Особливості групової діяльності.

Групова діяльність – це готовність людини до спільних форм діяльності для досягнення групових цілей і задач.
Групова діяльність характеризується інтенсивним процесом спілкування. Спостереження показують, що можна виділити досить конкретні шаблони спілкування, а отже, і людей, що беруть у ньому участь:- люди, що прагнуть до лідерства і здатні вирішувати спільні завдання та діяти, підкоряючи собі інших членів групи;- індивідуалісти – люди, що прагнуть при вирішенні задач діяти самі; - люди, що пристосовуються до групи, легко піддаються наказам та впливу з боку інших; - колективісти, які намагаються вирішувати спільну задачу спільними діями.

У регуляції ефективності групової діяльності беруть участь різні системи факторів:- позагрупові (фізичні і соціальні)- внутрішньогрупові (норми, міжособистісні відносини) позаособистісні (однорідність – різнорідність по індивідуально-психологічних параметрах)- внутрішньоособистісні (індивідуально-психологічні особливості членів групи, їхній стан, вихідні думки, оцінки)

Фактором, що пов'язує всі перераховані системи, що пронизує їх, є фактор суспільної значимості, спільної діяльності групилюдей. Він є стрижневим, що оптимально сполучає особистіснозначимі і суспільно засоби орієнтації групи.

Групи за приналежністю до них індивідів

Інгрупи і аутгрупи. Процеси утворення груп в організації, ефективність їх діяльності, внутрішньогрупові і міжгрупові конфлікти, можливості досягнення цілей організації і її підрозділів багато в чому залежать від ідентифікації індивідів по відношенню до груп. При цьому кожен працівник організації виділяє деякі групи, до яких він, за його переконанням, належить, і визначає їх як „мої”: „мої товариші”, „моя компанія”, „мій відділ”, „моя професійна група” і, нарешті, „моя організація”. Такі групи називають інгрупами, тобто групами, до яких працівник відчуває свою приналежність і в яких він ідентифікується з іншими членами таким чином, що розцінює членів інгрупи як „ми”. Групи, до яких не належить працівник (інші відділи, лабораторії, компанії, організації, професійні групи), будуть для нього аутгрупами, для яких він підбирає символічні значення – „не ми”, „інші”.

Референтні групи. Термін "референтна група", вперше введений в обіг соціальним психологом М. Шеріфом, означає реальну або умовну соціальну спільність, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном і на норми, думки, цінності і оцінки якої він орієнтується в своїй поведінці і самооцінці. Хлопчик, граючи на гітарі або займаючись спортом, орієнтується на спосіб життя і поведінку рок-зірок або спортивних кумирів. Працівник в організації, прагнучи зробити кар'єру, орієнтується на поведінку вищого керівництва. Можна відмітити також, що честолюбні люди, що несподівано отримали багато грошей, прагнуть наслідувати в одязі і манерах представникам вищих класів.

Інколи референтна група і інгрупа можуть збігатися, наприклад у разі, коли підліток орієнтується на свою компанію більшою мірою, чим на думку вчителів. В той же час і аутгрупа може бути референтною.

Розрізняють нормативні і порівняльні референтні функції групи. Нормативна функція референтної групи виявляється в тому, що ця група є джерелом норм поведінки, соціальних установок і ціннісних орієнтацій індивіда. Так, маленький хлопчик, бажаючи швидше стати дорослим, намагається слідувати нормам і ціннісним орієнтаціям, прийнятим в середовищі дорослих, а емігрант, що приїздить до іншої країни, намагається якнайшвидше освоїти норми і установки корінних мешканців, щоб не бути „білою вороною”. Порівняльна функція виявляється в тому, що референтна група виступає як еталон, за допомогою якого індивід може оцінити себе і інших.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: