Особливості правової охорони суміжних прав

 

Авторське право нерозривно пов’язане та взаємодіє із суміжними правами. Особливість суміжних прав – їх похід­ний характер та залежність від прав автора. Суміжні права можуть мати і самостійний характер у тому випадку, коли виконується, записується на фонограму або передається в ефір об’єкт, який не є результатом інтелектуальної діяль­ності. Суміжні права можуть переходити автоматично від одних правоволодільців до інших (ст. 39 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права»).

Суміжні права – це права виконавців, виробників фоно­грам, відеограм і організацій мовлення та правове становище створених їх творчою працею виконань, записів, програм, у тому числі деяких видів творів[41].

Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р. закрі­пила основні принципи правової охорони суміжних прав:

· принцип автоматичної охорони суміжних прав – для виникнення правової охорони суміжних прав не вимагається будь-яких формальностей (реєстрація, депонування, опри­люд­нення);

· принцип презумпції власника суміжних прав – вико­на­вець та інші суб’єкти суміжних прав визнаються авторами того твору, в якому втілений результат їх творчої діяльності, якщо відсутні докази авторства іншої особи.

Для сповіщення про свої права виконавці та виробники фонограм на кожному екземплярі свого твору мають право ставити конвенційний знак правової охорони –   , ім’я власника майнових прав та рік першого опублікування фоно­грами (ст. 37 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права»). До екземплярів записів дода­ється інфор­мація про управління правами, яка іденти­фікує виконавця, виробника фонограми, умови використання вико­нання або фонограми.

Як і для авторських прав, так і для суміжних прав, наявність знака правової охорони не має відношення до наявності прав, які виникають з моменту створення твору в об’єктивній формі.

Об’єктами суміжних прав є (ст. 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права»):

· виконання творів;

· фонограми, відеограми;

· передачі (програми) організацій мовлення.

Поняття «виконання» включає не тільки виконання творів акторами, музикантами, але і постановку твору режи­сером. Виняток становить така постановка аудіо­візуаль­ного твору режисером, яка є об’єктом авторського права. Правова охо­рона виконанню надається тоді, коли вико­нання може бути відтворене і розповсюджене за допомогою технічних засобів.

Фонограма – звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску та ін.) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. На фоно­граму записують звуки, а не їх відображення.

Програмою (передачею) організацій мовлення є про­грами, які створені самою організацією або створені на замовлення такої організації з використанням спеціальних технологій.

До передач можуть належати три види об’єктів: звуки та зображення реальних об’єктів навколишнього середовища; виконання, які створюються співробітниками організацій мовлення; виконання літературних і музичних творів[42]. Крім традиційної передачі програм в ефір існує комп’ютерне мере­жеве мовлення, а також мультиплексова передача, бага­то­канальність, інтерактивність, які дозволяють розши­рити можливості користувачів.

Українське законодавство не регулює правовий статус складених об’єктів суміжних прав та перероблених об’єктів суміжних прав, хоча на практиці такі відносини існують.

Подібно до складених творів, існують складені об’єкти суміжних прав – об’єкти, які включають інші об’єкти суміж­них прав або їх частини. Наприклад, фонограми вклю­чають записи виконавців, передачі організацій мовлення, аудіо­візу­альні виконання. Особа, яка створює такі об’єкти нази­ва­ється виробником, тобто є суб’єктом, який здійснює вироб­ництво товарів, у які втілені відповідні об’єкти.

Виробнику складеного об’єкта суміжних прав належать виключні майнові права на такий об’єкт за умови дотримання прав авторів тих об’єктів, які входять до нього. Особи, які є власниками об’єктів, що ввійшли до складеного об’єкта, можуть використовувати свої права незалежно від складеного об’єкта. Правова охорона на складений об’єкт виникає неза­лежно від того, чи підлягають правовій охороні ті об’єкти, які входять до нього.

Подібно до прав авторів похідних творів, існують похід­ні об’єкти суміжних прав, під якими розуміють об’єкти, ство­рені в результаті перероблення інших об’єктів суміжних прав. Для перероблення застосовують технічні засоби, комп’ютерні програми. Права на похідний об’єкт суміжного права вини­кають за умови дотримання прав авторів тих творів, які переробляються. Перероблені об’єкти суміжних прав визна­ються самостійними об’єктами суміжних прав.

Умовами правової охорони об’єктів суміжних прав є:

· об’єктивність виконання, фонограми чи програми;

· правомірність використання об’єктів, що охороняються.

Для надання правової охорони виконанню не вима­га­ється оригінальності або індивідуальності. Виконання підля­гає правовій охороні незалежно від його якості.

Особливість правової охорони суміжних прав полягає в тому, що на відміну від авторських прав, об’єкти яких є доступними в будь-який момент, деякі об’єкти суміжних прав доступні тільки в певний момент часу, наприклад, передача програми «наживо».

Похідний характер суміжних прав визначає зміст такої умови правової охорони як правомірність використання об’єкта. Суміжні права – похідні і залежні від прав авторів творів. Іншими словами, автор твору, який втілюється в суміжному праві, повинен дати згоду на використання його твору в такий спосіб (ч. 2 ст. 36 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Як і в авторському праві, в основі дії суміжних прав лежать принципи територіальності та національного режиму. Особливість становлять суміжні права організацій мовлення, правова охорона яких виконується за умови, що організація мовлення має офіційне місцезнаходження на території України та передача мовлення здійснюється через пристрої, які розташовані на території України.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права» строк дії суміжних прав становить 50 років з моменту першого виконання або постановки твору, або першого опублікування фонограми, першого запису відео­грами, першого публічного сповіщення передачі мов­лення. Обчислення строку починається з 1 січня року, наступного за роком, коли наявний факт, який був підставою для початку строку.

Первинні суб’єкти суміжних прав – виконавці творів, виробники фонограм чи відеограм, організацій мовлення. Похідними суб’єктами є їх спадкоємці, правонаступники та особи, які на підставі договору набули майнові суміжні права.

До виконавців належать артисти, співаки, музиканти, танцюристи, режисери, диригенти та ін.

В українському законодавстві відсутнє поняття «служ­бо­вий об’єкт суміжних прав», хоча такі об’єкти широко вико­ри­стовуються на практиці. Службовий об’єкт суміжних прав можна визначити як виконання, створене виконав­цем або виконавцями у зв’язку з виконанням своїх трудових обов’яз­ків або завданням роботодавця[43]. До службових об’єк­тів суміжних прав застосовують ті ж права і вимоги, що і до службових творів: особисті немайнові права належать вико­нав­цеві; виключні майнові права – роботодавцеві; вико­на­вець має право на винагороду за використання об’єкта; виконавець не може виступати проти випущення твору в світ.

У разі здійснення передач (програм) мовлення, а також творів, виконань, фонограм, відеограм, які включені до таких передач (програм), створених у порядку виконання службо­вих обов’язків у зв’язку з виконанням трудового договору (далі – у службовому порядку) працівниками телерадіо­орга­нізації (телерадіожурналістами, режисерами, операторами, веду­чими передач (програм), іншими творчими праців­ни­ками), майнові права на об’єкт права інтелектуальної влас­но­сті належать працівникові, який створив цей об’єкт, та теле­радіоорганізації, де або в якій він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

За створення, виконання, вироблення у службовому порядку передач (програм) мовлення, твору, виконання, фоно­грами, відеограми, які включені до таких передач (програм), відповідно автору, виконавцю, виробнику фоно­грами, вироб­нику відеограми належить винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрак­том) і (або) цивільно-правовим договором між відповідним творчим працівником та телерадіоорганізацією[44].

Як і твори, створені у співавторстві, існують спільні виконання. Останні можуть бути подільними і неподільними. Наприклад, концерт, який складається з декількох самостій­них частин, може розглядатися як подільне спільне вико­нання. До спільного виконання застосовуються норми за аналогією до співавторства.

Суб’єктивні права виконавців та інших суб’єктів суміжних прав. За виконавцями визнають особисті немай­нові та майнові права. До особистих немайнових прав відно­сять: право вимагати, щоб виконавця твору визнавали таким; вимагати, щоб його ім’я або псевдонім оголошували кожний раз, коли здійснюється виконання; вимагати належної якості запису виконання та протидіяти будь-якому пере­кру­чу­ванню його виконання (ст. 38 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права»).

Майновими права виконавців визнаються виключні права на доведення виконання до відома публіки під час його здійснення; записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке записування дає можливість сприй­няття, відтворення та передачу виконання за допомогою тех­ніч­них засобів; пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису вико­нання; оренда оригіналу чи примірника запису вико­нання; забезпечення засобами зв’язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею (ст. 39 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ст. 453 ЦК України).

Виготовлення фонограм і відеограм – результат техніч­ної діяльності, тому у виробників фонограм (відеограм) виникають майнові права на об’єкти. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про авторське право і суміжні права» вироб­ники фонограм (відеограм) мають право вимагати зазна­чати своє ім’я на кожному примірнику записів, а також згадування його імені і назви твору у процесі використання фонограми.

Майнові права виробників фонограм і відеограм перед­бачені ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та ст. 454 ЦК України: пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відео­грами, фонограми; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; оренда оригіналу чи при­мірника фонограми, відеограми; забезпечення засобами зв’язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми, відеограми з місця та в час, обраних нею.

Виробники фонограм чи відеограм, опубліковані з комер­ційною метою, разом з виконавцями, виконання яких записано на фонограмі (відеограмі), мають право на отри­ман­ня винагороди за публічне використання, передачу в ефір, публічне сповіщення виконання (ст. 43 Закону України, «Про авторське право і суміжні права»).

Таким чином, суб’єкти господарювання, які вико­ри­сто­вують під час своєї діяльності музичні твори, фонограми, зафіксовані у них виконання повинні виплачувати винагороду суб’єктам авторського права і суміжних прав. Вимагати виплати винагороди на підставі укладеного договору мають право організації колективного управління, а також від­по­відні контролюючі та правоохоронні органи. Контроль за пра­во­мірним використанням фонограм (відеограм) здійснюється на підставі постанови КМУ від 18 січня 2003 р. № 71 «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комер­цій­ною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафік­сованих у них виконань».

Частина 3 ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає можливість розповсюдження фоно­грам чи відеограм без згоди виробника після першого випуску фонограми в цивільний обіг. При цьому право на майнове наймання чи прокат залишається виключно за вироб­ником фонограм чи відеограм.

Для створення програми (передачі) організації мовлення вимагають значних фінансових затрат, які повинні окуплюватися за рахунок їх монопольного використання. В той же час, передачі, які транслюються по телебаченню або випущені в ефір в інший спосіб, можуть бути скопійовані і розповсю­джені фактично безконтрольно. Для захисту прав орга­нізацій мовлення в Законі України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 41) та ЦК України (ст. 455) закріплені майнові права таких організацій: здійснення (трансляція, ретрансля­ція) пере­дачі (програми) організації мовлення; запи­сування (фік­су­вання) передачі (програми) організації мов­лення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та здій­снення її за допомогою технічних засобів; відтворення запису передачі (програми) організації мовлення; представ­лен­ня передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.

5.5. Договори у сфері авторського права
і суміжних прав

 

Передача прав на використання твору іншими особами здійснюється на підставі авторського договору (ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Договірна форма дозволяє учасникам інтелектуально-правових відносин деталізувати і максимально захистити як права автора, так і права користувачів авторськими правами.

Авторський договір – це угода автора чи його право­наступника з іншими особами про вчинення відповідно до закону будь-яких дій з приводу володіння, користування та розпорядження твором[45].

Авторський договір є цивільно-правовим, тому на нього поширюються загальні положення про договори та норми зобов’язального права за невиконання правочинів.

За правовою природою авторський договір – дво­сто­ронній, консенсуальний, платний.

Сучасне українське законодавство виходить з принципу свободи авторського договору, відповідно до якого сторони самостійно встановлюють взаємні права та обов’язки, а також інші умови договору. Поряд з цим, законодавство містить ряд умов, які викладені в диспозитивній або імперативній формі. Диспозитивні правила вступають в силу тоді, коли сторони в договорі не врегулювали певні питання, наприклад, права, що передаються на підставі договору, вважаються невиключ­ними, якщо інше не встановлено в договорі. Імперативні норми встановлюють або заборонену поведінку, або зобо­в’я­зання вчинити певні дії.

Класифікацію авторських договорів можна провести за такими критеріями[46]:

· залежно від виду твору, з приводу якого укладається договір, виділяють авторські договори на створення і вико­ри­стання: літературних, музичних, аудіовізуальних, архітек­тур­них та інших творів;

· за предметом договору: договори замовлення, на готовий твір;

· за передачею виключних авторських прав: з повною передачею, з частковою передачею, без передачі. За автор­ським договором про передачу виключних прав покупець стає фактичним володільцем твору. Договір про передачу невик­лючних прав дозволяє використовувати твір разом з іншими особами, які наділені виключними правами;

· за способом використання твору: видавничий, поста­но­вочний, сценарний, про депонування рукопису, худож­нього замовлення та ін. Наприклад, розмноження і тиражу­вання літературних, наукових, музичних творів здійснюється на підставі видавничих договорів, які укладаються між автором і видавництвом.

ЦК України не визнає авторських договорів і містить тільки положення про ліцензійні договори, однакові для використання як у сфері авторського права, так й у сфері промислової власності. Закон України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 31) встановив можливість укладати такі основні види договорів: авторський договір на право вико­ристання твору, авторський договір замовлення.

До різновидів зазначених договорів можна віднести:

· договір про передачу права на використання твору (передбачає право автора або його правонаступників нада­вати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами. Договір може перед­бачати передачу виключного права на використання твору або передачу невиключного права використання твору);

· видавничий договір (передбачає передання автором або його правонаступником видавництву науковий чи літе­ра­турний твір, а видавництво зобов’язується опубліку­вати цей твір. Автор передає видавництву виключні чи невиключні права на відтворення та розповсюдження. В договорі може бути передбачена умова про конфіденційність змісту договору);

· договір про депонування рукопису (передбачає вста­нов­лення умов та порядку оприлюднення і подальшого вико­ристання твору, який є цікавим для вузького кола осіб. Об’єкт договору – рукопис статті, огляди, монографії, збірники наукових праць, матеріали конференцій, науково-дослідні роботи. Договір депонування близький до договору схову, по суті це і є передача рукопису на зберігання);

· постановочний договір (передбачає створення і пере­дання видовищній організації драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а організація зобов’язується випустити твір у світ та випла­тити авторську винагороду);

· сценарний договір (передбачає створення і передання кіно-, теле- або організації мовлення сценарій для фільму або телепередачі в обумовлений сторонами строк, а студія зобо­в’я­зується сплатити авторську винагороду. Особливістю цього договору є те, що поряд із правами автора, у режисерів, поста­новників та операторів виникають також авторські і суміжні права на твір);

· договір на створення і використання комп’ютерних програм (передбачає можливість перевідступлення автор­сь­кого договору; визначення типів пер­сональних комп’ю­терів, для яких може бути використана комп’ютерна програма, їх кіль­кість і місцезнаходження; права сторін на по­дальші моди­фікації й удосконалення; кількість виготов­лених копій; забезпе­чення доступу до вихідного коду; порядок викори­стання твору третіми особами; терміни і порядок навчання користувача; інші (особливі) умови, які сторо­ни визнають за необхідне передбачити в автор­ському договорі. Цей договір може включати такі документи: текст договору; технічне зав­дання; технічні умови; календарний план або програму робіт; специфікації; опис використо­вуваного обладнання; угоду між авторами про розподіл винагороди);

· договір художнього замовлення (визначає відносини, пов’язані зі створенням твору обра­зотворчого мистецтва з метою його публічного показу. Предметом договору є різно­манітні тво­ри образотворчого мистецтва, які створюються автором на замовлення організацій та приват­них осіб і стають власністю останніх. Володільці придбаних творів вправі роз­по­ряджатися ними на свій розсуд, дотримуючись законо­давства про авторське право);

· договір на використання в промисловості творів деко­ративно-прикладного мистецтва (призначений для уре­гу­лю­вання питань, що ви­никають у зв’язку з тиражу­ванням у промис­ловості оригінальних творів декоративно-при­клад­ного мистецтва. Договір укладається тіль­ки з поза­штат­ними худож­никами підприємств. Автори отримують винаго­роду як за створення твору, прийнятого до використання, так і за подальше його тиражування залежно від обся­гу вико­ристання);

· договір про використання об’єктів суміжних прав (призначений урегульовувати майнові права виконавців, виробників фонограм та відеограм, організацій мовлення. Учасниками цих договорів можуть виступати організації колективного управління майновими правами автора);

· ліцензійні договори про використання творів (гл. 75 ЦК України встановлює порядок передачі виключних прав на твір та використання твору іншими особами. Ліцензійні дого­во­ри передбачають способи використання твору, тобто конкрет­ні права, що передаються за таким договором, строк дії дого­во­ру та визнають територію його чинності, розмір вина­го­роди і порядок визначення за кожний спосіб вико­ристання твору);

· договори про управління майновими правами автора (на практиці управління автором своїми майновими правами на індивідуальній основі не завжди можливе або доціль­не. З іншого боку, правовласник також, як правило, не має можливості самостійно відстежувати використання власних творів (записів), вести переговори про виплату винагороди за таке використання та збирати її. Ці функції взяли на себе організації колективного управління майновими правами[47]).

 

⇐ Предыдущая10111213141516171819Следующая ⇒

Поделиться: