Міжнародні відносини в Європі в 1815-1830-х роках.

Текст «Заключного генерального акту» Віденського конгресу ряснів фразами про «благо Європи» та «благо усього християнства». Насправді це був, як

визначив тоді німецький публіцист Ф. Генц, «поділ між переможцями майна переможеного». Система міжнародних відносин перебудовувалася на таких принципах:• відновлені кордони держав та їхній політичний устрій за станом на 1792 р. визнавалися законними; • навколо Франції створювався спеціальний «бар’єр», що у випадку виникнення кризових ситуацій дозволив би ізолювати країну від інших держав; • держави-учасники усіх антифранцузьких коаліцій отримували компенсації за їхню участь у боротьбі проти НаполеонаБонапарта; • в Європі створювалася така система політичної рівноваги, що не дозволяла панувати будь-якій певній європейській державі.

Перемігши Французьку революцію й військову диктатуру Наполеона, європейські монархи перекроїли карту Європи та намагалися застрахувати себе й свої придбання від нових революцій і потрясінь. Із цією метою 26 вересня 1815 р. у Парижі імператор Росії Олександр I, австрійський імператор Франц I і прусський король Фрідріх-Вільгельм III підписали договір про утворення «Священного союзу». Спочатку в нього ввійшли правителі Росії, Австріїй Пруссії, що зобов’язалися у випадку загрози кому-небудь «надавати один одному підкріплення й допомогу». Пізніше до «Священного союзу» приєдналася Франція. Фактично в його діяльності брала участь і Велика Британія, що формально не входила до складу «Священного союзу». У наступні роки до «Союзу» приєдналися майже всі європейські монархічні держави. У підписаних державами-союзницями документах було заявлено, що монархи коаліції «формально обіцяли французькому королеві Людовику XVIII підтримати його зброєю проти будь-якої революційної спроби».

«Священний союз» був союзом монархій, які об’єдналися для спільної боротьби проти революційних виступів, де б вони не виникали. В 1818 р. у м. Ахен відбувся перший конгрес «Священного союзу» (усього їх було чотири). У його роботі брали участь представники держав-засновників «Союзу» – Росії, Австрії й Пруссії, а також Великої Британії й Франції. Учасниками конгресу був відновлений союзний договір, спрямований проти змін у Франції, «що загрожував спокою й безпеці її сусідів». З іншого боку, Франція була прийнята до «Священного союзу», з країни достроково виводилися окупаційні війська. Також була прийнята декларація щодо підтримки «міжнародного права, спокою, віри й моральності…» Однак за категоричною вимогою представника Британії було встановлено, що втручання у внутрішні справи інших держав може здійснюватися тільки за їхнім проханням. Революційні виступи в Іспанії, Неаполі й П’ємонті змусили монархів змінити це положення. У декларації конгресу «Священного союзу» у 1820 р. в Троппау було сформульовано, що будь-яка держава, усередині якої відбудеться революція, виключається з «Союзу», і жодні зміни в державному устрої, зроблені революційним шляхом, не будуть визнані «Священним союзом». У січні 1821 р. робота конгресу була продовжена в м. Лайбах (Любляна). Незабаром прийшло повідомлення про революції в П’ємонті й про повстання в Греції проти турецького панування. Олександр I відмовив православним одновірцям грекам у допомозі, а австрійські війська із благословення «Священного союзу» розправилися з революційним рухом в Італії. Згодом загострилися відносини між Великою Британією та Росією, Австрією й Пруссією. Значною мірою підірвала «Священний союз» і його спроба придушення національно-визвольного руху в Латинській Америці.

12. Міжнародні відносини в Європі в 30-40-х рр. ХІХ ст.
Головні суперечності у Священному Союзі (утв. 26.09.1815) були викликані: - власними держ. забаганками; - змінами політичного устрою.
1825 – анг. уряд формально визнав незалежність США, уклавши для себе вигідні торговельні договори.Суперечка – ставлення до грецького питання. Січень 1822 – проголошено ств. незалежної Грецької держави → В.Б. підтримала, Авст. і Росія – стримано.1827 – всі держави погодились з вимогою Осман. імп., щоб вона надала Греції автономію. Осман. імп. відмовилась і їхній фот було розгромлено.1829 – Адріанопольський мир (між Росією і Туреччиною) → посилення впливу Росії на Балканах → загострення стосунків з Англією і Австрією.
1830 – «Липнева» революція у Франції: - поміркована ліберальна держава; - чітка конституц. монархія. Фр. випала з концерту абсолютних держав.1832 – революція в Англії.26 червня 1833 р. – Ункіар-Іскельський мир: тур. султан закрив Босфор і Дарданеллу для іноземних суден, що було єдиним морським шляхом завдати Анг. і ФР. удару Рос. імп. → загострення анг.-рос. відносин.1838 – Анг. нав’язала Оман. імп. торговельний договір → британ. промислові товари широким потоком сунули на турецький ринок → невдоволення Фр. і Росії.1839 – тур.-єгипет. війна → поразка турків → султан звертається до європ. держав по допомогу → 1840 і 1841 – Лондонські конвенції: гарантія цілісності Осман. імп. У Фр. з’яв. Друга імперія → політика нац. престижу → захоплення нових територій.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: