РОЗВИТОК ГОСПОДАРСЬКОГО ЖИТТЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Головною цінністю в Київській Русі як феодальній державі вважалася земля. Великий князь київ­ський був верховним власником усіх земель, які роздавав у володіння князям, боярам та іншим пред­ставникам панівної верхівки. Основними видами феодального землеволодіння були умовне — поміс-тя (земельне володіння, що надавалося за службу) і безумовне — вотчина (земельне володіння, що передавалося у спадок).

Головним джерелом доходів феодалів була данина (плата за користування землями), яку селяни сплачували продуктами {натуральна) або грошима (грошова). Селяни виконували повинності, зокре­ма повоз — постачання коней і транспорту для потреб князя та його дружини, смерди несли військову повинність — брали участь у народному ополченні.

Господарство Київської Русі та Галицько-Волинської держави досягло високого рівня розвитку, що було зумовлено сприятливими природними умовами та географічним розташуванням країн. Основою господарства залишалося землеробство (орне, підсічно-вогневе, перелогове), розвивалися присадибне (відгінне) тваринництво, городництво, садівництво, бортництво, мисливство. У містах та селах розвивалися ремесла (залізообробне. ковальське, гончарне, ювелірне, ткацьке та ін.), торгівля. Шлях «із варягів у греки», що проходив Дніпром, робив Київську Русь світовою торговельною державою. Наприкінці X ст. за правління Володимира Великого з'явилися перші гроші — срібники та золотники, потім — гривні.

Економічний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави характеризувався пануван­ням натурального господарства, у якому виробництво було спрямоване на власне споживання, а не на продаж. Це спричинило слабкість економічних зв'язків між окремими землями держави.

СЛОВНИК

Поняття й терміни

Великий князь київський — вищий князівський титул у Київській Русі, голова держави, якому належала законодавча, виконавча, судова й військова влада.

Гривна — срібний зливок вагою приблизно 200 г. який був основною грошовою одиницею у Київ­ській Русі.

Данина — плата за користування землями, яку селяни сплачували продуктами (натуральна) або грошима (грошова).

Еліта — вищий привілейований прошарок суспільства.

Шлях «із варягів у греки» — міжнародний військово-торговельний шлях Київської Русі довжи­ною понад 3 тис. км, що з'єднував Балтійське та Чорне моря системою річкових шляхів і волоків.

Натуральне господарство — господарство, у якому продукти виробляються для власного спожи­вання, а не на продаж.

Феод — земля, що надавалася королем чи сеньйором васалу в спадкове володіння, як плата за служ­бу, як правило, військову.

Федеративна монархія — сукупність самостійних або напівсамостійних удільних князівств, що проводили незалежну політику.

Централізована монархія — система управління державою одноосібним володарем — монархом, у руках якого зосереджена вся влада.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Додаткова інформація Політичний устрій Київської Русі та Галицько-Волинської держави

За формою правління Київська Русь була монархією. Протягом IX—XIII ст. форма державного устрою зазнавала змін.

На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності. Княжа дружина в цей період являла собою апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час

дружинники були не тільки воїнами, а й радниками. Центральною фігурою цієї форми державності був князь, який більше проявляв себе як воєначальник, а не як державний діяч.

Упродовж періоду володарювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого завершилася роз­будова держави. Завдяки їхнім зусиллям було зламано спротив місцевої племінної знаті. Уся повно­та влади в центрі й на місцях зосередилася в руках родини Рюриковичів. Спостерігалося зміцнення монархічної форми правління, чому сприяло запровадження християнства. Отже, у добу піднесення Київської Русі формувалася централізована монархія, уся повнота влади дедалі більше зосереджува­лася в руках князя, дружина відходила від державних справ, а на рішення князя впливала лише части­на старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояр.

У період феодальної роздробленості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібну монархію заступила федеративна монархія. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група най-впливовіших князів, що приймали рішення на своїх зібраннях — з'їздах. Цю форму правління істори­ки називають «колективним сюзеренітетом».

Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори дорослого чоловічого міського населення).

Великий київський князь був головним носієм державної влади, він забезпечував діяльність усіх органів влади всередині держави, був її представником на міжнародній арені, а також символом дер­жавної стабільності. У його руках зосереджувалася вся повнота законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну підтримку церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу, і поділялася на старшу (бояри, великі феодали) та молодшу («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружини. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші — частину військової здобичі або плату.

Певною мірою на політичні рішення князя впливала боярська рада. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За часів Київської Русі до боярської ради входили старші дру­жинники, міська еліта та представники вищого духовенства, із якими князь обговорював питання ого­лошення війни та миру, укладення угод, видання законів; вирішував важливі адміністративні, фінан­сові та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, який вирішував питання внутрішньої та зовнішньої політики і навіть обрання та встановлення влади наступного князя. Володіючи правом «вето», боярська рада неодноразово змінювала плани ве­ликих князів.

Елементи політичної влади Київської Русі

Віче — це народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади продовжував слов'янську традицію племінних зборів. У добу поси­лення централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися. У літопи­сах перші згадки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Скликати віче могли князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі повноважен­ня: оголошувало війну й укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінан­совими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень був простим: підтримка або ж заперечення висловлювалися гучним криком.

Князь, боярська рада, віче — це носії різних форм державності, основні елементи трьох моделей управління — монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська вла­да, але в періоди її послаблення на перші ролі висувалися боярська рада й віче. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризувався не тільки співпрацею, а й суперництвом і протисто­янням його елементів. Проте, на відміну від князя, боярська рада і віче не стали постійними органами влади з чітко окресленими функціями.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Додаткова інформація Економічний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Особливо великого роз­витку досягло землеробство. У лісостеповій зоні застосовувалася вогнево-підсічна система обробітку землі, у степовій — перелогова. У техніці обробки землі відбувалися істотні зміни. Якщо в IX—X ст. панувало рало, яке лише розпушувало грунт, то з XI ст. набув поширення плуг із череслом. Тягловою силою традиційно виступали воли, а з кінця XI ст. до оранки почали залучати коней. Це дало мож­ливість перейти до товарного виробництва борошна й хлібопродуктів. Значного поширення набули городництво та садівництво.

Важливою галуззю сільського господарства було тваринництво. Найбільше розводили великої рогатої худоби і свиней, були також розвинені конярство й вирощування кіз і овець, займалися й пта­хівництвом.

Помітну роль в економіці відігравали промисли: переробка продуктів сільського господарства (зер­на, льону, конопель, м'яса, молока тощо), збиральництво, полювання, рибальство, лісохімічні промис­ли (виробництво смоли, дьогтю, деревного вугілля), бортництво.

Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства належало ремеслу. Існувало три категорії ремісників: сільські, вотчинні та міські. У Київській Русі найпоширенішими його ви­дами були залізообробне . гончарне, ювелірне, ткацьке виробництва, усього ж існувало понад 60 видів ремесел. Найбільших успіхів давньоруське ремесло досягло в металургії та обробці заліза. Ювелірні майстри оволоділи мистецтвом прекрасно оздоблювати речі емаллю й черню. Поширювалися скло­робство, гончарство, набували розвитку спеціальності, пов'язані з будівельною справою тощо. За дани­ми археологічних досліджень, асортимент виробів із заліза цього періоду налічує до 150 назв.

Відокремлення ремесла від землеробства, диференціація ремісничих спеціальностей, концентрація та організація ремісників зумовили піднесення торгівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Од­ним із найдавніших і найбільш освоєних був «грецький» шлях («із варягів у греки»), що через Дніпро зв'язував Прибалтику та Причорномор'я. «Шовковий» шлях, який пролягав через Наддніпрянщину, з'єднував Центральну Європу із Середньою Азією та Китаєм. «Залозний» шлях вів до Кавказу й араб­ського Сходу. Через «соляний» шлях ішла торгівля з країнами Центральної і Західної Європи. На між­народні ринки поставляли рабів, хутра, зброю, прикраси із золота й срібла, мед, віск, шкурки. Увозили прянощі, ювелірні й скляні вироби, мідь, зброю, коштовні тканини, вино тощо.

Розвиток торгівлі, у свою чергу, сприяв становленню в Давньоруській державі грошової системи. Перші монети на території України, головним чином, римські, з'явилися в II—III ст. Із часом східні слов'яни запровадили власну грошову одиницю — «куну» (хутро куниці або білки). Зі зростанням обсягу торгівлі з'явилася гривня, яка в XII ст. дорівнювала 50 кунам. Згодом м'які хутряні гроші по­ступилися місцем твердій валюті — гривням, що являли собою зливки срібла вагою 160—196 г. Лише наприкінці XIII ст. виник карбованець — срібний зливок, вагою 1/2 гривні. За часів Володимира Вели­кого почали карбувати золотники і срібники — перші вітчизняні монети. Проте, незважаючи на появу металевої валюти, хутро було загальним ціновим еквівалентом майже до XIV ст.

Наприкінці X ст. інтенсивно розбудовувалися старі й засновувалися нові міста. «Гради» (городи­ща) — своєрідні зародки майбутніх міст — виникали у східних слов'ян ще в VI ст. Тоді вони викону­вали роль міжплемінних центрів із обмеженими функціями — пунктів збору данини, прикордонних укріплень, місць общинних культових зібрань тощо. Поступово малочисельні тимчасові поселення перетворювалися на постійні залюднені міста, що ставали економічними, політичними, адміністра­тивними та культурними центрами Давньоруської держави.

Літописи повідомляють, що в IX—X ст. існувало понад 20 міст (Київ, Чернігів. Білгород, Вишгород. Любеч. Смоленськ, Новгород та ін.). У XI ст. згадується ще 32 міста. Напередодні монгольської навали на Русі налічувалося понад 300 «градів», із яких майже 100 були справжніми містами.

ФАКТИ

Стислий довідник

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: