Варіанти стратегії автаркії: недоліки і переваги.

Варіанти стратегії автаркії: недоліки і переваги.

Стратегії автаркії має на меті формування самодостатньої міцної економіки.

Автаркія – це політика господарського відокремлення країни, добровільна чи вимушена ізоляція від світового ринку. Прикладами автаркії є економічна політика фашистських режимів у Німеччині та Італії. Політика автаркії проводилась і в СРСР сталінським керівництвом.

Перевагами є максимально можливе самозабезпечення й самоізоляції від небезпечних впливів процесів глобалізму, сподівання на власні сили й засоби.

Недоліками є можливе невиправдане сподівання на надмірну самостійність, порушення стійких зв’язків.

Види с. автаркії:

- абсолютна автаркія: будується закрита тоталітарна економіка.

- автаркія експансії (або автаркія нац переваг): вибираються певні напрямки економіки, всі зусилля спрямовуються на розвиток цих напрямків.

- автаркія структурна (визнач ряд галузей, які мають підтримку держави і забезп країні прорив на ринок).

Якщо відкритість економіки створює умови для перекачування ресурсів зі слаборозвинутих країн у більш потужні, то автаркія передбачає захист ек.ки від панування домінуючих країн, захист її природних конкур переваг, захист від шкідливих виробництв і формування конкурентоспроможності країни на окремих напрямках розвитку. Якщо слаборозв. країна або країна, ек.ка якої знаходиться у кризовому стані, не може скорист перевагами відкритості, то вона вдається до стратегії автаркії.

Стратегія автаркії передбачає застосування мобілізаційної моделі розвитку. Мобілізаційна модель базується на тезі про необхідність використання внутрішнього та зовнішнього потенціалів для формування основ самодостатнього динамічного розвитку країни у глобальному середовищі.

У кризові періоди і в розвинених економіках, збудованих на приватних засадах застосовується мобілізаційна модель, елементом якої є закритість у формі автаркії чи протекціонізму. Така закритість вигідна як підприємцям, які таким чином уникають конкуренції, доки їхні підприємства не наберуть сили, так і державі, яка захищає свої виробництва і тим самим свою економічну та політичну незалежність.

Ще більшою мірою така закритість необхідна країнам, що тільки будують свою економіку, або перебудовують її структуру.

Проте, у нинішній час пряма закритість не тільки неприйнятна, але й неможлива. Прямо закривати свою економіку мають змогу лише потужні країни, які диктують свою волю іншим. Але й вони не можуть довести її до абсолюту. Розвиток комунікаційних зв’язків, вільний перетік фінансових капіталів не може зупинити жодна країна.

Проте, більшість з розвинених країн успішно застосовують різноманітні механізми відносної закритості. Так, висока заробітна плата і високий рівень вартості життєвих благ, корпоративно-сімейна форма власності та таргетування робить закритою економіку Японії; висока якість продукції (хоч у неї висока вартість, оскільки висока заробітна плата, яка виплачується в таких виробництвах – вона конкурентноздатна і успішно витискає з власного, як і з світового, ринку аналоги, наприклад, автомобілі) – відповідні сектори економіки Німеччини; високий рівень перерозподілу прибутків (майже 70% відраховується на користь держави) – економіку Швеції; високий рівень планування та державного втручання, визначальна частка державної власності – економіку Франції, Австрії, Нідерландів, тощо. За цих умов важко отримувати надприбутки, використовуючи експансію завдяки національним економічним перевагам.

У 2010 році Китай мав другу за величиною економіку світу, був найбільшим експортером товарів, другим за величиною імпортером товарів та другим за величиною одержувачем прямих іноземних інвестицій (ПІІ), і найбільшим власником валютних резервів.

ВВП Китаю в 2010 році була Intelligence Unit (EIU) в 5, 8 трильйона доларів, що трохи вище, ніж у Японії і близько 40% обсягу ВВП на душу населення США.

Класифікація економічних стратегій країн (за рівнем розвитку, цивілізаційною приналежністю, інституціональною та галузевою структурою економіки, рівнем конкурентоспроможності, параметрами середовища розвитку).

За рівнем розвитку: 1) стратегії домінуючих країн (Японія, США); 2) країн, що розвиваються (Бразилія, Аргентина); 3) країн з перехідною економікою (Китай, Україна).

За цивілізаційною приналежністю вирізняють наступні види стратегій: стратегії сталого економ розвитку в період глобалізації, стратегії економ розвитку в нестабільних економ системах, сучасна американська стратегія світового лідерства, стратегія економічного зростання ЄС, е ко-орінтована стратегія ЄС тощо. За параметрами середовища розвитку розрізняють стратегію відкритості, закриті стратегії, наступальні стратегії або стратегії лідерства, зокрема технологічного, стратегії „наздоганяючого розвитку”, стратегія поступального розвитку, стратегія виживання, антикризові стратегії тощо.

За інституційною: формальні і неформальні стратегії, за галузевою ознакою: економічна, екологічна, соціальна стратегія.

За рівнем формування стратегії:

- Національні стратегії, які являють собою економічну політику уряду, розраховану на тривалий строк, спрямовану на досягнення основної мети соціально-економічного розвитку.

- Регіональні стратегії вимагають примирення і узгодження економічних інтересів суб’єктів, які представляють певне економічне угрупування або регіон світу, але передбачає протиставлення регіональних економічних інтересів інтересам глобальним і подекуди національним (загальна мета – зміцнення і поєднання сил для протистояння агресивному середовищу).

- Стратегії наднаціональних інституцій (ООН, ЄБРР, СБ, МВФ)

- Стратегії двостороннього, або багатостороннього розвитку (знаходять свій відбиток в угодах про партнерство)

- Стратегії ТНК і підприємств, що самостійно виходять на ринок, які мають на меті реалізацію вузько корпоративних інтересів.

- Глобальні стратегії економічного розвитку розуміють під собою міжкраїновий рівень економічних відносин, який вимагає стратегії примирення і узгодження економічних інтересів суб’єктів усіх рівнів.