СПОСОБИ ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЙ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН ТА ВНЕСЕННЯ ДО НИХ ЗМІН

Більшість із діючих зарубіжних конституцій було прийнято демократичним шляхом. Одним з та­ких способів є підготовка і прийняття конституції установчи­ми зборами. Установчі збори — це виборний орган, який створюється з єдиною метою — підготувати і прийняти кон­ституцію. Після виконання цього завдання збори розпус­каються. Зрозуміло, що за такої мети до установчих зборів обираються фахівці з конституційного та інших галузей пра­ва, досвідчені політики тощо.

Референдум (лат. referendum — те, що має бути повідом­лене) — це інститут безпосередньої демократії; він проводиться як всенародне голосування з якого-небудь нагального питання державного життя або для ухвалення конституції. Проте переоцінювати значення цього інституту не слід. Ре­ферендум лише тоді може надати "високої якості" конститу­ції, коли вона була підготовлена установчими зборами або парламентом, а потім винесена на всенародне голосування.

Октроїрувана конституція — це конституція, подарована монархом народу країни. Така конституція розробляється у вузькому оточенні близьких монархові осіб і являє собою підсумок компромісу між мо­нархом і підприємницькими верствами суспільства.

З точки зору можливостей внесен­ня поправок, доповнень і змін до конституцій їх можна роз­поділити на дві групи. Одну складають так звані "гнучкі" конституції, другу— "жорсткі". Гнучкі конституції змі­нюються і доповнюються у такий спосіб, як і звичайні зако­ни.

Для жорстких конституцій встановлено особливий, дуже складний порядок внесення доповнень, змін і поправок. Зви­чайно він закріплюється у тексті конституції, а сама жорст­кість покликана забезпечити авторитет основного закону і стабільність конституційного ладу.

 

 

17. ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ КОНСТИТУЦІЇ ФРАНЦІЇ

Прийнята в 1958р, вона 17 в історії Франції в умовах політичної кризи. 28.10.58 р - конституція затверджена референдумом.

Особливості:

1. Джерела Конституції:

- Конституція 1958 року;

- Преамбула Конституції 1946 рік;

- Декларація прав людини і громадянина.

2. Вперше на конституції рівні права закріплені народовладдя, народний суверенітет.

3. Конституція встановила напів. Президентську республіку з демократичним режимом (раціональний міністреріалізм).

4. За способом зміни Конституції є дуже жорсткою.

1 Стадія - ініціювання внесення поправок (Президент, депутат).

2 Стадія - прийняття поправок (коли 2 палати парламента приймають конституційною більшістю).

3 Стадія - ратифікація (референдум чи 2 палати парламента).

Республіканська форма правління не підлягає зміні.

 

 

18. СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЇ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Водночас британська Конституція існує у так званому "матеріальному значенні" і являє собою сукупність норма­тивно-правових актів, судових прецедентів, конституційних угод, доктринальних джерел, які встановлюють права і сво­боди людини, визначають порядок формування і повнова­жень органів публічної влади. Британська Конституція у своєму роді є унікальною за особливістю фор­ми, структури та порядку внесення змін.

Відсутність у державі Конституції у вигляді єдиного пи­саного акта та, навпаки, наявність великої кількості консти­туційних угод дозволяють стверджувати, що Конституція є неписаною за формою і складається з таких частин:

1. статутне право;  

2. прецедентне право;

3. доктринальні джерела або труди авторитетних нау­ковців у галузі юриспруденції;

4. конституційні угоди

До статутного права входять: так звані "історичні правові акти", парламентські закони акти делегованого законодавства,

Прецедентне право, як складова частина британської конституції, являє собою сукупність судових рішень з кон­ституційних питань, які надалі є обов'язковими при розгляді аналогічних проблем.

До доктринальних джерел звер­таються тоді, коли конституційно-правові відносини не вре­гульовані ані статутним правом, ані прецедентним правом, ані конституційними угодами.

Конституційні угоди складають важливу частину неписа­ної британської Конституції. Вони регулюють дуже широке коло суспільних відносин, що пов'язані з процесом здійснен­ня державної влади.

Щодо специфіки структури британської Конституції, то вона полягає в її несистематизованості. У зв'язку з тим, що конституція складається з різнорідних за формою, сутністю і змістом складових частин та не має чіткої класичної струк­тури (преамбула, основна частина, заключні та перехідні по­ложення), її можна віднести до групи некодифікованих кон­ституцій.

19. ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЇ США

Конституція США - перша в історії писана конституція великої держави. Конституція гарантує захист людини від свавілля властей, поставила перепону деспотичному правлінню.

Конституція США закріпила республіканську форму правління - президентську республіку: президент республіки глава держави і глава уряду; уряд не несе відповідальності перед Конгресом; президент не має права розпуску палат Конгресу; між президентом, Конгресом і Верховним судом США чітко розпреділені функції і повноваження.

Конституція найбільшу увагу приділяє порядку і діяльності центральних органів влади (Конгрес, Президент). Їх конституційні взаємовідносини засновані на принципі розподілу властей, котрий в американській дійсності трансформувався в систему "стримувань і противаг".

Конституція США відноситься до числа найбільш стабільних і стійких. За 210 років свого існування у неї було внесено лише 27 поправок. Вона передбачає досить "жорстку" процедуру прийняття поправок. Поправки приймаються 2/3 членів обох палат.

Деякі конституціоналісти вважають Конституцію США винятково прагматичною. Вона включає 7 статей і 27 поправок. Стислість і лаконічність конституції США привели до того, що багато елементів державної системи не були конституційно закріплені. Конституційні прогалини поповняються законами Конгресу, актами президента, судовими прецедентами.

 

20. КЛАСИФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ ПОЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

У розділі І Конституції Республіка регулює основи полі­тичного та громадського устрою. Республіка Польща — є загальним добром усіх громадян. Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальної справедливос­ті. Вона є єдиною державою, в якій найвища влада належить нації.

Органи публічної влади діють на основі і в межах права. Конституція проголошується верховним правом країни. Нор­ми Конституції є нормами прямої дії, якщо Конституція не передбачає іншого.

Устрій Республіки Польща основується на поділі і рівно­вазі законодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавчу владу здійснює Сейм і Сенат, виконавчу — Президент Рес­публіки Польща і Рада Міністрів, а судову — суди і трибу­нали.

У розділі II закріплюються права і обов'язки людини й громадянина. Частина цього розділу закріплює такі політичні права і свободи, як свобода організації мирних зборів і участь в них; кожному забезпечується свобода на об'єднан­ня, одержання інформації про діяльність державних органів і посадових осіб.

Польський громадянин має право брати участь у рефе­рендумі, а також обирати Президента Республіки Польща, депутатів, сенаторів і представників до органів місцевого са­моврядування.

У розділі III — Джерела права — до джерел загальноо­бов'язкового права відносять Конституцію Республіки Поль­ща, закони, ратифіковані міжнародні договори, а також роз­порядження.

 

21. КЛАСИФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ ФРН

Конституція Німеччини виходить із принципів загальнолюдських цінностей: демократії, розподілу влади, рівності, справедливості тощо. Фе­деративна Республіка Німеччина визначається конституцією як демократична, соціальна і правова держава. На першому місці у конституції закріплено ка­талог основних прав і обов'язків держави щодо поважання і захи­сту гідності людини. Ця гарантія доповнюється загальним пра­вом на вільний розвиток особистості. Надасться широкий захист від протиправних втручань держави. На поважання людської гідності і свободу особистості можуть розраховувати рівною мірою як німці, так й іноземці. До класичних прав, що називає Основ­ний закон, належить свобода віросповідання, свобода слова і гарантія власності.

Громадянські права, що на протилежність вищеназваним сто­суються лише німецьких громадян, торкаються переважно полі­тичних прав співучасті І права вільної професійної діяльності. По суті, сюди належать право на проведення зборів, право заснову­вати спілки і товариства, право вибору про­фесії і роботи за фахом, заборона видачі громадян іншим держа­вам, а також виборче право. Основним правом, що вже за своєю суттю стосується лише іно­земців, є вперше гарантоване в німецькій конституції право при­тулку, яке дає політичне переслідуваним Іноземцям право на полі­тичний притулок на терені Федеративної Республіки.

Окремі основні права можуть згідно з конституцією обмежу­ватися безпосередньо законом або посередньо на підставі певно­го закону. Але ніколи ніякий закон на може змінювати суттєвого змісту основного права

 

22. МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Конституційний контроль здійснюється загальними державними органами – глава держави, парламент, уряд… – і спеціалізованими органами конституційного контролю.

У цьому зв'язку конституційний контроль буває політичний і судовий.

Розрізняють два різновиди судового конституційного контролю, які умовно називаються американським та європейським.

За американською системою, конституційність законів та інших актів перевіряють суди загальної юрисдикції. Особливістю цього конституційного контролю є те, що при розг­ляді судом справи будь-яка із сторін може заявити про неконституційність застосовуваного закону.

Європейська система конституційного контролю передбачає заснування спеціальних судових або квазісудових органів конституційного контролю. Такими органами є Конституційні Суди, Конституційний.

У деяких країнах при здійсненні конституційного контролю нарівні зі спеціальними органами використовуються та­кож окремі елементи системи загальних судів.

Парламентський спосіб застосовується у порівняно невеликій кількості зарубіжних країн. Так, у Німеччині члени фе­дерального Конституційного Суду обираються у рівній кількості (по вісім) бундестагом та бундесратом.

У більшості зарубіжних країн застосовується змішаний спосіб, за якого у формуванні органів конституційного конт­ролю беруть участь представники різних гілок влади або самостійно, або сумісно.

23. ЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕЛЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ

Іншою моделлю організації конституційного контролю є так звана європейська або австрійська модель. її характеризує наявність у державно­му механізмі спеціалізованого судового органу, відокремленого від судів за­гальної юрисдикції. Головним завданням цього органу — конституційного суду — є оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він наділений і рядом інших повноважень. Поряд з конституційним судом можуть існу­вати й інші спеціалізовані суди, але саме він має найбільший авторитет.

Так, у ФРН крім федерального верховного суду і федерального кон­ституційного суду існують федеральний адміністративний суд, федераль­ний фінансовий суд, федеральний суд у сфері трудових відносин і федераль­ний суд із соціальних питань. Згідно зі ст. 92 Основного закону, всі вони разом з судами земель здійснюють судову владу. Але найбільш престижним є членство саме в конституційному суді.

Видатну роль в обгрунтуванні європейської моделі організації кон­ституційного контролю відіграв відомий теоретик права Ганс Кельзен. Він був і одним з творців конституційного суду в Австрії. Це пояснює, чо­му відповідну модель іноді називають «кельзенівеькоют. За цією модел­лю контрольні повноваження належать єдиному органу конституційної юстиції, який звичайно не має ієрархії підпорядкованих йому органів. Проте у ФРН та Югославії, крім федерального конституційного суду, в більшості суб'єктів федерації також створені конституційні суди. В Росії в окремих суб'єктах-республіках також діють конституційні суди.

 

24. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ

Загальновизнаним у всіх країнах є те, що конституції мають вищу юридичну силу щодо інших джерел права. З цього випливає принцип конституційної законності, з огля­ду на який будь-яка нормоустановча діяльність має здійсню­ватися згідно з конституцією та при неухильному її дотри­манні. Кожна правова норма, видана будь-яким державним органом, набирає юридичної сили тільки тоді, коли правила поведінки, що містяться в ній, не суперечать приписам кон­ституції.

Розглядаючи поняття "конституційний контроль" , слід мати на увазі, що у конституціях зарубіжних країн використовуються різні найменування цієї державної функ­ції: конституційний контроль, конституційний нагляд, кон­ституційна юрисдикція, охорона конституції і т. д.

За часом здійснення розрізняють попередній і подальший конституційний контроль. За попереднього конт­ролю акт перевіряється щодо відповідності до конституції до набрання ним сили. Загальні суди у країнах, де вони мають відповідні повноваження(США) здійснюють подальший.

За характером правових наслідків конституційний контроль може бути консультативним або ухвальним. Рі­шення органу конституційного контролю, прийняте у поряд­ку консультативного контролю, не набирає юридичної сили й має рекомендаційний характер, його виконання грунтуєть­ся на авторитеті органу конституційного контролю.

За ухвального контролю рішення є загальнообов'язкови­ми як у разі визнання акта відповідним до конституції, так і в разі оголошення акта неконституційним, тобто таким, що не має юридичної сили.

25. ОРГАНИ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ У ФРАНЦІЇ

Конституційний контроль у Франції відрізняється великою своєрідністю і не повною мірою збігається з двома загальноприйнятими основними моделями конституційного контролю. Конституційність актів державних органів розглядається різними органами: парламентських — Конституційною радою, органів виконавчої влади — Державною радою.

Конституційна рада складається з дев'ятьох членів, повноваження яких тривають дев'ять років і не підлягають поновленню Крім цього основного складу до Конституційної ради входять усі екс-президенти Республіки.

На Конституційну раду покладено функцію обов'язкового попереднього контролю за конституційністю органічних законів і регламентів палат парламенту. В обов'язки Конституційної ради входить контроль за відповідністю міжнародних договорів Основному закону.

Право запиту про конституційність законів до їх промульгації належить Президентові, Прем'єр-міністру, голові Національних зборів, голові Сенату, а також групам депутатів або сенаторів кількістю 60 чоловік.

Контроль за конституційністю актів виконавчої влади здійснює інший орган — Державна рада, що призначається Президентом і дає висновки Уряду про відповідність його актів закону, а також оцінює з погляду конституційності акти регламентарної влади. Державна рада очолює систему судів адміністративної юстиції і розглядає скарги на їх рішення.

 

26. Дострокове припинення повноважень парламентів

Конституції зарубіжних країн закріплюють термін повноважень парламенту, протягом якого він виконує покладені на нього функції. Цей термін залишається незмінним або може тривати, скорочува­тися за власним рішенням або рішенням глави держави чи уряду.

Конституція Австрії надала Національній раді права прийма­ти рішення про свій розпуск до закінчення строку повноважень на основі звичайного закону. Право розпуску парламенту в цілому чи нижньої його палати належить главі держави або уряду за виняткових обставин.

У конституціях деяких країн указані підстави для розпуску парламенту. Шведський Ригсдаг розпускається главою держави, якщо він чотири рази відхилив пропозицію Тальмана Ригсдагу про обрання прем'єр-міністра. Генеральні кортеси Іспанії розпускаються королем, якщо протягом двох місяців після першого голосування жоден з кандидатів па посаду глави уряду не дістав довіри Конгресу.

Підставою для розпуску президентом Народних зборів Бол­гарії є неможливість сформувати Раду Міністрів як представни­ка третьої парламентської групи. У цьому разі президент призна­чає службовий уряд, розпускає Народні збори та призначає нові вибори.

Президент Республіки Польща може розпустити Сейм, якщо той протягом трьох місяців не прийняв закон про бюджет. Президент Німеччини може розпустити Бундестаг у випадку необрання федерального канцлера.

Цілі дострокового розпуску парламенту: подолання кризи у діяльності парламенту, намагання од­нопартійного чи коаліційного уряду використати політичну обста­новку, що склалася, для зміцнення своєї позиції.

27. ПАРЛАМЕНТСЬКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДІВ У ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ

Політичну відповідальність уряду перед парламентом нерідко називають парламентською відповідальністю, пов’язуючи це її визначення з тим, що всі відповідні процедури відбуваються у представницькому органі. Можливість такої відповідальності припускається в країнах з парламентарними та змішаною республіканською формами правління. В президентських республіках кабінет несе політичну відповідальність перед президентом, який може відправити у відставку міністрів при несхваленні їхніх дій.

Феномен парламентської відповідальності уряду у змішаних республіках на практиці конкретизується як відповідальність вищого органу у системі органів виконавчої влади — кабінету міністрів — перед парламентом, як відмова у довірі до кабінету або його членів з боку більшості депутатів парламенту, що має наслідком відставку всього кабінету або його окремих членів.

Механізм парламентської відповідальності уряду, що полягає у голосуванні за довіру чи недовіру урядові, має ефективне застосування за наявності декількох передумов: ідентифікації виборцями політичних партій, що змагаються на виборах і утворюють парламентські фракції, чіткого політичного зв’язку між цими партіями і членами кабінету, попереднього схвалення парламентом програми дій уряду, можливості притягнення уряду до відповідальності лише у разі невиконання ним положень цієї програми або виникнення в подальшому істотно важливих розбіжностей у підходах до цієї програми між урядом і більшістю депутатів парламенту;

Головна рольова функція парламентської відповідальності уряду полягає в оптимізації взаємодії між законодавчою і виконавчою гілками влади.

28. ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Законодавчий процес поділяється на ряд стадій. Початковою стадією є внесення законопроекту. Коло суб'єктів цього права залежить від форми правління, прийнятої в тій чи іншій країні. У країнах з парламентарними формами правління суб'єктів права в більшості випадків двоє - окремі депутати і уряд. У багатьох країнах Центральної та Східної Європи це право також належить президентам. У Росії суб'єктами права законодавчої ініціативи названі президент, верхня палата парламенту, депутати обох палат, законодавчі органи суб'єктів федерації, вищі суди, включаючи Конституційний суд.

У двопалатних парламентах, де палати рівноправні, законопроект може бути внесено в кожну з них. У більшості країн з нерівноправними палатами законодавчий процес починається в нижніх палатах. В англомовних і багатьох інших країнах наступною після внесення законопроекту стадією є так зване перше читання.

Зареєстрований у палаті законопроект може бути поставлений за чергою у порядок денний, хоча черговість нерідко залежить від міркувань голови палати. Внесенню законопроекту в порядок денний засідань палати передує голосування з цього приводу, після якого законопроект вважається прийнятим до розгляду. Наступною стадією законодавчого процесу можуть бути дебати в палаті щодо законопроекту. Це - друге читання. Однією із стадій законотворчості є розгляд законопроекту в комісії (комітеті). За результатами роботи комісія готує доповідь. Після цього законопроект надходить в палату. Після цього відбувається третє читання, в процесі якого законопроект ще раз обговорюється і приймається без принципових змін. Кінцевою стадією законодавчого процесу є офіційне опублікування закону. Воно звичайно здійснюється главою держави або від його імені.

29. ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ (ДЕПУТАТСЬКИЙ) ІНДЕМНІТЕТ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Індемнітет - привілей депутатів парламенту, що полягає в їх невідповідальності. Означає заборону переслідування депутата за будь-які дії, здійснені їм при виконання депутатських обов'язків (мова в парламенті, голосування, участь в комісіях і т.д.). Ніхто, в т.ч. і сам парламент, не може притягати депутата до відповідальності за ці дії навіть після того, як він перестав бути членом парламенту.

Члени парламенту Франції захищені депутатським індемнітетом.

Депутати Палати громад Великобританії наділені індемнітетом, але у разі пору­шення депутатом етико-моральних норм його можуть позбавити мандата.

Італійські депутати й сенатори мають імунітет і індемнітет.

30. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕПУТАТА ПАРЛАМЕНТУ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Практично в усіх розвинутих країнах депутати не зв'язанi юридичними обов'язками щодо своїх виборців. Вони вважаються представниками не вiдповiдних виборчих округів, а всього народу в цiлому, i не можуть бути вiдкликанi виборцями. Тим самим їхнiй мандат не має iмперативного характеру, i його прийнято називати вiльним. Такий характер депутатського мандата звичайно фiксується в конституцiях. Вiльний мандат у зарубiжнiй конституцiйнiй теорiї розглядається як такий, що найповнiше забезпечує для депутатiв можливостi займатися тими справами, якi вiднесенi до компетенцiї загальнонацiонального представницького органу.

Принцип депутатського імунітету прийнятий в усiх країнах. Проте iнодi йому надають дещо звуженого значення. Що ж до поняття депутатського iмунiтету, то воно означає, що члени парламенту користуються захистом з боку представницького органу вiд арешту i деяких iнших процесуальних дiй, пов'язаних з обмеженням особистих прав i свобод, а також вiд судового переслiдування на пiдставi порушення кримiнальної справи та вiдповiдного звинувачення.

У цiлому рядi країн депутати користуються iмунiтетом лише пiд час парламентських сесiй. Суттєвим елементом статусу депутата є винагорода. В наш час принцип неоплачуваної депутатської дiяльностi вiдкинутий практично в усiх розвинутих країнах. Зміст конституцiйно-правового статусу парламентарiїв визначає також принцип несумісності депутатського мандата i певних посад.

31. ВИДИ ПРЕДСТАВНИЦЬКОГО МАНДАТУ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

На сьогоднішній день конституційне право розглядає два основних види мандата: мандат імперативний і мандат вільний. При визначенні правового статусу депутата більшість сучасних конституцій виходить із принципу вільного мандата. Депутат розглядається як представник народу, а не його виборчого округу. Це означає, що він перш за все повинен враховувати загальні інтереси всієї нації, усього суспільства, а не волю окремих груп чи осіб.

Це також означає, що депутат не зв’язаний імперативним мандатом. Багато конституцій демократичних країн містять статті, що забороняють його. Принцип вільного мандата передбачає відсутність будь-яких наказів або доручень з боку виборців. Вільний мандат передбачає також, що депутата парламенту не може бути достроково відкликано виборцями.

Право відкликання і пов’язаний із ним імперативний мандат існували в усіх соціалістичних країнах. Нині такий порядок визначений законодавством Китаю, Куби та деяких країн, що розвиваються. У більшості сучасних держав депутата парламенту не може бути відкликано виборцями. Безсумнівно, що вільний мандат має свої переваги. Зокрема, такий мандат дозволяє депутатам якнайповніше вирішувати питання, віднесені до компетенції вищого представницького органу. Він надає їх діяльності політичного характеру і не зводить її до рівня роботи вповноважених із місцевих справ.

32.ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ СУДОВОЇ ФУНКЦІЇ ПАРЛАМЕНТАМИ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

До парламентських функцiй звичайно вiдносять законотворчiсть, прий-няття бюджету i контроль за дiяльнiстю органiв виконавчої влади. Серед цих функцiй також називають зовнiшньополiтичну i судову. Останнi двi функцiї парламентiв мають, по сутi, супутнє значення.

До компетенцiї парламентiв деяких держав входять певнi судовi повноваження. У Великобританiї представницький орган у випадках так званих злочинiв проти парламенту або порушення парламентських привiлеїв та iмунiтетiв (прав, повноважень та пiльг депутатiв i парламен-ту в цiлому) нерiдко бере на себе прямi судовi функцiї. Зокрема, палата громад має право притягати до вiдповiдальностi як своїх членiв, так i сто-роннiх осiб. За її рiшенням депутати можуть бути вiдстороненi на деякий час вiд роботи в парламентi або взагалi виключенi з його складу. Для де-путатiв, а також для iнших осiб передбаченi й такi заходи, як попереджен-ня, догана або навiть позбавлення волi. Але такi покарання застосовують-ся дуже рiдко, не кажучи вже про те, що в наш час крайнi заходи сприй-маються як нереаiьнi.

Найважливiшими парламентськими повноваженнями судового ха-рактеру е повноваження, пов'язанi з вiдповiдальнiстю з використанням процедури iмпiчменту та iнших подiбних процедур.

 

33. ПОНЯТТЯ, ТА ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРА ПАРЛАМЕНТІВ ТА ЇХ ПАЛАТ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Парламент — це виборний колегіальний орган держави, наділений нормотворчими, фінансовими та контрольними повноваженнями, що діє в умовах демок­ратичного режиму.

За своєю структурою вищі представницькі органи є одно-та двопалатними (бікамеральними).

Двопалатна структура парламенту властива як унітарним так і федеративним державам, проте принципи форму­вання верхньої палати федеративної-країни відмінні, порівняна з унітарною державою, що має у своєму складі верхнюю палату.

Нижня палата у двопалатному парламенті називається по-різному: палата представників (США та ін.), палата депутатів (Італія), Національна рада (Австрія); Державна Дума (Російська Федерація), Народна палата (Індія); Сейм (Польща), палата громад (Великобританія), Віче республік (Союзна Рес­публіка Югославія), Національні збори (Франція) і т. ін.

Найбільш поширені назви верхньої палати парламенту — Сенат (Польща, Франція та ін.); палата сенаторів (Мексика); палата рад ників (Японія); Рада штатів (Індія); палата лордів (Великобританія); Федеральна рада (Австрія); Віче громадян (Союз­на Республіка Югославія); Рада Федерації (Російська Федерація);

Однопалатна система парламенту є характерною для мононаціональної держави, що займає, як правило, невелику територію.

Після другої світової війни від двопалатної структури парламенту відмовилися Греція, Данія, Швеція, Португалія, Туреччина, Єгипет, Нова Зеландія, Еквадор та інші країни.

34. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАРЛАМЕНТУ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ. СТРУКТУРА

Згідно з конституцією Великобританії Британський парламент складається з трьох структурних компонентів: Корони, Палати лордів (верхня палата), Палати громад (нижня палата).

Особливістю британського парламенту є те, що він функціонує в унікальних умовах відсутності в країні писаної конституції.

Палата громад – єдиний виборний центральний орган державної влади в країні, у складі 650 членів обирається терміном на 5 р. Крім загальних виборів у палату громад, що проводяться одночасно на території всієї країни, можливі так називані “проміжні” вибори, що проводяться в окремих виборчих округах у зв'язку з вакансією, що відкрилася в результаті чи смерті відставки депутата від даного округу.

Верховна влада в області законодавства довіряється парламенту в цілому. Парламент має право приймати, скасовувати і змінювати будь-який закон у порядку звичайної законодавчої процедури. Усякий публічний законопроект повинний пройти в палаті громад п'ять стадій: первою читання, друге читання, стадія комітету, стадія доповіді, третє читання.

Законодавча ініціатива у Великобританії належить тільки членам парламенту. Відповідно до діючої процедури, законопроект вноситься в загальному порядку, незалежно від того, чи є вносить членом уряду.

Палата лордів формується на невиборній основі. Членство в ній зв'язується з одержанням дворянського титулу, що дає право бути членом палати лордів. Голова палати — лорд-канцлер. Лорд-канцлер — член кабінету і призначається особисто прем'єр-міністром. У палаті лордів він бере участь у дебатах і голосуванні. Члени палати лордів мають право законодавчої ініціативи, і законопроекти можуть вноситися в палату лордів.

 

35. ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПАЛАТИ ЛОРДІВ. ФУНКЦІЇ

Всі чле­ни Палати лордів, за виключенням ординарних лордів з апе­ляцій та лорда-канцлера, виконують свої обов'язки безоплатно.

Компетенцію Палати лордів можна розподіли­ти на а) законодавчу, б) контрольну та в) судову. У зв'язку з тим, що Білль про права 1689 р. встановив верховенство Нижньої палати в галузі законодавства, законодавча компе­тенція Палати лордів дуже обмежена. У руках Верхньої па­лати є тільки право затримати прийняття закону на один рік (Палата громад долає вето Палати лордів простою більшістю голосів на наступній сесії), а фінансових законопроектів — лише на місяць. Водночас, як свідчить практика, конфлікти на законотворчій ниві між палатами виникають досить рідко. Контрольна компетенція виявляється у практиці проведення "днів Уряду" та утворення комітетів ad hoc, які досліджують окремі питання діяльності Уряду. Що стосується судової компетенції, то, як було вище зазначено, Палата лордів є ви­щою судовою інстанцією Об'єднаного Королівства.

36. ОСОБЛИВОСТІ конституційно-правового статусу палати громад

Нижня палата Парламенту Великобританії — Палата громад формується на основі загальних, рівних виборів шляхом таємного голосування на базі мажоритарної системи відносної більшості.

Депутати Палати громад наділені індемнітетом, але у разі порушення етико-моральних норм їх можуть позбавити мандатів.

Двопартійна система впливає на створення парламентських фракцій у Палаті громад. Парламентська фракція, яка має більшість,, формує Уряд. До складу Палати громад входить опозиція її Королівської Величності, яка має офіційний статус і утворюється на основі партії, що здобула на виборах друге місце. Офіційна опозиція створює "тіньовий кабінет", який у разі приходу опозиції до влади може запропонувати альтернативну програму дій.

Важливим структурним елементом Палати громад є парламентські комітети, які утворюються для попереднього об­говорення законопроектів.

Для того щоб організувати роботу Палати громад, з числа депутатів обирають голову Палати громад — спікера. Як правило, спікером стає найавторитетніший і старіший за кар'єрою депутат.

Відповідно до статутного права, основна законотворча робота проходить у Палаті громад. Офіційно всі британські законопроекти (біллі) розподіляються за сферою регулювання.

Контроль за діяльністю Уряду є ще одним з найважливіших напрямів діяльності Палати громад і здійснюється відпо­відно до конституційного принципу відповідального правління. Парламентський контроль має публічний характер, поєднується з громадським контролем.

Найстарішою прерогативою Парламенту є фінансова компетенція — прийняття бюджету та інших фінансових біллів.

 

37. конституційно-правовий статус парламенту Франції. структура

Законодавча влада у Франції належить парламенту, що скла­дається з двох палат: Національних зборів (557 депутатів від мет­рополії і 22 від заморських територій) і Сенату (321 член).

Члени парламенту захищені обмеженим депутатським імунітетом. Вони мають вільний мандат при жорсткій фракційній партійній дисципліні. Будь-який імперативний мандат недійсний, права відкликання не існує. Сумі­щення депутатського мандата з державними посадами заборонено. Для керівництва роботою кожна палата парламенту створює бюро, до якого, крім голови палати, входять віце-голови, секре­тарі та квестори. У палатах французького парламен­ту створюється по шість по­стійних комісій, що попередньо розглядають законопроекти.

Здійснюючи законодавчу діяльність, парламент приймає зви­чайні органічні та конституційні закони. Законодавче регулювання суспільних відносин шляхом прийняття звичайних законів обмежено переліком питань про законодавчі повнова­ження парламенту. Відносини, що виходять за межі цих повнова­жень, належать до компетенції уряду.

Французький парламент активно використовує багато відомих світовій парламентській практиці форм контролю за діяльністю уряду. За результатами парламентського контролю санкції до уряду може застосовувати тільки нижня палата. Вона може змусити уряд піти у відставку в результаті винесення резолюції недовіри або відмови в довірі. У разі відмови в довірі уряд не може розпустити нижню палату, а верхня взагалі не підлягає розпус ку. Право роз­пустити нижню палату має Президент.

38. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАРЛАМЕНТУ ФРН.

Парламент ФРН фактично складається з двох палат: нижньої – Бундестага і верхнього Бундесрата. Бундестаг складається з депутатів, обираних на основі загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні строком на 4 роки. число депутатів бундестага - 656. Депутати володіють вільним мандатом і імунітетом.

При виборах депутатів бундестага застосовується змішана система - так звана „пропорційна яка персоналізується”. Половина депутатів бундестага (328) обирається у виборчих округах, Інша половина обирається за так званими земельними списками партій.

Істотну роль в роботі бундестага грають його комітети. Структурно всі комітети підрозділяються на галузеві, особливі і слідчі. Галузеві комітети підрозділяються на обов'язкові (їх три: комітети у справах Європейського союзу, закордонним справам і обороні.

В компетенцію бундестага входить розвиток законодавства, затвердження федерального бюджету, обрання Федерального канцлера і парламентський контроль за діяльністю федерального уряду, ратифікація міжнародних договорів, ухвалення рішення про оголошення стану оборони і деякі інші питання.

Бундесрат - це федеральний орган, за допомогою якого землі беруть участь в здійсненні законодавчої влади федерації, а також в справах Європейського союзу. Бундесрат не має певного терміну повноважень: це постійний орган, який не може бути розпущено ніяким іншим органом. Склад бундесрата на практиці міняється по частинах у зв'язку з результатами виборів в ландтаги земель ФРН і формуванням нових урядів. Бундесрат бере участь в законодавчій діяльності.

 

39. ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ БУНДЕСРАТУ

Бундесрат (Федеральна рада), представництво 16 федеральних земель, бере участь у справах законодавства та урядування федерації. Бундесрат утворюють члени урядів земель або їх уповноважені. Залежно від кількості мешканців землі мають три, чотири, п'ять або шість голосів; вони можуть віддавати їх лише одностайно.

У кожному випадку зміни Конституції потребують згоди бундесрату двома третинами голосів. У решті випадків бундесрат має лише право на заперечення, яке бундестаг може провадити більшістю голосів. Якщо бундестаг і бундесрат не можуть дійти згоди, то з членів обох палат має бути утворена погоджувальна комісія, яка здебільшого може дійти компромісу.

У бундесраті інтереси землі час від часу виступають вище партійних інтересів, голосування може призвести до інших результатів, ніж тих, які можна було б очікувати від співвідношення більшості голосів політичних партій. Кожна земля у бундесраті зі своїми власними специфічними інтересами шукає іноді союзу з іншими землями, що прагнуть до тієї самої мети, незалежно від того, яка партія формує там уряд. Це веде до зміни більшостей. Завжди мають бути знайдені компроміси, якщо партії, що утворили федеральний уряд, не мають більшості в бундесраті. Бундесрат обирає з числа представників земель за встановленою черговістю свого президента строком на один рік. Президент бундесрату виконує повноваження федерального президента, якщо тому щось заважає.

40. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАРЛАМЕНТУ (СЕНАТУ) США. ФОРМУВАННЯ. СТРУКТУРА

Зако­нодавча влада належить Конгресу, який складається з двох палат: Се­нату та Палати представників. До Сенату за Конституцією входить по два представники від кожного штату. Кількість членів в палаті представників пропорційна кількості населен­ня і тому не обмежується Конституцією.

Згідно з Конституцією, члени Сенату повинні досягти 30-річного віку, бути громадя­нами Сполучених Штатів не менш як дев'ять років і постій­но мешкати у тому штаті, від якого обрані. Члени Палати представників повинні бути не молодшими від 25 років, бути, громадянами США не менш як сім років і постійно мешкати у тих штатах, які надіслали їх до Конгресу.

Сенатори обираються на виборах у штатах, які здій­снюються кожного парного року. Термін повноважень сена­торів — шість років, оскільки кожних два роки одна третина Сенату переобирається. Таким чином, дві третини Сенату — це люди, які мають досвід законодавчої роботи.

Кожна палата Конгресу має право законодавчої ініціативи за будь-якими питаннями, за винятком фінансових законопро­ектів; останні повинні бути запропоновані в Палаті представ­ників. Згідно з Конституцією, Ві­це-президент є головою Сенату. Його голос не враховується при голосуванні, за виключенням випадку рівності голосів.

Однією з особливос­тей Конгресу є те, що ведучу роль в його роботі відіграють комісії. Кожна комісія спеціалізується у певній галузі законодавства Для того щоб зажадати законопроект з комісії в Палату представників, потрібні підписи 218 членів Палати, а в Сенат - сенатської більшості.

41. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАРЛАМЕНТУ РФ

Державна дума обирається строком на чотири роки. Вона складається з 450 депутатів: 225 із них обираються на основі мажоритарної виборчої сис­теми по одномандатних вибор­чих округах на основі єдиної норми представництва вибор­ців. Єдина норма представництва виборців установлюється шляхом поділу загальної кількості виборців на 225 одноман­датних виборчих округів; 225 депутатів Державної думи оби­раються по загальнофедеральному виборчому округу пропор­ційно кількості голосів, поданих за федеральні списки канди­датів у депутати, ці списки висуваються виборчими об'єд­наннями, виборчими блоками.

Право висування кандидатів в депутати належить без­посередньо виборцям і виборчим об'єднанням, виборчим блокам. Право висунути свою кандидатуру для балотування на виборах депутатів Державної думи по одномандатному ви­борчому округу має кожний громадянин федерації, якому на­лежить активне виборче право і якому виповнився на день виборів 21 рік.

Обра­ним по одномандатному виборчому округу вважається кан­дидат, який дістав більшу кількість голосів виборців, що брали участь у голосуванні. За однакової кількості голосів об­раним вважається кандидат, зареєстрований раніше Інший критерій встановлення результатів виборів діє за загальнофедеральним виборчим округом. Центральна виборча комісія визначає на підставі протоколів окружних виборчих комісій кількість голосів виборців, які отримали списки кандидатів виборчих об'єднань, виборчих блоків.

Розподіл депутатських мандатів за загальнофедеральним округом здійснюється на підставі пропорційної виборчої сис­теми. У розподілі 225 депутатських мандатів беруть участь ті виборчі об'єднання, виборчі блоки, які одержали 5 і біль­ше відсотків дійсних голосів виборців.

42. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАРЛАМЕНТУ ПОЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ. СТРУКТУРА

Законодавчу владу в Республіці Польща здійснюють Сейм і Сенат. Сейм складається з 460 депутатів. Вибори до Сейму є за­гальними, рівними, прямими, пропорційними і відбуваються таємним голосуванням. Сенат складається із 100 сенаторів. Вибори до Сенату є загальними, прямими; проводяться таємним голосуванням.

Вибори до Сейму та Сенату призначає Президент Рес­публіки. Обиратися до Сейму може кожний громадянин, який має право обиратися і якому виповнилося на день виборів 21 рік; до Сенату — кожний польський громадянин, який має право обирати і якому на день виборів виповнилося 30 років.

До компетенції Сейму належить затвердження програми діяльності уряду і винесення йому вотуму довіри, контроль за його діяльністю; утворення Конституційного трибуналу, Державного трибуналу, Найвищої Палати контролю, обран-ня Уповноваженого з прав громадян. Він виконує також ряд зовнішньополітичних функцій.

Головною функцією Сейму є законодавство. Він приймає Конституцію, конституційні закони (разом із Сенатом та Президентом), постанови. Має право законодавчої ініціативи.

Сейм приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо Кон­ституція не встановлює іншого. До органів Сейму входять Маршал Сейму, віце-маршали. Президія Сейму, Конвент сеньйорів і комісії Сейму.

 

43. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ГЛАВИ ДЕРЖАВИ (ПРЕЗИДЕНТА) В УМОВАХ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ.

Головна відмінність президента від монарха полягає у тому, що президент - це посада виборна - по-перше, і строкова - по-друге. Зазвичай, президентів обирають згідно з конституцією на строк від 4 до 7 р.

Безумовно, перевагою президентської посади порівняно з монаршою, з позиції демократії, є те, що на цю посаду може бути обраний будь-який громадянин республіки, який відповідає вста­новленим цензам, згідно з його заслугами І достоїнствами в очах співвітчизників.

У президентських республіках, дуалістичних і абсолютних монархіях глава держави фактично особисто формує уряд. Тому призначені ним міністри виступають у сфері управління країною в ролі його радників і помічників, а прийняття політичних рішень залишається прерогативою виключно глави держави.

У напівпрезидентській республіці глава держави особисто при­значає прем'єр-міністра, а за його поданням - членів уряду. При цьому на його дії не впливає згода парламенту або однієї з палат. В управлінні країною глави держав спираються на широкий адміністративний апарат, очолюваний найбільшими прибічника­ми й довіреними особами.

Керівна діяльність глави держави пов'язана з виконанням ба­гатьох організаційних прерогатив. Він призначає «службовий уряд», якщо не дійшли згоди у парламенті щодо утворення уряду країни; скликає парла­мент на чергові й надзвичайні сесії і т. ін.

Глави держав наділені широкою регламентарною владою. Ви­дані ними нормативні акти повинні мати підзаконний характер і загальнообов'язкову силу на всій території країни.

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: