Соціальні конфлікти та політичні рухи у Великій Британії в 1815 – 1830 рр. ХІХ ст. Парламентська реформа 1832 р.

  В Англії ще з середини XVII ст. тра­диційно існували дві основні полі­тичні партії—віги і торі. Торі були партією консервативного напряму. Вони твердили, що захищають тра­диційні британські цінності. Торі підгримували здебільшого аристок­рати - лендлорди (великі земле­власники). Партія вігів була більш ліберальною. Віги намагались сприяти економічному розвиткові країни, пропагуючи закони, якими скорочувались податки, мито та інші види платежів в державну скарбницю. По закінченні воєн про­ти наполеонівської Франції в Англії при владі був уряд торі. Торі прова­дили політику, спрямовану на під­тримання високих цін на хліб. 1815 року ними були прийняті хлібні закони, згідно з якими встановлю­вався високий митний збір на зер­но, що ввозилось з-за кордону. В ре­зультаті ціни на хліб підскочили і виграли від того лишень англійські виробники хліба — лендлорди. До­ведені до відчаю голодом і злидня­ми, робітники вбачали джерело своїх нещасть в тому, що їх витісня­ють з роботи нові машини і почали їх нищити. Розпочалася друга хви­ля луддитського руху. Уряд відреагував на це вкрай жорстоко, прийнявши в 1813 році Закон про смертну кару за руйнування машин. Головні учасники луд­дитського руху були страчені. В 1817 році тимчасово було скасова­но Закон про недоторканність особи. Після цього урядові репресії стали ще сильнішими і протести громадянства вщухли. Але коли че­рез рік Закон про недоторканність особи почав діяти знову, з ним відно­вилися і заворушення.

Боротьба з демократичним рухом, попри часткову стабілізацію в еко­номіці, досягла кульмінації 15 сер­пня 1819 року під час «Манчес­терської бійні», коли влада придуши­ла мирний мітинг у Петерсфільді біля Манчестера. Демонстранти ви­магали загального виборчого права і скасування хлібних законів. Влада для розгону мітингу використала війська. Наприкінці 1819 року уряд ухвалив шість постанов, згідно з якими дозволялося проводити арешти та обшуки з метою вилучен­ня зброї, заборонялися зібрання і мітинги з числом учасників понад 50 чоловік. Преса підлягала жорсткій цензурі. Цей пе­ріод в історії Англії дістав назву «ре­акційного торізму». На зміну йому прийшов «торізм реформа­торський». Його пов'язують з іме­нем члена нового урядового кабіне­ту лорда Дж. Каннінга, політика якого була спрямована на пом'як­шення режиму.

У1824 році уряд скасував закон 1799 року, який забороняв створю­вати професійні організації робіт­ників— тред-юніони. Страйки теж перестали бути кримінальним злочином. Від 1825 до 1830 року прак­тично по всій Англії були створені професійні спілки в галузях еконо­міки. Тред-юніони, захища­ючи інтереси робітників, боролися за підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці, закриття робітних будинків, в яких без­робітні були змушені працювати в жахливих умовах і за мізерну платню. Діяльність тред-юніонів непокоїла підприємців, і вони зму­сили уряд 1825 року ухвалити За­кон про робітничі коаліції (об'­єднання), який забороняв проводи­ти страйки і чинити тиск на підпри­ємців із метою поліпшення умов праці.

1830 року на надзвичайних пар­ламентських виборах перемогла партія вігів. Кабінет очолив Чарльз Грей. Почали готувати законопро­ект про парламентську реформу. Вона стосувалась системи виборчо­го права. З близько 20-мільйонного населення Англії правом голосу тоді користувалось трохи більше 220 тис. осіб. Це було результатом дуже ви­сокого майнового цензу. Крім того, в країні було декілька десятків так званих «гнилих містечок» — (старі, феодального типу, дрібні міста або території, де людей вже практично не було, а депутата при­значав лендлорд). Але ці «гнилі містечка» направляли в парламент близько сотні депутатів. В той же час нові промислові центри — Ман­честер, Лідс, Шеффілд, Лондон мали в парламенті тільки чотирьох представників. В результаті в ниж­ню палату парламенту—палату об­щин — обирали здебільшого пред­ставників лендлордів та багатих підприємців. 15 місяців гострої по­літичної боротьби потрібно було вігам, щоб подолати опір лендлордів в обох палатах парламенту. У квітні 1832 року Білль про ре­форму було прийнято. Відповідно до нового парламентського закону: *56 «гнилих містечок» позбували­ся права представництва; *30 «гнилих містечок» представ­ляли тепер по одному замість двох депутатів; *одержали місця в парламенті депутати великих промислових центрів; *виборчі права здобули всі, хто мав певну суму доходів на рік; *виборчого права не набули робіт­ники і дрібні власники; *не була ліквідована нерівність виборчих округів; *збереглося відкрите голосуван­ня; *кількість виборців при 20-мільйонному населенні збільшилася до 652 тисяч чоловік. *Реформа 1832 року забезпечи­ла перевагу промисловців у парла­менті і фактично відобразила ком­проміс між землевласницькою ари­стократією і підприємцями.

Чартиський рух.

  Закон про бідних та парламентська реформа 1832 не дали обі­цяних робітникам прав, насамперед у виборчій системі. Поштовхом до нових заворушень стала чергова екон криза, яка охопили Ан­глію в 1836 — 1838 р. Упали ціни на товари, а неврожаї спричинили подвійне подорожчання хліба.

Від 1836 р у В.Б. розгорнувся масовий громадсько-демокр рух за пол пра­ва. Цей рух мав за мету вплинути на законодавчу діяльність парламенту. Кістяком руху стала лондонська асо­ціація робітників, яку очолив столяр У. Ловетт. Свої вимоги представни­ки руху сформулювали в хартіях. Передбачалося передати їх на розгляд парламенту. Цей рух дістав назву чартизм (від англ слова «чартер» хартія). Перший документ (хартія) чар­тистів умішував 6 вимог, зокрема: *загальне виборче право для чо­л, які досягли 21 р і прожи­вали в своїй парафії не менше 6 місяців; *скасування майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту; *рівне представництво і зрівнян­ня вибор округів. Лондон асоціацію робітників підтримав «Великий Північ­ний Союз», яким керував адвокат Ф. О'Коннор, у Лідсі і «Пол­ітичний Союз» у Бірмінгемі на чолі з банкіром Т. Атвудом. Уся Англія була охоплена мітингами на підтримку 6 пунктів хартії.

1838 року чартисти склали пер­шу нац петицію яка вміщувала вимоги Лон­донської асоціації робітників. Пуб­лікація петиції в чартистських ви­даннях викликала нову хвилю на­р підтримки. Того ж року в Лондоні відбувся І з'їзд чар­тистів, який дістав назву Нац конвенту. За час його ро­боти чартисти визначилися у фор­мах і методах боротьби за прийнят­тя Нар хартії. Прибічники У. Ловетта (Лон­дон асоціація) відкидали насильницькі методи боротьби, дотри­муючись політики «моральної си­ли». Представники «фізичної сили» під керівництвом Дж. Гарні висту­пали за революц повалення політ і соц ладу, за ліквідацію економ і політ нерівності. Третє угруповання «змішаних ме­тодів боротьби» очолив О'Коннор. Примикаючи в основному до прихильників «фізичної сили», він, од­нак, вважав, що тільки за умови, якщо мирні засоби не зарадять і парламент не прийме хартії, слід вдатися до насильницьких засобів впливу. Першу петицію про народну хар­тію підписали понад 1 млн чоловік. 18 червня 1839 р її врочисто внесли до парламенту. По всій Англії прокотилася хвиля заворушень. Поліція заарештувала 80 активістів— членів чарт руху в Бірмінгемі, у відповідь на що прибічники чартизму розгроми­ли елітні квартали. Після цих по­громів в Бірмінгемі, Лондоні та Манчестері уряд запровадив стан облоги. В липні 1839 р палата Общин відкинула петицію про Нар хартію. Тоді прибічники «фізичної сили» поставили вимогу оголосити тривалий загальнодер­жавний страйк— «священний місяць». Підготовка до страйку затяглася, а жорстокі репресивні за­ходи уряду Англії не дали розгорну­тися рухові масового протесту. Страйки стали локальними і нечис­ленними. Восени 1839 р у країні почалося екон підне­сення, відтак зменшилося безробіт­тя. Підприємці отримали мож­ливість дещо підвищити зароб платню. Чарт рух пішов на спад, наприкінці вересня був роз­пущений Нац конвент. По всій країні прокотилася хвиля арештів і судів над чартистами.

  Початок 1842 р позначився но­вою економічною кризою, що при­звело до погіршення становища ро­бітників. У травні 1842 р чар­тисти знову спробували внести на розгляд парламенту другу петицію про Нар хартію. Цей доку­мент складався з 6 п першої хартії, але мав агресивніший харак­тер через рішучий протест проти соц нерівності та низької оп­лати праці. Петиція вимагала ска­сування закону про бідних, а також ряду монополій буржуазії і ленд­лордів на виборчі права, пресу, землю. У цій петитції була також вимо­га про скасування унії Англії та Ірландії.

На початку червня парламент відмовився прийняти другу петицію, відтак улітку 1842 р в Англії поч мітинги, країну знову охопив страйковий рух. Під­приємці почали вдаватися до лока­утів— масових звільнень робітників. Спроба чартистів тривалий час продовжузати страйки була приречена на невдачу. Уряд заареш­тував їхніх лідерів, в той же час було підвищено заробітну плату. З новим екон піднесенням стабілі­зувалися відносини в су-ві, після чого друга хвиля чарт пішла на спад. 1845 р чарт рух знову почав зростати зі створенням організації «Земельне товариство чартистів» під ке­рівництвом О'Коннора. Це товари­ство пропагувало ідею передачі зе­мель лендлордів робітникам. Воно об'єднувало близько 300 тисяч членів і мало громадський фонд у 60 тисяч фунтів стерлінгів. Того ж року в Лондоні лідери «фізичної сили» Д. Гарні та Е. Джонс створи­ли «Товариство братських демократів». Напр 1847 р економіку Англії знову захи­тала торгово-промис криза. Цим скористалися чартисти. Під впливом початку революцій 1848 - 1849 р у Європі представники «фіз сили» виступили з гасла­ми збройного повстання. У квітні 1848 р відкрився ІІ Чарт національний конвент, на якому знову розгоріли­ся суперечки про методи боротьби за досягнення політичних прав. Було розроблено концепцію третьої пе­тиції до парламенту. Передбачува­не вручення петиції і масова демон­страція не відбулися, оскільки уряд увів у Лондон війська. Влітку прой­шли масові арешти лідерів чартизму.

Спроби відродити чарт у 1851 та 1854 р не мали успіху че­рез те, що соц база руху була підірвана тривалим екон піднесенням, яке уможливило підняття зароб плати. В Англії народилась робітнича аристокра­тія— каста високооплачуваних та висококвал робітників, які були повністю задоволені своїм становищем. Нарешті, масова еміграція з країни у зв'язку з золотою лихоманкою в Каліфорнії спричи­нила звільнення роб місць і підвищення зароб плати. Лі­дери чарт течії «моральної сили» спромоглися створити висо­коефективні профспілки тред-юніони, які боролись за права ро­бітників економ методами, добиваючись підвищення зароб плати та інших соц га­рантій. Під впливом тред-юніонів уряд прийняв ряд законів, які сприяли соц компромісу— більш справедливому розподілу прибутків між робітниками і капі­талістами на основі угоди між ни­ми. Така політика узгоджень та компромісів і призвела до того, що представники політики «фізичної сили» втратили своїх прибічників. Досвід боротьби тред-юніонів в Англії свідчить про можливість ви­рішувати екон проблеми робітників законними, парламентсь­кими методами.

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: