Предмет педагогіки, її категорії

Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і роз­витку особистості.

Термін походить від грецьких слівраіз (раіа'оз) — дитя і адо — веду, виховую, тобто дітородіння, дітоводство. У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії пайдагогос най­частіше були жерці, а в Давній Греції — найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів.

У середні віки педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці, однак у міських школах та університетах — дедалі частіше люди зі спеціальною освітою.

У Давньоруській державі педагогів називали майс­трами. Упродовж багатьох століть тут не було спеціаль­них навчальних закладів для підготовки вчителів. Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали — школярі-книжники.

У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка.

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

Українська народна педагогіка — складова народо­знавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки народознавства.

Педагогіка народознавства — напрям сучасної педа­гогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями (у процесі продовження творчих тра­дицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) куль­турно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

Родинна педагогіка — складова народної педагогі­ки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, мо­ральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері й батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін.

Педагогічна деонтологія — народне вчення про ви­ховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покла­дених на них педагогічних функцій.

Козацька педагогіка — частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською націо­нальною свідомістю, твердою волею і характером.

Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

Загальним завданням педагогіки є вияв, вивчення й обґрунтування закономірностей виховання та розвит­ку людської особистості, розробка на цій основі теорії і технології виховання як спеціально організованого пе­дагогічного процесу.

Педагогіка як наука розробляє теорію і технологію організації педагогічного процесу, шляхи удосконален­ня діяльності педагога (педагогічну діяльність) і різних видів діяльності учнів, а також стратегію і способи їх взаємодії.

Теоретична функція педагогіки здійснюється на трьох рівнях:

• описовому — вивчення передового і новаторського педагогічного досвіду;

• діагностичному — виявлення стану педагогічних явищ (наприклад, успішності, вихованості учнів), вста­новлення умов і причин, які їх обумовлюють;

• прогностичному — експериментальні досліджен­ня педагогічної дійсності і побудова на їхній основі мо­делей перетворення цієї дійсності.

На прогностичному рівні теоретичної функції педа­гогіки розкривається суть педагогічних явищ, визнача­ються їх глибинні причини, науково обґрунтовуються гіпотези. На цьому рівні створюються теорії навчання і, виховання, моделі педагогічних систем, що випереджа­ють освітню практику.

Технологічна функція педагогіки як науки також реалізується на трьох рівнях:

• проективному, що пов'язаний з розробкою від­повідних методичних матеріалів (навчальних планів, програм, підручників, навчальних посібників, педаго­гічних рекомендацій) на базі теоретичної концепції, в якій визначається план педагогічної діяльності;                                                                                                                                                         

• перетворювальному, що спрямований на впрова­дження досягнень педагогічної науки в навчально-ви­ховну практику з метою її удосконалення;

• оцінному і коректувальному, що передбачає оцін­ку впливу результатів наукових досліджень на педаго­гічну практику і подальшому корекцію взаємодії нау­кової теорії та практики навчання і виховання.

Теоретична і технологічна функція педагогіки реалі­зуються в органічній єдності. Предметом педагогіки є процес виховання. Термін "виховання" — різноплано­вий. Він вживається в широкому і вузькому розумін­ні. У широкому розумінні під вихованням розуміють вплив суспільства на формування особистості, процес дій педагогів певних соціальних інститутів, скерова­них на забезпечення оптимальних умов для фізичного, психічного і соціального розвитку вихованців. У вузь­кому розумінні під вихованням розуміють конкретний вплив особи вихователя (батьків, учителів та ін.) з ме­тою формування в дитини певних морально-духовних якостей.

Основними категоріями педагогіки є виховання, навчання й освіта.

Виховання — це цілеспрямований і організований процес формування особистості.

Навчання — двосторонній процес взаємообумовленої діяльності учителя й учня, спрямований на оволодіння учнів знаннями, вміннями і навичками, розвиток їхніх інтелектуальних потенційних можливостей, озброєння методами самостійної пізнавальної діяльності.

Освіта — це процес і результат оволодіння надбан­нями людської культури як передумови активної со­ціальної діяльності.

Названі категорії взаємопов'язані між собою і спря­мовані на розв'язання єдиних завдань.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: