Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология
Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии


Антихолінестеразні препарати незворотної дії



Здебільшого препарати цієї групи є фосфороорганічними сполуками (ФОС). Застосовуються вони тільки для місцевої дії при глаукомі, оскільки отруйні для організму. У зв'язку з сильною і тривалою дією вони знайшли використання як міотичні та протиглаукомні засоби.

До них відноситься армін. У нерозбавленому вигляді армій дуже отруй­ний.

При роботі з ним слід уникати попадання його на шкіру, слизові оболон­ки й всередину.

При отруєннях цими речовинами застосовують специфічні антидоти (ре-активатори холінестерази) і холінолітичні препарати ( атропін, метацин та

ін.).

Реактиватори холінестерази

Хоча фосфороорганічні сполуки і розглядаються як інгібітори холінестерази незворотної дії (з практичної точки зору це дійсно так), але незворотність їх зв'язування з ферментом не є абсолютною. Дуже повільно в межах тижнів відбувається спонтанний гідроліз фосфорилованого фер­менту з визволенням його активного центру у зв'язку з залишком ФОС.

Реактиватори холінестерази можуть використовуватися для профілактики та лікування отруєнь ФОС (інсектициди, фосфорорганічні речовини та інші).

Внаслідок швидкої реактивації холінестерази відновлюється її вла­стивість гідролізувати ацетилхолін. У терапії отруєнь їх обов'язково комбінують з холінолітиками, які до того ж діють значно швидше. Вцілому реактиватори холінестерази набагато надійніші при їх профілактичному за­стосуванні. На фоні вже розвинутого отруєння вони дають слабший ефект.

5 2-юз                                                 . 129.


До реактиваторів холінестерази відносяться дипіроксим, ізонітрозин. За останні роки з'явилися також діетиксим, алоксим.

Перелік препаратів

М-ХОЛІНОБЛОКАТОРИ

Фармакомаркетинг

Класифікація та препарати

М-холінолітики поділяються на третинні (атропін, скополамін, пла-тифілін, гоматропін та інш.) та четвертинні (метацин, пірензепін, іпратропій бромід та інш.); на рослинного (атропін, гоматропін, скополамін, пла-тифілін) та синтетичного (адифенін, метацин, пірензепін, іпратропій бромід, тропікамід, бутилскополаміну бромід) походження.

Механізм дії

Препарати цієї групи зворотно вибірково блокують М-холінорецептори органів і припиняють передачу імпульсів з закінчень по-стгангліонарних парасимпатичних нервів на клітини органів-виконавців. Вони усувають мускаринові ефекти ендогенного та введеного зовні ацетил­холіну шляхом конкуренції з ним за М-холінорецептори.

Після пригнічення М-холінорецепторів (інактивація парасимпатич­ної іннервації) переважає симпатична іннервація.

-130-


Класичним представником М-холіноблокаторів є атропіну сульфат. Антагонізм між атропіном і ацетилхоліном конкурентний, тобто взаємодія цих речовин з М-холінорецептором знаходиться в прямій залежності під концентрації препарату та медіатору в рецепторній зоні (більше того, анта­гонізм між атропіном і ацетилхоліном однобічний, тобто ефекти ацетил­холіну усуваються атропіном, а не навпаки).

Останніми роками в зв'язку з ідентифікацією підтипів М-холінорецепторів (МГМ5) почався пошук фармакологічних препаратів, що вибірково діють на різні підтипи М-холінорецепторів. До таких недавно винайдених лікарських засобів натежить пірензепін, що вібірково блокує Мі-холінорецептори слизової оболонки шлунка.

Фармакодинаміка

Атропіну сульфат, гоматропіну гідробромід, скополаміну гідрохло-рид, платифіліну гідротартрат, тропікамід, бесалол викликають розширення зіниці (мідріаз), підвищення внутрішньоочного тиску, параліч акомодації.

Таблиця 11
Порівняльна харашпериаттаМ^холінолітикш________________

Усі М-холіноблокатори пригнічують секрецію залоз, сприяють роз­слабленню непосмугованої мускулатури органів, які перебувають у стані спазму.

Атропіну сульфат, гоматропіну гідробромід, скополаміну гідрохло-рид, платифіліну гідротартрат, адифенін викликають тахікардію.

Пірензепін володіє гастропротекторною дією, бесалол - антисептич­ною дією.

Атропіну сульфат, гоматропіну гідробромід, скополаміну гідрохло-рид, платифіліну гідротартрат, адифенін, апрофен, бесалол виявляють цен­тральну холінолітичну дію.

Платифілін виявляє спазмолітичну (папавериноподібну) дію, розши­рює артеріальні судини, знижує AT.

Показання до застосування та взаємозамінність

1. Діагностика захворювань очей (атропіну сульфат, гоматропіну гідро­бромід, скополаміну г/х, платифіліну гідротартрат, тропікамід);

2. Запальні захворювання очей (атропіну сульфат, скополаміну гідрохло-рид);

3                                           -131-


3. Підбір лінз (атропіну сульфат, гоматропіну гідробромід, платифіліну гі-дротартрат, тропікамід);

4. Виразкова хвороба шлунка, гіперацидний гастрит (атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, адифенін, метациігу йодид, пірензепін, бутил-скополаміну бромід, апрофен, бесалол);

5. Премедикація (атропіну сульфат, скополаміну гідробромід, метацину йодид);

6. Бронхіальна астма (атропіну сульфат, скополаміну гідробромід, плати­філіну гідротартрат, метацину йодид, іпратропій бромід);

7. Коліки: кишкові, печінкові, ниркові (атропіну сульфат, скополамін}' гід-рохлорид, платифіліну гідротартрат, адифенін, метацину йодид, бутилс-кополаміну бромід, апрофен, бесалол);

8. Заіроза передчасних пологів (метацину йодид);

9. Ендартеріїт (адифенін, апрофен);

10. Спазми судин головного мозку та коронарних судин (апрофен);

11. Зупинка серця, брадикардія, передозування холіноміметиків та антихо-лінестеразних препаратів (атропіну сульфат);

12. Морська хвороба, хвороба Паркінсона (скополаміну гідрохлорид).

13. Гіпертонічна хвороба (платифіліну гідротартрат).

Побічна дія

Інтоксикація атропіном дуже характерна та має такі ознаки: суха шкіра, підвищення температури, широкі зіниці, далекозорість, сухість у ро­ті, тахікардія, ускладнене сечовиділення, атонія кишечника, галюцинації, рухове збудження, що може перейти до судом та коми.

При застосуванні адифеніну можливе виникнення відчуття сп'яніння, запаморочення, порушення акомодації.

Специфічним антидотом при отруєнні атропіном та його аналогами є фізостигмін.

Протипоказання

М-холіноблокатори протипоказані при глаукомі.

Платифілін протипоказаний при органічних захворюваннях печінки та нирок; іпратропій бромід - при вагітності.

Адифенін не можна застосовувати водіям транспорту та особам, що виконують роботу, яка потребує швидких психічних та фізичних реакцій.

Фармакобезпека

М-холіноблокатори несумісні з психостимуляторами, інгібіторами МАО, блювотними засобами, кофеїном, препаратами наперстянки, клофе-ліном.

Атропіну сульфат несумісний зі снодійними, морфіном, магнію су­льфатом, ацетилсаліциловою кислотою, дибазолом, ацетилхоліном.

Розчин атропіну для ін'єкцій 0,1%, в очних краплях -1%.

Перед їдою приймають атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, метацину йодид, пірензепін, бутилскополаміну бромід, після іди - ади­фенін.

Порівняльна характеристика препаратів

Атропіну сульфат є еталонним препаратом у групі М-холіноблокаторів. Він міститься в таких рослинах, як беладона, скополія, дурман, блекота.

- 132-


Найчутливішими до нього є секреторні органи і гладкі м'язи шлунка, кишок, жовчних шляхів, сечового міхура, особливо при спазмах.

Атропін володіє центральною та периферичною холінолітичною дією. При місцевому застосуванні на око атропін розширює зіниці (мідріа з) на 5-7 днів внаслідок усунення холінергічних впливів на круговий м'яз райдужки очей. Зір встановлюється на дальню точку бачення (параліч ако­модації)  (Рис. 2.).

Гоматропіну гідробромід менш активний, ніж атропін. Використо­вують тільки в офтальмологічній практиці для розширення зіниці на 15-20 год.

Скополаміну гідрохлорид - алкалоїд, що міститься разом з атропіном у беладоні, скополії, дурмані, блекоті. Як і атропін, володіє цен­тральною та периферичною холінолітичною дією. Дія його менш тривала, ніж у атропіну. На відміну від атропіну викликає седативний та снодійний ефект. Викликає помітне психомоторне збудження і потенціює депривую-чий вплив наркотичних анальгетиків, снодійних і засобів для наркозу. За­стосовують для лікування паркінсонізму. Входить до складу таблеток «Ае­рон», які використовують для профілактики та лікування морської та повітряної хвороби.

Платифіліну гідротартрат - алкалоїд, що міститься у жовтозіллі широколистому. За дією подібний до атропіну, але менш активний. На ЦНС справляє седативну дію. Пригнічує судиноруховий центр. Його дія на око менш тривала (5-6 год), ніж дія гоматропіну та атропіну. Входить до складу «Тепафіліну», «Палюфіну». Головним чином застосовують при спа­стичних станах органів і судин.

Адифенін окрім спазмолітичної активності справляє місцевоанестезуючу дію. При застосуванні препарату спостерігається запа­морочення, посилення ефектів снодійних засобів, наркотичних анальгетиків і засобів для наркозу.

Бутилскополаміну бромід - синтетичне похідне скополаміну. Во­лодіє вираженою спазмолітичною дією на непосмуговані мчязи внутрішніх органів.

Апрофен     активніший, ніж адифенін, за периферичною

холінолітичною дією. У порівнянні з платифіліном і спазмолітиком сильніше розширює коронарні судини. Підсилює скорочувальну функцію матки та підвищує її тонус.

Таблетки «Бесалол» містять фенілсаліцилат та екстракт беладони, мають спазмолітичну, холінолітичну та антисептичну активність.

Метацину йодид - периферичний холінолітик, не проходить через ГЕБ. Діє сильніше за атропін і спазмолітин.

Пірензепін є представником нової підгрупи антихолінергічних за­собів - специфічний блокатор Мгхолінорєцепторів. На відміну від атропіну цей препарат вибірково пригнічує секрецію залоз шлунка, соляної кислоти та пепсиногену. Не справляє істотного блокуючого впливу на М-холінорецептори слинних залоз, серця та гладких м'язів ока.

Іпратропій бромід здебільшого блокує М-холінорецептори бронхів та слизової оболонки носа. Застосовується у вигляді аерозолю при хронічних обструктивних бронхітах і бронхоастматичних станах, хронічних пневмоніях.

Назальний спрей «Атровент» застосовують при ринітах різної етіології.

-133-


Тропікамід викликає мідріаз на 2-4 години, використовують в оф­тальмології для діагностичного дослідження очного дна та визначення реф­ракції.

Перелік препаратів







Н-ХОЛІНОБЛОКАТОРИ

Н-холінорецептори знаходяться у гангліях вегетативної нервової системи, скелетних м'язах, хромофінній тканині надниркових залоз, каро-тидних клубочках. Тому Н-холіноблокатори неоднорідні: частина з них блокує Н-холінорецептори у гангліях, друга група препаратів блокує ці ре­цептори у скелетних м'язах. Перші називаються гангліоблокаторами та за­стосовуються для припинення проведення імпульсів крізь вегетативні ганглії, інші - міорелаксантами або курареподібними засобами та викори­стовуються для розслаблення скелетних м'язів.

Гангліоблокатори лише у дуже високих концентраціях мають бло­куючу дію на Н-холінорецептори скелетних м'язів, а міорелаксанти тільки у дуже високих концентраціях виявляють гангліоблокуючу дію.

Більшість гангліоблокаторів і міорелаксантів містять у молекулі два четвертинних атома азоту, що забезпечує їх взаємодію з Н-холінорецепторами.

_______________ Фармакомаркетинг______________________________

-134-


Гангліоблокатори Класифікація та препарати

1. Четвертинні амонієві сполуки (гексаметонію бензосульфонат, диме-коліну йодид, азаметонію бромід) погано всмоктуються з шлунково-кишкового тракту, активні при парентеральному введенні і за своєю дією сильніші за інші групи гангліоблокаторів.

2. Не містять четвертинні атоми азоту пахікарпіну гідройодид, пемпідину тозилат. Вони добре всмоктуються з шлунково-кишкового тракту, ак­тивні при пероральному застосуванні.

Механізм дії

Гангліоблокатори блокують Н-холінорецептори вегетативних гангліїв і викликають «фармакологічну денервацію» органів. Гангліоблокатори за хімічною структурою схожі на ацетилхолін. За рахунок катіонного угрупо­вання вони зв'язуються з аніонним центром Н-холінорецепторних гангліїв, і в клітинах останніх не виникає постсинаптичного потенціалу у відповідь на ефекторні імпульси. Внаслідок конкурентного антагонізму з ацетилхоліном за Н-холінорецептори гангліїв препарати блокують ці рецептори та перери­вають проведення нервового імпульсу через ганглії, хоча ацетилхолін про­довжує виділятися на прегангліонарних ділянках парасимпатичних та сим­патичних нервів. Блокуюча дія гангліоблокаторів розповсюджується і на Н-холінорецептори каротидних клубочків, надниркових залоз, ЦНС, але в значно меншій мірі, ніж на ганглії.

Однак М-холінорецептори органів не заблоковані, на них гангліоблокатори не діють. Тому М-холінолітики, антихолінестеразні засо­би діють на організм на фоні введення гангліоблокаторів.

Фармакодинаміка

В результаті блокади гангліїв судинозвужувальних симпатичних

нервів виникає розширення судин та зниження AT. Падінню AT сприяє і те, що препарати блокують Н-холінорецептори мозкового шару надниркових залоз, у результаті цього зменшується вміст адреналіну в крові.

Розширюючи периферичні судини, гангліоблокатори поліпшують кро­вопостачання та мікроциркуляцію в судинах кінцівок. Кров депонується на периферії, її зворот до камер серця знижується, розвантажується мале коло кровообігу, зменшується гідростатичний тиск у судинах легенів і мозку, а також поліпшуються умови роботи серця за рахунок зниження переднаван-таження на міокард, особливо при гострій серцевій недостатності.

Гангліоблокатори полегшують викид крові з серця в артеріальне русло, зменшують постнавантаження на міокард.

Гангліоблокуючі засоби припиняють проведення збудження і через парасимпатичні ганглії. Тому вони викликають в організмі фармако­логічні ефекти, аналогічні ефектам М-холінолітиків. Блокуючи ганглії блу-

- 135-


каючого нерва, препарати зменшують секрецію шлункового соку, послаб­люють моторику та тонус органів ШКТ, виявляють бронхорозширювальну і спазмолітичну дії, нормалізують порушену трофіку тканин.

На М-холінорецептори гангліоблокатори не виявляють блокуючої дії. Навпаки, після їх дії збудливість М-холінорецепторів органів підвищується. Вірогідно, таким підвищенням чутливості М-холінорецепторів матки до ендогенного ацетилхоліну пояснюється поси­лення ії скоротливої активності та підвищення тонусу при дії пахікарпіпу. Крім цього, на фоні використання гангліоблокаторів, на думку деяких ав­торів, підвищення тонусу міометрія обумовлене впливом гормональної сис­теми.

Показання до застосування та взаємозамінність

Створення препаратів, вибірково блокуючих передачу імпульсу че­рез ганглії вегетативної нервової системи, є важливим досягненням сучас­ної фармакології. При деяких патологічних станах організму вегетативна інервація може несприятливо впливати на діяльність внутрішніх органів. У таких випадках гангліоблокуючі препарати мають позитивне терапевтичне значення, що приводить ті чи інші органи в стан відносного спокою. Гангліоблокуючі препарати, що припиняють передачу збудження в гангліях, діють за принципом роз'єднання нервових центрів та ефекторних органів.

Основними показаннями для застосування гангліоблокаторів є: Гіпертонічна хвороба, гіпертонічний криз (всі гангліоблокатори). Набряк мозку, легень (азаметонію бромід). Ендартеріїт (всі гангліоблокатори, крім трепірію йодиду). Керована артеріальна гіпотонія (гексаметонію бензосульфонат, азаметонію бромід, трепірію йодид).

Виразкова хвороба шлунка (гексаметонію бензосульфонат, димеколіну йодид, пемпідину тозилат).

Бронхіальна астма (гексаметонію бензосульфонат, азаметонію бромід). Коліки (азаметонію бромід).

Стимуляція пологової діяльності (пахікарпіну гідройодид). Холецистит (димеколіну йодид). Еклампсія (азаметонію бромід, трепірію йодид).

Побічна дія

Гстотним недоліком гангліоблокаторів є поширення їх дії на передачу імпульса по всіх вегетативних гангліях і, внаслідок цього, порушення нор­мальної нервової регуляції органів та тканин. Останнє викликає тахікардію, параліч акомодації та розширення зіниць, підвищення внутрішньоочного тиску, сухість у роті, запаморочення, атонію кишечника, сечового міхура з анурією, розвиток ортостатичного колапсу. Розвиток ортостатичного ко­лапсу пояснюється тим, що депонування крові у венах кінцівок і органів су­проводжується зниженням артеріального тиску в судинах мозку. Під час зміни положення тіла під дією сили тяжіння кров перерозподіляється і над­ходить до нижчерозташованих ділянок тіла, відбувається знекровлення мозку, хворий втрачає свідомість. Для профілактики цих ускладнень реко­мендують після введення препарату полежати 1,5-2 години.

При тривалому прийманні гангліоблокаторів до них розвивається звикання.

Гексаметонію бензосульфонат має здатність до кумуляції.

- 136-


Протипоказання

Гангліоблокатори протипоказані при інфаркті міокарда в гострій ста­дії, вираженій гіпотензії, шоку, ураженнях нирок і печінки, тромбозах, деге­неративних змінах ЦНС, глаукомі, вагітності, атеросклерозі.

Фармакобезпека

1. Н-холіноблокатори несумісні з інгібіторами МАО, анти-холінестеразними засобами.

2. Н-холіноблокатори не слід поєднувати в одному шприці з розчинами барбітуратів.

 

3. Бензогексоній несумісний з мезатоном, кофеїном, бендазолом.

4. До бензогексонію розвивається звикання.

5.     Усі гангліоблокатори можуть викликати ортостатичний ко­
лапс.

Перед їдою приймають гексаметонію бензосульфонат, димеколіну йодид, пахікарпіну гідройодид.

Порівняльна характеристика препаратів

Таблиця 12 Характеристика гангліоблокаторів

Гексаметонію    бензосульфонат    наділений   сильною

гангліоблокуючою активністю, викликає значне розширення дрібних ар­терій, капілярів, уповільнення кровотоку. При внутрішньовенному введенні AT знижується через 2-5 хвилин, ефект зберігається більше 3 годин. Зни­жується систолічний викид крові та ударний об'єм серця за рахунок зни­ження венозного повернення крові до серця, знижується периферичний су­динний опір. Швидко знижується маса циркулюючої крові, тому в перші 2 години після введення препарату виникає ортостатична гіпотонія.

Азаметонію бромід за фармакологічними властивостями близький до гексаметонію бензосульфонату, але менш активний і має меншу три­валість дії. Застосовується при всіх показаннях, характерних для гангліоблокаторів, а також при цистоскопії у чоловіків.

Димеколіну йодид більш активний, ніж гексаметонію бензосульфо­нат, при захворюваннях, які супроводжуються спазмами гладких м'язів ор­ганів та периферичних судин. Стимулює м'язи матки як окситоцин.

-137-


Трепірію йодид викликає короткочасну гантліоблокуючу дію, тому що легко руйнується. Застосовується в анастезіології для керованої гіпотонії, при гіпертонічних кризах тільки внутрішньовенно.

Пемпідину тозилат за активністю аналогічний гексаметонію бензо-сульфонату та димеколіну йодиду, але менш токсичний і виявляє більш тривалу дію (6-10 годин). Проходить крізь гематоенцефалічний бар'єр. М'яка дія препарату дозволяє використовувати його для лікування хворих похилого віку з церебральним і коронарним атеросклерозом.

Пахікарп'шу гідройодид менш активний, ніж інші препарати, але легко всмоктується з ШКТ, не викликає підвищення артеріального тиску, тому може призначатися особам, які страждають гіпертонічною хворобою.

Перелік препаратів Міорелаксанти

Родоначальником цієї групи вважають кураре - стрільну отруту пів­денноамериканських індійців, яка являє собою суміш екстрактів з декількох видів тропічних рослин. Хімічний склад різних видів кураре неоднаковий, але головною діючою речовиною кураре є алкалоїд тубокурарин.

Класифікація та препарати

Механізм дії

За механізмом дії міорелаксанти поділяються на:


Поделиться:



Последнее изменение этой страницы: 2019-04-19; Просмотров: 297; Нарушение авторского права страницы


lektsia.com 2007 - 2024 год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! (0.049 с.)
Главная | Случайная страница | Обратная связь