Об’єкти авторського права

Об’єкт авторського права – матеріальне втілення, певна речова форма результату інтелектуальної, творчої праці[25].

У законодавстві України та міжнародно-правових актах, що регулюють авторські права, не наводиться визначення об’єкта авторського права, але міститься перелік цих об’єктів та певні вимоги до результатів інтелектуальної, творчої діяль­ності авторів, за умови додержання яких певний резуль­тат творчої роботи може бути визнаним об’єктом авторського права й отримати правову охорону.

Твір – сукупність ідей, думок, міркувань, образів, науко­вих положень, оцінок, висновків, пропозицій тощо, які є результатом творчої діяльності автора, знайшли своє відо­бра­ження в певній об’єктивній формі, придатній для сприй­няття іншими та її відтворення[26].

Авторське право не пов’язане з правом власності на матеріальний об’єкт, у якому втілений твір автора. Це творча діяльність – діяльність людського мозку, який здатен ство­рювати тільки ідеальні образи, а не предмети мате­ріального світу. Відповідно, сам твір – ідеальний об’єкт, відтворений на матеріальному носію.

Поняття твору – родове, тобто ширше порівняно з понят­тям «об’єкт авторського права». В літературі вислов­лена позиція, відповідно до якої твір є нематеріальним за своєю сутністю, але втілений на матеріальному носію[27]. Тому підтримуємо позицію тих авторів, які вважають, що об’єктом авторського права є матеріальне втілення, певна речова форма, результат інтелектуальної, творчої діяльності, тобто об’єктивізація твору.

Твір стає об’єктом правової охорони лише за умови, що він відповідає вимогам чинного законодавства:

- є результатом інтелектуальної, творчої діяльності;

- виражений у об’єктивній формі, яку сприймають інші та можуть відтворювати її;

- є оригінальним (обов’язково новими повинні бути літературна чи художня форма викладення ідей, у той час як самі ідеї можуть і не бути новими);

- стає об’єктом правової охорони не залежно від того, виведений він з приватної сфери чи ні;

- правова охорона не залежить від призначення і пере­ваг твору (автор не повинен доводити практичну значимість твору)[28].

Варто зауважити, що правовій охороні підлягає не сама ідея, а викладення цієї ідеї в матеріальній формі.

Авторське право охороняє твір у цілому, а також надає правову охорону частині твору, за умови, що вона може вико­ристовуватися самостійно (ст. 9 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права»).

Також слід розмежовувати поняття «об’єктивність твору» та «об’єктивна форма вираження твору». Об’єктив­ність твору означає його дійсне, безумовне існування неза­лежно від свідомості людини. При цьому неважливо, в якій формі виражений твір. Для того, щоб твір був доступний іншим, він повинен бути виражений в об’єктивній формі – статичній чи динамічній; твір будь-якого змісту може бути об’єктом правової охорони з деяким обмеженням, що визначено в законодавстві[29].

 

На правову охорону не впливає така характеристика як закінченість твору. Тому і незакінчені твори підлягають правовій охороні (ст. 433 ЦК, ст. 8 базового закону).

У літературі висловлені думки, згідно з якими зазначені ознаки поділяються на основні (творчий характер та об’єк­тивна форма) та додаткові (оригінальність твору)[30]. Якщо твір задовольняє основні умови, то додаткові розширюють обсяг правової охорони твору незалежно від його призначення, жанру, обсягу, мети, способу оприлюднення. Основні умови – необхідні та достатні для правової охорони.

Як зазначалося вище, для виникнення права на твір не вимагається виконання будь-яких формальностей щодо них та завершеність, призначення, цінність, спосіб та форма їх вираження. Суб’єкт авторського права для засвідчення своїх прав на оприлюднений чи неоприлюднений твір у будь-який час протягом строку охорони авторського права може заре­є­стру­вати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Твори можна класифікувати за різними критеріями:

· за видами інтелектуальної діяльності твори поділя­ються на твори науки, літератури та мистецтва. Наукові твори – пись­мові твори наукової, науково-популярної, навчальної спрямованості, які втілені на матеріальному носії. Літера­турні твори – твори художнього, публіцистичного та при­клад­ного характеру, що втілені на матеріальному носії. Твори мистецтва – драматичні, музично-драматичні, сце­нарні, хореографічні, музичні, аудіовізуальні, фото­графічні твори та ін., що викладені різними методами, на різно­маніт­них предметах або з різних матеріалів;

· за способами створення поділяються на самостійні (оригінальні твори) та несамостійні (похідні твори, тобто перероблені твори інших авторів, та складені). Охорона похідним творам надається на рівні з оригінальними творами (ст. 2 Бернської конвенції);

· за доступністю творів для суспільства поділяються на оприлюднені та неоприлюднені;

· за наявністю чи відсутністю зв’язку з трудовою діяльністю автора – службові твори і неслужбові твори[31].

Стаття 433 ЦК України та ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» надають невичерпний пере­лік об’єктів авторського права:

1) літературні письмові твори белетристичного, публі­цис­тичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп’ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з худож­нього скла, ювелірні вироби тощо;

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1, і об­роб­ки фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енци­кло­педії та антології, збірники звичайних даних, інші скла­дені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, суб­ти­трування українською та іншими мовами іноземних аудіо­візуальних творів;

17) інші твори.

Кожен із зазначених об’єктів має свою специфіку. Стисло розглянемо особливості правової охорони деяких із них.

Комп’ютерні програми, відповідно до ст. 10 Угоди ТРІПС, охороняються на рівні з літературними творами. Аналогічна норма закріплена в національному законодавстві (ст. 433 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Чинниками, які дозволяють віднести комп’ютерні програми до об’єктів авторського права, є: вихід­ний текст, який подібний до літературного твору; методи, теорії, формули додають ознаки наукового твору; відображення, анімація, графіка – дозволяють віднести цей об’єкт до творів мистецтва[32].

Міжнародна охорона комп’ютерних програм реалізу­єть­ся на підставі Директиви ЄС «Про правову охорону комп’ю­тер­них програм». Правова охорона поширюється на всі види комп’ютерних програм, у тому числі на операційні системи і програмні комплекси, які можуть бути виражені на будь-якій мові і в будь-якій формі, включаючи вихідний текст і об’єк­тивний код (ст. 1 зазначеної Директиви). Не підлягають право­вій охороні ідеї і принципи організації інтерфейсу та алгоритму, а також мови програмування. Комп’ютерна програма може бути об’єктом патентного права, якщо вона не є основною частиною патентного об’єкта[33].

При закупівлі комп’ютерних програм чи їх отриманні на безоплатній основі суб’єкти господарювання повинні:

· набувати виключно ліцензійні примірники комп’ю­тер­них програм або примірники комп’ютерних програм вільного користування, які повинні бути забезпечені доку­мен­та­цією, що підтверджує правомірність їх вико­ристання згідно з ліцензією або ліцензійним договором, або іншим договором щодо розпорядження майновими правами інте­лек­туальної власності чи належність до комп’ютерних програм вільного використання;

· отримувати від постачальника документальне під­твер­дження правомірності використання комп’ютерних про­грам, зокрема ліцензію або ліцензійний договір, або інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелек­туальної власності чи належності до комп’ютерних програм вільного використання. Примірники комп’ютерних програм, що реалізуються на дисках для лазерних систем зчитування (CD-дисках), мають бути марковані контрольними марками згідно з вимогами Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»[34].

З метою створення внутрішнього контролю за вико­ри­станням комп’ютерних програм та на виконання положень вищезазначеної Директиви в Україні були прийняті Концеп­ція легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелега­льним його використанням, Порядок легалізації комп’ютерних програм в органах державної влади, Рекомен­дації щодо забезпечення правомірності використання комп’ютерних програм і комп’ютерної техніки у діяльності суб’єктів господарювання, Правила використання комп’ютер­них програм у навчальних закладах.

Бази даних (компіляції даних) стають об’єктами пра­вової охорони за умови, що вони є результатом творчої діяльності. На міжнародному рівні охорона креативних баз даних уперше була введена Угодою ТРІПС (ст. 10). Відпо­від­но до міжнародних норм, авторське право поширюється лише на креативні бази даних, у той час як охорона не поширю­ється на матеріали баз даних (ст. 1 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права»). Використання таких об’єк­тів можливе лише за дозволом правоволодільця.

Бази даних можуть бути об’єктами суміжних прав у частині їх охорони від несанкціонованого вилучення і пов­тор­ного використання матеріалів, які становлять їх зміст.

Мультимедійні та мережові твори (блоги, народні енци­кло­педії) не визнаються об’єктами авторського права, хоча в ряді випадків можуть охоронятися як креативні бази даних. 

Особливість правової охорони творів образотворчого мистецтва зумовлена їх унікальністю та існуванням, як правило, в одиничному екземплярі. З метою забезпечення прав художника, останній наділяється правом слідування, тобто можливістю протягом строку дії авторських прав отри­мувати відсоток від кожної наступної реалізації твору, після першого продажу (ст. 27 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Підставами виникнення права слідування вважають факт перепродажу оригіналу твору або його копії на аукціоні. Ознаками цього права є: приналежність авторові твору образо­творчого мистецтва; публічність перепродажу (аукціон); не­від­чужуваність; строковий характер дії; майновий характер[35].

Унікальність творів образотворчого мистецтва зумовила необхідність визначити правовий режим копіювання (репро­дукцій) таких творів. Правовій охороні як самостійні об’єкти будуть підлягати репродукції за умови, що вони зазначені як такі, та на їх оприлюднення надана згода автора[36].

Серед творів мистецтва виділяють окрему групу – твори ужиткового мистецтва. Це художні твори, які використо­вуються в промисловості, основними ознаками яких є їх утилітарний характер і художність виконання. Ця група об’єк­тів може захищатися як нормами авторського права, так і нормами патентного права (права на промисловий зразок). За ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» твори ужиткового мистецтва належать до об’єктів авторського права.

Твори архітектури, в тому числі твори містобудування та садово-паркової культури, мають подвійне призначення: задовольняють певні потреби людей та виступають як худож­ні твори. Авторській охороні підлягає саме художня сторона. Ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміж­ні права» встановлює право автора на викуп твору архітектури в разі руйнування об’єкта, а у випадку не­мож­ливості його збере­ження – фотографування споруди чи ство­рення його копії.

Відповідно до Закону України «Про архітектурну діяль­ність», архітектурними творами визнаються архітектурні проекти та архітектурні об’єкти. Автори архітектурних про­ек­тів мають виключне право брати участь у подаль­шій реалізації твору, а також вносити зміни в об’єкт незавер­ше­ного будівництва або в його функціональне призначення. Дозволяється одноразове використання архітектурного про­екту, кожне наступне – тільки за згодою автора з обов’яз­ковою виплатою йому винагороди.

Особливість охорони фотографічних творів полягає в тому, що строк дії прав не залежить від строку життя автора. Згідно із ст. 7 Бернської конвенції він повинен становити не менше 25 років. Такий підхід більш характерний для суміж­них прав. В Україні фотографічні твори є об’єктами автор­ського права, для них установлений загальний строк правової охорони цієї групи об’єктів.

Картографічні твори характеризуються особливим пра­вовим режимом завдяки тому, що переважна більшість із них створюються на замовлення державних органів і вклю­ча­ють­ся до державних, територіальних і відомчих карто­графо­гео­де­зич­них фондів. Вони можуть використовуватися і в інший спосіб.

Аудіовізуальні твори – самостійна, найскладніша група об’єкта авторського права. Її особливість зумовлена най­перше тим, що вони можуть сприйматися тільки за допомо­гою технічних пристроїв. Специфіка реалізації прав на аудіо­візуальні твори полягає в нормативному закріплені права автора на отримання справедливої винагороди за кожне використання твору (ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Продаж дисків із записом на них аудіовізуальних творів здійснюється відповідно до Закону України «Про розпов­сю­дження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відео­грам, комп’ютерних програм, баз даних» та постанови КМУ від 13 жовтня 2000 р. № 1555 «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»; постанови КМУ від 4 листопада 1997 р. № 1209 «Про затвер­дження Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіо­візуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»; постанови КМУ від 17 серпня 1998 р. № 1315 «Про затвердження Положення про державне посвід­чення на право розповсюдження і демонстрування фільмів».

Розповсюдженням примірників аудіовізуальних творів, зокрема дисків, є їх уведення в обіг шляхом продажу чи іншої передачі права власності на ці примірники.

Розповсюдження на території України примірників аудіо­візуальних творів дозволяється лише за умови їх маркування контрольними марками. Для одержання контрольних марок суб’єкти господарювання – відтворювачі примірників аудіо­візуальних творів подають до закладу, залученого до видачі контрольних марок, підприємства ДП «Інтелзахист», доку­менти, визначені ст. 5 Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних».

Експорт записаних дисків може здійснюватися за наяв­но­сті на них спеціальних ідентифікаційних кодів, контроль­них марок, а також отримання суб’єктом господарювання ліцензії на експорт цих дисків з дотриманням вимог Закону України «Про особливості державного регулювання діяль­но­сті суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, екс­портом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»[37].

Окрему групу становлять переклади, адаптації, аранжу­вання та інші перероблення творів. За загальним правилом похідні об’єкти підлягають правовій охороні нарівні з оригіналами. Основна вимога – дотримання прав автора оригінального твору (ст. 20 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права»). Якщо переклад не має творчого характеру (дослівний переклад без наукового та літератур­ного оброблення, офіційний переклад документів), то вони не вважаються об’єктами авторського права. Вимога творчого характеру переробки висувається також до інших об’єктів цієї групи.

До складених творів належать збірники, енциклопедії, словники, антології тощо. Головна умова їх правової охорони – творчий підхід до підбору (ст. 19 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права»). Упорядник повинен дотриму­ватися прав авторів, твори яких входять у збірник. При цьому упорядник і автори творів, що ввійшли до збірника, мають право на укладання договору, за яким установлюються взаєм­ні права щодо можливості вільного використання твору.

Слід також виокремлювати збірники, які з певних причин не є об’єктами авторського права. Авторство на такі збірники може виникнути за умови самостійного відбору і систематизації матеріалу або самостійного оброблення.

Окремо регулюється правовий статус службового твору, тобто твору, створеного в порядку виконання служ­бових обов’язків або службового виконання завдань робото­давця (ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Майнові права на використання службового твору належать роботодавцеві, якщо в договорі між ними не перед­бачено інше. Особисті немайнові права залишаються в автора.

Обов’язкова умова виникнення цієї групи правовідносин – наявність самостійного цивільно-правового договору, за яким установлюється порядок передачі прав від автора до робо­то­давця, а також порядок і розмір виплати винагороди.

Частина 3 ст. 13 цього закону визнає об’єктом автор­ського права інтерв’ю, хоча в загальному переліку цей об’єкт не згадується. Інтерв’ю повинно відповідати умовам охоро­но­здатності: творчий характер і об’єктивна форма. Творчий характер означає, що інтерв’ю повинно полягати в живому спілкуванні з людьми, що дає змогу довідатися про їхні думки, оцінити ті чи інші події, вчинки тощо. За відсутності однієї із зазначених умов інтерв’ю не буде визнаватися об’єктом авторського права. Закон не захищає суті розмови та ідей, зафіксованих у інтерв’ю. Як і на інші об’єкти автор­ського права, у співавторів інтерв’ю виникають особисті немайнові і майнові права. Особливість цього об’єкта полягає і в тому, що особа, яка бере інтерв’ю, найчастіше перебуває у трудових відносинах із певною організацією. Тому для нього виникають авторські права на службовий твір. Між особою, яка бере інтерв’ю, та інтерв’юером виникають відносини співавторства. А це означає, що суб’єкти спільно приймають рішення про можливість реалізації прав на твір, а також розподіляють гонорар за реалізацію цього твору[38].

Законодавець відповідно до положень Бернської кон­венції встановив перелік об’єктів, які не будуть підлягати правовій охороні за законодавством України (ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права»):

· твори, правова охорона яким не надається (офіційні документи, офіційні переклади, твори народної творчості, розклади руху транспорту, гроші);

· об’єкти, які можуть охоронятися іншим законо­дав­ством (державна символіка, ідеї, концепції, принципи, відомо­сті про факти і події).

 

 

5.3. Суб’єкти авторського права.
Суб’єктивні права автора

 

Первинним суб’єктом авторського права визнається автор (творець) – особа, яка своєю творчою працею створила твір (ст. 435 ЦК України). За загальним правилом автором вважається та фізична особа, яка зазначена як автор на оригіналі або на примірнику твору. Громадянство або рівень дієздатності особи не впливає на визнання її автором.

Суб’єктами авторського права визнаються також особи, які подають заявки на інші об’єкти інтелектуальної власності, наприклад, автори документації, яка розробляється для отри­мання охоронного документа.

До первинних суб’єктів належать особи, які спільною твор­чою працею створили твір, – співавтори (ст. 436 ЦК України). Відносини співавторства слід відрізняти від спіль­ного використання твору, створеного різними авторами, а також від сприяння у створенні твору, яке не має творчого характеру (наприклад, технічна допомога).

Якщо кожна із частин твору, створеного у співавторстві, може використовуватися самостійно, то співавторство нази­ва­ється роздільним. У випадку, коли виокремити частку кож­ного співавтора неможливо, співавторство називається нероз­дільним. Залежно від виду співавторства визначається режим реалізації прав на створений об’єкт.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порядок використання прав на твір реалізується на підставі договору між співавторами. Договір укладається до моменту створення твору, але має юридичну силу з моменту його укладання. В такому договорі співавтори можуть визначити процедуру реалізації прав на твір: послідов­ність зазначення прізвищ авторів, поділ частин твору для написання, право опублікування та іншого вико­ристання такого твору в цілому, підстави відмови у дозволі на опуб­ліку­вання нероздільного твору, розподіл винагороди між авторами тощо.

Укладання договору між співавторами є правом, а не обов’язком авторів. Тому у випадку, коли співавтори не укла­ли між собою договору, законодавець установив режим спіль­ного користування і розпорядження авторськими пра­вами на рівних умовах (ст. 436 ЦК України).

У ч. 3 ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначається, що співавторством є право на інтерв’ю. Інтерв’ю може визнаватися як роздільне або не­роздільне співавторство. Слід також підтримати позицію тих авторів, які вважають, що співавтори інтерв’ю повинні укласти договір у письмовій формі, в якому необхідно перед­бачити порядок використання прав на цей об’єкт та розмір авторської винагороди.

Похідними суб’єктами авторського права є право­наступ­ники, які набувають майнові права на результати творчої діяльності на підставі закону або договору. До таких суб’єк­тів належать:

· спадкоємці;

· роботодавці авторів службових творів;

· видавці певних творів;

· правонаступники юридичних осіб;

· набувачі на підставі договору.

Правонаступниками є фізичні та юридичні особи, які не беруть участі у створенні творів науки, літератури та мистецтва, але наділені певним обсягом авторських повноважень з використання творів у результаті спадко­ємства, договорів та інших підстав. До них не переходять особисті немайнові права, а лише майнові права автора.

Суб’єктом авторського права є також упорядник збір­ника, діяльність якого полягає в організації, обробленні, систематизації або поновленні твору (ст. 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Укладач визнається автором, оскільки в процесі комплектації матеріалу виконує певну дослідницьку роботу.

Якщо до збірника входять твори, захищені авторським правом, то укладач повинен отримати згоду авторів на використання їх творів у збірнику. При цьому авторські права укладача не залежать від наявності авторських прав на твори, які входять у збірку.

Авторські права укладача будуть виникати і на твори, що не охороняються нормами авторського права і входять до збірника: закони, офіційні тексти, звіти державних органів, судові рішення, твори народної творчості тощо. У цьому випадку авторські права будуть належати укладачеві за умови, що він обробив або оригінально систематизував ці об’єкти.

Перекладач визнається суб’єктом авторського права, має право на зазначення свого імені, опублікування, відтво­рення або розповсюдження перекладу тощо (ст. 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Для пере­кладу необхідною умовою є отримання згоди автора оригіна­ль­ного твору та домовленість про виплату винагороди за використання тексту. Автор твору і перекладач є самостій­ними суб’єктами авторського права.

Важливу роль у реалізації майнових прав авторів та інших правоволодільців відіграють організації колективного управління майновими правами. Такі організації діють на під­ставі статуту і в межах, визначених власником авторських прав. Ці організації некомерційні і виконують функцію представника.

На результати своєї творчої діяльності автор (вико­на­вець) набуває інтелектуальні права, які називаються авторськими правами або особистими немайновими правами автора (ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). До них належать:

· право авторства;

· право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо автор твору бажає залишитися анонімним;

· право на недоторканність твору.

Право авторства – це юридично забезпечена можли­вість особи вважати себе автором твору і вимагати цього визнання від інших[39]. Право авторства є невідчужуваним, тобто не може передаватися іншим особам, навіть за бажан­ням автора. Авторство має абсолютний характер, оскільки йому кореспондують обов’язки всіх інших осіб.

Автор має право видавати свій твір під своїм іменем, під псевдонімом або анонімно, а також вносити зміни у позна­чення імені. Якщо твір видається під псевдонімом або анонімно, то інтереси автора представляє видавництво, з яким автор укладає цивільний договір, в якому, в тому числі, визначають можливість розкриття анонімності або дійсного прізвища автора, а також установлюють відповідальність за розкриття цієї таємниці.

Право на недоторканність твору полягає в захисті прав автора на твір від:

· перекручення змісту твору;

· спотворення твору;

· зміни твору;

· будь-якого іншого посягання на твір, що може зашко­дити честі і репутації автора.

Право на недоторканність твору не допускає внесення до нього змін чи доповнень, скорочень, супроводження його ілю­страціями, передмовою та післямовою, коментарями чи поясненнями.

Це право належить не тільки авторові, але і його спадкоємцям. Останні мають право вирішувати, чи можна змінювати, скорочувати або доповнювати твори. Вони мають право висловлювати побажання автора, які були закріплені в письмовій формі, в заповіті, щоденниках, листах тощо.

До особистих немайнових прав також відносять право доступу, передбачене ст. 26 Закону України «Про авторське право і суміжні права», яке реалізується авторами творів образотворчого мистецтва. Зокрема, автор твору може вима­гати від власника оригіналу надавати можливість викори­стовувати твір для відтворення, а також проводити фото- чи відеозйомку об’єкта.

Майнові права автора реалізуються у виключних правах на твір. Відповідно до ст. 440 ЦК України авторові належить виключне право на використання твору в будь-якій формі та в будь-який спосіб, які не протирічать чинному законо­дав­ству. Виключні майнові права дозволяють авторові або право­наступ­никам автора контролювати використання творів третіми особами.

Перелік дій, які визнаються використанням твору, та можуть передаватися третім особам, закріплений у ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Про­по­нуємо розглянути перелік, систематизувавши його за групами[40]:

1) створення і використання копій:

· відтворення творів – виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій мате­ріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постій­ного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптич­ній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер. Різновидами права на відтворення є репродукування (факси­мільне відтво­рення твору за допомогою технічних засобів), право на запис виконання (означає, що ніхто не має право без дозволу осіб, яким належить виключне право на використання, записування творів);

· розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в май­новий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

· будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення. Твір може бути оприлюднений у певній формі, що не означає автоматичного оприлюднення в іншій формі.

Поняття «оприлюднення» – ширше порівняно із понят­тям «опублікування» (випуск у світ), яке є однією з форм оприлюднення. Відповідно до ст. 3 Бернської конвенції під «випущеними у світ творами» слід розуміти твори, випущені за згодою їх авторів, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, якщо ці примірники випущені в обіг у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, беручи до уваги характер твору;

· здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом ори­гіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ю­терних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер;

· імпорт примірників творів – полягає в установленні дозволів і заборон на імпорт товарів, в яких втілені об’єкти авторського права і суміжних прав. Передбачалося, що це право дозволить зменшити ввезення контрафактних товарів;

2) демонстрація творів:

· публічне виконання – подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких при­строїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час;

· публічна демонстрація – публічне одноразове чи бага­то­разове представлення публіці за згодою суб’єктів автор­ського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень;

· публічний показ – будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб’єктів автор­ського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї, особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відео­грами без дотримання їх послідовності).

За комерційне використання музичних творів, власники барів, кафе і ресторанів зобов’язані виплачувати винагороду авторам через організації колективного управління майно­вими правами автора. Автори слів і музики мають право на отримання мінімальної ставки винагороди, яка виплачується власниками як платних, так і безоплатних закладів відпо­чинку на підставі постанови КМУ «Про мінімальні ставки авторської винагороди (роялті) за використання творів літератури і мистецтва»;

3) передача твору з використанням технічних засобів:

· публічне сповіщення творів (подання своїх творів до загального відома публіки) – передача за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав у ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів та ін.), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідни­кового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазна­чена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, яка без зазначеної передачі зображення чи звуків не може бути сприйнятою. До цієї групи прав відносять також право на використання об’єктів авторського права в мережі Інтернет;

4) додаткові дії:

· переклади творів;

· перероблення, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

· включення творів як складових до збірників, анто­логій, енциклопедій та ін.

Право на використання твору безпосередньо пов’язане із правом автора на плату за використання твору. Авторська винагорода встановлюється постановою КМУ «Про затвер­дження мінімальних ставок винагороди (роялті) за викори­стан­ня об’єктів авторського права і суміжних прав» та визначається у вигляді відсотків або твердої суми від доходу, отриманого від використання твору.

До майнових прав також відносять право слідування (ст. 27 закону), яке передбачає можливість отримання 5% від реалізації кожного наступного продажу об’єктів образотвор­чого мистецтва.

Авторське право передбачає випадки вільного вико­ри­стан­ня творів без згоди автора і без виплати йому вина­го­роди, але з обов’язковим згадуванням імені автора, твору, який використовується, джерела, з якого використо­вується (ст. 21–25 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Перелік способів вільного використання є вичерпним.

Вільне використання творів можливе за таких умов:

· твір був правомірно оприлюднений або отримана згода автора на використання неоприлюдненого твору;

· особисті немайнові права автора не повинні пору­шуватися;

· вільне використання не наносить збитків нормальному використанню творів.

До вільного використання творів належить:

1) використання цитат (коротких уривків) з опубліко­ваних творів у обсязі, виправданому визначеною метою;

2) використання літературних і художніх творів у обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах  навчаль­ного характеру;

3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або жур­на­лах статей з поточних економічних, політичних, релігій­них та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спе­ціально не заборонене автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступ­них публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колек­ціях для висвітлення зазначених заходів, без викори­стання цих каталогів з комерційною метою;   

6) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

7) відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

8) публічне виконання музичних творів під час офіцій­них і релігійних церемоній, а також похоронів у обсязі, виправданому характером таких церемоній;

9) відтворення з інформаційною метою в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звер­нень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправ­да­ному визначеною метою;

10) відтворення твору в особистих цілях;

11) відтворення твору для навчання;

12) вільне використання комп’ютерних програм в осо­бистих цілях без комерційної мети;

13) вільне відтворення бібліотеками та архівами примір­ників твору ретрографічним способом, яке не передбачає отримання прибутку.

 

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: