АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА

Мета вивчення – формування знань щодо системи охорони результатів духовної творчості людини, виконав­ської діяльності, а також відтворення та передавання в ефір об’єктів, що містять виконання творів.

Основні питання

5.1. Поняття та базові положення авторського права.

5.2. Об’єкти авторського права.

5.3. Суб’єкти авторського права. Суб’єктивні права автора.

5.4. Особливості правової охорони суміжних прав.

5.5. Договори у сфері авторського права і суміжних прав.

5. 6. Захист авторського права і суміжних прав.

 

Ключові слова та поняття: авторське право, автор, вико­ристання творів, вільне використання творів, автор­ський знак, право авторства, право на ім’я, право на недо­тор­кан­ність твору, службовий твір, суміжні права, виконавець, виробник фонограм, організації мовлення, ліцензій­ний договір, договір про передачу майнових авторських прав.

Після вивчення теми студенти повинні вміти:

· визначати, які об’єкти охороняються авторським правом та об’єкти суміжних прав;

· визначати, які дії належать до використання творів та об’єктів суміжних прав;

· визначати момент надання та строки охорони майнових авторських і суміжних прав;

· визначати істотні умови договорів щодо об’єктів інтелек­туальної власності.

5.1. Поняття та базові положення
авторського права

 

У юридичній літературі запропоновано чимало наукових визначень авторського права, кожне з яких підкреслює певні характерні ознаки авторського права:

· авторське право – сукупність наданих авторові прав (повноважень), необхідних для охорони інтересів, які вини­ка­ють у зв’язку зі створенням творів та використанням їх суспільством[16];

· авторське право – правове становище авторів та ство­ре­них ними творчою працею творів літератури, науки, мистецтва[17];

· авторське право – це надане законом виключне право автора твору оголосити себе творцем цього твору, відтво­рю­вати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки будь-якими способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір визначеним способом[18].

Міжнародні договори та національне законодавство не містять легального визначення поняття «авторське право». Аналіз нормативного регулювання інституту авторського права, а також визначення, що містяться в наукових дже­ре­лах, дають можливість виділити суб’єктивну й об’єктивну складові досліджуваного поняття.

В об’єктивному розумінні авторське право – сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літе­ра­тури і мистецтва.

У суб’єктивному розумінні авторське право – це осо­бисті немайнові і майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури і мистецтва[19].

Сучасне законодавство багатьох країн світу, в тому числі й України, надає правову охорону двом групам творчої інтелектуальної діяльності, які об’єктивно відображають результат діяльності автора:

· твори науки, літератури, мистецтва;

· об’єкти, які прирівняні до творів, – комп’ютерні програми і бази даних.

Тріада «твори літератури, науки, мистецтва» є більше традицією, ніж має практичне значення, так як чинне зако­но­давство та міжнародна практика не встановлюють будь-яких принципових розмежувань у правовому регу­лю­ванні цих груп творів[20].

В основі дії авторського права лежать принципи, закріплені Бернською конвенцією:

· принцип національного режиму – встановлення одна­кового режиму правової охорони авторських прав як для громадян України, так і для іноземців, осіб без громадянства;

· принцип територіальності – охорона прав автора надається всім особам, незалежно від того, чи є країна, грома­дянами якої вони є, учасницею Бернського союзу.

До інших принципів авторського права можна зарахувати[21]:

· принцип свободи творчості;

· принцип поєднання особистих інтересів автора з інте­ре­сами суспільства;

· принцип морального і матеріального заохочення авто­ра за створення та подальше використання творів;

· принцип охорони прав і законних інтересів авторів;

· принцип невідчужуваності особистих немайнових прав;

· принцип свободи авторського договору.

Принцип свободи творчості закріплений у Конституції України і дозволяє самому авторові обирати тему, форму та методи створення майбутнього твору. Свобода творчості несумісна з цензурою творів науки, літератури та мистецтва (ст. 45-1, 47 Закон України «Про інформацію»).

Принцип поєднання особистих інтересів автора з інте­ре­сами суспільства полягає в одночасному законодавчому закріп­ленні прав автора та його спадкоємців, інтересів су­спіль­ства. Наприклад, немайнове право на літературний твір належить авторові, що створив твір, протягом його життя, та його спадкоємцям протягом 70 років після смерті автора. По закінченню зазначеного терміну твір стає над­банням суспільства.

Принцип морального та матеріального заохочення поля­гає в тому, що, як правило, авторові виплачується гоно­рар за створення твору; авторові можуть виплачуватися відсотки від прибутку, який отриманий у результаті реалізації на ринку його творів. Повинні дотримуватися етичні норми у взаємо­від­носинах з автором, зокрема, необхідно інформувати автора про долю твору, погоджувати з автором питання, пов’язані з виданням його творів та внесені в нього зміни, виявляти повагу до автора. Вищевказані дії потрібні для того, що твір ство­рений виключно працею автора й автор повинен брати участь у отримані матеріальних і моральних зисків від подальшого використання його творів.

Принцип усеохоплюючої охорони прав і законних інтересів автора полягає в тому, що законом передбачені: відповідальність за порушення авторського права та способи поновлення порушених прав.

Відповідно до принципу невідчужуваності особистих немайнових прав автора, особисті немайнові права не можуть перейти до інших осіб, хоча б сам автор виявив на це згоду. Угода про передачу особистих немайнових прав автора не буде мати юридичної сили та є недійсною.

Принцип свободи авторського договору замінив діючий раніше принцип нормативної регламентації основних прав та обов’язків за авторськими договорами. У зв’язку з цим зако­нодавство закріпило можливі типи авторських договорів, а також істотні умови. Крім цих та ряду інших обмежень, указаних у законі, сторони вільні у визначенні змісту та інших умов авторського договору.

Головне завдання авторських і суміжних прав – стиму­лю­вання діяльності по створенню і використанню творів, а завдання суміжних прав – забезпечення використання об’єк­тів, тісно пов’язаних з використанням творів[22].

Правове становище автора забезпечується законо­дав­ством як сукупність особистих немайнових та виключних прав автора, іншими словами авторське право має подвійний характер: з одного боку, існує тісний зв’язок з особою автора, з іншого, – твори є майновою цінністю.

Поділ прав на особисті немайнові та майнові – умовний, оскільки в деяких випадках важко віднести ті чи інші права до однієї з груп. Частина прав закріплюється тільки щодо певних видів творів, наприклад, право слідування – щодо творів образотворчого мистецтва та літературних творів, право доступу – щодо творів архітектури.

Проте національне законодавство України визначає, які права належать до особистих немайнових (ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), а які – до майнових (ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Загалом законодавство України про автор­ське право спрямоване на захист інтересів авторів шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють їм контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об’єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого[23].

Значення такого поділу полягає в тому, що особисті немайнові права можуть належати лише авторові і не можуть передаватися іншим особам. Майнові права мають виключ­ний характер. Такий характер мають не лише суб’єктивні авторські права, які належать творцю, а й права, які перехо­дять відповідно до закону іншим особам, зокрема, робото­дав­цям або спадкоємцям. Авторські права, які передаються на підставі авторського договору, можуть бути як виключними, так і не виключними.

Особливістю авторського права є автоматичне виник­нен­ня авторських прав з моменту створення твору (ст. 5 Бернської конвенції, ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). При цьому чинне законодавство України вста­новлює право автора здійснити державну реєстра­цію резуль­тату своєї творчої інтелектуальної діяль­ності. «Реє­стра­ція права на твір дозволяє істотно скоротити судові витра­ти автора, забезпечити позитивний результат розгляду справи за умови можливого відшкодування витрат на адво­ката, а також домогтися значного відшкодування збитків»[24].

Відсутність формального підходу до виникнення право­вої охорони авторських прав має як позитивну сторону – полегшення становища автора твору, так і негативну сторону – в певних випадках важко довести авторство і, відповідно, захистити порушені права. Законодавець визначає, що авто­ром твору буде вважатися та особа, яка зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору, так звана презумпція авторства (ч. 1 ст. 435 ЦК України).

Моментом створення слід вважати надання твору такої об’єктивної форми, яка придатна для сприйняття твору ін­ши­ми особами та для його відтворення. В національному законодавстві відсутня норма, яка б чітко визначала форми, в яких може бути створений об’єкт (ч. 2 ст. 433 ЦК України). Проте такий висновок можна зробити із змісту діючих норм: письмова, усна, звукова, візуальна, об’ємно-просторова форми, зображення.

Правова охорона авторського права за законодавством України виникає на твори незалежно від того, були вони оприлюднені чи ні (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Під оприлюдненням твору слід розу­міти здійснення за згодою автора чи іншого суб’єкта автор­ського права і (або) суміжних прав дії, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, пуб­ліч­ного сповіщення тощо (ст. 1 Закону України «Про ав­тор­ське право і суміжні права»).

Всесвітня конвенція про авторське право дозволяє кожній державі вимагати дотримання формальностей чи інших умов для набуття і здійснення авторського права на твори, вперше опубліковані на його території, чи на твори його громадян, незалежно від їх опублікування (Україна в тому числі).

Стаття 3 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає територіальні межі дії авторського права:

· на території України – на всіх авторів та їх право­наступників незалежно від їх громадянства;

· на громадян України та їх правонаступників – за її межами;

· на іноземців – за межами України на території тих іно­земних держав, з якими Україна уклала міжнародні договори.

Не підлягають правовій охороні твори громадян України та громадян держав, з якими Україна уклала міжнародні дого­вори, які були вперше обнародувані за межами України і не оприлюднені на її території протягом 30 днів, а також твори іноземців, які не укладали з Україною міжнародних договорів.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який проставляється на оригіналі і кожному примірнику. Цим знаком є © – латинська літера С в колі, зазначення імені особи, яка має авторське право, та рік першої публікації твору (ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Слід зазначити, що проставлення цього знака віді­грає суто інфор­маційну роль і свідчить про те, що певна особа вважає себе власником авторських прав. Тому в ряді випадків необхідно навести й інші докази, які підтверджують авторство.

Якщо твір опубліковано анонімно або під псевдонімом, видавець твору вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це право належить представ­ни­ко­ві до моменту оприлюднення автором свого імені або заявки на авторство.

Для захисту інтересів автора, з одного боку, і для забез­печення інтересів суспільства, з іншого боку, Бернська кон­вен­ція та національне законодавство встановлюють строк охорони авторських прав. За загальним правилом, ст. 425, 446 ЦК України, особисті немайнові права охороняються без­строково; строк охорони майнових прав становить усе життя автора та 70 років після його смерті. Відлік строку охорони майнових прав починається з 1 січня наступного року за роком смерті автора. У цьому правилі є винятки, закріплені в ст. 28 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права», зокрема, строк охорони прав на твори, ство­рені у спів­автор­стві, опубліковані анонімно чи під псев­до­німом, опубліковані після посмертної реабілітації автора, вперше опубліковані протягом 30 років після смерті автора, вперше оприлюднені після закінчення 70-річного строку після смерті автора.

По закінченню строку правової охорони твори стають суспільним надбанням. Такі твори можуть вільно викори­сто­ву­ватися всіма особами без виплати авторської винагороди, але з обов’язковим дотриманням особистих немайнових прав автора.

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: