Суб’єктивні права інтелектуальної власності

Суб’єктами права інтелектуальної власності є фізичні, юридичні особи та держава (в особі державних органів) – носії прав на результати творчої інтелектуальної діяльності.

Суб’єктами права інтелектуальної власності виступають творці (автори, виконавці, винахідники) та інші особи, яким належать особисті немайнові та майнові права інтелек­туальної власності (ст. 421 ЦК України).

У теорії цивільного права суб’єкти права інтелек­туаль­ної власності прийнято поділяти на дві групи: первинні і похідні. Такий поділ має суто практичне значення. Первинне право означає, що носій права не пов’язаний правами попе­редника в юридичному розумінні; це право належить творцеві, тобто особі, особистою працею якої фактично був створений об’єкт інтелектуальної власності. Творець – носій первісних прав. «Основанием возникновения первоначальных иму­ще­ствен­ных прав является факт создания результата личны­ми усилиями его творца, закрепляемый правом авторства»[10]. Первинне право – це хронологічна категорія, яка вказує на те, що право на результат уперше закріплено за конкретною особою.

До первинних суб’єктів належать творці – автори, виконавці, винахідники; ними можуть бути тільки фізичні особи. Особи, які не внесли особистого вкладу в створення результату інтелектуальної діяльності, не можуть претенду­вати на визнання їх авторами або співавторами.

Не визнаються авторами особи, які надавали допомогу або сприяли оформленню прав на результат, здійснювали контроль за виконанням робіт, пов’язаних із створенням результату інтелектуальної діяльності, виступали інвесторами або керівниками організацій, де працюють автори. 

Тому окремо слід виділити таку категорію суб’єктів як співавтори. Відносини співавторства передбачають, що особа (особи) своєю творчою діяльністю зробила (зробили) внесок у створення результату інтелектуальної діяльності. Тому така особа (чи особи) може претендувати на те, щоб бути визна­ною як автор (співавтор) твору. Всі співавтори – носії суб’єк­тивних прав на результати їх творчої діяль­ності, незалежно від характеру співавторства (роздільне чи нероздільне).

До первинних суб’єктів також відносять роботодавців, оскільки результати інтелектуальної діяльності можуть створюються в процесі виконання трудових договорів (ст. 429 ЦК України). Об’єкти, створені в результаті вико­нання трудо­вих обов’язків, називаються службовий твір або служ­бовий винахід. З юридичної точки зору трудовий договір не є підставою для переходу прав на службовий твір, оскільки відносини інтелектуальної власності цивільно-правові за своєю природою. Предмет трудового договору – виконання певних службових обов’язків, які є досить широким поняттям і не дозволяють чітко виділити критерії, за якими результат інтелектуальної діяльності набуває статусу об’єкта права інтелектуальної власності. Тому роботодавець повинен укла­дати самостійний цивільно-правовий договір з автором про передачу виключних майнових прав на результат служ­бового завдання.

Первинними носіями прав на засоби індивідуалізації (торговельні марки, комерційні найменування, географічні зазначення походження товару) можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, оскільки на цю групу об’єктів не виникають особисті немайнові права. Право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути закріплено і за колек­тивом компаній – колективна торговельна марка. В тако­му разі вони однаковою мірою є носіями прав на конкретну торговельну марку. Підстави для такого володіння правами – договір. Схожа ситуація – права суб’єктів на най­менування місця походження товару. Підставою для виник­нення прав у групи фірм є виробництво товару в певній місце­вості або з використанням природного елементу, що похо­дить з конкретної місцевості. Найчастіше первинні права виникають на недоговірних підставах, у кожної ком­панії окремо.

Права всіх інших осіб мають похідний характер. Похід­ни­ми суб’єктами є ті, у яких права на об’єкти права інтелек­туальної власності виникають на підставі закону, договорів чи адміністративних актів. До них належать: спад­ко­ємці та правонаступники, роботодавці, інвестори, держава, особи, які набувають ці права на підставі договорів. Необхідно заува­жити, що міжнародні договори, які є скла­до­вою національ­ного законодавства, прямо вказують на перехід майнових прав інтелектуальної власності від автора до інших осіб, використовуючи для похідних суб’єктів загальний термін «правонаступники». Похідними носіями прав можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи, і держава. Право­наступ­никам переходять тільки майнові права інтелек­туальної власності, а в певних випадках, за автором частково можуть зберігатися майнові права (ст. 427 ЦК України).

У разі смерті автора, його майнові права інтелектуальної власності переходять відповідно до заповіту чи закону до його спадкоємців. Унікальне з цієї позиції право слідування, яке, на відміну від авторського права, для правонаступників є необмеженим у часі.

Як зазначалося вище, до похідних суб’єктів належать також юридичні особи. В разі реорганізації права інтелек­туаль­ної власності, які належали юридичній особі, разом з іншими матеріальними та нематеріальними активами пере­хо­дять до правонаступників. Ними можуть бути як юридичні особи, до яких переходять права юридичної особи, що реорга­нізувалась, так і фізичні особи, які виступали як кредитори, так і держава. 

Держава також може стати правонаступником у разі реорганізації чи ліквідації державного чи комунального під­при­ємства. Особливість її участі в цивільних право­від­но­синах полягає у тому, що вона є одночасно і сувереном, тобто здатна встановити для себе обсяг прав і юридичних обов’яз­ків, в тому числі на рівні закону. Як суверен держава може мати такі права, які не можуть мати інші особи. Це стосується можливості примусового відчуження майнових прав (інтелек­туальної власності) на свою користь, засекречення інформації про певне науково-технічне досягнення тощо. Держава вста­новлює правовий механізм регулювання відносин[11].

Виникнення прав на об’єкти пов’язують із критерієм правосуб’єктності. В теорії права під правосуб’єктністю прийнято розуміти здатність фізичних і юридичних осіб у встановленому порядку бути суб’єктами права, тобто носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків (див. «Юридичну енциклопедію»). Традиційно елементами правосуб’єктності називають правоздатність і дієздатність. Правоздатність – це правова якість особи, здатність мати права й обов’язки. Дієздатність – здатність особи своїми діями породжувати для себе права та обов’язки.

Правоздатність реалізується виключно через факт ство­рення об’єкта права інтелектуальної власності. Наявність лише однієї правоздатності у суб’єкта свідчить, що він – учасник абсолютних правовідносин, тобто монопольно воло­діє особис­тими немайновими та майновими правами. Але з моменту, коли суб’єкт починає реалізовувати своє право, наприклад, шляхом продажу свого твору, укладання ліцензій­ного дого­во­ру на використання корисної моделі, договору франчайзингу тощо, то він стає суб’єктом відносних (зобов’я­за­льних) відно­син. Для цього суб’єкт повинен мати відпо­від­ний рівень дієздатності (питання розглядалося в поперед­ньо­му підпункті).

Рівень дієздатності суб’єкта не впливає на його можли­вість визнаватися автором, але має значення для реалізації майнових прав автора. Іншими словами, рівними особистими немайновими правами користуються малолітні, неповнолітні, повнолітні, обмежено дієздатні та недієздатні особи. Наприклад, якщо дитина 10 років написала музичний твір, то саме вона буде визнана автором цього твору і саме вона буде первин­ним носієм прав на цей об’єкт. Майнові права на музичний твір також належать дитині, але її інтереси пред­ставляють батьки, які мають право виступати стороною у право­відно­синах щодо реалізації майнових прав своєї дитини.

На всі об’єкти права інтелектуальної власності у суб’єк­тів виникають особливі інтелектуальні права. Визначення змісту цих прав виходить із «золотої» тріади правомочності на речі, а також із можливості автора самому вико­ристо­вувати ідею для отримання переваг у комерційній діяльності, дозволяти чи забороняти це робити іншим особам[12].

У понятті «право інтелектуальної власності» необхідно розрізняти об’єктивну та суб’єктивну складові. Як суб’єк­тив­на категорія інтелектуальні права – це виключні суб’єктивні права конкретного суб’єкта на результати інтелектуальної творчої діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, робіт, послуг.

У об’єктивному розумінні інтелектуальні права – це право інтелектуальної власності або сукупність правових норм, які регулюють підстави виникнення, зміни, припи­нен­ня, а також порядок здійснення і захисту суб’єктивних прав на результати інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалізації.

Інтелектуальні права мають абсолютний характер. Вони (абсолютні права) реалізуються діями самої правомочної особи, не потребують для їх реалізації будь-яких дій зобо­в’я­заної особи. Це проявляється у двох аспектах: позитивному – юридична закріплена можливість власника прав особисто використовувати результат своєї діяльності або передавати його іншим, та негативному – юридично закріплене право власника забороняти всім іншим несанкціоновано використо­вувати об’єкти права інтелектуальної власності. Іншими словами, власник інтелектуальних прав може самостійно здійснювати користування результатом, без установлення спеціальної заборони для третіх осіб – така заборона передба­чена в законодавстві. Правовідносини з третіми особами встановлюються не заборонами, а шляхом видання дозволів, передусім у формі договорів. Особи, яким повноваження не були передані, не мають права використовувати результати інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації. Наприклад, якщо художник передав виключні права на свої малюнки для альбому музичній групі, за ним залишилося право забороняти всім без винятку використовувати ці малюн­ки і проставляти на них інше ім’я, чи вносити до них зміни або вводити їх як елемент у інші малюнки.

Разом з тим, права інтелектуальної власності мають і зобов’язальний характер, який проявляється в договірних відносинах, наприклад, виконанні твору на замовлення.

Частина 2 ст. 418 ЦК України розкриває зміст права інтелектуальної власності, вказуючи, що право інтелек­туаль­ної власності становлять особисті немайнові права інтелек­туальної власності та (або) майнові права інтелектуальної влас­ності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелек­туаль­ної власності визначається Цивільним кодексом та іншими законодавчими актами.

До особистих немайнових прав інтелектуальної власності відносять:

· право на визнання людини творцем (автором, вико­навцем, винахідником);

· право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;

· інші особисті немайнові права інтелектуальної влас­ності, встановлені законом (ст. 423 ЦК України).

У цьому розділі розкривається зміст прав лише в загаль­ному вигляді. Більш глибоко особисті немайнові та майнові права будуть розглядатися у наступних параграфах, для кожної групи прав окремо.

Особисте немайнове право на визнання людини творцем має індивідуальний характер, тому може належати тільки фізичним особам – авторам, виконавцям, винахідникам. Закріп­лення цього права на законодавчому рівні, перш за все, переслідує економічні цілі. «Право авторства полягає у тому, що тільки дійсний творець того чи іншого твору науки, літератури і мистецтва вправі називати себе автором ство­ре­ного ним твору. Це право абсолютне, оскільки йому кореспон­дують обов’язки всіх і кожного утримуватися від порушення цієї правомочності автора»[13]. Визнання права авторства – підстава для виникнення всіх інших особистих немайнових та майнових прав.

Характерною ознакою особистих немайнових прав є їх невідчужуваність. Автор не може передати свої права авторства на підставі договорів, тобто такі договори будуть визнані нікчемними. Після смерті автора особисті немайнові права не переходять у порядку спадкування до право­наступ­ників, але зацікавлені особи можуть здійснювати захист особистих немайнових прав автора.

Необхідно зазначити і те, що не всі результати інтелек­туальної діяльності мають автора. Наприклад, авторство не виникає на торговельні марки чи комерційні найменування, фонограми.

Щодо майнових прав, то суб’єкти, носії майнових прав, поділяються на дві групи: правоволодільці і користувачі. Для користувачів інтелектуальних прав установлюються обмеження. Наприклад, у авторському праві таким обме­жен­ням є право слідування – право на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (ст. 27 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), в договорах – це встановлення граничних термінів дії ліцензійного договору, мінімальних ставок гонорару, правил на розповсюдження прав на службові об’єкти.

Майнові права мають строковий характер, хоча і допу­ска­ється можливість установлення безстрокової охорони, наприклад, право на торговельну марку, комерційне наймену­вання, секрети виробництва. Щодо договірних відносин, то строк дії ліцензійного договору не може перевищувати стро­ку дії прав на використання результату інтелектуальної діяльності.

До числа майнових прав відносять право на володіння, право на користування, право на розпорядження.

Право володіння – це юридично забезпечена можли­вість суб’єкта фактичного панування над результатом своєї інтелектуальної творчої діяльності. Володіння може бути фактичним і юридичним. Основна відмінність юридичного володіння від фактичного – це те, що перше спричиняє юридич­ні наслідки, а останнє їх не виключає. Юридичне володіння обов’язково підтверджується документами.     

У сфері інтелектуальної власності юридичне володіння проявляється як матеріальне володіння. Так, власник торго­вельної марки, матеріально володіючи цим об’єктом, здійснює її юридичне володіння (підтверджене документально).

Право користування – юридично забезпечена можли­вість суб’єкта здобувати із свого результату його корисні вла­стивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб. Тобто передбачається практичне застосування інте­лек­туаль­ного продукту, інформації, а також операцій з цим продуктом.

Вибір способу використання залежить від особливостей об’єкта інтелектуальної власності. Переліки способів вико­ристання закріплені в законодавстві та є невичерпними.

Так, використанням твору є його: опублікування; відтво­рення будь-яким способом та у будь-якій формі; переклад; перероблення, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, анто­логій, енциклопедій; публічне виконання; продаж, пере­дання у найм; імпорт його примірників, примірників його перекладів, перероблення тощо (ст. 441 ЦК України). Більш детальний перелік способів використання закріплений у ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Використанням виконання є: доведення виконання до відома публіки під час його здійснення; записування вико­нання під час його здійснення, пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі; продаж та інше відчуження оригіналу чи примір­ника запису виконання; забезпечення засобами зв’язку мож­ли­вості доступу будь-якої особи до записаного вико­нання з місця та в час, обраних нею (ст. 453 ЦК України).

Використанням фонограми, відеограми є: пряме або опо­серед­коване відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фонограми; продаж та інше від­чу­жен­ня ори­гіналу чи примірника фонограми, відеограми; оренда ори­гіналу чи примірника фонограми, відеограми; забезпе­чення засо­ба­ми зв’язку можливості доступу будь-якої особи до фоно­грами, відеограми з місця та в час, обраних нею (ст. 454 ЦК України).

Використанням передачі організацій мовлення є: здій­снен­ня (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) орга­ні­за­ції мовлення; записування (фіксування передачі (програми) орга­ні­зації мовлення; відтворення запису передачі (програми) орга­нізації мовлення; представлення передачі (програми) орга­нізації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату (ст. 455 ЦК України).

Використанням винаходу (корисної моделі) визнається:  виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (увезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях; застосування процесу, що охороняється патентом, або пропо­нування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним (ч. 2 ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

Використанням промислового зразка визнається: виго­тов­лення виробу із застосуванням запатентованого промисло­вого зразка, застосування такого виробу, пропонування для про­дажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (увезення) та інше введення його в цивільний оборот або збе­рігання такого виробу в зазначених цілях (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»).

Використанням торговельної марки визнається: нане­сен­ня її на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нане­сенням знака з метою пропонування для продажу, пропону­вання його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах (ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазна­чення походження товару визнається:

а) нанесення його на товар або на етикетку;

б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;

в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар (ч. 5 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»).

Право розпорядження – юридично забезпечена можли­вість визначати частку об’єкта права інтелектуальної влас­ності. Власник інтелектуальних прав має право розпо­ряд­жа­тися своїми правами на результати інтелектуальної творчої діяльності або на засоби індивідуалізації на власний розсуд у будь-який спосіб, який не суперечить закону. Наприклад, він може укласти договір відчуження виключних чи невиключ­них прав іншим особам, передати в порядку оплати за зобо­в’я­заннями, внести як частку в статутний фонд това­риства. Ця правомочність звернена на права на цей результат.

Особливість правомочності розпорядження інтелек­туаль­ними правами полягає в тому, що власник може пов­ністю передати свої права іншим особам, або надати право розпоряджатися іншій особі, зберігаючи при цьому за собою обмежений обсяг прав (видача ліцензії). В першому випадку виникають відносини правонаступництва, повне відчуження всіх майнових, а іноді й особистих немайнових, прав іншим особам; змінюється володілець прав, може змінитися зміст прав, у другому – не передбачається повний перехід прав від власника до інших осіб.

Правомочність розпорядження по-різному реалізується в авторських і суміжних правах та патентних правах. Відно­си­ни правонаступництва з переходом усіх прав наявні у патентних правовідносинах (наприклад, ст. 30 Закону України «Про охо­рону прав на винаходи і корисні моделі»), в той час як в авторському праві за автором можуть залишатися певні права розпорядження, навіть при оформленні відносин по передачі прав на службовий твір або на твір, виконаний за договором замовлення.

З останньою особливістю права розпорядження пов’я­зана правомочність власника забороняти іншим особам викори­стовувати об’єкти права інтелектуальної власності. (Це питання було розглянуте в попередньому параграфі).

Установленню заборон на використання об’єкта права інтелектуальної власності іншими особами кореспондує доз­віл, який називається надання права використання, надається у формі ліцензійних договорів. Умови цих дого­ворів можуть установлювати умови використання, порядок і способи вико­ри­стання, межі використання правами, а також установлю­вати заборони на використання предмета договору в певний спосіб або певними особами (гл. 75, 76 ЦК України). Встанов­лен­ня заборони має імперативний харак­тер, тобто викори­стання і розпорядження інтелек­туаль­ним продуктом можливе в межах, прямо вказаних у договорі.

2.4. Поняття і форми захисту права
інтелектуальної власності

 

Правові норми щодо охорони інтелектуальної власності закріплюють принцип правової охорони інтелектуальної власності – ніхто не має право використовувати об’єкт інте­лек­туальної власності без дозволу правоволодільця, тому будь-яке порушення використання об’єкта є порушенням закону, а особа, яка здійснила таке порушення, – порушником закону.

Цей принцип стосується лише нематеріальних прав інте­лектуальної власності і не стосується товарів, у яких ці об’єкти втілені. Порушник неправомірно використовує об’єкт інтелектуальної власності.

Право на захист, закріплене ст. 15 ЦК України, дає юридичні можливості кожній особі, цивільні права якої пору­шені, оспорювати або вимагати визнати за нею певні права.

Право на захист – це надана уповноваженим особам мож­ливість застосовувати правоохоронні заходи для попе­ре­дження самого порушення або відновлення порушених прав[14].

У юридичній літературі виділяють три підходи до розуміння права на захист:

1) право на захист – це окрема правомочність, що вхо­дить до складу матеріального суб’єктивного права;

2) право на захист – це суб’єктивне цивільне право, що виникає з моменту порушення іншими матеріального суб’єк­тивного права;

3) право на захист є виключно процесуальним правом.

Захист права інтелектуальної власності – сукупність заходів, спрямованих на поновлення або визнання права інтелектуальної власності та захисту інтересів їх власників при порушенні або оспорюванні їх прав.

Щодо порушників прав інтелектуальної власності в основ­ному використовують термін «контрафактний товар». Контрафактний товар – це будь-який товар, вироблений без дозволу правоволодільця об’єктів інтелектуальної власності, втілений у цьому товарі.

Існує багато контрафактних товарів, у яких неправо­мір­но втілені об’єкти, що охороняються: авторського та суміжного права, патентного права, маркетингові зазначення.

Слід зазначити, що термін «контрафактний товар» у національному законодавстві використовується щодо това­рів, які неправомірно відтворені в межах авторського та суміж­ного права.

Відповідно до чинного законодавства, товари, в яких утіле­ний об’єкт авторського чи суміжного права, визнаються контрафактними, якщо вони відтворені, опубліковані і (або) роз­повсюджувані з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну тери­торію України без згоди автора чи іншого суб’єкта автор­ського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.

Крім того, були використані будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав або були підроблення, зміна чи вилу­чення інфор­мації, зокрема в електронній формі, про управ­ління пра­вами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміж­них прав чи особи, яка здійснює таке управління (ст. 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права», ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»). Правопорушеннями такі дії визнаються і Договором ВОІВ по авторському праву та Договором ВОІВ по вико­нанню і фонограмам.

Для зняття або обходу технічних засобів захисту вико­ристо­вуються протизахисні прилади – будь-який технічний прилад або комп’ютерна програма, призначені для знищення будь-якого технічного захисту товарів, у яких утілений об’єкт інтелектуальної власності.

На міжнародному рівні правові норми щодо технічних засобів захисту об’єктів інтелектуальної власності сфор­мульо­вані у ст. 11 Договору ВОІВ по авторському праву.

Умовою захисту є те, що особа, яка здійснює такі дії, знає або має досить підстав, щоб знати, що такий прилад або послуга використовуються або будуть використані для усу­нен­ня технічного захисту об’єктів авторського або суміжного права.

Міжнародні норми з охорони об’єктів інтелектуальної власності технічними засобами захисту означають, що товари, в яких утілений об’єкт авторського або суміжного права без дозволу права володільця за допомогою проти­захис­тих при­ладів, послуг, засобів, перебувають поза зако­ном. Отже, вироб­ництво продукції таким шляхом є цивільним чи кри­міна­льним правопорушенням.

У результаті такий захист опинився недієвим та в пев­них випадках суперечив самим міжнародним договорам. Наприклад, захист компанії «Sony XCP». Причина більшості порушень прав інтелектуальної власності має економічний характер. Монопольний характер права ІВ породжує пору­шення цього права.

Порушення прав на маркетингові зазначення. Ці пору­шення мають лише економічні причини. Збитки нано­сяться всім учасникам цивільного обігу. Основна причина – зави­щені ціни на монопольну продукцію законних виробників.

Порушення патентних прав. Можна виділити декілька економічних причин порушень патентних прав: небажання патентоволодільця надавати ліцензію іншим особам (таке моно­польне становище допускається законодавством, якщо частка участі суб’єкта на ринку не перевищує встановленого максимуму. Якщо патентовласник не використовує протягом визначеного терміну свій патент, інші особи мають право через суд вимагати надання їм примусової ліцензії); висока вар­тість ліцензії (метою встановлення такої ціни є не лише отримання високих доходів, але і ненадання ліцензії конку­рен­там взагалі); неправомірне використання об’єкта конку­рен­тами (це стосується експортних операцій у ту країну, де був отриманий такий патент); вивчення та дослідження об’єкта потенціальними конкурентами (взагалі вивчення і дослі­дження не є порушенням).

Порушення авторського права та суміжних прав. При високих цінах виробник може реалізувати лише обмежений обсяг своєї продукції. Правоволодільці використовують пра­во­ві методи захисту прав, але відмовляються від еконо­мічних методів забезпечення цих прав.

Порушеннями особистих немайнових права є плагіат – порушення прав автора (примушення до співавторства, служ­бове примушення до співавторства, порушення права на захист репутації автора або виконавця, наприклад, при перекладі) та привласнення порушником виключних прав.

Порушення виключних прав в основному вказуються прямо в законі. Ст. 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права», ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», у Паризькій конвенції – ст. 9, Бернській конвенції – ст. 13, 16.

Угода TРІПС мала на меті перетворити приватне право інтелектуальної власності на публічне і змусити держави адміністративними та іншими методами забезпечувати інтереси західних правоволодільців. Це робиться за допо­могою засобів із забезпечення інтелектуальної власності (enforcement). Під забезпеченням розуміють дії спеціально уповноважених осіб, які вирішують без суду, що було право­порушення прав ІВ і застосовують «ефективні та тер­мінові заходи» щодо їх усунення.

Способи захисту поділяються на цивільно-правові (визнання права інтелектуальної власності, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його пору­шення, відшкодування збитків, публікація судового рішення, виплата компенсації, вилучення контрафактних примірників, вилучення обладнання та матеріалів), адміністративні
(ст. 51-2 КУпАП) та кримінальні (ст. 176, 177, 203-1, 229, 231, 361-1 ККУ).

 

 

Питання для самоконтролю

1. Поняття інтелектуальної власності. Об’єкти інтеле­ктуаль­ної власності.

2. Основні інститути права інтелектуальної власності.

3. Суб’єкти права інтелектуальної власності.

4. Джерела права інтелектуальної власності.

5. Право на наукове відкриття.

 

Тести

 

1. Художній фільм – об’єкт:

а) авторського права;

б) суміжних прав;

в) патентного права;

г) права промислової власності.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: