Договір – одна із підстав виникнення зобов’язань

Договір (contractus) – двостороння угода двох або більше осіб, спрямована на досягнення певного правового результату – здійснення певної дії або утримання від неї.

Обов’язковою ознакою договору є позовний захист (actio). Тому розрізняють контракти і пакти.

Пакти – неформальні угоди, які не мали позовного захисту і юридичного значення.

Контракти – формальні угоди, які визнавалися приватним правом і забезпечувалися позовним захистом.

З часом склалась система контрактів, які були поділені на чотири групи за способом укладення:

1) вербальні (словесні) «verba» – слово;

2) літеральні (письмові) «literae» – буква;

3) реальні (res – річ, передача речі);

4) консенсуальні (consensus – угода, досягнення згоди).

Вони починали діяти:

перші – з моменту усної домовленості;

другі – з моменту укладення письмової угоди;

треті – з моменту передачі речі;

четверті – з моменту досягнення згоди взагалі.

Згодом певні умови забезпечуються позовним захистом і виникає нова група договорів – безіменні. Найпоширенішими з них є міна, оцінний договір.

Види договорів

Строгого права

Доброї совісті

Договори односторонні і двосторонні.

Платні – коли майнову вигоду мають обидві сторони (купівля-продаж).

Безоплатні – тільки одна сторона (безпроцентна позика).

Дискретний – кауза (мета) ясна.

Абстрактний – не чітко виражена мета (causa) при новації.

Формальні – коли законом вказано на конкретні вирази волі (передбачена манципація).

Неформальні – не вказано (консенсуальні, контракти).

Умови дійсності договору в римському приватному праві

Обов’язковими умовами є такі:

1) наявність волі сторін, спрямованої на укладення договору;

2) законність договору;

3) дотримання форми договору;

4) визначеність змісту договору;

5) мета (предмет) договору і можливість її досягнення.

Зміст договору

Елементи, які складали зміст договору могли бути: істотні (необхідні); звичайні; випадкові.

І. суттєві (істотні), без яких нема самого договору

ІІ. випадкові елементи договору (з’являються в договорі лише за бажанням обох сторін).

ІІІ. звичайні елементи, без яких договір не втрачав юридичної сили.

Порядок укладення договору

Для укладення договору потрібна пропозиція – оферта з одного боку і – акцепт – прийняти її – з другого.

 

 

Тема 8. Окремі види договорів

Консенсуальні контракти

Види консенсуальних контрактів: купівля-продаж, найм, доручення, товариства.

Договір купівлі-продажу – консенсуальний контракт, згідно з яким продавець зобов’язується передати покупцеві у власність якусь річ, товар, а покупець зобов’язується заплатити продавцеві певну грошову суму.

Договір найму: найм речей; найм послуг або робочої сили вільної людини; замовлення (підряд).

Договір найму речей – одна сторона (наймодавець) зобов’язується надати іншій стороні (наймачеві) річ у тимчасове користування, і наймач зобов’язується сплатити за користування річчю певну винагороду, а після закінчення договору передати річ наймодавцеві. Найм плодоносний називається орендою.

Договір найму послуг або робочої сили – консенсуальний контракт, за яким одна особа (найнятий) віддає в розпорядження іншій особі (наймачеві) свою робочу силу, свою працю за певну винагороду.

Договір підряду (або замовлення) – консенсуальний контракт, за яким одна сторона (підрядник) бере на себе зобов’язання виготовити для іншої (замовника) певну річ за грошову винагороду.

Договір доручення, за яким одна особа (довіритель) доручає іншій особі (довіреному) виконання якоїсь справи або цілої низки справ.

Договір товариства – договір, за яким дві або більше осіб погоджувалися спільно брати участь у досягненні якоїсь мети, дозволеної правом, корисної суспільству і самим товаришам, які брали у ньому участь.

Реальні контракти

Види реальних контрактів у Римі: позика, позичка, поклажа, застава.

Позика – реальний контракт, при якому одна сторона (кредитор або позикодавець) передає іншій стороні (боржнику або позикоодержувачу) речі, визначені родовими ознаками (гроші, зерно, вино) у власність із зобов’язанням повернути кредитору в тій же кількості й такого ж роду та якості у встановлений строк або на вимогу.

Позичка – договір про надання речей у безоплатне користування – реальний контракт, за яким одна сторона (позичкодавець) дає іншій стороні (позичкоодержувачу) якусь індивідуально визначену річ у тимчасове і безоплатне користування, зобов’язуючи позичкоодержувача повернути цю ж саму річ позичкодавцю в повній цілості.

Договір поклажі – договір, згідно з яким одна особа (поклажодавець, депонент) передає іншій (поклаженаймачеві, депозитарій) на безоплатне збереження якусь рухому річ з правом повернення за першою вимогою.

 

 

Тема 9. Вчення про позов

Процес переходу від приватної розправи до державного суду відбувався поступово і пройшов такі етапи:

І. система регламентації приватної розправи, шляхом встановлення певного порядку застосування насильства до кривдника;

ІІ. система викупів;

ІІІ. передача справи захисту права органам держави.

Досудові способи захисту порушених прав:

1) гарантія, яку дає одна особа іншій, в тому, що вона виконає існуючий обов’язок (гарантія добровільна або примусова);

2) право утримання речі до задоволення власником вимог кредитора;

3) секвестр (заборона; обмеження накладене на користування майном) – передача речі третій особі до вирішення спору між двома сторонами із зобов’язанням віддати її тому, кому вона буде присуджена.

Суди здійснювали правосуддя у судовому процесі.

1. сторони в цивільному процесі – позивач і відповідач

2. позивач – особа, яка звертається з позовом до суду за захистом свого порушеного майнового права.

3. відповідач – особа, до якої пред’явлено позов.

4. позов (actio) – вимога позивача, звернена до суду, про надання захисту порушеному майновому праву.

Стадії римського цивільного процесу: ius та iudicium.

Суди

Спори могли також вирішувати арбітрами, які розглядали спори між сусідами та родичами за місцем знаходження спірного майна. Рішення арбітра ґрунтувалися на власному розсуді.

Рекуператорними судами розглядали спори між римськими громадянами і перегрінами. До його компетенції належало також застосування кримінальних покарань, якщо в ході розгляду цивільного спору було виявлення вчинення злочинних дій.

Суд колегією із 105 чоловік (по 3 чол від кожної триби). Колегія ділилася на секції, де розглядалися справи про право власності, спадкування та ін.

Види процесу

Види (форми) процесу при вирішенні приватно-правових спорів: І. легісакційний; ІІ. формулярний; ІІІ. екстраординарний.

Основні частини преторської формули:

1. призначення судді.

2. формулювання позовної вимоги.

3. виклад підстав.

4. припис судді.

Додаткові частини преторської формули:

1. ексцепція.

2. прескрипція.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: