Розвиток культури Київської Русі

Культура Київської Русі формувалася на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури. Це сприяло розширенню культурних обріїв, їхньому змістовному збагаченню. При цьому збереглася власна само­бутність і живильний зв'язок із коренями рідної землі.

Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі

Поширення писемності

За літописом, початок шкільній {книжній) освіті був покладений Володимиром, який відразу після охрещення киян «став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне». Так було покладено початок підготовці книжних людей, а із середини — другої половини XI ст. — і перших пам'яток руської книжності, що походили з церковного середовища. Водночас графіті на стінах Софій­ського собору в Києві, новгородські берестяні грамоти, написи й клейма на будівельних плитах і зброї свідчать, що тоді ж, у XI ст.. письменність набула поширення і серед інших верств населення.

Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкільництва сприяло заснування при храмах, монастирях та князівських дворах бібліотек. Найвідомішими були книгозбірні Ярослава Мудрого, його правнука Миколи-Святоші, волинського князя Володимира Васильковича. ченця Григорія. Кни­ги активно переписувалися і поширювалися на Русі (за підрахунками вчених, її книжковий фонд на­лічував щонайменше 130—140 тис. томів), незважаючи на їх надзвичайно високу ціну. Так, за молитов­ник для церкви в Любомлі волинський князь Володимир Василькович заплатив 8 гривень, яких у той час було цілком достатньо для купівлі отари овець із 40 голів.

Майстерні, у яких переписувалися книги (скрипторїї), та бібліотеки стали тим фундаментом, на якому виросла вітчизняна оригінальна література. Самобутнім літературним жанром із моменту ви­никнення було літописання. Воно з'явилося на Русі наприкінці X — на початку XI ст. У 1037—1039 рр. порічні статті були об'єднані в перший давньоруський літописний звід. Вершиною історичної думки в межах літописної традиції вважається «Повість минулих літ», створена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором у 1113 р. У Хлєбніковському списку «Повісті минулих літ» Нестора названо авто­ром цього твору. Як літописець він згадується і в «Києво-Печерському патерику».

До нас дійшло майже 1500 літописних списків, що є неоціненним джерелом історичних знань.

До визначних оригінальних пам'яток давньоруської літератури належать: «Слово про закон і бла­годать» митрополита Іларіона. «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім» та ін.

Друковане слово відкрило нові горизонти й у сфері правової культури. У стародавніх слов'ян спо­чатку було звичаєве усне право, що фіксувало норми поведінки, які передавалися з покоління в по­коління й увійшли в побут та свідомість у формі звичаїв і традицій. У роки князювання Ярослава Мудрого з'являється перше писане зведення законів Київської Русі — «Руська правда». Цей правовий документ дійшов до нашого часу в 106 списках, які прийнято поділяти на три редакції — Коротку. Роз­ширену та Скорочену. Найдавнішою є Коротка редакція, що містить Правду Ярослава (правові норми, які стосуються вбивств, тілесних ушкоджень, образ, порушення права власності). Правду Ярославичів (законодавчі норми, які стосуються захисту феодального землеволодіння, скасування кровної помсти; введення порядку, за яким штраф за порушення юридичних норм сплачувався не потерпілому, а до дер­жавної скарбниці). Покон вірний та Урок мостникам (організація мостіння і розбудови головних торго­вих магістралей і доріг). Розширена правда, крім названих правових документів, містить Устав Воло­димира Мономаха, який суттєво розширює та диференціює давньоруське законодавство: з'являються норми, що регулюють питання боргових зобов'язань і кабальних відносин; регламентують соціальні відносини у вотчинах, питання спадкоємства: визначають діяльність судово-адміністративного апа­рату тощо. Уважається, що Скорочена правда створена на основі Розширеної у пізніші часи, у XV або навіть у XVII ст.

 

 

ПЕРСОНАЛИ

Історичний портрет Святитель Іларіон (7—1088)

Митрополит Київський та всієї Русі, перший митрополит русин (українець) Іларіон уславився та­кож як оратор і письменник, був причислений до лику Святих.

Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець відзначив, що той був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого він був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах уже згадується ім'я митрополита Єфрема.

Святитель Іларіон вирізнявся чудовою для свого часу освітою, був блис­кучим духовним пастирем і проповідником. Його діяльність припала на період утвердження й зміцнення християнства на Русі. З історичними і по­літичними подіями молодої християнської Русі пов'язаний зміст головного твору Іларіона — «Слово про закон і благодать». Так прийнято коротко на­зивати твір, що має більш розгорнуту назву: «Про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та істину, що були Ісусом Христом, і як закон одійшов, а благодать і істина всю землю сповнили, і віра на всі народи поширилась і на наш народ руський. І похвала кагану нашому Володимиру, що ним охрещені ми були». У дано­му випадку назва відбиває і зміст твору, і його композицію, що складається з 3 частин: 1) «про закон і благодать», 2) про значення християнства для Русі, 3) похвала князям Володимиру і Ярославу. «Сло­во» побудовано за всіма правилами ораторського мистецтва: загальні міркування на тему (перша час­тина твору) є доказом для певної, конкретно-історичної події (друга і третя частини твору).

Іларіон починає «Слово» з викладу своїх уявлень про всесвітню історію. Він не робить великих екскурсів у старозавітну і новозавітну епохи, як це було прийнято в християнській історіографії, а міркує в такий спосіб: «Закон» (Старий завіт) через пророка Мойсея був даний людям, щоб вони «не загинули» у язичестві («ідольському мороці»). Однак «закон» був відомий тільки древнім євреям і не одержав поширення серед інших народів. «Благодать» же (Новий завіт), що прийшов на зміну «законо­ві», початковому періодові історії, — не вузьконаціональне явище; а надбання всього людства. Головна перевага «благодаті» перед «законом» полягає в духовній освіті і рівності всіх народів. Так Іларіон у «Слові» майстерно з'єднав філософську і богословську думку з оригінальним баченням історії й ана­лізом насущних завдань своєї епохи.

Крім «Слова про закон і благодать», Іларіону належать також «Молитва» і «Сповідання віри» — тво­ри, настільки близькі до «Слова» своїм стилем і змістом, що один час уважалися його продовженням.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ Робота з історичним джерелом

Із твору «Слово про закон і благодать»

Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, а сина славного Святослава, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність поминаються й пам'ятаються ще й нині. Не в худо­рідній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі...

Спільником своїм зробив тебе Господь на небесах, заради благовір'я твойого, яке мав ти у житті своєму...

Вельми добрим і вірним свідком його є також син твій Георгій, що його Господь зробив наступни­ком твоєї влади. Він не порушує твоїх уставів, а утверджує їх, не умаляє заслуг твого благовір'я, а ще приумножує їх, не спотворює, а довершує те, що було недокінчене тобою, як Соломон по Давиді.

1. Коли з'явилася літературна пам'ятка, уривок із якої наведено? Які явища суспільного життя спри­чинили її появу?

2. Кого прославляє автор⁹ Кого із руських правителів він порівнює із Соломоном і Давидом? Чому?

3. Що мав на увазі Іларіон. стверджуючи, що про Руську землю відають й чують в усіх чотирьох кінцях землі?

      

Історичний портрет Літописець Нестор (бл.1055 — бл.1113)

Нестор — чернець Києво-Печерського монастиря. За згадками самого літо­писця, він вступив до Печорської обителі послушником у юному віці: «До Фео­досія, який жив у монастирі і правив доброчинне життя та іноче правило і який приймав кожного, хто приходив до нього, прийшов і я. грішний і недостойний раб Нестор, і прийняв він мене, коли мені було від народження мого сімнадцять років». Одностайної думки щодо дати народження і смерті Нестора не існус.

Нестор відомий святій церкві і своїми богоугодними вчинками, і літератур­ною діяльністю. Безумовним уважасться авторство Нестора двох житій: Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Перше подає історію вбивства синів Володи­мира Святославича їхнім зведеним братом Святополком Ярополчичем як одвіч­ну боротьбу добра зі злом. Написане пізніше житіє Феодосія, одного із заснов­ників Печерського монастиря, визначається більшою художньою свободою.

1110 р. Нестор узявся за написання нового літописного зводу, названого ним

«Повість минулих літ». — вершини своєї літературної діяльності. У ранньому середньовіччі немає іншого руського твору, що за глибиною думки, філософських узагальнень і стрункістю побудови іс­торичної концепції міг би стати поряд. Створення багатопланового літопису «Повість минулих літ, або звідки почалася Руська земля, хто в Києві перший став князювати і звідки Руська земля стала» є одним із проявів людського генія.

Висока освіченість автора, копітка праця з першоджерелами — великокнязівськими архівами, усни­ми переказами феодальних родин, народними переказами і легендами, дали змогу створити широке історичне полотно. Крім того, літопис Нестора знайомить із важливими подіями церковної історії.

ПАМ ' ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ ТА ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА Виникнення та розквіт Київської Русі

 

Для допитливих

Додаткова інформація Архітектура Київської Русі

Під впливом християнства нові тенденції з'явилися у сфері матеріальної культури. Зокрема, у княжу добу значного поширення набуває на Русі монументальна культова архітектура, яка у своєм розвитку пройшла кілька етапів.

У ранній період храмобудівництва домінує візантійська традиція. Типові риси візантійського стиль чітко простежуються в перших монументальних спорудах: Десятинній церкві в Києві (X ст.), Спасо Преображенському соборі в Чернігові (1031—1036 рр.). Своєрідним перехідним рубежем є зведенну 1037 р. Софійського собору, у якому яскраво проступають слов'янські традиції.

Софійський собор — всесвітньо відома пам'ятка архітектури і монументального живопису XI сі Заснування собору згадується в літописах як під 1017 р., так і під 1037 р. Будівничим Святої Софії лі тописці називають великого київського князя Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справ Ярослав завершив починання свого батька Володимира — хрестителя Русі.

Упродовж сторіч Софія Київська була головною святинею Русі-України — «митрополією руською» Собор, як головний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Пі; склепінням Святої Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні со бори, прийоми послів, затвердження політичних угод.

Розбудова церков сприяла розвитку живопису й художньої різьби. Наприкінці X — в XI ст. у їх ньому інтер'єрі вдало поєднувалися мозаїки і фрески. Вражає розпис Київської Софії. Чудові мозаїчн зображення прикрашають головний вівтар і купол. Надзвичайно сильне враження справляють образі Христа, архангелів, апостолів, Богородиці-Оранти. Останню в народі вважали захисницею Києва ті Русі. Фрески прикрашають усі стіни собору. Крім релігійних сюжетів, на них зображено життя кня­жого двору: воєнні виправи, лови, вистави скоморохів (мандрівних акторів) та ін. Оздоблюють храл-і різні орнаменти, переважно рослинного характеру. Мозаїчні композиції Софійського собору виконай із смальти, спектр якої налічує 177 кольорових відтінків на золотистому тлі.

Серед пам'яток художньої різьби по каменю, що прикрашали храми, вирізняються різьблені плити Одинадцять їх збереглося на хорах Софії. Вони вкриті прекрасним рослинно-геометричним орнамен­том, доповненим зображеннями орлів і риб.

При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа. На честь заснування Ярославом 1037 р. софійської бібліотеки перед входом до собору в 1969 р. було встановлене пам'ятний знак (скульптор І.Кавалерідзс).

За свою багатовікову історію собор знав неодноразові пограбування, пожежі, багаторічні запустін­ня, ремонти і перебудови. У 1240 р., під час загарбання Києва ордами Батия, Софійський собор уцілів, однак був пограбований і спустошений.

Відродження собору пов'язане з іменами видатних діячів України, серед яких Петро Могила та Іван Мазепа. Софійський собор зберігає художній спадок кількох поколінь. Він знаходиться в центрі мальовничого монастирського ансамблю XVIII ст., зведеного в стилі українського бароко.

Пам'яткою архітектури Київської Русі є Золоті ворота. Вони служили головним в'їздом в місто ще при Ярославі Мудрому. Золоті ворота вселяли жах ворогам Києва, своєю неприступністю і мону­ментальністю. Обладнані бойовою баштою, вони були могутньою оборонною спорудою. У середині XVIII ст. стародавній в'їзд був повністю засипаний землею, а замість нього побудовані нові ворота.

Але майже через сто років справжні Золоті ворота знову з'явилися подібно до птаха фенікса, що по­встає з попелу. їх розкопав археолог Д. Лохвицький. Тоді ворота складалися з двох паралельних стін — це все, що залишилося від колись монументальної споруди. Були проведені роботи по зміцненню і ремонту стін. Справжня реконструкція була проведена в 70-х роках минулого сторіччя. Особливістю знов створеної споруди є те, що стародавня кладка, що залишилася, була повністю збережена.

Києво-Печерська лавра — православний монастир, заснований у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції на Берестові поблизу Києва.

У XI ст. монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У XII ст. монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря. Свого часу Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор. Нікон, Сільвестр. У ХШ ст. було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.

У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція дорогоцін­них металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників.

Починаючи з XII ст., в архітектурі Русі візантійський вплив слабне, з"являються риси західноєв­ропейського романського стилю, дедалі чіткіше й рельєфніше виявляються місцеві особливості. По­ступово формуються вітчизняні архітектурні школи — київська, галицька, переяславська. У пере­будованому вигляді з пам'яток цього періоду до нас дійшли церкви Кирилівська (1146 р.), Василів-ська (1183 р.) у Києві; Борисоглібський собор (1128 р.) у Чернігові, церква Св. Пантелеймона (1200 р.) у Галичі. У церковному будівництві широко використовувалися фрески та мозаїка.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: