Варіативність сучасних макроекономічних політик і стратегій економічного розвитку.

Однією з найважливіших складових економічної стратегії є економічна політика. Особливе значення має розробка адекватної соціально-економічним реаліям національної макроекономічної політики, від якої залежить економічна стратегія країни. В основному мова йде про співвідношення між державним регулюванням та ринковими механізмами саморегулювання в країні. Так, державне втручання в регулювання економіки підсилюється під час кризових ситуацій в країні; коли ж економіка стабілізується й знаходиться на піднесенні, пріоритет в регулюванні переходить до ринкових важелів. Відповідно економічна стратегія повинна бути гнучкою, залежно від макроекономічної політики держави.

      Незважаючи на схильність до монетаризму в провідних розвинутих країнах і активну пропаганду МВФ ідеї дерегулювання економіки спостерігається тенденція до зростання ролі держави в економічній сфері.

Регулювальна роль держави спирається на державний сектор в економіці й важелі макроекономічного регулювання, тоді як роль централізованих адміністративних методів зменшується. Державна власність у різних країнах у різні часи становить неоднакову частку. Так, у США державний сектор дуже малу частину. В країнах Західної Європи (особливо в Італії) та Японії ця частка вища; вона збільшується звичайно тоді, коли держава запроваджує активні заходи щодо виходу з кризової ситуації

      Основними напрямами державного регулювання розвинутих країн є підсилення контролю над фінансами й поглиблення перерозподілу національного доходу. Завдяки акумуляції значних коштів у своїх руках держава посилює свій вплив на економічні процеси. Крім того, економічна роль уряду зростає з розширенням державного підприємництва. Макроекономічна політика уряду передбачає утворення відповідного механізму регулювання. В основі економічних стратегій полягає довгострокове державне регулювання у формі стратегічного економічного програмування. Як зазначають дослідники, майже в усіх країнах світу зростає роль системи стратегічного структурного програмування й індикативного планування. Основними методами регулювання є, насамперед, кредитні й бюджетні. Фінансово-кредитна система набуває все більшого значення в загальній системі державного регулювання економіки розвинутих країн. Державний бюджет і національний банк є суттєвими важелями макроекономічного регулювання.

      У механізмі державного економічного регулювання значна роль належить фіскальній політиці. Зокрема, важливим завданням є встановлення оптимальних ставок оподаткування населення й корпорацій. На сучасному етапі розвитку економіки і під впливом монетаристських ідей уряди розвинутих країн велике значення приділяють здійсненню антиінфляційної політики. Однією зі складових макроекономічної політики є державна промислова політика. Залежно від обрання економічної моделі розвитку державна промислова політика може бути або ліберальною (з мінімумом втручання), або дирижистською (активне втручання), або поєднувати елементи того та іншого підходів. Промислова політика держави поділяється на два типи – загальносистемний і селективний. Загальносистемна політика спрямована на макроекономічне регулювання з метою створення сприятливих умов для економіки в цілому й промисловості зокрема. Ця політика містить заходи щодо законодавчої бази підприємництва, трудового законодавства, податкового, грошового, кредитного, митного режимів. Селективна політика спрямована на підтримку окремих галузей і навіть конкретних народногосподарських об’єктів, окремих регіонів, певних видів діяльності (підготовка кадрів, забезпечення інформацією, створення науково-дослідницьких закладів тощо).   Стимулювання промислового розвитку в країні може здійснюватися за допомогою зовнішньоекономічної політики. Насамперед, це використання механізму зовнішньої торгівлі й заходи щодо залучення іноземних інвестицій. Для захисту національної промисловості від іноземної конкуренції уряд запроваджує протекціоністські тарифи і обмежувальні квоти на імпорт. Водночас приймаються заходи щодо стимулювання експорту продукції промисловості: встановлюються субсидії, податкові пільги, а іноді використовується й демпінг, що засуджується міжнародними організаціями, зокрема СОТ. Країни з перехідною економікою також стоять перед непростою проблемою узгодження відкритості національних ринків і захисту економіки від іноземної конкуренції. Це одна з найважчих проблем у розробленні національних економічних стратегій.

      Особливе значення серед функцій сучасної держави набуває інноваційна політика. Держава витрачає великі кошти на підтримку розробки і втілення у виробництво новітніших технологій, наукових досягнень, що мають практичне значення. Частка витрат на НДДКР постійно зростає в державному бюджеті. Уряд зосереджує зусилля на створенні сприятливих умов для поширення науково-технічного прогресу в економіці.

      Державні органи розробляють комплексні цільові програми розвитку технології і виробництва. Ці програми передбачають податкові пільги, передачу технологій, ліцензійне стимулювання, стимулювання наукової діяльності, розвиток венчурного бізнесу. Одним з ефективних шляхів стимулювання НТП є утворення університетськопромислових дослідницьких центрів, що фінансуються державою.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: