Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ МОНАРХІЇ ЯК СУЧАСНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ ⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 9
Парламентарна монархія вперше виникла в Англії після реставрації королівської династії Стюартів наприкінці XVII ст. Через значний проміжок часу вона дістала поширення в інших країнах. За наших часів згадана форма правління існує в Австралійському Союзі, Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Канаді, на Якщо спробувати визначити парламентарну монархію в самих загальних рисах, то необхідно зазначити, що глава держави має спадкоємний титул, посада його передається у спадок, уряд формується парламентською більшістю і має довіру парламенту (нижньої палати). Особливого значення набув інститут парламентської відповідальності перед парламентом. Спочатку він означав кримінальну відповідальність за посадові злочини. Це була особлива судова процедура (імпічмент), яка порушувалась і здійснювалась парламентом. Подібні положення про кримінальну відповідальність міністрів збереглися і в нині діючих конституціях Бельгії, Данії, Норвегії, Іспанії. Слід зазначити, що для механізму здійснення влади важливе значення мають не положення про кримінальну відповідальність міністрів, а принцип парламентської відповідальності уряду (в повному складі) перед парламентом. Даний принцип сформувався і реально став вперше застосовуватися також у Великій Британії. У практиці сучасних держав вираження вотуму недовіри уряду парламентом трапляється рідко і часто пов'язане з ініціативою самого уряду. Однак це не означає тотожності становища глави держави у парламентарній монархії і парламентарній республіці. Очевидним є те, що президент республіки обирається, а влада монарха передається у спадок.
107. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ЯК СУЧАСНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ. Головними ознаками президентської республіки є: 1) дотримання формальних вимог жорсткого поділу-влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; 2) обрання президента на загальних вибо-pax 3) поєднання_повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; 4) формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту; 5) відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом; 6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які б і несли за них відповідальність. Характеризуючи президентську республіку, слід зазначити, що її класичному варіанту притаманна наявність двох центрів влади — президента і парламенту. Одним з наслідків практичної реалізації принципу поділу влад у класичній президентській республіці є і те, що виконавча влада має порівняно невеликі можливості для втручання у сферу компетенції законодавчої влади, а остання зберігає певні засоби контролю за діяльністю першої. При цьому обидві влади залишаються незалежними одна від одної, що, будучи поєднаним із взаємними стримуваннями і противагами, забезпечує демократичне управління державними справами. 108. ФОРМИ ПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВ АРАБСЬКОГО СВІТУ Для абсолютної монархії характерною є відсутність конституційних актів, які обмежують повноваження монарха, будь-яких представницьких органів. На цей час абсолютна монархія зустрічається дуже рідко (існує у Саудівській Аравії та в Омані). В обох країнах у руках монархів зосереджена вся повнота законодавчої і виконавчої влади, а у короля Саудівської Аравії - і вища релігійна влада. Отже, форму правління Оману слід характеризувати як абсолютну монархію, а форму правління Саудівської Аравії - як абсолютну теократичну монархію. На цей час у класичному варіанті дуалістична монархія практично ніде не збереглася, але її елементи є характерними для форми правління Кувейту, ОАЕ. За такою формою правління монарх юридично і фактично не залежить від парламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який несе Крім монархій, у мусульманських країнах прийняті і республіканські форми правління. Найбільш цікавою серед них є теократична (ісламська) республіка, прикладом якої може бути Іран. Конституція цієї країни встановила засади побудови державного механізму, які за багатьма ознаками можна порівняти з тими, що узгоджуються з традиційними республіканськими формами. Однак поряд з такими інститутами, як президент і парламент, вона фіксує наявність так званого керівника. Останній наділений верховною духовною і політичною владою і здійснює функції вождя нації, яка сприймається як громада мусульман. Неординарними слід визнати і деякі інші конкретні форми державного правління, прийняті у зарубіжних країнах. 109. Концепції закріплення прав людини і громадянина в конституційному праві зарубіжних держав Конст. права і свободи поділяються на 1) особисті 2) політичні 3) соц-економічні. Особисті права – це ті, які віднос. до сфери особис. життя, які пов’яз. з ос. л-ни, задоволенням її особис. інтересів. Ці права пошир. на всіх людей, а не лише громадян. Осн. призначення особис. прав: а) гарантувати ж-тя та забезпеч. від різ. форм насилля, жорстокого і принижуючого людс.гідність поводження; б) індивідуалізувати гр-на, створити йому умови особис.недоторканості і невтручання в приватне та сім. ж-тя; в) забезпечити свободу, можл-сть безперешкодного вибору різ.варіантів повед. Політичні права і свободи: свобода слова, думки, друку; право на об’єднання в політ.партії і рухи, профес.орг-ції, соц/ек., культ.і ін.тов-ва. Соціально-економічні права і свободи: право прив. власності та її спадкування; право на підпр. д-сть та свобода господарської ініціативи; право на працю і свобода праці; право на відпочинок; право на страйк; право на ох. здор. і мед.допомогу; право на осв.і свобода освіти; право на соц.забезпечення або на пенсію. До соціально-культ.прав відносять: свобода літер., худ., наук. та ін. видів творчості, право на охорону інтелектуал. власності; право на участь в культ. ж-ті, на корист-ня досяг-нями к-ри та мис-ва. 110. ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ В КРАЇНАХ АРАБСЬКОГО СВІТУ Ісламська концепція права базується, по-перше, на постулатах ісламу як релігії, по-друге, іслам – це система норм, що регулюють спосіб життя мусульманина в усіх його аспектах, у тому числі й правових. У зв’язку з цим в ісламі не проводиться чіткого розмежування між правом, з одного боку, та релігією й мораллю – з іншого. Основною відмінністю європейської та ісламської концепцій прав людини, є те, що якщо західна теорія природного права знаходить витоки права в природі людей і вважає суб’єктивні природні права людини джерелом закону, то іслам, навпаки, джерелом прав і свобод людини визнає мусульманське право, засноване на релігійних нормах, відображених в Корані й Суні. У теорії мусульманського права вважається, що прийняття ісламу робить усіх людей рівними незалежно від їх соціального походження, кольору шкіри чи мови. Мова, зокрема, йде про рівність усіх перед законом та судом. Однак, незважаючи на таку ніби-то толерантність стосовно прав людини в ісламі, усе ж класичне мусульманське право розмежовує права немусульманин та мусульман, де останнім надається перевага. 111. СПОСОБИ НАБУТТЯ ГРОМАДЯНСТВА У ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ Філіація — набуття громадянства у зв'язку з народженням. Закони різних держав базуються на принципах або "права крові", або "права грунту". Згідно з принципом "права крові" дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження. Згідно з принципом "права грунту" дитині надається громадянство держави, на території якої вона народилася незалежно від громадянства батьків. Натуралізація — індивідуальне прийняття до громадянства за проханням заінтересованої особи. Згідно із законом прохання приймається до розгляду уповноваженим державним органом лише через певний строк проживання у країні (США, Україна, Франція - 5, Англія - 7). Вимога додержання строків натуралізації від 5 до 10 років закріплена 1961 року в Конвенції ООН щодо скорочення безгромадянства. Трансферт означає автоматичну зміну громадянства осіб у зв'язку з передачею території, де вони проживають, від однієї держави до іншої. Дарування громадянства здійснюється за особливі заслуги перед державою на основі постанови компетентних органів (президента, Сенату), незалежно від терміну постійного проживання, знання мови т. ін. 112. СПОСОБИ ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДЯНСТВА У зарубіжних державах За національним правом більшості держав підстави втрати громадянства такі. Експатріація — вихід з громадянства за власним бажанням. Згідно з законодавством Англії, США і ряду інших держав для експатріації не потребується дозволу державних органів — вона здійснюється за односторонньою заявою про відмову від громадянства. У Франції свобода експатріації існує лише для осіб, які набули громадянства Франції за "правом крові" за кордоном. У Німеччині свобода експатріації обмежена для державних службовців, суддів, військовозобов'язаних які не відбули строкової служби. Денатуралізація — примусове позбавлення громадянства, набутого в результаті натуралізації. Денатуралізація базується на концепції недостатньої усталеності зв'язку натуралізованого громадянина з його новою батьківщиною. Денаціоналізація — примусове позбавлення громадянства осіб, які набули його за правом народження. 113. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ У ФРАНЦІЇ В Конституції Франції немає розділу про правовий статус особи. Проте в преамбулі Конституції є посилання до Декларації прав людини і громадянина 1789 р. і до преамбули Конституції 1946 р. Тому чинна французька юридична Конституція в матеріальному розумінні включає три акти: Конституцію 1958 р„ Декларацію прав людини і громадянина 1789 р. і преамбулу Конституції 1946 р. Це підтверджується тим, що Конституційна рада у своїх рішеннях неодноразово посилалася на Декларацію 1789 р. І преамбулу Конституції 1946 р. як на складові частини чинної Конституції. Преамбула Конституції гарантує всім, зокрема дітям, матері і пристарілим трудящим, охорону здоров'я, матеріальне забезпечення, відпочинок і дозвілля. Всяка людська істота, позбавлена можливості працювати по своєму віку, фізичному або розумовому достатку або економічному стану, має право отримувати від колективу кошти, необхідні для існування. Нація проголошує солідарність і рівність всіх французів відносно тягаря, витікаючого з національних лих. Нація гарантує рівний доступ дітям і дорослим до освіти, до придбання професії і до культури. Організація суспільного безкоштовного і світського утворення всіх рівнів є боргом держави.
114. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ У ФРН На першому місці у конституції ФРН закріплено каталог основних прав і обов'язків держави щодо поважання і захисту гідності людини. Ця гарантія доповнюється загальним правом на вільний розвиток особистості. Надасться широкий захист від протиправних втручань держави. На поважання людської гідності і свободу особистості можуть розраховувати рівною мірою як німці, так й іноземці. До класичних прав, що називає Основний закон, належить свобода віросповідання, свобода слова і гарантія власності. Сюди належать також свобода мистецтва і науки, право утворювання коаліцій, право захисту таємниці листування, поштових і телеграфних відправлень, принциповий захист від примусу до праці й примусової роботи, недоторканність житла, а також право відмовлятися від військової служби з міркувань совісті. Громадянські права, що на протилежність вищеназваним стосуються лише німецьких громадян, торкаються переважно політичних прав співучасті І права вільної професійної діяльності. Поруч із правами свободи стоять права рівноправності. Основний закон конкретизує загальне положення про рівність всіх людей перед законом визначенням, що ніхто не може зазнати обмежень або одержати перевагу завдяки статі, походженню, расі, мові, батьківщині, вірі, або політичному світогляду. Виразно зазначається рівноправність чоловіка і жінки, і, нарешті, конституція гарантує всім німцям рівний доступ до громадських служб. |
Последнее изменение этой страницы: 2019-05-08; Просмотров: 188; Нарушение авторского права страницы