Зміст права власності. Елементи змісту права власності.

Права, які має власник:

1) право володіння (jus possidendi);

2) право користування (jus utendi);

3) право розпорядження (jus abutendi).

Римляни відносили ще

- право одержання плодів (jus fruendi);

- право повернути собі річ від кожного фактичного володільця (jus vindicandi).

Обмеження права власності могли відбуватися підставі закону чи правочину разом з появою самої власності чи пізніше, у зв’язку з появою особливого юридичного акту.

Види права власності: квіритська власність; преторська (бонітарна) власність; власність перегринів; провінційна власність.

Способи набуття права власності

Їх римське право ділить на дві групи: первинні і похідні

Первинні способи набуття права власності

Первинним спосіб набуття права власності є тоді, коли право власності на певну річ виникає вперше або проти волі іншого власника. Такими є:

а) заволодіння.

б) давність володіння.

Умови набуття права власності за давністю володіння:

1) володіння повинно мати законні підстави

2) добросовісність володільця

3) володіння має бути безперервним протягом всього встановленого часу для набуття права власності за давністю володіння.

в) переробка речі (специфікація).

г) придбання плодів (б/о, вовна, хліб).

д) приріст.

Похідні способи набуття права власності

Цей спосіб полягає в тому, що право власності переходить від однієї особи до іншої за їх взаємною угодою і бажанням та право набувача ґрунтується на праві попереднього власника. Право власності переходить тільки в тому випадку, якщо попередник справді був власником, оскільки ніхто не може передати іншому більше прав, ніж має сам.

Форми похідного набуття права власності

І. Процедура манципації

ІІ. Уступка права

ІІІ. Традиція

Способи припинення права власності

- знищення речі (в результаті спожиття, загибелі чи інших причин). Право власності припинялось в однієї особи, але не виникало в іншої. Так само

- дерелікція (відмова власника від права на річ, яка йому належить). Але річ не знищується і нею може заволодіти хтось інший. У нього за певних умов може виникнути право власності.

- відчуження. Припинялося право власності на річ у відчужувача і виникало у набувача за договором купівлі-продажу, дарування, міни, надання приданого та ін. Це не просто припинення права власності, а перехід права власності.

- вилучення речі з обігу. Припинялося право власності. Це, наприклад, включення приватної землі до складу державної. Власність не переходила від однієї особи до іншої. Вилучення речі з обороту було причиною припинення права колишнього власника.

Захист права власності

Віндикаційний позов повернення речі з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов – для усунення перешкод, які заважають власникові при здійсненні права власності.

Права на чужі речі

Суттю прав на чужі речі є здійснення обмеженого панування над річчю, яка є власністю іншої особи.

Сервітут – право на чужу тілесну річ. Це право, за яким річ крім свого власника служить ще й іншій особі.

Емфітевзис в класичному праві – тривала (100 і більше років) спадкова оренда.

Суперфіцій – буквально: те, що знаходиться на поверхні землі.

Якщо за емфітевзисом земля передавалася під обробку для виробництва сільськогосподарської продукції, то за суперфіцієм міська земля передавалася під забудову.

Суперфіцій – довгострокове, відчужене, таке, що переходить у спадщину, право користування чужою землею для забудови.

Заставне право у римському праві різновид права на чужі речі. Але це не є правом користування чужою річчю. Заставне право не допускає можливості користуватися її предметом.

Форми застави:

1) фідуціарна застава.

2) ручна застава (pignus).

3) іпотека (hipoteka).

Тема 6. Спадкове право

Спадкове право – це сукупність правових норм, які встановлюють порядок переходу майна, майнових прав і обов’язків померлої особи (спадкодавця) до її спадкоємців.

Спадкове право у Римі належало до майнових прав.

Спадкодавець – особа, яка залишала спадщину.

Спадкоємець (heres) – особа, яка її отримувала.

Спадщина (heredias) – майно померлого як єдине ціле, сукупність усіх прав і обов’язків.

Форми спадкування в Римі

Спадкування у Римі існувало у двох формах: універсальної наступності (hereditas) і сингулярної наступності (legutam).

При універсальній наступності спадкоємець одним актом одержує всю сукупність прав і обов’язків померлого, в тому числі і такі про існування яких він міг до того і не знати.

При сингулярній наступності певна особа у відповідності з волею померлого або за законом одержує лише окремі майнові права чи частки майна померлого. Видами сингулярної наступності є легат і фідеїкаміс.

Підставами для виникнення спадкування був закон (lex) і заповіт (testamentum).

Правила співвідношення двох підстав спадкування (за законом і за заповітом):

1) спадкування за заповітом могло поєднуватися з необхідним спадкуванням;

2) спадкування за заповітом виключало спадкування за законом, але поступалося місцем необхідному спадкуванню.

3) якщо призначалося кілька спадкоємців, з яких хтось відмовився від прийняття спадщини, то його частка розподілялася між іншими спадкоємцями за заповітом (так зване "право збільшення").

4) якщо за заповітом передавалась тільки частина майна, то й друга частина переходила до спадкоємців за заповітом, а спадкування за законом відхилялось.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: