Варіативність міжнародних економічних стратегій розвитку: макроекономічні складові.

Однією з найважливіших складових економічної стратегії є економічна політика. Особливе значення має розробка адекватної соціально-економічним реаліям національної макроекономічної політики, від якої залежить економічна стратегія країни. В основному мова йде про співвідношення між державним регулюванням та ринковими механізмами саморегулювання в країні. Так, державне втручання в регулювання економіки підсилюється під час кризових ситуацій в країні; коли ж економіка стабілізується й знаходиться на піднесенні, пріоритет в регулюванні переходить до ринкових важелів. Відповідно економічна стратегія повинна бути гнучкою, залежно від макроекономічної політики держави.

      Незважаючи на схильність до монетаризму в провідних розвинутих країнах і активну пропаганду МВФ ідеї дерегулювання економіки спостерігається тенденція до зростання ролі держави в економічній сфері.

Регулювальна роль держави спирається на державний сектор в економіці й важелі макроекономічного регулювання, тоді як роль централізованих адміністративних методів зменшується. Державна власність у різних країнах у різні часи становить неоднакову частку. Так, у США державний сектор дуже малу частину. В країнах Західної Європи (особливо в Італії) та Японії ця частка вища; вона збільшується звичайно тоді, коли держава запроваджує активні заходи щодо виходу з кризової ситуації

      Основними напрямами державного регулювання розвинутих країн є підсилення контролю над фінансами й поглиблення перерозподілу національного доходу. Завдяки акумуляції значних коштів у своїх руках держава посилює свій вплив на економічні процеси. Крім того, економічна роль уряду зростає з розширенням державного підприємництва. Макроекономічна політика уряду передбачає утворення відповідного механізму регулювання. В основі економічних стратегій полягає довгострокове державне регулювання у формі стратегічного економічного програмування. Як зазначають дослідники, майже в усіх країнах світу зростає роль системи стратегічного структурного програмування й індикативного планування. Основними методами регулювання є, насамперед, кредитні й бюджетні. Фінансово-кредитна система набуває все більшого значення в загальній системі державного регулювання економіки розвинутих країн. Державний бюджет і національний банк є суттєвими важелями макроекономічного регулювання.

      У механізмі державного економічного регулювання значна роль належить фіскальній політиці. Зокрема, важливим завданням є встановлення оптимальних ставок оподаткування населення й корпорацій. На сучасному етапі розвитку економіки і під впливом монетаристських ідей уряди розвинутих країн велике значення приділяють здійсненню антиінфляційної політики. Однією зі складових макроекономічної політики є державна промислова політика. Залежно від обрання економічної моделі розвитку державна промислова політика може бути або ліберальною (з мінімумом втручання), або дирижистською (активне втручання), або поєднувати елементи того та іншого підходів.

      Стимулювання промислового розвитку в країні може здійснюватися за допомогою зовнішньоекономічної політики. Насамперед, це використання механізму зовнішньої торгівлі й заходи щодо залучення іноземних інвестицій. Для захисту національної промисловості від іноземної конкуренції уряд запроваджує протекціоністські тарифи і обмежувальні квоти на імпорт. Водночас приймаються заходи щодо стимулювання експорту продукції промисловості: встановлюються субсидії, податкові пільги, а іноді використовується й демпінг, що засуджується міжнародними організаціями, зокрема СОТ. Країни з перехідною економікою також стоять перед непростою проблемою узгодження відкритості національних ринків і захисту економіки від іноземної конкуренції. Це одна з найважчих проблем у розробленні національних економічних стратегій.

 

3. Варіативність планетарної стратегії стійкого розвитку.

Варіативність планетарної концепції сталого розвитку обумовлена багатьма факторами. В першу чергу це пов’язано з тим що сама концепція з'явилася в результаті об'єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної. 1. Ця концепція передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних — природо-, енерго- і матеріало-зберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів. 2. Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. 3. З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери.

      Узгодження цих різних точок зору та їх переклад на мову конкретних заходів, які є засобами досягнення сталого розвитку — завдання величезної складності, оскільки всі три елементи сталого розвитку повинні розглядатися збалансовано. Важливі також і механізми взаємодії цих трьох концепцій. Економічний і соціальний елементи, взаємодіючи один з одним, породжують такі нові завдання, як досягнення справедливості всередині одного покоління (наприклад, щодо розподілу доходів) та надання цілеспрямованої допомоги бідним верствам населення. Нарешті, зв'язок соціального та екологічного елементів викликала інтерес до таких питань як внутрішньопоколінна і міжпоколінна рівність, включаючи дотримання прав майбутніх поколінь, та участі населення в процесі прийняття рішень.

Глобальний характер концепції сталого розвитку охоплює необхідність диференціації стратегії для кожної країни та надання їх індивідуального характеру узгоджуючи глобальні і національні інтереси держав.

Національні стратегії сталого розвитку мають різні акценти. Так, у Великобританії - це збереження навколишнього природного середовища, в Канаді - основні потреби людини. В основі Стратегії сталого розвитку США лежить тісний зв'язок між природоохоронними, економічними проблемами і питаннями соціального рівноправ'я, чітко усвідомлюється, що деякі показники - зайнятість, продуктивність праці, зарплата, капітал і заощадження, прибуток, інформація, знання і освіта - повинні рости, а інші - забруднення навколишнього середовища, відходи і бідність - повинні скорочуватися.

 

Можна стверджувати про відмінність стратегії і за рівнем економічного розвитку країн, оскільки їм відводяться різні ролі та різне навантаження у процесі реалізації самої стратегії. Розвинені країни, які виступають в такому випадками основними донорами, регуляторами та несуть на собі найбільше навантаження у реалізації стратегії. Країни з перехідною економікою - нарощуючи свій виробничий потенціал у напрямку наукомістких та екологобезпечующих галузей виробництва, розвиваючи інтеграційні зв’язки, зможуть зайняти належне місце у світовій економіці, розвиток цих країн підтримується, проте вони теж відчувають певні навантаження від даної стратегії і мають дотримуватися певних вимог та норм, передбачених стратегією, саме на ці країни покладається особлива роль у вирішенні глобальних проблем. Країни, що розвиваються та слоборозвинуті країни є основними елементами на які націлена стратегія, в плані ліквідації несприятливих наслідків глобалізацій них викликів, підтримка та забезпечення сприятливих умов для подальшого розвитку, та уникнення негативних наслідків стрімкого розвитку в майбутньому.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: