтролю 1. Сутність та мета оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності. 2. Хто здійснює оцінку прав на об’єкти інтелектуальної власності? 3. Якими законодавчими і нормативними актами регулюється оціночна діяльність в Україні? 4. Принципи оцінки майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності. 5. Етапи та процедури оцінки. 6. Сутність доходного підходу до оцінки та характеристика його методів. 7. Методи витратного підходу. 8. Порівняльний підхід до оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності. 9. Оцінка прав на об’єкти інтелектуальної власності при постановці на баланс підприємства. 10. Ефективність використання різних підходів і методів оцінки. Тести
1. У межах якого підходу до оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності використовується метод дисконтування грошових потоків? а) підходу на основі активів; б) ринкового підходу; в) дохідного підходу; г) усіх.
2. У рівнянні для визначення ціни об’єкта інтелектуальної власності а) роялті; б) ставка роялті; в) ставка дисконту; г) ставка депозиту.
3. Яка розмірність величини Rt у рівнянні для визначення ціни об’єкта інтелектуальної власності а) відносні одиниці; б) відсотки; в) грошові одиниці; г) інший варіант.
Розділ 10 Таблиця 10.8
Таблиця 10.9
Облік роялті
Відповідно до п. 4 ПСБО 15 «Дохід» роялті – це платіж за використання НМА підприємства (патентів, торговельних марок, авторського права, програмних продуктів тощо). За податковим законодавством роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі за отримання зазначених об’єктів власності у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України. Витрати з нарахування роялті включаються до складу витрат при визначенні об’єкта оподаткування. Специфіка об’єктів інтелектуальної власності проявляється і в договірних відносинах і в обліку. Предмет договірних відносин – не сам об’єкт, а майнові права на нього. Прояв результатів інтелектуальної власності відбувається через створення продуктів, похідних від об’єкта інтелектуальної власності – примірників (копій) творів, копій товарних знаків, нанесених на твори і послуги тощо, тому в бухгалтерському обліку розглядають майнові права, які за певних умов визнаються НМА, та платежі за їх використання – роялті. У табл. 10.10 наведено методику розрахунку роялті за можливими ситуаціями, зумовленими сучасними умовами господарювання. Таблиця 10.10
Питання для самоконтролю 1. Організація обліку об’єктів інтелектуальної власності. 2. Умови визнання та оцінка об’єктів інтелектуальної власності в бухгалтерському обліку. 3. Документування операцій з руху об’єктів інтелектуальної власності. 4. Облік створення та придбання об’єктів інтелектуальної власності. 5. Облік продажу та передачі об’єктів інтелектуальної власності. 6. Облік продажу та передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності. 7. Облік амортизації. 8. Облік роялті. 9. Податковий облік об’єктів інтелектуальної власності. 10. Формування облікової політики в сфері інтелектуальної економіки. Тести 1. Відповідно до МСБО 38 «Нематеріальні активи» актив відповідає критерію можливості ідентифікації у визначенні НМА, якщо він: а) може бути відокремлений; б) є можливість його відокремлення або відділення суб’єкта господарювання і продажу, передачі, ліцензування, здачі в оренду або обміну окремо або разом з відповідним контрактом, активом або зобов’язанням; в) виникає в результаті контрактних або інших юридичних прав, незалежно від того, чи можуть вони бути передані або відокремлені від суб’єкта господарювання або ж від інших прав та зобов’язань; г) усі відповіді правильні.
2. Згідно з ПСБО 8 «Нематеріальні активи» – це: а) немонетарні активи, які не мають матеріальної форми та можуть бути ідентифіковані; б) активи немонетарного характеру; в) немонетарні активи, які не мають матеріальної форми та можуть бути ідентифіковані й утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року; г) правильної відповіді немає.
3. У бухгалтерському обліку строк нарахування амортизації на немонетарні активи: а) 20 років; б) необмежений; в) 10 років; г) правильної відповіді немає.
4. У бухгалтерському обліку амортизація на НМА нараховується, починаючи з: а) початку наступного кварталу після введення в експлуатацію; б) моменту придатності НМА для використання; в) початку використання НМА за призначенням; г) місяця наступного за місяцем, в якому актив уведено в господарський оборот.
5. НМА, отримані в результаті розробки, слід відображати в балансі, якщо підприємство має: а) намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, в якому він придатний для реалізації або використання; б) можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання НМА; в) інформацію для достовірного визначення витрат, пов’язаних з розробкою НМА; г) усі відповіді правильні.
6. До введення НМА в господарський оборот фактичні витрати на придбання (створення) НМА відображаються на рахунку: а) 39 «Витрати майбутніх періодів»; б) 154 «Придбання (створення) нематеріальних активів»; в) 12 «Нематеріальні активи»; г) 94 «Інші витрати операційної діяльності».
7. Відповідно до податкового законодавства роялті – це: а) ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використання об’єкта права інтелектуальної власності; б) одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелектуальної власності; в) будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау); г) платіж за використання НМА підприємства (патентів, торговельних марок, авторського права, програмних продуктів тощо).
Розділ 11 Колективні знаки Використання колективного знака (кооперативом або асоціацією підприємств) дозволяє організаціям (фірмам) – членам користуватися репутацією, отриманою на основі загального походження або інших загальних характеристик товарів або послуг, зроблених різними підприємствами. Зокрема, це правильно в тому випадку, коли походження або інші загальні характеристики – основний вирішальний чинник для визначення якості або гарного смаку продукту чи послуги. Використання колективного знака може сприяти створенню союзу або полегшити співробітництво з іншими підприємствами (фірмами) із метою ефективного використання загальних ресурсів. Промислові зразки В умовах нинішньої глобальної економіки, заснованої на конкуренції, візуально привабливий зразок може допомогти скорити вимогливу і надзвичайно різноманітну клієнтуру. Завдяки художнім зразкам фірма може вийти на різні групи споживачів різних вікових груп, регіонів, культур і т.д. Одержання права на зразок відносно привабливої форми або стилю продукції може дати необхідну перевагу над конкурентами. Географічні вказівки Деяким продуктам з якого-небудь конкретного регіону властиві характеристики, зумовлені ґрунтом або кліматом, особливим досвідом проживаючих у цьому районі людей, яких очікують від цих продуктів споживачі та яким вони довіряють. Використання такої репутації вашій продукції, яка надходить з цього району або використовує такі навички, у межах вашої торгової стратегії допомагає відрізняти вашу продукцію від продукції інших осіб. Важливо зазначити, що у випадку такої продукції фірма повинна підтримувати стандарти й якість, очікувані від товарів, вироблених у цьому районі або за допомогою такого досвіду. Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності може реалізовуватися як товар, капітал та інвестиція (див. рис. 11.5). Як товар інтелектуальна власність розглядається як НМА, що використовується в будь-яких господарських операціях. Як капітал інтелектуальна власність розглядається з точки зору витрати капіталу на освіту або придбання підприємцем НМА з метою його приросту.
Рис. 11.5. Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності Інтелектуальна власність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на капітальну (придбання матеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), якою передбачають внесення НМА до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Для менеджера інтелектуальний капітал має два основних компоненти: людський капітал та інтелектуальні ресурси. Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації, і те, що можна описати й ідентифікувати, стає інтелектуальними ресурсами. Деякі інтелектуальні ресурси, звичайно, ті, що мають більший комерційний потенціал, отримують правову охорону і стають інтелектуальною власністю. Господарська діяльність стає засобом реалізації економічних інтересів. Для того, щоб приватні інтереси (власника, інвестора) реалізовувалися у своїй сукупності (в інноваційному проекті), потрібно, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику, інвестору надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість збагачення. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчих якостей. Отримання надлишку над витратами – основний рушій підприємництва (бізнесу). Таким чином, інтелектуальний капітал набуває авансованої вартості у процесі господарської діяльності, тобто коли він створюється і використовується цим підприємством чи реалізується іншим підприємством (суб’єктом господарювання). Для того, щоб зрозуміти, звідки береться надлишок над авансованим капіталом, слід проаналізувати процеси, що виконуються безпосередньо при створенні інтелектуального продукту, тобто це результат свідомих дій підприємця (власника, інвестора). В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних чинників виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Капітал (або інвестиції) тут виступає як виробничий капітал, функцією якого є створення інтелектуального продукту і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головна функція якого – реалізація інтелектуального продукту і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Отже, інтелектуальний продукт проходить три стадії капіталу: грошову, виробничу і товарну. Такий послідовний рух називається кругообігом інтелектуального капіталу. При використанні створеного інтелектуального продукту безпосередньо на самому підприємстві додаткова вартість має дві складові: частина додаткової вартості, яка входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді, та решта додаткової вартості, отриманої при реалізації продукції з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тобто на умовах використання вже оновлених або вдосконалених засобів і предметів праці, найманої робочої сили (див. рис. 11.6). На сучасному етапі мають значення не лише оцінювання й облік об’єктів інтелектуальної власності, але й розроблення та впровадження методології визначення вартості таких об’єктів у різні періоди їх існування.
Рис. 11.6. Структура додаткової вартості створеного інтелектуального продукту
Основні чинники, що впливають на вартість об’єкта інтелектуальної власності: · витрати на розроблення та реєстрацію; · витрати на організацію використання, включаючи витрати на маркетинг; · витрати на страхування ризиків; · час розроблення й опанування нового виробу; · життєвий цикл товару на ринку; · строк корисного використання; · інфляційний чинник; · чинник морального старіння; · державне регулювання охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. До методів ціноутворення при розрахунку ціни на інтелектуальний продукт належать: витратний підхід, ринковий підхід, у межах якого найчастіше використовують метод роялті та дохідний підхід, про які докладніше описано при розгляді питання оцінювання інтелектуальної власності. На рис. 11.7 представлено схему ціноутворення на ринку інтелектуального продукту.
Рис. 11.7. Схема ціноутворення на ринку Вплив сучасних маркетингових тенденцій на інтелектуальний продукт полягає в такому: · ефективність використання інтелектуального капіталу визначає перспективу розвитку підприємства в умовах глобальної конкуренції; · зростаюче суперництво виробників товарів та послуг спрямоване на зміцнення позицій окремих брендів, призводить до більш жорсткої конкуренції в сфері інтелектуальної власності; · вимоги споживачів, що швидко змінюються, можуть бути задоволені завдяки персоніфікованому та техніко-технологічному інтелектуальному капіталу; · розвиток інформаційних технологій сприяє розвитку інформаційної культури, стимулює розвиток економіки в цілому та активізує обмін інтелектуального капіталу.
Питання для самоконтролю 1. Суть і необхідність управління інтелектуальною власністю. 2. Економічний механізм управління інтелектуальною власністю, його складові. 3. Завдання управління інтелектуальною власністю. 4. Основні принципи управління інтелектуальною власністю. 5. Життєвий цикл об’єктів інтелектуальної власності. 6. Управління інтелектуальною власністю на різних етапах її життєвого циклу. 7. Захист прав на інтелектуальну власність з позицій управління нею. 8. Показники, що характеризують управління об’єктами інтелектуальної власності. 9. У чому полягають завдання маркетингу об’єктів інтелектуальної власності? 10. Методи ціноутворення інтелектуальної власності.
Тести
1. До основних принципів управління інтелектуальною власністю належать: а) усвідомлення ролі інтелектуальної власності; б) вимірювання ефективності управління інтелектуальною власністю; в) оцінювання економічної ефективності своєї інтелектуальної власності; г) усі відповіді правильні.
2. Додаткова вартість створеного інтелектуального продукту – це: а) сума додаткової вартості, що входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді та решта додаткової вартості, отриманої при реалізації продукції з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тобто на умовах використання вже оновлених або вдосконалених засобів і предметів праці, найманої робочої сили; б) сума додаткової вартості, що входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді та решта додаткової вартості; в) сума всієї додаткової вартості; г) правильної відповіді немає.
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
А Автор 63 Авторське право 62 Авторський знак 33 Адміністративно-правові способи захисту майнових прав інтелектуальної власності 83, 94 Акт вибуття (ліквідації) об’єкта права інтелектуальної власності 384 Активна комерціалізація 305 Амортизація об’єктів інтелектуальної власності 394, 396 Б База оцінки 348, 350 В Вартість заміщення 349, 370 Вартість ліквідації 349, 350 Виключна ліцензія 230 Виконавець 168 Використання творів 60 Винахід 205, 208 Виробник фонограм 128 Вільне використання творів 173
Г Група нематеріальних активів 26, 302, 376
Д Державна служба інтелектуальної власності, 84 Державний інспектор з питань інтелектуальної власності 94 Дисконтування 358 Договір про передачу майнових авторських прав 183, 184 Домене ім’я 72 Економіка знань 12, 13 Ж Життєвий цикл об’єкта інтелектуальної власності 415 З Зазначення походження товару 35, 137, 268 Засоби індивідуалізації 254, 257 Захист інтелектуальної власності, 81 Знак для товарі і послуг 261 І Інвестиційна вартість 349, 351 Інтелектуальні активи 27 Інтелектуальна власність 37 Інтелектуальна діяльність 30 Інтелектуальна економіка 16 Інтелектуальний капітал 15, 16 Інвентаризаційний опис об’єктів права інтелектуальної власності 382, 386 Інвентарна картка обліку об’єкта права інтелектуальної власності 382,384 Інститути права інтелектуальної власності 61,62 Інформаційна економіка 11 Інформаційне суспільство 11, 12 К Капіталізація 358 Кваліфіковане зазначення походження товару 269 Клієнтський капітал 26 Колективне управління майновими авторськими і суміжними правами 113, комбінований платіж 327 Комерціалізація інтелектуальної власності 322, 412 Комерційна концесія 286 Комерційне найменування 254, 258 Користна модель 34 Л Л іцензійна торгівля 317 Ліцензія 228, 230 Ліцензіар 228, 229 Ліцензіат 227, 228, 229 Ліцензійний договір 227 Людський капітал 27 М Майнові права інтелектуальної власності 63 Маркетинг інтелектуальної власності 423 Маркетингові зазначення 255 Метод дисконтування грошових потоків 356 Метод заміщення 356 Метод звільнення від роялті 328, 356 Метод надлишкового прибутку 354 Метод оцінки Метод порівняння продажів 356 Метод приведених витрат 369, 357 Метод прямої капіталізації 357 Метод прямого відтворення 356 Метод роялті 328, 356, 359 Метод фактичних витрат 357 Н Невиключна ліцензія 231 Нова економіка 15 Нематеріальний актив 310, 376 Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності 236 О Одинична ліцензія 230 Організації мовлення 71, 112 о собисті немайнові права інтелектуальної власності 152 о хорона інтелектуальної власності, 82 о цінка майнових прав 339 П Пасивна комерціалізація 305 Патент 203 Патентне право 62, 203 Патентний повірений 108, 110, 111 Паушальний платіж 232, 327 Підхід до оцінки 354 Показники використання ОІВ 414, 415 Постіндустріальне суспільство 13, 14 Право авторства 69, 169 Право інтелектуальної власності, 30, 38 Право на ім’я 235 Право на недоторканність твору 169 Принципи оцінки 354 Принципи управління інтелектуальною власністю 408 Промислова власність 202, Промисловий зразок 34, 209 Процедури оцінки 346 Р Раціоналізаторські пропозиції 34 Результати інтелектуальної діяльності 31 Ринкова вартість 348 Роялті 327 С Секрети виробництва «ноу-хау» 62, 236 Службовий твір 64 Ставка дисконту 358 Ставка капіталізації 358 Ставка роялті 329, 400 Строк корисного використання об’єкта нематеріальних активів 432, Структурний капітал 25,26 Суб’єкти оціночної діяльності 344 Суб’єкти прав інтелектуальної власності,63 Суб’єктивні права інтелектуальної власності,63 Суміжні права 175 Суспільство знань 11 Т Топографії інтегральних мікросхем 34 , 236 Торговельна марка 261 У Українське агентство з авторських і суміжних прав 89 Український інститут промислової власності 91 Ф Франшиза (франчайзінг) 332
УМАНЦІВ Галина Вікторівна, ФОМІНА Олена Володимирівна
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Редактор Т.І. Корнієнко Комп’ютерне верстання С.К. Слизень Дизайн обкладинки Т.Ю. Петруші
Формат 60х84/16. Ум. друк. арк. 23,56. Тираж 300 пр. Зам. . Видавець і виготовлювач Київський національний торговельно-економічний університет вул. Кіото, 19, м. Київ-156, Україна, 02156
[1] Кастельс М. Информационная эпоха : экономика, общество и культура / М. Кастельс; под ред. О.И. Шкаратана. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – С. 84. [2] Crawford R. In the Era of Human Capital : The Emergence of Talent, Intelligence, Knowledge as the Worldwide Economic Force and What It Means to Managers and Investors. – New York : Harper Business, 1991. – P. 4. [3] Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество : природа, противоречия, перспективы / В.Л. Иноземцев. – М. : Логос, 2000. – С. 3. [4] Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества : Постиндустриальные теории и постэкономические тенденции в современном мире / В.Л. Иноземцев. – М. : Academia : Наука, 1998. – С. 20–22.
[5] Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество / Д. Белл; пер. с англ. – М., 1999. – С. 123. [6] Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества : Постиндустриальные теории и постэкономические тенденции в современном мире / В.Л. Иноземцев. – М. : Academia : Наука, 1998. – С. 25. [7] Кендюхов О.В. Значення інтелектуального капіталу й інтелектуальної праці в генезисі інтелектуальної економіки / О.В. Кендюхов. // Економіка промисловості. – 2003. – № 2 (20). – С. 100–104.
[8] Чухно А.А. Інформаційна постіндустріальна економіка : теорія і практика / А.А. Чухно. – К., 2006. – С. 45.
[9] Право интеллектуальной собственности : учебник / И.А. Близнец, Э.П. Гаврилов, О.В. Добрынин и др.; под ред. И.А. Близнеца. – М. : Проспект, 2010. – С. 3. [10] Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации : сб. стат. / В.А. Дозорцев; Ислед. центр частного права. – М. : Статут, 2005. – С. 283–287. [11] Шишка Р.Б. Охорона прав суб’єктів інтелектуальної власності в цивільному праві України : дис. ... на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Р.Б. Шишка. – Х., [12] Шишка Р.Б. Охорона прав суб’єктів інтелектуальної власності в цивільному праві України : дис. ... на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Р.Б. Шишка. – Х., [13] Шишка Р.Б. Охорона прав суб’єктів інтелектуальної власності в цивільному праві України : дис. ... на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Р.Б. Шишка. – Х., [14] Шишка Р.Б. Охорона прав суб’єктів інтелектуальної власності у цивільному праві України : дис. ... на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право на цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Р.Б. Шишка. – Х., 2004. – С. 423. [15] Право интеллектуальной собственности : учебник / И.А. Близнец, Э.П. Гаврилов, О.В. Добрынин [и др.]; под ред. И.А. Близнеца. – М. : Проспект, 2010. – С. 750.
[16] Интеллектуальная собственность (права на результаты интеллектуальной деятельности и средства индивидуализации) : учеб. пособ. / под общ. ред. Н.М. Коршунова. – М. : Норма, 2009. – С. 107. [17] Судариков С.А. Право интеллектуальной собственности : учебник / С.А. Судариков. – М. : Проспект, 2008. – С. 52. [18] Глоссарий терминов по авторскому и смежному правам. – Женева : ВОИС, 1981. – № 827 (EFR). – С. 59. [19] Право інтелектуальної власності : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О.Б. Бутнік-Сіверський та ін.; за ред. О.П. Орлюк, О.Д. Святоцького. – К. : Ін Юре, 2007. – С. 115. [20] Право интеллектуальной собственности : учебник / под ред. И.А. Близнеца. – М. : Проспект, 2010. – С. 44. [21] Аверкин А.Е. Право интеллектуальной собственности : конспект лекций / А.Е. Аверкин. – М. : Приор-издат, 2006. – С. 9–11. [22] Право интеллектуальной собственности : учебник / под ред. И.А. Близнеца. – М. : Проспект, 2010. – С. 36. [23] Чурпіта Г.В. Авторське право на твори образотворчого мистецтва : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Г.В. Чурпіта. – К., 2003. – С. 21. [24] Штефан О. Поняття об’єкта авторського права та критерії його охороноздатності // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2006. – № 6 (32). – С. 3–8.
[25] Право інтелектуальної власності : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О.Б. Бутнік-Сіверський та ін.; за ред. О.П. Орлюк, О.Д. Святоцького. – К. : Ін Юре, 2007. – С. 119. [26] Мельников М. Визначення поняття «твір» з позиції авторського права // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2006. – № 6 (32). – С. 9–11. [27] Штефан О. Поняття об’єкта авторського права та критерії його охороноздатності // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2006. – № 6 (32). – С. 3–8. [28] Право интеллектуальной собственности : учебник / под ред. И.А. Близнеца. – М. : Проспект, 2010. – С. 47. [29] Штефан О. Поняття об’єкта авторського права та критерії його охороноздатності // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2006. – № 6 (32). – С. 3–8. [30] Право інтелектуальної власності : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О.Б. Бутнік-Сіверський та ін.; за ред. О.П. Орлюк, О.Д. Святоцького. – К. : Ін Юре, 2007. – С. 120. [31] Судариков С.А. Право интеллектуальной собственности : учебник / С.А. Судариков – М. : Проспект, 2008. – С. 61–65; Интеллектуальная собственность (права на результаты интеллектуальной деятельности и средства индивидуализации) : учеб. пособ. / под общ. ред. Н.М. Коршунова. – М. : Норма, 2009. – С. 132–138.
[32] Дмитришин В.С. Набуття та передання авторських прав на комп’ютерні програми : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В.С. Дмитришин. – К., 2008. – С. 48. [33] Колісник А.С. Цивільно-правовий захист комп’ютерного програмного забезпечення : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / А.С. Колісник. – О., 2007. – С. 27. [34] Рекомендації ДДІВ щодо забезпечення правомірності використання комп’ютерних програм у діяльності суб’єктів господарювання. – Пункт 3.– Режим доступу : http : // www.sdip.gov.ua
[35] Томаров І. Право слідування і право попереднього користувача : юридична природа та місце в системі інтелектуальних прав // Теорія і практика інтелектуальної власності. – № 6 (32). – 2006. – С. 17–23. [36] Чурпіта Г.В. Авторське право на твори образотворчого мистецтва : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Г.В. Чурпіта. – К., 2003. – С. 106–109.
[37] Пункти ІІІ, ІV Роз’яснення ДДІВ питань щодо здійснення діяльності, пов’язаної з записом аудіовізуальних творів на диски для лазерних систем зчитування та їх розповсюдження. – Режим доступу : http://www.sdip.gov.ua [38] Бутнік-Сіверський С. Авторське право на інтерв’ю та його вдосконалення : С. Бутнік-Сіверський // Теорія і практика інтелектуальної власності. – № 6 (32). – 2006. – С. 12–16. [39] Мельник О.М. Цивільно-правова охорона інтелектуальної власності в Україні : дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / О.М. Мельник. – Х., 2004. – С. 155. [40] Право интеллектуальной собственности : учеб. / под ред. И.А. Близнеца. – М. : Проспект, 2010. – С. 80. [41] Судариков С.А. Право интеллектуальной собственности : учебник / С.А. Судариков. – М. : Проспект, 2008. – С. 93. [42] Судариков С.А. Право интеллектуальной собственности : учебник / С.А. Судариков. – М. : Проспект, 2008. – С. 98. [43] Судариков С.А. Право интеллектуальной собственности : учебник / С.А. Судариков. – М. : Проспект, 2008. – С. 105. [44] Пункт 2.3 Рекомендації ДДІВ для телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги щодо публічного використання об’єктів авторського права і суміжних прав. – Режим доступу : http:// www.sdip.gov.ua [45] Зобов’язальне право: теорія і практика : навч. посіб. для студ. юрид. вузів і ф-тів ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та ін.; за ред. О.В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – С. 524. [46] Гражданское право : учебник : в 3 т. / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – 4-е изд., перераб. и доп. – Т. 3. – М. : Проспект, 2006. – С. 190–192. [47] Колективне управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав. – Режим доступу : http://www.sdip.gov.ua
[48] Право інтелектуальної власності / за ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К. : Ін Юре, 2004. – С. 641, 642. [49] Див.: Про телебачення і радіомовлення : Закон України. – Режим доступу : http://www.zakon1.rada.gov.ua
[50] Пункт 3 Рекомендацій ДДІВ щодо вдосконалення механізму регулювання цифрового використання об’єктів авторського права і суміжних прав через мережу Інтернет. – Режим доступу : http:// www.sdip.gov.ua
[51] Интеллектуальная собственность (Права на результаты интеллектуальной деятельности и средства индивидуализации) : учеб. пособ. / под общ. ред. Н.М. Коршунова. – М. : Норма, 2009. – С. 226. [52] Юридична енциклопедія : у 6 т. / редкол. : Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К. : Українська енциклопедія, 1998 – Т. 1. : А–Г. 672 с. : іл. – С. 397. [53] Ожегов С.С. Словарь русского языка / под ред. М.Ю. Шведовой. – 14-е изд., стер. – М. : Рус. яз., 1983. – С. 748. [54] Право интеллектуальной собственности : учебник / под ред. И.А. Близнеца. – М. : Проспект, 2010. – С. 254. [55] Право інтелектуальної власності : підруч. для студ. вищ. навч. закладів / О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О.Б. Бутнік-Сіверський та ін.; за ред. О.П. Орлюк, О.Д. Святоцького. – К. : Ін Юре, 2007. – С. 383. [56] Офіційний веб-портал Державного департаменту інтелектуальної власності. – Режим доступу : http://www.sdip.gov.ua
[57] Интеллектуальная собственность (права на результаты интеллектуальной деятельности и средства индивидуализации) : учеб. пособ. / под общ. ред. Н.М. Коршунова. – М. : Норма, 2009. – С. 359. [58] Кодинець А.О. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / А.О. Кодинець. – К., 2006.– С. 75–114. [59] Кодинець А. Правовий статус комерційних (фірмових) найменувань за законодавством України : А. Кодинець // Юридична Україна. – 2005. – № 2. – С. 28–33.
[60] Кодинець А.О. Географічне зазначення та торговельна марка : проблеми правової охорони / А.О. Кодинець // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 3. – С. 237–242.
[61] Піхурець О.В. Оцінка ступеня новизни торгової марки / О.В. Піхурець // Митна справа. – 2004. – № 5 (35). – С. 77–81.
[62] Цивільний кодекс України : коментар. – Х. : Одіссей, 2003. – С. 366, 367. [63] Архипова М.І. Особливості правової охорони географічних зазначень відповідно до національних законодавств країн-учасниць СОТ / М.І. Архипова // Право України. – № 7. – 2005. – С. 128–130. [64] Гражданское право : учеб. : в 3 т. / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : Проспект, 2006. – Т. 3 – С. 273. [65] Кодинець А.О. Теоретичні питання виникнення суб’єктивних прав на засоби індивідуалізації в цивільному праві України / А.О. Кодинець // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип. 63–64. – С. 48–52. [66] Наприклад, Право інтелектуальної власності : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. О.П. Орлюк, О.Д. Святоцького. – К. : Ін Юре, 2007. – С. 404; Цивільний кодекс України : коментар. – Х. : Одіссей, 2003. – С. 360.
[67] Цибульов П.М. Економіка інтелектуальної власності : підручник / П.М. Цибульов, О.Б. Бутнік-Сіверський. – К. : ДІІВ, 2008. – С. 215.
[68] Там само. – С. 216. [69] Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність : підручник / В.Д. Базилевич. – К. : Знання, 2006. – С. 214.
[70] Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність : підручник / В.Д. Базилевич. – К. : Знання, 2006. – С. 213.
[71] Цибульов П.М. Популярно про інтелектуальну власність : абетка / П.М. Цибульов, В.П. Чеботарьов ; за заг. ред. М.В. Паладія. – К. : Альфа-ПІК, 2004. – 56 с.
[72] За даними Держкомстату України. [73] Інтелектуальна власність : навч. посіб. / за ред. П.М. Цибульова. – К. : УкрІНТЕІ, 2006. – С. 184. [74] Інтелектуальна власність : навч. посіб. / за ред. П.М. Цибульова. – К. : УкрІНТЕІ, 2006. – С. 183. [75] Цибульов П.М. Економіка інтелектуальної власності : підручник / П.М. Цибульов, О.Б. Бутнік-Сіверський. – К. : ДІІВ, 2008. – С. 282.
[76] Цибульов П. Заочний семінар «Основи інтелектуальної власності» / П. Цибульов // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 9. – С. 55–61. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України |
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-10; Просмотров: 235; Нарушение авторского права страницы
Rt – це:
?
