КОНСТ. - ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

 

109. Концепції закріплення прав людини і громадянина в конституційному праві зарубіжних держав. 58

110. Правовий статус особи в країнах арабського світу. 59

111. Способи набуття громадянства у зарубіжних державах. 59

112. Способи припинення громадянства у зарубіжних державах. 59

113. Конституційно-правовий статус особи у ФРАНЦІЇ 60

114. Конституційно-правовий статус особи у ФРН.. 60

 

1. НАУКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ (ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ, ДЖЕРЕЛА)

Найчастіше під предметом К.П. розуміють сусп. віднос., які складають ос-ву, головні устої с-тва та д-ви і безпосередньо зв’язані із реалізацією держ.вл.

Метод – це с-ма прийомів, сп-бів за доп.яких норми конкрет.галузі права вплив.на конкрет.сусп.віднос.впорядковані відповідно до цілей прав.регул-ня.

Як і в ін.галузях права, в К.П. застос. методи заборони, зобов’язання, а також дозволу. Останній метод найб.характерний для К.П. Одним із осн.методів К.П.є метод імперативно-владного впливу.

До методів, властивих.лише конст.праву відносять:

1. метод владного впливу

2. метод загального нормування, характерний для прав. закріплення статусу особи

3. метод конкретного регул-ня.

Джерела К.П. – це писані та неписані норми, які регул.к/п відносини.

Джерела К.П.поділяються на формалізовані (К-ція, конст.з-ни, органічні з-ни, звичайні з-ни, надзвичайне з-во, акти глав д-в, урядів, ор-нів конст.контролю) та неформалізовані (конст.угоди, судові прецеденти чи рішення судів, юр.і політ.звичаї).

 

2. ДЕРЖАВА ЯК КОНСТ.-ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

По-різному розуміється «держава» в конституціях зарубіжних країн. Під державою як суб’єктом конституційного права розуміється сукупність органів влади, що діють у масштабі країни, суб’єкту федерації або територіального співтовариства, що має законодавчу автономію, з місцевими агентами цих органів разом з виборчим корпусом країни або суб’єкта федерації або територіального співтовариства з законодавчою автономністю.

Конституції останнього часу зазвичай містять такі характеристики держави, як соціальна, демократична, правова, світська.

Ознаки держави:

1. Держава - єдина універсальна організація на території країни. Охоплює все населення, встановлює адміністративно-територіальний розподіл, інститут громадянства і негромадянства.

2. Суверенітет - верховенство державної влади стосовно всіх інших організацій у країні і незалежність її в сфері взаємин даної держави з іншими державами.

3. Податки - це стягнуті державою з населення матеріальні засоби, необхідні для змісту державного апарата.

4. Публічна влада - влада, що не збігається з населенням, але виступаюча від його імені, забезпечує державний примус.

5. Легалізований примус - держава вправі застосовувати примус до всіх громадян, іноземцям і осіб без громадянства на території держави.

6. Право: держава немислима без установлюваного нею права. Сутність держави полягає у владі. Питання про сутність держави - це питання про те, кому належить державна влада, хто її здійснює й у чиїх інтересах.

3. ПРЕДМЕТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА У ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ.

Найчастіше під предметом К.П. розуміють сусп. віднос., які складають ос-ву, головні устої с-тва та д-ви і безпосередньо зв’язані із реалізацією держ.вл.

Отже, галузь К.П.регул.: 1) сусп.віднос., які складають ос-ви прав.статусу людини (закріпл.не всі п-а і об-ки, а лише осн. (конст.); 2) сусп.віднос., що складають держ/тер.устрій, тобто прав.статус д-ви, склад д-ви, взаємовідносини д-ви із її складовими частинами, прав.статус складових частин д-ви; 3) сусп.віднос., які склад.в процесі орг-ції і здійс-ня держ.вл.та місц.самоврядування (сюди віднос.сусп.віднос., які виник.в процесі формув-ня органів держ.вл.і місц.самоврядування, віднос., що складаються в процесі д-сті представниц.ор-нів законодавчої вл.і місц.самоврядування, сусп.віднос., які виник.в процесі визначення с-ми принципів орг-ції і д-сті вик.та суд.держ.влади).

 

4. ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА .

Під джерелами конституційного права слід розуміти відповідні нормативні акти. Основоположними джерелами конституційного права зарубіжних країн, які містять вихідні нормативні приписи, є конституції.

Як правило, вони закріплюють лише головні правові принципи і важливі нормативні установлення в кардинальних сферах життєдіяльності суспільства: правовий статус громадян, систему та повноваження органів державної влади, основні принципи виборчої системи та виборчого права тощо.

Норми конституцій не охоплюють усієї різноманітності відносин, які складаються у процесі здійснення державної влади, і тому доповнюються цілою низкою інших нормативних актів, насамперед конституційними законами, сутність яких полягає в тому, що вони, хоча й не є складовими частинами самої конституції, але регулюють відносини виключно конституційно-правового характеру і функціонують як доповнення нормативними приписами до конституційного права.

Важливе значення в системі джерел конституційного права зарубіжних країн мають підзаконні нормативні акти. До цієї групи належать нормативні акти глав держав та уряду: До наступної групи нормативних приписів можна віднести три окремих джерела конституційного права: судові прецеденти, правові звичаї та правотлумачні акти. Не можна не звернути уваги на специфічну форму звичаєвого права, яке містить окремі норми конституційного права. До них належать два джерела: Біблія — основа канонічного права — та Коран, що визначає загальний зміст мусульманського права. Джерелами конституційного права є також правотлумачні акти, що офіційно роз'яснюють відповідні приписи конституції та конституційних законів. Ця форма джерела права, поширена в англосаксонських державах. Тлумачення закону здійснюється або главою держави, або судами.

5. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ „КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО” „ДЕРЖАВНЕ ПРАВО” У КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ.

Терміни «конституційне право» і «державне право» часто вважаються синонімами. Вибір терміну зазвичай диктується національною традицією вживання слів. Так, англо-саксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном «конституційне право», тоді як для германської системи характерним є вживання терміну «державне право». При детальнішому розгляді питання можна, однак, помітити, що відмінність термінології відображає сутнісну різницю між відповідними поняттями. Так, у Великобританії, США, Франції на початку XIX століття встановився конституційний лад, мінімальними ознаками якого є судовий захист прав людини і поділ влад. В Німеччині це відбулось пізніше. Варто звернути увагу, що сьогодні і в Німеччині почав вживатися термін «конституційне право», хоча й в більш вузькому значенні. Для позначення навчальної дисципліни в німецьких юридичних вузах часто використовуються терміни «публічне право» чи «державне право в широкому змісті», які охоплюють і адміністративне право і деякі інші галузі права. Державне ж право у вузькому змісті – аналог конституційного права – розглядається як основоположна галузь публічного права.

Сьогодні лише порівняно невелика група країн користується терміном «державне право», більшість ж позначає основоположну галузь свого права терміном «конституційне право» незалежно від того, існує там в дійсності конституційний лад.

 

6. ВИДИ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА У ДЕРЖАВАХ З АНГЛОСАКСОНСЬКОЮ ПРАВОВОЮ СИСТЕМОЮ

Система англо-американського права включає право Англії та інших країн, які взяли англійське право за взірець. В групу англійського права входять поряд з Англією - Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також колишні колонії Британської імперії.

 Загальне право - це така правова система, де головним джерелом є судовий прецендент. Прецендентом називають рішення суду по конкретній справі, причому обгрунтування данного рішення стає правилом, обов’язковим для всіх судів тої чи іншої більш низької інстанції при розгляді аналогічних справ.

 Система загального права ставить судовий прецедент на один рівень із законом, вона майже незнає кодексів, але придає велике значення судовій практиці. Фундаментом для становлення загального права стали місцеві звичаї і узагальнення практики місцевих судів.

В англійському праві відсутній розподіл права на публічне і приватне, тут його змінює розподіл права на «загальне право» і «право справедливості».

Зростання числа законів загострило проблему систематизації. Загальна правова система - традиційний представник правових систем, які визначаються як «некодефіковані». Тут до сих пір мова йде лише про системтизацію шляхом консолідації - процеса об’єднання законодавчих положень по одному питанню в єдиний акт.

 

7. ВИДИ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІ-ГО ПРАВА У КРАЇНАХ арабського світу

Значними особливостями державно-правового розвитку характеризуються так звані мусульманські країни, в житті яких істотну роль відіграє іслам. У широкому плані іслам — це релігія, система релігійних і водночас суспільно-політичних поглядів. Він поєднує власне релігійний культ і засоби регулювання суспільних відносин. Приписи ісламу розглядаються як юридичні норми. Зокрема, іслам виробив у самій загальній формі окремі принципи здійснення державного владарювання.

Теорія мусульманського права не визнає верховенства конституції як основного закону. Але на сьогодні конституції прийняті майже в усіх мусульманських країнах, за винятком Оману та Саудівської Аравії. Згідно з ісламською традицією, юридичною основою суспільного життя є насамперед священні книги — Коран і Суна. Положення цих книг становлять головний зміст мусульманського права — шаріату. Коран — -правила поведінки, яких повинні дотримуватись правовірні, Другим джерелом мусульманського права є суна — книга, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Магоме­та, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у повсякденному житті. Третім джерелом мусульманського права є Іджма — це збірка одностайних рішень докторів ісламу щодо вирішення питань, які не врегульовані Кораном та суною, які запроваджували нові загальнообов'язкові правила поведінки.

Норми шаріату регулюють не тільки релігійні обряди, вони мають загальноетичне значення. Норми шаріату визначають зміст прав і обов'язків громадян. Мусульманському праву надається роль і значення своєрідного основного закону суспільства і держави.

За концепцією ісламської державності, будь-яке суспільне волевиявлення не має абсолютного характеру.

8. КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ (ОСОБЛИВОСТІ КОНСТ РОЗВИТКУ) ІСЛАМУ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.

В наш час іслам залишається однією з політико-ідеологічних основ більшості арабських держав, яка з однієї сторонни, сприяє стабілізації політичних режимів, а з другої – породжує специфічні протиріччя в багатьох сферах суспільно-політичного життя.

Конституційне регулювання ісламу в конституціях арабських республік відбувається в кількох напрямах. Перш за все, в більшості арабських країн конституції проголошують іслам державною релігією. Другим напрямом закріплення ісламу в конституціях є його декларування в якості основи діяльності вищих органів державної влади і управління країни. В першу чергу це стосується глави держави, для якого умовою для зайняття посту є його мусульманське віросповідання.

Ще одним важливим способом конституційного закріплення статусу ісламу є принцип встановлення конституціями багатьох арабських республік спеціальних консультативно-узгоджувальних органів, сформованих виключно на традиційних принципах ісламу. Особливу роль при президенті республіки в деяких країнах відіграє спеціальний конституційний орган – Рада Шури, заснований на ісламському принципі консультації і узгоджень при вирішенні президентом найважливіших державних справ. Ще одним дуже важливим напрямом конституційного регулювання ісламу є своєрідне закріплення системи прав і свобод громадян, заснованих на головних постулатах державної релігії.Особливо це стосується принципу рівності громадян.

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: