Допоміжні органи та установи при главі держави

Інститут президентства як форма глави держави не існує без допоміжних органів і установ при президентові. На сьогоднішній день без цих органів об’єктивно неможливим є повноцінне функціонування інституту президентства. У Франції, наприклад, апарат Президента має назву „будинок Президента”, нараховує більше 500 чоловік і поділяється на громадянський і військовий. Громадянський - виступає головним інструментом політичних дій Президента. Генеральний секретар, який очолює Єлисейський палац, є довіреною особою Президента і підтримує зв’язки з Урядом і Парламентом. Важливу роль в апараті відіграє Кабінет, що забезпечує щоденне обслуговування Президента.

При президентові можуть створюватися різноманітні дорадчі органи, що допомагають йому здійснювати державні повноваження, наприклад, Рада республіки в Бразилії, ради з питань економіки та оборони країни при президентові в Єгипті.

Апарат помічників і радників глави держави, набуваює дедалі вагомішої сили в управлінні держа­вою, ніж відповідні міністри. За приклад може правити діяльність виконавчого апарату при президенті США, створеного у 1939 р., або апарату Єлисейсь­кого палацу при президенті Франції, який певні політики імену­ють «першим урядом» країни, а Раду Міністрів - «другим».

10. Конституційні закони як джерела конституційного права у зарубіжних країнах

Взагалі норми конституцій не охоплюють усієї різноманітності відносин, які складаються у процесі здійснення державної влади, і тому доповнюються цілою низкою інших нормативних актів, насамперед конституційними законами, сутність яких полягає в тому, що вони, хоча й не є складовими частинами самої конституції, але регулюють відносини виключно конституційно-правового характеру і функціонують як доповнення нормативними приписами до конституційного права.

Це закони про виборче право; про повноваження парламенту, його палат і парламентських комітетів, комісій; про уряд; про правове становище особи; про порядок введення надзвичайного стану тощо. Іншу групу джерел зарубіжного конституційного права утворюють законодавчі акти, що поєднують у собі органічні та парламентські закони. Важливе значення в системі джерел конституційного права зарубіжних країн мають підзаконні нормативні акти. До цієї групи належать нормативні акти глав держав та уряду.

11.ОРГАНІЧНІ ЗАКОНИ як джерела конст. права у зарубіжних країнах.

Органiчнi закони - звичайно приймаються для уточнення або до-повнення положень конституцiї на основi так званих бланкетних норм останньої. Такi норми лише визначають коло питань, що мають бути врегульованi органiчними законами. Так, вiдповiдно до ст. 25 Конституцiї Францiї, органiчний закон встановлює тривалiсть повноважень кожної палати, кiлькiсть її членiв.

По сутi, органiчнi закони встановлюють головнi конституцiйно-пра-вовi iнститути в цiлому або їх основи. Порядок прийняття, змiни i скасу-вання їх дещо вiдрiзняється вiд звичайного законодавства, хоча за юри-дичною силою вони тотожнi. У Францiї органiчнi закони приймаються на основi звичайної законодавчої процедури. У будь-якому випадку органiчнi закони пiсля схвалення парламентом i до офiцiйного опублiкування передаються до органу конституцiйного контролю - конституцiйної ради, яка має пiдтвердити їх конституцiйнiсть.

12. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕЛІГІЙНИХ ВІДНОСИН І СТАТУСУ ЦЕРКОВ У ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ

В більшості країн церква конституційно відокремлена від держави, а релігія оголошується особистою справою людини. В деяких демократичних країнах, тим не менше, конституційне право несе відбиток певної антицерковної спрямованості, обумовленої боротьбою проти клерикальних посягань церкви.

Є такі демократичні держави в яких певна релігя проголошена державною, офіційною (Греції і Болгарії).

В ряді країн статус релігійних общин і церков детально врегульваний діючим законодавством. Наприклад, у Франції згідно Закону про відокремлення церкви від держави, Республіка не визнає і не субсидує ніяку церкву і не оплачує її служителів. В ряді інших демократичних держав практикується фінансування церков з державного бюджету, церковним актам громадянського стану надається юридична сила і т.д.

Однак, зазвичай статус державної релігії і церкви надається в країнах з авторитарними і тоталітарними режимами. Іслам, наприклад, визнається державною релігією більш ніж в 30 країнах. В одних мусульманських країнах (Алжир) оголошення ісламу державною релігією означає лише, що держава поважає ісламську релігію, яку сповідує більшість населення. В інших мусульманських країнах (Саудівська Аравія) шаріат володіє вищою юридичною силою ніж закон і навіть конституція. Ісламські норми нерідко визначають конкретні інститути державної влади аж до їх компетенції і порядку формування.

 

13. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛОБІЗМУ У ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ

Лобізм зародився на початку XX ст. у США. Сьогодні лобістські групи тиску- діють у всіх розвинених країнах як усередині центрів влади, так і поза ними. Інтернаціоналізація діяльності промислових і банківських угруповань, кількісне зростання ТНК зумовили посилення впли­ву лобістів на зовнішню політику держав, на міжнародні відноси­ни.

Лобістський професіоналізм, вільна орієнтація лобістів у пи­таннях юриспруденції, зв'язки з ключовими фігурами законодав­чої влади, управління і суду коштують вельми дорого. Інколи ло­бісти користуються і недозволенний методами тиску на депутатів, міністрів, спікерів палат, лідерів партійних фракцій, застосовую­чи погрози, шантаж, підкуп, провокації. Це призвело до того, що багато держав встаповили правове регулювання діяльності лобістів. Так, згідно з прийнятим у 1976 р. у США федеральним законом про регулювання лобізму, особи й організації лобістів зобов'язані реєструватися у клерка Палати представників і секретаря Сенату і подавати їм відомості про те, на кого вони працюють, які цілі переслідують їх клієнти і яких витрат зазнають для проведення лобістських заходів. Лобізм практикують не тільки підприємницькі організації, партії, великі фірми і корпорації. Найбільш сильним і впливовим є лобі ВПК. На міжнародному рівні лідирує японське І сіоністське лобі.

14. ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ КОНСТИТУЦІЇ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Конституція є стрижнем правової системи будь-якої демократичної держави. Конституцію можна розглядати і у матеріальному і у формальному значеннях. Під конституцією у матеріальному значенні розуміють писаний акт, сукупність таких актів або конституційних звичаїв, які закріплюють права та свободи людини й громадянина, основи суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, організацію влади й управління на місцях, державну символіку та столицю. Конституція у формальному значенні — це закон або кілька законів, які мають найвищу юридичну силу відносно решти законів даної країни. У цьому полягає юридична сутність конституції.

Для зміни конституції чи доповнення її, на відміну від звичайних законів, встановлено особливий ускладнений по­рядок.

Зміст конституцій:

1. Усі сучасні зарубіжні конституції постають, насамперед, як конституції прав і свобод

2. Зарубіжні конституції закріплюють основи суспільного ладу.

3. Значну частину конституційного матеріалу відведено визначенню форми правління і форми державного устрою.

4. регулювання інституту конституційного контролю.

5. регулювання низки проблем з міжнародних відносин.

15. ФОРМА ТА СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЙ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

Під формою конституції розуміється спосіб організації та відбиття конституційних норм. Конституція може складатися з одного нормативного акта. Якщо основний закон являє собою єдиний писаний акт, який регулює всі головні питання конститу­ційного характеру, він є кодифікованою конституцією. Такими є конституції США, Німеччини, та ін. Якщо питання конституційного характеру регулюють­ся кількома актами, така конституція належить до розряду не кодифікованих. За приклад може правити Конституція Фінляндії, яка складається з чотирьох нормативних.

Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділя­ють преамбулу, основну та заключну частини, перехідні й додат­кові положення.

Преамбула - це вступна частина конституції. У ній, зазвичай, викладені завдання, які сто­ять перед країною, історичні умови прийняття конституції.

Основна части на конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, управління і суду згідно з принципом поділу влади, а також організацію території держави.

У заключних, перехідних і додаткових положеннях встанов­люється порядок набрання конституцією чинності, визначають­ся терміни видання законів, до яких відсилає конституція (орга­нічні закони), містяться норми тлумачення, зазначаються винят­ки із загальних правил тощо.

 

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: