Романо-германська - контенентальна (Франція та ін.)

1. Поєднання виборності і призначуваності місцевих органів

2. Рада і мер можуть обтиратися населенням, при чому окремо голосують за членів ради та за мера.

3. Рада має свій виконавчий орган.

4. Призначені з центру чиновники є представниками Президента, уряду...

Іберійська (Бразилія).

1. роль представників з центру є дуже великою.

2. домінування місцевих землевласників впливає на систему управління.

3. Населення обирає раду і головну посадову особу даної адміністративно-територіальної одиниці.

4. Алькальд (префект) одночасно є виконавчим органом ради і затверджується урядом, як його представник.

90.ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ФЕДЕРАЦІЇ У ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ

Федерація - це держава, територія якої складається з території її членів - суб'єктів (штати - США; проавінції – Канада, землі - ФРН; республіки – Росія, кантони – Швейцарія).

Всі суб'єкти федерації є державними утвореннями, тобто вони наділені установчою владою - можуть приймати власні конституції, які повинні відповідати основним федеративним законам. Пріорітет у сфері законотворчості, як і в інших сферах державної діяльності завжди залишається за федераціями.

Обов'язковість відповідності конституцій суб'єктів федерації конституції союзу передбачена у законах Німеччини, та інших федеративних держав.

Принципи устрою федерації.

1. побудована за територіальним принципом.

2. побудована за національним принципом,

3.побудована за змішаним принципом: національ ним і територіальним.

Основні ознаки федерації:

1) наявність єдиної території,

2) наявність загальної конституції федерації і конституцій і суб'єктів;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парла-ментів суб'єктів федерації,

5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єк-тів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової сис-теми;

8) суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права.

91. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ПОЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Всі жителі одиниць основного териториального поділу складають в силу закону самоврядувальну спільність. Місцеве самоврядування бере участь у виконанні державної влади. Належну йому в межах законів більшу частину суспільних завдань самоврядування виконує від свого імені та несе за це особисту відповідальність.

Конституція визначає, що основною одиницею самовря­дування є гміна. Інші одиниці регіонального та місцевого самоврядування визначаються законом. Гмінний рівень складає основу і практично на його долю місцевого самоврядування випадає найбільше завдань з питань, що не закріплені за іншими одиницями місцевого самоврядування. Кожна одиниця місцевого самоврядування володіє правоздатністю; їм належать право власності та інші майнові права; самостійність цих одиниць підлягає правовому захисту (ст. 165).

Усім одиницям місцевого самоврядування Конституцією забезпечується участь у державних доходах, виходячи з обсягу покладених на них завдань. Доходи одиниць місцевого самоврядування, а також спільні та цільові дотації за рахунок коштів державного бюджету, є їх власними дохо­дами. Одиниці місцевого Самоврядування мають право вста­новлювати розмір місцевого оподаткування і місцевих зборів в межах, визначених законом.

У структуру самоврядування входять розпорядчі і вико­навчі органи, що формуються шляхом виборів. Вибори є за­гальними, рівними, прямими і проводяться голосуванням.

92. ВИДИ ТА СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ФЕДЕРАЦІЇ У РФ.КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ РОСІЇ

Стаття 1 Конституції РФ встановлює, що Російська Фе­дерація — Росія — є демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління. У наш час до складу федерації входить 21 республіка — суб'єкт федерації.

Республіка у складі Російської Федерації — це унітарна демократична держава, що має всю повноту дер­жавної влади на своїй території, крім тих повноважень^ які входять до виключної компетенції Російської Федерації. За формою правління у наш час усі республіки Російської Фе­дерації є президентськими.

Кордони між республіками можуть бути змінені за їх взаємною згодою. Кожна республіка має свою Конституцію. Республіки приймають Конституції самостійно і не по­требують затвердження вищими органами федерації. Повноваження республік закріплюються у Конституції Російської Федерації і в Конституціях республік.

До складу федерації входять шість країв, 40 областей і два міста федеральною значення — Мо­сква і Санкт-Петербург. Ці суб'єкти є державно-територіаль­ними утвореннями. їх конституційно-правничий статус за­кріплюється Конституцією федерації та статутом, який прий­мається законодавчим органом суб'єкта Російської Федерації. Це — нові суб'єкти федерації, які не були відомі дотеперішній федерації. Утворення таких суб'єк­тів обумовлено тією роллю, яку вони відіграють у політично­му та економічному житті федерації.

Краї, області, міста федерального значення мають свою територію, яка не може бути переглянута без їхньої згоди. Статут краю, області, міста федерального значення за­кріплює судову.

93. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ ЗЕМЕЛЬ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У ФРН

Німеччина складається із 16 земель. Землі також мають свої конституції, виборний законодавчий орган - ландтаг (у 15 землях - однопалатний, а в Баварії - двопа­латний) - уряд здійснює свою роботу на чолі з прем'єр-міністром. Федеральні землі не є провінціями, це - держави з власною державною владою. Вони мають власну конституцію землі, яка повинна відповідати засадам республіканської.

Комунальне самоврядування як символ громадської свободи має в Німеччині традицію. Усі міста, общини І райони повинні бути демократич­но організованими. Комунальне право є справою земель; з істо­ричних причин комунальні конституції в різних землях значно відрізняються одна від одної. Проте практика самоврядування у всіх федеральних землях схожа.

Право самоврядування охоплює, передусім, місцевий громад­ський транспорт у межах комун, місцеве будівництво шляхів, за­безпечення електроенергією, водою, газом, каналізацію, містобу­дівне планування. Сюди належать також будівництво і утриман­ня шкіл, театрів І музеїв, лікарень, спортивних закладів і басейнів. До компетенції общин належать також освіта дорослих і догляд за молоддю. Доцільність і прибутковість своїх дій кожна община визначає самостійно. Багато місцевих завдань не до снаги общи­нам і малим містам; вони можуть виконувалися районом і вищою територіальною одиницею. Також район є час­тиною комунального самоврядування. Більші міста не належать до жодного району, вони «вільні від районів.

94. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Територія Англії складається з 45 графств, при чому Великий Лондон є окремою адміністративно-територіальною одиницею. У сільській місцевості низова адміністративно-територіальна оди­ниця - прихід. Територія Уельсу складається з 11 графств і 11 міст-графств, а у сільській місцевості графства поділяються на громади. У Шотландії утворені 32 територіальні одиниці місце­вого управління, а низовою є громада. Територія Північної Ірлан­дії розподілена на 6 графств, які поділяються на 26 округів.

На всіх рівнях адміністративно-територіального розподілу Великобританії місцева влада представлена органами місцевого самоврядування. У Великобританії діє автономна система місце­вого самоврядування, за якою пряме підпорядкування за верти­каллю здійснюються в обмеженій формі. Система місцевого са­моврядування Великобританії за вертикаллю включає дві ланки.

Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноважен­ня у рамках, які визначені центральною владою. Члени місцевих рад обираються громадянами та здійснюють свою діяльність на безкоштовній основі. Рада обирає з числа радників голову (у містах - мера). До компетенції місцевих рад належать питання місцевого значення: дорожній рух, соціальне обслуговування, по­жежна безпека тощо.

Акти органів місцевого самоврядування — це, як правило, акти делегованого законодавства. Нормативні по­станови встановлюють загальнообов'язкові правила для визнач­ної території та затверджуються відповідним центральним уря­довим відомством. За законністю таких постанов спостерігають судові інстанції.

 

95. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У США

 Місцеве самоврядування та управління в Штатах базується на адміністративно-територіальному поділі, що входить до компе­тенції штату. Тому системи місцевого самоврядування у різних штатах різноманітні.

Більшість штатів, крім двох, поділяються на графства. Усього в США понад три тисячі графств, їх населення обирає цілу низку посадових осіб: шерифа, прокурора, казначея. Під їх керівництвом працюють муніципальні посадовці. Міста виділені із графств І мають свою окрему систему само­врядування. У США існують три системи місцевого самовряду­вання. У більшості міст існує система «рада-управляючий».

На­селення обирає раду, яка, в свою чергу, обирає мера. Мер головує у раді і не займається управліською діяльністю. Управління здійснює найманий за контрактом посадовець-менеджер. Друга система «рада-мер»'. Населення обирає окремо місцеву раду І мера, який здійснює управління містом. І, нарешті, існує третя си­стема - «комісійна системам. Населення обирає комісію у складі 3-7 осіб, які виконують функції міської ради і відають окремими галузями управління.

Графства поділяються на тауни і тауншипи. Компетенція органів місцевого самоврядування визначається конституціями і законами окремих штатів. Вона відповідає прин­ципам місцевого самоврядування.

В адміністративно-територіальних одиницях, містах населен­ням або місцевою радою обираються також різні ради і комітети з різноманітних питань.

96. КОНСТ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ ФРАНЦІЇ

Для адміністративного устрою Французької республіки характерним є поєднання управління місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Децентралізація створила у Франції три основні рівні територіальних одиниць з повним набором повноважень для кожного з них. Це комуна, департамент та регіон.

Комуна є найменшою адміністративною одиницею, але водночас і найдавнішою. Комунами управляють виборні Муніципальні ради, до яких обирають депутатів шляхом загального прямого голосування кожні шість років. Мер наймає персонал для управління справами комуни. До сфери його компетенції належать наступні галузі: школи; благоустрій міста; громадська активність;... Нині, у Франції нараховують 36 778 комун.

Департамент – являє собою автономне колективне місцеве утворення, що має орган для нарад та виборних виконавців. Управляє цим адміністративним утворенням Генеральна рада, яку обирають кожні шість років шляхом прямих виборів. Рада обирає президента, тобто керівника департаменту. Департамент має значні повноваження, до яких зокрема належать:громадська активність; побудова та утримання коледжів;укрупнення сільських земельних ділянок; організація шкільного транспортного забезпечення... Франція нараховує у своєму складі 100 департаментів.

Регіон. Найновіше із місцевих адміністративних утворень Франції – регіон Члени Регіональних рад обирають президента Регіональної ради, котрий управляє бюджетом, керує персоналом і проводить політику регіону у питанні економіки, упорядкування території та професійної освіти. Франція поділена на 26 регіонів, із котрих чотири – заморські.

 

97. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМЕЖУВАННЯ КОМПЕТЕНЦІЇ МІЖ ФЕДЕРАЦІЄЮ І ШТАТАМИ В США

Сполучені Штати Америки — федеративна держава. Суб'єктами федерації є 50 штатів і федеральний округ Колумбія з розташованою в ньому столицею — м. Вашингтон. Усі 50 штатів—державні утворення, але вони не мають державного суверенітету і не мають права виходити зі складу США. Вони приймають свої конституції, які відповідають основним положенням Конституції Сполучених Штатів Аме­рики.

Структура органів штатів відповідає структурі федеральних органів. Законодавчу владу у штаті здійснює легіслатура, виконавчу— обраний населенням губернатор, судову — Верховний суд та інші суди штату.

Конституція США визначила принципи розмежування владної компетенції федерації і штатів. Вона встановлює сферу виключної компетенції федерації. За межами встановленої компетенції свої повноваження реалізують штати та їхні органи.

Місцеве самоврядування та управління в штатах базується на підставі адміністративно-територіального поділу, що входить до компетенції штату. Тому системи місцевого самоврядування у різних штатах різноманітні.

Компетенція органів місцевого самоврядування визначається конституціями і законами окремих штатів. Вона від­повідає принципам місцевого самоврядування. Тобто прийняття і виконання місцевого бюджету, питання громадського порядку, надання соціальних послуг.

98. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМЕЖУВАННЯ КОМПЕТЕНЦІЇ МІЖ ФЕДЕРАЦІЄЮ ТА ЗЕМЛЯМИ У ФРН

Землі дуже сильно різняться за територією і кількістю населення. Федерацію у Німеччині неможливо вважати асиметричною — усі землі мають рівні права

Землі також мають свої конституції, виборний законодавчий орган — ландтаг, уряд здійснює свою роботу на чолі з прем'єр-міністром. Федеральні землі не є провінціями, це — держави з власною державною владою. Вони посідають власну конституцію землі, яка повинна відповідати засадам республіканської, демократичної і соціальної правової держави в суді Основного закону. В іншому землі мають широкі права для розробки їх власної конституції.

Конституція гарантує комунальне самоврядування в містах, общинах і районах. Згідно з цим вони мають право всі справи місцевої громади регулювати у межах законів на власну відповідальність. Усі міста, общини і райони повинні бути демократично організованими. Комунальне право є справою земель; з історичних причин комунальні конституції в різних землях значно відрізняються одна від одної. Проте практика самоврядування в усіх федеральних землях схожа.

Общини мають право збирати власні податки і збори. Сюди належать поземельний і промисловий податок. Крім того, общини мають право використовувати надходження від акцизу і податку на споживчі товари. Але цього не вистачає на покриття фінансових потреб. Тому Общини отримують від федерацій і земель частку від прибуткового податку

 

99. ВИДИ МОНАРХІЧНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ В СУЧАСНИХ ДЕРЖАВАХ

Монархія як форма правління характеризується тим, що влада глави держави (монарха) не вважається похідною від будь-якої іншої влади, органу чи виборців. Монархії є пережитками феодальної системи, але, незва­жаючи на це, вони зберігаються в багатьох державах. Най­поширенішою є така класифікація монархічних форм прав­ління: абсолютні й обмежені (конституційні) монархії. Кон­ституційні монархії, у свою чергу, розділяються на дуаліс­тичні, парламентарні та виборні.

Абсолютна монархія є попередницею сучасної монар­хії. За абсолютної монархії (абсолютизм) вся повнота верховної влади зосереджується в руках монарха. Він одноособово видає закони, призначає і звільняє міністрів і т. ін. Для абсолютної монархії характер­ною є відсутність конституційних актів, які обмежують пов­новаження монарха, будь-яких представницьких органів (Саудівській Аравії та в Омані).

Дуалістична монархія характеризується подвійністю влади наслідного монарха і виборного представ­ницького органу-парламенту (ОАЕ). За такою формою правління монарх юридично і фактично не залежить від пар­ламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який несе відповідальність тільки перед ним. Парламент, наділе­ний законодавчими повноваженнями, ніяк не впливає ні на формування уряду, ні на його склад, ні на його діяльність. Парламентської відповідальності уряду не існує. Законодавчі повноваження парламенту істотно обмежені монархом.

100. ВИДИ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ.

Політичний режим визначає методи, якими здійснюють владу в державі. Політичних режимів є багато, але основним із них є демократія, авторитаризм, теократія, тоталітаризм. Розрізняють два основних типи політичних режимів: демократичний і тоталітарний.

Демократичний режим — це такий режим, коли державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних груп населення через демократичні інститути: вибори, референдуми, засоби масової інформації. Демократичний режим поділяють на такі види: демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний.

Для політичного режиму тоталітарного типу характерно насильницьке нав'язування населенню суспільних порядків, чиї моделі розроблені на основі єдиної ідеології. Панування цих порядків досягається за допомогою монопольного тоталітарного контролю над політикою,економікою, культурою і побутом. Ідеологічна й організаційна єдність забезпечується політичним пануванням Партії, очолюваної Вождем.

Політичний режим авторитарного типу є проміжним між тоталітарним і демократичним режимами, перехідним від одного до іншого. Авторитарний режим — це такий режим, коли порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; коли влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; коли забороняється легальна діяльність політичних партій і громадських об'єднань, які знаходяться в опозиції.

 Авторитарний режим має такі різновиди: тоталітарний, фашистський, військово-диктаторський, расистський, автократичний, вождізм.

101. ВИДИ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ В СУЧАСНИХ ДЕРЖАВАХ

Республіка це форма правління, відповідно до якої вища влада належить виборчому органу парламенту. В сучасному світі існує три основні різновидності республік: парламентська, президентська і змішана або напівпрезидентська.

Характерною рисою парламентської республіки є утворення уряду на парламентській основі і його відповідальність перед парламентом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: формує і підтримує уряд, видає закони, що приймаються урядом до виконання, затверджує державний бюджет і завдяки цьому встановлює рамки діяльності уряду. Здійснює контроль над урядом, критикує урядову політику, подає альтернативні варіанти урядових рішень і всього політичного курсу.

Головна ознака президентської республіки полягає в тому, що президент в ній водночас виступає і главою держави і главою уряду. Він керує внутрішньою і зовнішньою політикою держави і є верховним головнокомандуючим збройних сил. Президент обирається прямо народом, але інколи і колегією вибірників (США). Він сам призначає членів кабінету міністрів, що несуть відповідальність перед ним, а не перед парламентом.

В напівпрезидентській республіці з'єднується сильна президентська влада з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду. При цьому вона не має сталих типових рис, як президентська і парламентська і в різних країнах істотно відрізняється в ту або іншу сторону. Головна риса напівпрезидентської республіки - подвійна відповідальність уряду перед президентом і парламентом.

102. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ МОНАРХА, Політико правова природа монархічної форми правління.

На відміну від президента, харак­теризується двома основними особливостями. По-перше, влада монарха юридично вважається незалежною від будь-якої іншої влади, органу чи виборчого корпусу. Він владарює безстроково за власним правом і вважається джере­лом усієї державної влади у країні. По-друге, влада монарха спад­кова й переходить від одного представника царюючої династії до другого за встановленим законом порядком.

Монарх як глава держави, на відміну від президента, володіє рядом прав і прерогатив. Це і суто зовнішні атрибути монаршої влади, і така досить серйозна прерогатива, як абсолютне вето.

До зовнішніх атрибутів монаршої влади належить право на титул і особливу назву: «король» чи «королева», «імператор»; «емір». У титулі звичайно перераховуються володіння монар­ха, підкреслюється божественне походження його влади тощо. У всіх монархічних державах за їх главами визнається право на ут­римання двору, тобто особливого штату посадових осіб, які віда­ють не державними, а особистими справами монарха.

Головна причина збереження інституту монарха за умов сьо­годення полягає в тому, що він є вигідним певним політичним силам. Справа полягає у тому, що прерогативи монарха значно ширші за президентські. Це й абсолютне вето, яке, на відміну від президентського скасу­вати по можна, це й достроковий розпуск нижньої палати парла­менту, це й усунення уряду. Збереження монархії і великих повноважень монарха дозволяє у кризових ситуаціях, за умов різкого загост­рення соціальних проблем і конфліктів використовувати цей інститут владними силами.. Не можна не згадати й такий чинник, як данина традиції, консерва­тизму в організації функціонування державної влади.

103. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ГЛАВИ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ

Головна відмінність президента від монарха полягає у тому, що президент - це посада виборна - по-перше, і строкова - по-друге. Зазвичай, президентів обирають згідно з конституцією на строк від 4 до 7 р.

Безумовно, перевагою президентської посади порівняно з монаршою, з позиції демократії, є те, що на цю посаду може бути обраний будь-який громадянин республіки, який відповідає вста­новленим цензам, згідно з його заслугами І достоїнствами в очах співвітчизників.

У президентських республіках, дуалістичних і абсолютних монархіях глава держави фактично особисто формує уряд. Тому призначені ним міністри виступають у сфері управління країною в ролі його радників і помічників, а прийняття політичних рішень залишається прерогативою виключно глави держави.

У напівпрезидентській республіці глава держави особисто при­значає прем'єр-міністра, а за його поданням - членів уряду. При цьому на його дії не впливає згода парламенту або однієї з палат. В управлінні країною глави держав спираються на широкий адміністративний апарат, очолюваний найбільшими прибічника­ми й довіреними особами.

Керівна діяльність глави держави пов'язана з виконанням ба­гатьох організаційних прерогатив. Він призначає «службовий уряд», якщо не дійшли згоди у парламенті щодо утворення уряду країни; скликає парла­мент на чергові й надзвичайні сесії і т. ін.

104. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ДУАЛІСТИЧНОЇ МОНАРХІЇ ЯК СУЧАСНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

Дуалістична монархія характеризується подвійністю (дуалізм) влади наслідного монарха і виборного представницького органу-парламеиту. На цей час у класичному варіанті дуалістична мо­нархія практично ніде не збереглася, але її елементи є характер­ними для форми правління Кувейту, ОАЕ. За такою формою правління монарх юридично і фак­тично не залежить від парламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який несе відповідальність тільки перед ним.

Парламент, наділений законодавчими повноваженнями, ніяк не впливає ні на формування уряду, ні на його склад або діяльність. Парламентської відповідальності уряду не існує. Законодавчі по­вноваження парламенту істотно обмежені монархом. Він реаль­но має право вето, право розпуску парламенту, право видавати надзвичайні укази, що мають силу закону.

 

 

105. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ЗМІШАНОЇ РЕСПУБЛІКИ ЯК СУЧАСНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

Однією з сучасних форм державного правління в розвинутих країнах є так звана змішана республіканська форма, або, враховуючи різноманітність конкретних форм, змішані республіканські форми правління, які нерідко називають парламентарно-президентськими (президентсько-парламентарними) або, що не зовсім вдало, напівпрезидентськими республіками.

Типовою ознакою змішаних форм правління є сполучення рис президентської і парламентарної республік. Як і в президентській республіці, тут главу держави обирають на загальних виборах. Іноді він наділений значними повноваженнями у сфері виконавчої влади або навіть очолює її. З іншого боку, як і в парламентарній республіці, суб'єктами виконавчої влади є прем'єр-міністр і уряд в цілому, які несуть відповідальність перед представницьким органом.

 У наші дні змішані республіканські форми правління є досить поширеними: тільки в Європі їх мають Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Румунія, Словенія, Фінляндія, Франція і Хорватія. До змішаної форми тяжіє і більшість країн, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Сутність тієї чи іншої змішаної форми правління визначається не арифметичними підрахунками якостей, що відрізняють її від інших су,-часних форм. Найважливішим є співвідношення конституційних і реальних повноважень у сфері виконавчої влади, якими володіють президент і прем'єр-міністр.

 Конституції більшості відповідних держав припускають можливість своєрідного дрейфу форми правління в межах зміни співвідношення повноважень між президентом і прем'єр-міністром.

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: