Становлення інтелектуальної економіки як прояв процесу інтелектуалізації суспільно-господарської діяльності.

1.2. Інтелектуальний капітал: природа, зміст, структура.

1.3. Інтелектуальна діяльність як основа соціально-економіч­ного розвитку суспільства. Види та результати інтелек­туаль­ної діяльності.

1.4. Економіко-правовий зміст інтелектуальної власності.

 

Ключові слова та поняття: інтелектуальна власність, види інтелектуальної діяльності, інтелектуальна діяльність, інтелектуальний капітал, інтелектуальний продукт, резуль­тати інтелектуальної діяльності.

Після вивчення теми студенти повинні вміти:

· розкрити сутність інтелектуальної діяльності як складової творчого процесу та соціально-економічного розвитку суспільства;

· визначати види та результати інтелектуальної діяльності;

· оволодіти поняттям «інтелектуальний капітал» та розкрити його зміст та структуру;

· характеризувати економіко-правовий зміст інтелектуальної власності.

 

 

1.1. Становлення інтелектуальної економіки
як прояв процесу інтелектуалізації
суспільно-господарської діяльності

 

Інтелектуалізація суспільно-господарської діяльності – важлива тенденція розвитку світової економіки на сучасному етапі, коли економічний добробут визначається високими технологіями, інноваційними можливостями та рівнем інте­лек­туального розвитку суспільства. Вказані тенденції зумо­вили появу таких понять: «постіндустріальне суспіль­ство», «інформаційне суспільство», «суспільство, засноване на знаннях», «суспільство знань», «нова еконо­міка», «знаннєва економіка», «інформаційна економіка», «інтелектуальна економіка» та ін. (табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1

 

Різноманітні підходи до визначення
постіндустріального суспільства

Автор	Категорія	Трактування категорії
М. Кастельс	Інформаційне суспільство	Відображає роль інформації в сус­піль­стві в широкому розумінні: як спосіб передачі знань, що відбувався завжди. А термін «інформаціональне суспіль­ство» вказує на специфічні ознаки сучас­ного суспільства, коли гене­ру­ван­ня, оброблення і передача інформації стали основними джерелами про­дуктивності
Р. Кроуфорд	Суспільство знань	Знання – здатність використовувати інформацію у конкретному виді діяльності

 

Закінчення табл. 1.1

Автор	Категорія	Трактування категорії
Ж. Сапір	Економіка знань	Знання як сукупність уявлень про стан середовища є першочерговим щодо інформації
В. Іноземцев	Економіка знань	Найважливішим виробничим ресурсом суспільства стає не стільки інформація як відносно об’єктивна сутність або набір даних про ті чи інші виробничі та технологічні процеси, скільки знання, тобто інформація, засвоєна людиною і яка не існує поза межами її свідомості
Ф. Махлуп, В. Мартін	Інформаційне суспільство	Суспільство, в якому якість життя, як і можливості соціальних змін та еконо­міч­ного розвитку, більшою мірою зале­жать від інформації та ефектив­но­сті її використання

 

Американський дослідник М. Кастельс, розглядаючи від­мінності між поняттями «інформаційне суспільство» та «суспільство знань», зазначає, що термін «інфор­ма­ційне суспільство» відображає роль інформації в суспільстві в широкому розумінні, тобто як спосіб передачі знань, який відбувався завжди. Натомість термін «суспіль­ство знань» вказує на специфічні ознаки сучасного суспільства, коли створення, оброблення і передавання інформації стали основними джерелами продуктивності[1].

Ще один американський учений Р. Кроуфорд у процесі розвитку суспільства ключову роль відводить знанням і називає сучасне суспільство «суспільством знань», звертаючи увагу на те, що знання відображають здатність використо­вувати інформацію у конкретному виді діяльності[2]. Російський економіст В. Іноземцев, характеризуючи сучасну господар­ську систему, використовує термін «економіка знань». Він під­креслює, що найважливішими чинниками вироб­ництва стають не стільки інформація як відносно об’єктивна сутність або набір даних про ті чи інші виробничі та технологічні процеси, скільки знання, тобто інформація, яка засвоєна людиною і не існує поза межами її свідомості[3].

Основи теорії інформаційного суспільства сфор­му­льо­ва­но у працях З. Бжезинського, Д. Белла, О. Тоффлера. Ваго­мий внесок у розвиток теорії інформаційного суспільства здійснили американський економіст М. Порат, британський учений Т. Стоуен’єр та ін. В. Іноземцев, звертає увагу на особливий вплив у дослідженнях інформаційного суспільства японських науковців, зазначаючи, що ця теорія розглядається ними як складова постіндустріальної концепції[4]. Терміном «постіндустріальне суспільство» позначалось саме таке су­спіль­ство, в якому індустріальний сектор втрачає своє домінуюче значення внаслідок зростання значення інтелек­туальної складової, а основна виробнича функція починає належати науці та знанням.

Першою з’явилась концепція постіндустріального сус­піль­ства американського соціолога Д. Белла. На його думку для постіндустріального суспільства характерна нова еліта, сфор­мована на кваліфікації, одержаній індивідами завдяки освіті, а не ґрунтується на володінні власністю, що успад­ковується чи здобувається завдяки підприємницьким здіб­ностям, а також не на політичній платформі, яка дося­гається завдяки підтримці партій та груп. Зростає чисельність людей, які володіють знаннями. Чільне місце в пост­інду­стріальному суспільстві належить знанням, причому найважливіше значення для організації рішень та здійснення змін набуває центральна роль теоретичного знання, яке, на думку Д. Белла, у майбутньому визначить стан ученого як центральної фігури такого суспільства[5].

Теорія суперіндустріалізму американського дослідника О. Тоффлера стала продовженням ідей про постіндустріальне суспільство. У цій концепції причини всіх змін, що відбу­ва­ються в сучасному суспільстві, розпад «індустріа­лізму» і появи «нової цивілізації». Такі процеси вчений пояснює посту­по­вими змінами, які відбуваються протягом історичного розвитку. Спочатку була аграрна хвиля цивілізації, потім з кінця XVII ст. у Європі відбулася промислова революція, що призвела до другої великої хвилі та становлення інду­стріальної цивілізації, а з початку 60-х рр. ХХ ст. розпочалася третя хвиля – перехід від окремого індивіда, орієнтованого на виробництво та споживання, до нової особистості, орієнто­ваної на духовні цінності та творчість. Найважливіша економічна особливість постіндустріального суспільства – провідна роль сфери послуг, а технологічною базою для такої трансформації стає якісно нова роль науки і знань.

У межах постіндустріальної теорії ряд авторів звертає увагу на характерні ознаки нової технологічної цивілізації. В. Іноземцев, розглядаючи людський потенціал як най­важли­віше джерело розвитку продуктивних сил і стверджуючи, що інформація і знання є найважливішим, принципово новим стратегічним і невичерпним ресурсом, виділяє три головні ознаки сучасного постіндустріального суспільства:

· усунення ресурсних обмежень економічного росту при надан­ні переваг збільшенню інформаційних благ у струк­турі споживання;

· виробництво високотехнологічних товарів та послуг;

· нова якість економічного зростання, коли найбільш ефективною формою накопичення стає розвиток людьми власних здібностей, а найбільш прибутковими інве­сти­ціями – інвестиції в людину.

На думку В. Іноземцева, протягом 90-х рр. ХХ ст. основ­ним джерелом господарського розвитку пост­інду­стріальних країн стає реінвестований інтелектуальний капітал, який акумулюється промисловими та сервісними компаніями. Самозростання цього капіталу не скорочує особистого спожи­вання громадян, а фактично передбачає підвищення творчого потенціалу людей, сумарного інтелектуального капіталу нації, його швидкий розвиток, який не залежить від динаміки традиційних показників економічного зростання і продуктив­ності. Інтелектуальний капітал – головний арсенал конку­рент­ної боротьби, який визначає господарську міць основних суб’єктів світової економіки в ХХІ ст.[6]

Слід зауважити, що складності вироблення єдиної думки у термінологічному визначенні суспільства, яке сьогодні формується, як якісно нового стану людської цивілізації і типу економіки, були зумовлені відсутністю теоретично й емпірично обґрунтованих домінуючих ознак трансформації економічного базису. Однак зараз, у зв’язку з тим, що форму­вання нового типу економіки у ряді країн набуває зрілого характеру, виділяють головну ознаку глобальної економічної трансформації – це зміна домінуючого типу капіталу і харак­теру праці, де праця і капітал – катего­ріаль­ні ознаки, які визначають тип економічної системи. Мова йде про роль капіталу і характеру праці як чинників економічного розвитку.

О. Кендюхов стверджує, що термін «нова економіка» є свідченням виникнення труднощів з визначенням доміну­ючого типу капіталу. Обмеження і протиріччя, які виникли в зв’язку з виділенням інформаційних технологій, знань та нематеріальних активів, зумовили об’єктивну необхідність появи нової економічної категорії, результатом чого стало фор­мування концепції інтелектуального капіталу. Поява концепції інтелектуального капіталу дозволяє системати­зу­вати й поєднати в узагальнювальну економічну категорію пер­соніфіковані знання, систематизовані дані, інформаційні технології, програмне забезпечення, формалізовану інтелек­туальну власність і створює підґрунтя для використання терміна «інтелектуальна економіка»[7].

Визнання того, що наукові знання безпосередньо визна­чають параметри економічного зростання, створюючи основу для інновацій та формування висококваліфікованої робочої сили, знайшло своє відображення в категорії «інтелектуальна економіка». Отже, можна зробити висновок, що інтелек­туальна економіка – це економіка, в якій джерелом зростання є як спеціальні (наукові), так і повсякденні знання, в резуль­таті використання яких, поряд з природними ресур­сами, капіталом і працею, домінуючим чинником стають процеси накопичення і використання знань, унаслідок чого постійно зростає конкурентоспроможність економіки. В інте­лектуаль­ній економіці визначальним є інтелектуальний ресурс сус­піль­ства, на який вона спирається і який є сукупністю повсяк­денних і спеціалізованих знань, наявних у свідомості людей та матеріалізованих у технологічних способах виробництва.

Інтелектуальний ресурс суспільства виконує водночас дві функції, одна з яких пов’язана з кваліфікацією та про­фесійною підготовленістю населення, а друга – з роз­вит­ком творчих здібностей, у тому числі теоретичного мислення. До числа складових, що визначають інтелектуальний рівень суспільства, входять ресурси знань, матеріалізованих у основ­ному капіталі і, з одного боку, визначають матеріальну культуру виробництва, а з другого, – рівень і культуру спо­живання вироблених товарів. Важлива складова знаннєвих ресурсів – рівень культури і духовності населення, який може бути задіяним у створенні, опануванні та використанні сучасних технологій.

У інтелектуальній економіці відбувається заміщення праці знаннями, коли знання залучаються до безпосереднього оброблення ресурсів і саме знання, а не праця, стають дже­релом вартості. Визначальними чинниками інтелек­туальної економіки виступають знання, які на відміну від інших ресурсів невичерпні, та творчий потенціал працівників. Змінюються форми організації вироб­ництва і праці, відбу­вається розширення функцій праців­ника, перехід від його вузької кваліфікації до праців­ника, здатного творчо аналізу­вати і синтезувати інформацію, розуміти сутність проблеми, коригувати технологічний процес.

Аналізуючи роль науки у сучасному суспільстві, академік А. Чухно підкреслює, що «постіндустріальне суспільство виникає в результаті науково-технічної рево­люції, яка забезпечує високе зростання продуктивності праці в матеріальному виробництві, відносне, а потім і абсолютне зменшення зайнятих у ньому, і прискорений розвиток сфери послуг, тобто науки, інформації, освіти, культури, що пере­тво­рюється в панівну і визначальну сферу економіки. Інфор­мація, наука, знання стають основними джерелами зростання її ефективності». Вчений також наголошує на тому, що «…розвиток інформації, науки, освіти, культури людської особистості, її соціокультурних і духовних потреб визначає нарощування інтелектуального потенціалу постіндустріаль­ного суспільства, який визначає розвиток економіки та суспільства. Нагромадження інтелектуального капіталу супро­воджується вдосконаленням умов і механізмів для ефективного його використання, посилення його впливу на економічний і соціальний розвиток».[8]

Останнє положення – надзвичайно важливе для розу­міння проблем інтелектуальних ресурсів, оскільки наголошує на тому, що тільки наявності інтелектуального капіталу недостатньо. Важливим є також налагодження механізмів його ефективного використання та посилення впливу на розвиток суспільства. Таким чином, інтелектуальний капітал та стрімке зростання частки інтелектуальної праці у створенні різних видів продукту, стають домінуючими чинниками у процесах становлення та розвитку інтелектуальної економіки.

Зростання частки інтелектуального капіталу та праці у прирості реального ВВП поступово стає основною характе­ристикою інтелектуальної економіки. Саме економічне зростання поступово починає значною мірою залежати від ступеня використання інтелектуального капіталу, який визна­чає інноваційний розвиток і науково-технічний прогрес загалом. Самозростання інтелектуального капіталу відіграє в інтелектуальній економіці якраз ту саму роль, що і само­зростання матеріально-речовинного капіталу в індустріаль­ній. Ключову роль у нарощуванні технологічних та інно­ва­ційних переваг розвинутих країн відіграють принципово нові знання, відкриття, нові технології, досягнення світової науко­вої думки тощо. Вагомий чинник розвитку інтелек­туальної економіки (знання та інформація) – невичерпний, що зумов­лює її самодостатність та здатність до стійкого само­розвитку, а ефективність використання інтелектуального капіталу та інтелектуальної праці визначає перспективи розвитку еконо­міки будь-якої країни.

У процесах інноваційного розвитку велике значення належить наукомістким та високотехнологічним галузям, у яких матеріалізується основна частка результатів НДДКР. Вони формують попит на досягнення науки, втілюють їх у виробничу діяльність і поширюють далі інновації у вигляді принципово нових товарів і послуг. Процес виробництва в таких високотехнологічних компаніях визначається інфор­мацій­ними можливостями глобальних технологій. Важливим є також і те, що масштаби наукомісткого сектору та ступінь використання високих технологій характеризують науково-технічний та економічний потенціал країни. У цьому зв`язку слід розглянути більш детально особливості розвитку висо­ко­технологічного сектору національної економіки.

Одна з особливостей розвитку ринків наукомісткої продукції і послуг – пряма залежність між темпами зростання та швидкістю оновлення ринків. Темпи зростання тим вищі, чим швидшим виявляється технологічне оновлення. Це зумов­лює різке скорочення повного інноваційного циклу і сприяє розширенню інноваційного попиту. Створюються нові види товарів і послуг з високими споживчими харак­те­ристиками, які відповідають передовому науково-технічному і техно­логічному рівню. Такий процес розширює плато­спро­можний попит на результати наукових досліджень і розробок, а це, своєю чергою, прискорює технологічний розвиток, оскільки зростає рентабельність інноваційної діяльності, яка є реаль­ною передумовою її подальшої комерціалізації. Компанії, які працюють у високотехнологічному секторі економіки, з одного боку, використовують переваги цього процесу, а з другого, – самі прискорюють його своєю діяль­ністю, що стимулює перерозподіл фінансових, виробничих, матеріаль­них і тру­до­вих ресурсів з інших сфер на користь науко­місткого ринку і дозволяє вигідно інвестувати у розвиток сфери НДДКР.

Перерозподіл частини створеної вартості забезпечує підвищення норми рентабельності в окремих виробників, до яких і спрямовується вільний капітал у кредитній і фінансовій формі, що спричиняє підвищення капіталізації високо­технологічних компаній і завдяки цьому розширюється новий ринок, формується новий тип споживання. Таким чином, створення нових ринків зумовлює виникнення механізму, який забезпечує перерозподіл частини створеної вартості від виробництв, що базуються на традиційних технологічних укладах, до більш новітніх. Отож найважливішу і дедалі помітнішу роль у розвинених країнах відіграє фондовий ринок, який спрямовує переважну частину всіх інвестицій у наукомісткі технології. Операції на ринку інвестицій відо­бражають новітні напрями НТП у ринковому сегменті, представ­леному акціями компаній, пов’язаних з інфор­мацій­ни­ми технологіями, біо- та нанотехнологіями, фармацевтикою, генною інженерією тощо.

На стан світових фондових ринків впливає зміна техно­логічних укладів, у результаті чого відбувається процес з’єднання фінансового капіталу з інноваціями в глобальному масштабі. Зростання значення корпоративних цінних паперів виробничого сектору на фондових ринках спричинене розши­реним попитом на акції компаній, які працюють з сучасними засобами комунікацій, програмним забезпеченням інфор­мацій­них мереж та ін.

Подальший розвиток ринку інновацій стимулює зро­стан­ня масштабів ринкової капіталізації високотехнологічних корпо­рацій. При цьому розширюється діапазон критеріїв ефектив­ності інвестицій на рівні корпорацій. Такі критерії як зростання обсягів виробництва, реалізації, прибутків стають недостатніми для забезпечення добробуту в довгостроковій перспективі. Головною рушійною силою конкуренції стає швидкість нововведень. Різке зростання темпів інновацій змінює тривалість циклу освоєння масової продукції, що вимагає значних обсягів інвестицій як на дослідницьких стадіях, так і на кінцевому етапі виходу на ринки збуту.

Інтелектуальна економіка характеризується, такими особливостями:

· інтелектуалізація технологій, яка забезпечує різке зростання продуктивності праці;

· зростання наукомісткості товарів;

· суттєве підвищення значення діяльності, пов’язаної з виробництвом, зберіганням, передаванням знань;

· глобалізація світової економіки і жорстка конку­рен­ція, що веде до скорочення життєвого циклу продукції та необхідності постійного впровадження інновацій.

Зазначені характеристики інтелектуальної економіки відобра­жають перехід до нової системи цінностей, яка відбу­лася у світовій економіці за часів індустріальної революції. Найважливішою з цих характеристик – поширення значення інтелекту та знань. Інформація та знання розглядаються не тільки як новий економічний ресурс суспільства, а перш за все як основний, визначальний чинник підвищення ефективності виробництва життєвих благ і рівня життя людської цивілізації, що виявляється у забезпеченні розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства. Інтелектуальна еконо­міка тісно пов’язана з інноваційним розвитком сучасної еко­номіки, який на сучасному етапі цивілізації є процесом використання нових знань, що створює умови для вироб­ництва конкурентоспроможної продукції на світовому ринку.

Таким чином, особливістю формування інтелектуальної економіки є інноваційний розвиток суспільства, пов’язаний з інтелектуальним розвитком людини. Це означає, що основа формування інтелектуальної економіки є інноваційність, що потребує високотехнологічних виробництв, підвищення тех­ніко-технологічного рівня підприємств завдяки досягнен­ням НТП. Саме такий шлях має забез­печити інтенсифікацію про­цесу становлення інтелек­туаль­ної економіки та пост­інду­стріального суспільства в Україні.

Сучасний глобальний світ характеризується стрімким зростанням ролі інформаційно-інтелектуальних чинників економічного розвитку, серед яких вирішальним є науково-технологічний чинник. Інформаційна революція принципово змінює сучасну економіку і спричиняє загострення глобаль­ної конкуренції на ринках наукомісткої продукції, а також нерівномірності темпів економічного зростання в окремих країнах.

Розвиток науково-технологічних чинників характеризу­ється тим, що розвинені країни перейшли до розв’язання комплексу новітніх завдань, які потребують зміщення пріо­ритетів у науково-технічній політиці у сфері інфор­маційних послуг, медицини, екології та інших аспектів стійкого підви­щення якості життя. Постійне зростання впливу науково-технологічних чинників на економічний розвиток країн зумовлює необхідність теоретичного обґрунтування процесів, які дозволяють оцінити та спрогнозувати значення окремих складових НТП у економічній динаміці.

1.2. Інтелектуальний капітал:
природа, зміст, структура

Зростання ролі інтелектуального капіталу – одна з провід­них тенденцій розвитку світової економіки на початку нового тисячоліття, завдяки чому уможливлюється перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. Соціаль­ний та економічний прогрес держав, їх конкурентні переваги нині і на майбутнє все більше залежатимуть від ступеня використання та розвитку сучасних знань, інтелекту нації.

Нині суб’єктами інтелектуального капіталу є близько 40% загальної чисельності працездатного населення розви­не­них країн. Разом з тим питома частка витрат на оплату праці виробничих робітників у загальній вартості продукції не перевищує 5%, що значно менше питомої частки відрахувань на амортизацію виробничих фондів. Таке явище спостері­га­ється й у більшості інду­стріальних галузей високо­розви­не­них країн світу, зокрема США та Японії. Водночас спосте­ріга­ється зменшення суми коштів, авансованих на закупівлю робочої сили як чинника вироб­ництва і відповідно скоро­чення оборот­ного капіталу. Відбувається не просто зміна становища та ролі людини у процесі виробництва мате­ріаль­них багатств, а її активне витіснення з цього процесу. Однак оборотний капітал збіль­шується за рахунок організаційних знань, які без­перервно накопичуються, але це накопичення не завжди можна оцінити. Отже, тенденція до зміни структури капіталу, яким володіє сучасне підприємство, очевидна.

Виділяти інтелектуальний капітал як ключовий ресурс сучасних фірм і корпорацій почали відносно недавно – після публікації 1992 р. звітів фірми «Скандія» про чинники, які визначають дійсну вартість компанії. У цьому ж році в журналі «Форчун» вийшла стаття «Інтелектуальний капітал – головне багатство вашої компанії» одного з його редакторів Т. Стюарта, яка відіграла провідну роль у популяризації цього терміна. Вже наприкінці 90-х pp. минулого століття почався бурхливий розвиток фірм, які пропонували свої послу­ги з оцінювання й управління інтелектуальним капіта­лом. Саме вони у цей час – основні розробники теорії управ­лін­ня інтелектуальними активами. У їх складі можна виділи­ти такі фірми як «1СМ Group LLC», «Technology Brother Ltd».

У великому тлумачному словнику сучасної української мови «інтелект» означає розум, думати, мислити (рівень розумового розвитку), а «інтелектуал» – це людина з високо­озвиненим інтелектом, яка займається розумовою та духов­ною діяльністю (людина розумової, інтелектуальної праці).

Інтелектуальний капітал – відносно новий об’єкт дослі­дження, тому поки що немає єдиних підходів до його визначення та характеристик. У табл. 1.2 наведений ряд визначень різних учених.

 

Таблиця 1.2

 

Трактування поняття «інтелектуальний капітал»
у різних літературних джерелах

Автор	Трактування
Е. Брукінг	Інтелектуальний капітал – це термін для позна­чення нематеріальних активів, без яких компанія не може існувати, посилюючи конкурентні переваги
В. Іноземцев	Інтелектуальний капітал – це вартість сукупності наявних у нього інтелектуальних активів, вклю­ча­ючи інтелектуальну власність, його природні і набуті інтелектуальні здібності і навички, а також накопичені ним бази знань і корисні відносини з іншими суб’єктами
Х. Макдональд	Інтелектуальний капітал – це знання, наявні в організації і які можуть використовуватися для одержування різних переваг перед конкурентами
А. Полторак, П. Лернер	Інтелектуальний капітал – сума всіх знань працівників підприємства, що дозволяє створю­вати багатство: це сума знань усіх співробітників, які формують конкурентні переваги підприємства

Закінчення табл. 1.2

Автор	Трактування
Й. Рехтман	Інтелектуальний капітал – нематеріальний не фінансовий чи фізичний актив, який здатний ство­рювати високоліквідні активи
Т. Стюарт	Інтелектуальний капітал – це інтелектуальний матеріал у вигляді інформації, інтелектуальної власності і досліджень, який може бути вико­ри­ста­ний для створення багатства. До інтелектуального капіталу входять патенти, процеси, управлінські вміння, технології, інформація про споживачів і постачальників, а також досвід
К. Тейлор	Інтелектуальний капітал – це нематеріальні активи, що не підлягають кількісному оціню­ван­ню. Інтелектуальний капітал компанії станов­лять знан­ня її працівників, накопичені ними при роз­роб­ленні продуктів, наданні послуг, а також її організаційна структура та інтелектуальна власність

 

Таким чином, інтелектуальний капітал – це:

· специфічний ресурс у вигляді спеціальних знань, навичок та вмінь, здатності людей до участі у процесі вироб­ництва, сукупність утілених у них потенціальних можли­востей приносити дохід або створювати певні інноваційні ресурси для подальшого виробництва якісно нових товарів, послуг та створення інших ноу-хау;

· сукупність реалізованих знань та вмінь у зростання вартості підприємств;

· здатність, що ґрунтується на знаннях та духовності, приносити вигоду, яка набагато перевищує вкладені в неї інвестиції;

· капітал, який забезпечує його здатність виробляти нову вартість за допомогою вже накопичених у світі вироб­ничих потужностей, адже немає потреби створювати нові виробничі потужності для виготовлення будь-якої продукції, оскільки в світі й так 40% подібних виробничих потужностей не використовується.

На рівні окремого працівника інтелектуальний капітал – це знання, досвід, навички, які має працівник, особливості розвитку його інтелекту, здібності до розроблення та впро­вадження інновацій. На рівні організації, регіону (галузі), держави інтелектуальний капітал – це дещо подібне колек­тив­ному мозку, який акумулює та відбиває накопичений досвід, наукові знання, інформацію, інноваційну культуру, ціннісні орієнтації, структурно містить дві частини – інтелек­туальну складову людського капіталу (її носіями виступають працівники) і структурний капітал, який включає інте­лектуальну власність (винаходи, патенти, ліцензії тощо), інформаційні мережі, організаційну структуру. Всі елементи інтелектуального капіталу можуть розглядатися як чинники конкурентоспроможності робочої сили, від яких великою мірою залежить отримання доходу, накопичення багатства як на рівні окремого працівника, так і на рівні організації (підприємства), держави в цілому.

Інтелектуальний капітал складається із нематеріальних активів – продуктів інтелектуальної праці, які формалізовані та фіксовані у вигляді певних документів (патенти, торгові марки, програмне забезпечення, наукові розробки тощо); вмінь, здібностей, талантів, якими володіють люди та вико­ри­стовують їх для отримання доходів.

З метою об’єктивного оцінювання інтелектуального капіталу необхідно чітко розрізняти його основні елементи, оскільки оцінювання вартості інтелектуального капіталу залежить насамперед від його складових. До основних еле­ментів інтелектуального капіталу належать: людський, клієнтський та структурний, який, у свою чергу, складається з інтелектуальної власності та активів інфраструктури.

При цьому складові інтелектуального капіталу характе­ризуються так:

· інтелектуальний капітал – це знання, які є в розпо­ря­дженні підприємства, наприклад, програмне забезпечення;

· людський капітал – це вартість взаємовідносин пра­ців­ників підприємства, наприклад, з клієнтами, підрядчиками, фахівцями зі сторони тощо через вартість накопиченого ними практичного досвіду;

· структурний капітал – це досвід і майстерність орга­нізації в цілому, втілені в організації процесів і систем у ній, її стратегії і тактиці діяльності.

Структурний капітал як складова інтелектуального капіталу включає права на технології, товарні знаки, на об’єкти промислової вартості, які відповідно до ПСБО 8 «Нематеріальні активи» належать до немонетарних (нематеріальних) активів, що регулюються законодавством. В Україні питання інтелектуальної власності регулюються Господарським і Цивільним кодексами, законами України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про авторські і суміжні права».

Людський капітал включає природний потенціал (здоров’я, здібності) потенціал та придбання упродовж життя (освіта, кваліфікаційний рівень, набуті упродовж життя здіб­ності й спеціальні навички персоналу, лояльне відно­шення до фірми і володіння конфіденційною інформацією).

Клієнтський капітал – це відносини з покупцями, лояль­ність клієнтів, контракти, портфель замовлень, франшизи, ліцензійні угоди, репутація тощо.

Під структурним капіталом необхідно розуміти комп’ю­терні мережі та інформаційні системи, що створюють необхідні умови праці та визначають інтелектуальну продук­тив­ність працюючих. Цінність організаційно-структурного капіталу виявляється тільки у взаємозв’язку з технологічними процесами, устаткуванням і персоналом конкретного під­приємства.

Структура інтелектуального капіталу представлена на рис. 1.1.

 

 

 

Рис. 1.1. Структура інтелектуального капіталу

 

Інтелектуальні активи, які доцільно включити до струк­турного капіталу, охоплюють об’єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки товарів і послуг), об’єкти авторського та суміжного права (літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо), інші інтелектуальні активи (раціоналізаторські пропо­зиції, ноу-хау тощо). Оскільки характерна ознака сучасних підприємств – вузька спеціалізація та комерційна таємниця, питома частка їх інтелектуальних активів є резуль­татом НДДКР, тобто про­дуктом людського капіталу відповідного підприємства.

На відміну від інтелектуальних активів, які відобра­жа­ються в бухгалтерському обліку у складі нематеріальних активів підприємств (ідентифікована частина інтелектуаль­ного капіталу), інші зазначені структурні компоненти – це неврахована в бухгалтерському обліку частина інтелек­туаль­ного капіталу підприємства (неідентифікована частина інте­лектуального капіталу), що також здатна генерувати новий прибуток.

Безумовно, об’єктивне встановлення структури інтелек­туального капіталу дозволить у подальшому розширити інфор­ма­ційну базу для оцінювання стратегічного потенціалу підприєм­ства і сприятиме підвищенню ефективності його використання.

Існують різні види інтелектуального капіталу. Достатньо систематизовану класифікацію запропонував О. Бутнік-Сівер­ський. Залежно від мети і завдань дослідження інтелек­туаль­ного капіталу автор виділяє такі класифікаційні ознаки: форма власності, корпоративна трансакція, резидентність, фор­ма залучення, термін знаходження у розпорядженні суб’єк­та господарювання, формування інтелектуального капі­талу, можливість визначення розміру вартості інтелек­туаль­ного капіталу (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: