Тема 1. Предмет і значення вивчення Римського приватного права.

Приватне право у Стародавньому Римі складалося з трьох систем: ius civile, ius gentium, ius praetorium. Виділяють І період становлення Римської держави; ІІ період республіки; ІІІ період імперії, протягом яких найбільш помітним є розвиток інституційних і нормативних складових римського права.

Період становлення Римської держави (VІ-V ст. до н.е.) Діє ius civile – споконвічне національне римське право, яке регулює майнові відносини виключно між римськими громадянами.

Період республіки (V-І ст. до н.е.)

Перегріни – представники завойованих Римом народів, які часто мали вищу культуру, зокрема правову культуру, ніж римляни і тому зробили свій значний внесок у формування римського права.

Таким чином, ius gentium як система римського приватного права, створена самими римлянами для врегулювання майнових відносин між ними і перегнінами.

Період імперії (І ст. до н.е. – V ст.н.е.) Іus praetorium – преторське право, склалося в результаті практичної діяльності преторів і покликане було врегульовувати майнові відносини між римськими громадянами та між ними і перегрінами. Іus praetorium застосовувалося лише в разі нездатності врегулювати певні відносини нормами ius civile чи ius gentium.

Передумовою формування ius praetorium як системи приватного права було зрівняння у правоздатності всіх вільних жителів імперії едиктом імператора Каракали у 212 р. н.е.

Поступово три системи - ius civile, ius gentium та ius praetorium зближувалися, втрачали риси, які їх відрізняли і на їх основі було вироблене єдине поняття – ius privatum – римське приватне право.

Предметом курсу “Римське приватне право” є приватне право, яке виникло у Римі, знайшовши врешті свій вираз у Кодифікації імператора Юстиніана (Corpus juris Civilis).

Предметом римського приватного права є норми, які регулюють відносини майнові та сімейні. Норми нового Цивільного кодексу України (від 16.01.2003 р.), покликані врегульовувати “особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини)” (ст. 1).

Розвиток наукової систематики права також пов’язаний із діяльністю римських юристів. У підручнику з права “Інституції” римський юрист Гай викладав римське право за такою системою: I personaе, II res, III actiones, яка одержала назву “інституційної” системи викладу римсько приватного права. Перша частина Особи (Personaе) містить виклад двох тем: “Особи (суб’єкти права) у Римі”, “Врегулювання сімейних відносин у римському приватному праві”; у частині Речі (Res) викладають: “Речове право”, “Спадкове право”, “Загальне вчення про зобов’язання і договір”, “Окремі види договорів”; остання частина Позови (Actiones) включає лише одну тему: “Вчення про позов”. На інституційній системі базувалися відомі кодифікації цивільного права у ХІХ ст. у Франції та Австрії.

Пандектна система виникла на межі ХVIII-XIX ст. і передбачає поділ на загальну і особливу частини, в межах яких право викладають більш деталізовано, ніж за інституційною системою і дещо в іншому порядку: Поняття, Предмет, Джерела, Суб’єкти права, Поняття речі, Правові дії, Сімейне право, Речове право, Зобов’язальне право, Спадкове право. На практиці пандектна система сприйнята багатьма сучасними цивільними кодексами.

Ще в давні часи у Римі називали дві галузі права: право публічне (ius publicum) та право приватне (ius privatum).

Давньоримський юрист Ульпіан так розрізняє ці два поняття: “Публічне право стосується стану Римської держави чи суспільства в цілому, а приватне право – інтересів окремих осіб”. Тобто, в основу поділу права на приватне і публічне Ульпіан поклав такий критерій як характер інтересів: норми приватного права захищають інтереси приватних осіб, а публічного – інтереси держави.

У зв’язку з перетворенням Риму в центр світової торгівлі, у велику світову державу система приватного права поступово набирає рис універсальності, стає дійсно універсальним (загальним). А з другого боку римське суспільство проникнуте принципами індивідуальної свободи і самовизначення, і тому приватне право характеризується також іднидвідуалізмом. Перш за все, це індивідуалізм господаря-власника, який самостійно виступає в господарському обороті і одноособово несе відповідальність за свої дії.

Ще однією парою ніби-то протилежних рис, римського приватного права є консерватизм, який полягає у демонстрації непорушності і незмінності старих норм ius civile, і прогресивність, притаманна ius gentium та ius praetorium, які виникли в результаті діяльності претора: формально віджилі інститути права залишались недоторканими, проте змінювалася їх суть або ж вони просто не застосовувалися на практиці.

Крім того, римське приватне право, особливо така його складова як ius civile, - надзвичайно заформалізоване (наприклад, формальний і обтяжливий обряд манципації, без дотримання якого право на річ до набувача речі не переходило); характеризується точністю формулювань, логічністю викладу, аргументованістю, досконалістю юридичної форми та юридичної техніки.

Належить також підкреслити, що дуже добре були розроблені такі правові інститути як інститут договору та приватної власності, оскільки вони мали особливе значення для господарського обороту Риму.

Важливим для характеристики римського приватного права є право на захист свого порушеного права. Порушене право було захищене, коли претор давав одній стороні позов проти іншої сторони – порушника.

Згодом зростає інтерес до римського права. Його починають вивчати в заснованому в ХІ ст. в Болонії університеті. Поступово римське право вивчають в інших державах; одночасно застосовуючи його і в судах. Воно стає основою місцевого національного законодавства.

Тобто, у ХІ-ХІІ ст. починається період відродження римського права, запозичення, період рецепції римського права. Доцільність, необхідність з одного боку і можливість запозичення з другого боку зумовили відповідно 1) прогалини в місцевому, звичаєвому праві, суперечності, партикуляризм, архаїчність, неврегульованість законом таких інститутів як зобов’язання, спадкування за законом тощо; і 2) високий рівень римського права, тобто – наявність інститутів, які регулювали відносини товарообміну; чіткість і ясність правових норм; універсальний характер, а не національна обмеженість.

Рецепція, як тривалий процес, виступає у певних видах, формах, проходила окремими етапами.

В ранньому середньовіччі, коли панувало натуральне господарство, потреба в римському праві була невелика. Однак у Візантії застосовувались збірники спрощеного римського права (Еклога, Прохірон, Василіки).

Але для раннього середньовіччя, яке вважають першим етапом рецепції римського права характерним було не збереження окремих проявів римського права, а навпаки – його заперечення і забуття.

Одним із перших кроків рецепції, яка почалася в ХІ-ХІІ ст.ст., було вивчення римського права за Зводом законів імператора Юстиніана.

На другому етапі рецепції представники філологічної школи права, критикуючи деформації римського права, здійснені в судовій практиці і коментарях пізніх глосаторів, проводять роботу для відновлення точного змісту римських законів. Предметом вивчення знову стає римське право у тому вигляді, яким воно є в Зводі Юстиніана і творах римських юристів, а не їх інтерпретації чи коментарі.

В області приватного права на третьому етапі найяскравішим проявом рецепції є – Французький цивільний кодекс (Code Civile) 1804 р. (Кодекс Наполеона). Він відтворює риси класичної форми римського права. Як і римське право містить лаконічні, чіткі формулювання, написаний простою мовою. Кодексом запозичена структура і поділ (особи, речі, позови); вирішення деяких питань; принципи: формальної рівної правоздатності громадян, непорушності умов договору; універсальний характер, абстрактність норм.

В Німеччині рецепція римського права на третьому етапі проходила в умовах критики римського права школою природничого права. Історична ж школа вимагала ліквідації антинаціональних елементів рецепції.

Пізніше рецепція в Німеччині знайшла своє відображення у Німецькому цивільному кодексі (1900 р.). А його фундаментом було те німецьке право, яке вже асимілювало досягнення римської правової норми.

Німецький цивільний кодекс сприйняв структуру римського права: він побудований по так званій пандектній системі, яка передбачає детальніший поділ права на галузі (речове, зобов’язальне, сімейне, спадкове), а також тут передбачена загальна частина як в кодексі в цілому, так і в кожному з його розділів.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: