УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛІВСТВА ТА ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

У середині XIV ст. українські землі, ослаблені золотоординським пануванням і політично роз'єднані, були захоплені Польщею та Литвою. У складі Польського королівства опинилися Галичина, Холм-щина й Західне Поділля, де були утворені Руське, Белзьке та Подільське воєводства на чолі з наміс­никами. Польська влада проводила щодо українців політику полонізації та покатоличення, спрямо­вану на поширення польської мови, культури, звичаїв та католицького віросповідання.

До Великого князівства Литовського увійшли Волинь, Київщина, Східне Поділля та Чернігово-Сіверщина, де утворилися удільні князівства на чолі з представниками литовської князівської динас­тії Гедиміновичів.У 1362 р. українсько-литовське військо на чолі з князем Ольгердом розбили татар у битві на р. Сині Води, що закріпило більшість українських земель у складі Великого князівства Литовського.

Велике князівство Литовське, 90 % території якого становили землі колишньої Київської Русі, було слабко централізованою державою, у складі якої українські князівства тривалий час зберігали авто­номію (самоврядування окремої території в межах певної держави). Литовські князі запровадили су­дочинство на основі «Руської правди», європейську військову організацію, «руську мову» як державну та християнство за православним зразком. У 60—90-х рр XIV ст. удільний князь Володимир Ольгердович сприяв відновленню політичного життя в Київському князівстві.

У 1385 р. Польське королівство й Велике князівство Литовське уклали державно-політичний союз — Кревську унію, яка передбачала приєднання Литви до Польщі, прийняття литовцями католи­цизму, одруження польської королеви Ядвіги з литовським князем Ягайлом.

Кревська унія привела до фактичної ліквідації Литви як держави, однак значно укріпила позиції Польщі й Литви у боротьбі з Тевтонським орденом. У 1410р. об"єднане польсько-литовсько-українськс військо на чолі з польським королем Ягайлом та великим литовським князем Вітовтом розбило тев­тонських рицарів у Грюнвальдській битві.

Великий литовський князь Вітовт (1392—1430 рр.) намагався зберегти окремішність Великого князівства Литовського від Польщі. У 1413 р. Польща й Литва уклали Городельську унію, за якою ви­знавалась політична самостійність Великого князівства Литовського, хоча зверхність Польщі над ним зберігалася. Проводивши політику централізації. Вітовт ліквідував удільні князівства на українських землях (Волинське, Київське та ін.), усунув від влади князів і призначив своїх намісників.

Великий литовський князь Свидригайло Ольгердович (1430—1432 рр.) прагнув відновити незалеж­ність Литовсько-Руської держави. У 1430—1431 рр. він підняв повстання проти Польщі, під час якого утворилося Велике князівство Руське. Унаслідок поразки війська Свидригайла у битві під м. Вілько-миром (1435 р.) Велике князівство Руське фактично припинило існування.

Польський король Казимир, побоюючись нового повстання, тимчасово відновив Київське та Во­линське удільні князівства. Однак після смерті Свидригайла він остаточно ліквідував і перетворив на воєводства Волинське (1452р.) і Київське (1471 р.) удільні князівства, що означало ліквідацію залиш­ків автономії українських земель.

Для допитливих

Додаткова інформація Українські землі під владою Литви

1 етап (1340—1362)

Скориставшись у 50-х роках XIV ст. слабкістю Золотої Орди, литовці починають активне

проникнення в землі колишньої Київської Русі. Витіснення татарських ханів сприяло поступовому

включенню Чернігово-Сіверщини, Київщини, Переяславщини до складу Литовської держави. Після

перемоги 1362 р. наступника Гедиміна Ольгерда над татарами на березі р. Сині Води до сфери

литовського впливу потрапило і Поділля.

Дії литовців на теренах України не мали характеру завоювання. На приєднаних до Литви землях

руські князі зберігали свою автономність.

II етап (1362—1385)

Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними.

рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля.

У цей період відбувається розширення сфери впливу руського православ'я на терени Литовської

держави; утвердження «Руської правди» як правової основи держави; визнання руської мови офіційною

державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації, зведення фортець,

налагодження податкової системи, формування структури князівської адміністрації тощо.

Литовські правителі, намагаючись утримати під своїм контролем значні за площею і кількістю

населення приєднані землі, послідовно дотримувалися правила: «Старого не змінювати, а нового не

в проваджувати ».

ІІІ етап (1385—1480)

У 13 85 р. було укладено Кревську унію, яка передбачала включення Великого князівства Литовського

до складу Польської держави. Ягайло отримував титул короля Польщі й зобов'язувався окатоличити

литовців та «навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської».

Така пропольська політика зумовила появу литовсько-руської опозиції, яку очолив князь Бітові

(1392—1430 рр.). Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність власної держави, Вітовт удався

до ліквідації південно-західних руських удільних князівств — Волинського, Новгород-Сіверського,

Київського, Подільського. У цих землях починають управляти великокнязівські намісники, тобто

зводиться нанівець колишня автономія українських земель.

Участь у переможній битві під Грюнвальдом (1410р.) суттєво зміцнила політичні позиції Великого

князівства Литовського. Польща, не бажаючи розриву польсько-литовської унії, пішла на певні поступки

Литві. У 1413 р. у м. Городлі між польським королем Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом

було укладено Городельську унію. Згідно з нею Польща змушена була визнати право на існування

політично самостійного Великого князівства Литовського, українські землі після смерті Вітовта не

мали переходити під владу польського короля, а залишалися у складі Литовської держави.

Проте Польща не відмовлялася від поглинання Великого князівства Литовського, вона лише

змінила тактичну лінію. Литовські феодали-католики на противагу православним отримали право

повністю розпоряджатися своїми земельними володіннями (до цього їхнє землеволодіння мало

умовний характер), обіймати державні посади. Католики могли брати участь у великокняжій раді.

участь православних у державному управлінні обмежувалася.

За таких умов на українських землях поряд із антипольським наростає антилитовський рух, що

вилився в народні виступи 1440 р. на Волині та Київщині. Литовська верхівка спершу іде на відновлення

Київського та Волинського удільних князівств, але протягом короткого часу (1452—1471 рр.) навіть

ці залишки автономії українських земель були остаточно ліквідовані, а землі стали звичайними

провінціями Литви.

IV етап (1480—1569)

Остаточна втрата українськими землями у складі Литви автономних прав. У часі вона збіглася

з піднесенням Московського князівства. Початок XVI ст. характеризується загостренням московсько-

литовського протистояння. Війни та збройні сутички тривали майже безперервно — 1500—1503,

1507— 1508, 1512—1522 рр.

Намагаючись максимально сконцентрувати сили проти своїх зовнішніх ворогів, Польща і Литва

1569 р. укладають Люблінську унію. Утворюється нова держава — Річ Посполита. Із цього моменту

українські землі опиняються у складі Польщі.

словник

Поняття й терміни

Автономія — самоврядування окремої території в межах певної держави.

Експансія — загарбання однією державою території іншої держави.

Кріпацтво — система залежності селян, що полягала у прикріпленні до землі, підлеглості адміні­стративній і судовій владі свого пана-землевласника.

Полонізація — політика польської влади, спрямована на поширення польської мови, культури, зви­чаїв.

Покатоличення — політика польської влади, спрямована на поширення католицького віроспові­дання.

Уділ — адміністративно-територіальна одиниця, якою управляв князь.

Унія — угода про союз між державами.

Централізація — зосередження більшої частини державних функцій у віданні центральних уста­нов.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Додаткова інформація Українські землі під владою Польші

Смерть Юрія II Болеслава стала своєрідним сигналом до нового вторгнення Польщі в українські землі. Захопивши Львів та пограбувавши княжий палац на Високому Замку, польський король Кази­мир III готував розширення агресії з метою оволодіння землями краю. У відповідь на такі зухвалі дії поляків місцеве населення підняло повстання, на чолі якого став боярин Дмитро Дедько. Повстанці запросили на допомогу татар. Протистояння закінчилося компромісом: Казимир III був змушений ви­знати Дедька правителем Галичини, а той — формальне верховенство польського короля.

Смерть Дмитра Дедька у 1344 р. стала приводом для активізації боротьби Польщі. Угорщини та Литви за спадщину Галицько-Волинського князівства. Уклавши мир із хрестоносцями, домігшись нейтралітету Золотої Орди, Казимир III розпочав у 1349 р. другий масштабний наступ на українські землі.

У 1366 р. після тривалого збройного протистояння, під час якого Польщу підтримувала Угорщина, а Литву — місцеве українське населення, польська держава підпорядкувала собі Галичину і частину Волині. Польське проникнення в українські землі кардинально відрізнялося від литовського: поль­ський уряд із самого початку утвердження в цьому регіоні намагався зробити його своєю провінцією, нав'язати польське право та адміністративну систему, витіснити православ'я шляхом утвердження ка­толицизму, що викликало опір та протидію місцевого населення.

У 1370 р. після смерті Казимира III Галичина перейшла під владу Угорщини. Після укладення Крев-ської унії у 1385 р. Польща знову набрала силу й у 1387 р. остаточно приєднала Галичину до своїх во­лодінь. Розпочалися ополячення та окатоличення. На галицьких землях утворилося Руське воєводство, яке згодом перетворилося на провінцію Польського королівства. Латина стала офіційною мовою, всі привілеї та права надавалися винятково польській шляхті та католицькому населенню. Частина га­лицьких бояр прийняла католицизм, який давав змогу отримати рівний із поляками правовий статус.

Проте Польща не відмовилася від поглинання Великого князівства Литовського, вона лише змінила тактичну лінію. Багаторічні намагання через зовнішнії! тиск розширити сферу польського впливу на литовські території поступилися місцем спробі вирішити цю проблему іншим способом — через ли­товську еліту. Саме тому однією з умов Городельської унії було зрівняння у правах шляхти католиць­кого віросповідання Польського королівства та Великого князівства Литовського. Литовські феодали-католики на противагу православним отримали право повністю розпоряджатися своїми земельними володіннями (до цього їхнє землеволодіння мало умовний характер) й обіймати державні посади.

Після смерті Вітовта, коли на князівський трон у Литві сів Свидригайло. Ягайло з великим польським військом рушив у 1431 р. на Волинь із метою максимального проникнення в українські землі. Чергове польсько-литовське протистояння закінчилося перемир'ям, відповідно до умов якого західне Поділля відходило до Польщі, а східне Поділля залишалося під контролем Литви. Завоювання супроводжувалося активною полонізацією: у Галичині було утворено три воєводства — Руське. Бслзьке та Подільське. Воє­водства поділялися на землі й повіти. Очолював адміністрацію воєводства воєвода, котрий призначався королем. Ця посада була пожиттєвою. Його першим помічником був каштелян, що відав зібранням шля­хетського ополчення. Королівську адміністрацію представляв гродський староста, котрий об'єднував у своїх руках управління королівськими землями (староством), судочинство в карних справах і поліційні обов'язки. На теренах Галичини запроваджуються норми польського права.

Стислий довідник

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: