РОЗДІЛ 1. ВСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

РОЗДІЛ 1. ВСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Визначення понять

У цьому Кодексі поняття вживаються у такому значенні:

гарантії – це засоби, способи та умови, за допомогою яких забезпечується надання працівникам прав у сфері соціально – трудових правовідносин;

гарантійні виплати – це виплати з метою збереження доходів працівника, що здійснюються роботодавцем за періоди, коли працівник з підстав, визначених цим Кодексом, законами України, нормативно – правовими актами про працю, колективним чи трудовим договором, не працював. До гарантійних виплат належать також грошова виплата за невикористану відпустку або її частину і вихідна допомога;

компенсації – це грошові виплати, встановлені з метою відшкодування працівникам витрат, пов’язаних з виконанням ними трудових чи інших обов’язків передбачених цим Кодексом, законами України, нормативно – правовими актами про працю, колективним чи трудовим договором;

працівник – це фізична особа, яка вступила у трудові правовідносини з роботодавцем і особисто виконує визначений їй роботодавцем обсяг робіт за обіцяну чи фактично сплачену винагороду;

неповнолітній працівник – це працівник, якому не виповнилося вісімнадцять років;

працівник із сімейними обов’язками – це працівник, який має обов’язки стосовно дітей, котрі перебувають на його утриманні, або стосовно інших найближчих родичів – членів його сім’ї, котрі потребують його догляду за певних обставин (хвороба, інвалідність, похилий вік, неповноздатність);

роботодавець – це фізична або юридична особа, яка використовує найману працю і, як фізична особа, може вступати в трудові правовідносини незалежно від віку та наявності цивільно-правової дієздатності. Повноваженнями роботодавця наділяється керівник підприємства, установи, організації в силу свого юридичного становища;

робоче місце – це місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі виконання трудових обов’язків;

робочий час – це час, протягом якого працівник знаходиться у розпорядженні роботодавця і повинен виконувати свої трудові обов’язки, а також інші відрізки часу, що відповідно до законів України чи інших нормативно – правових і локальних нормативних актів про працю відносяться до робочого часу;

трудові обов’язки - це встановлений трудовим договором обсяг робіт, завдань, повноважень визначеної якості та відповідальності, який має виконати працівник або група працівників відповідної професійної кваліфікації у встановлений термін робочого часу та за визначених організаційно-технічних умов;

умови праці – це сукупність факторів трудового процесу і виробничого середовища, в якому здійснюється виконання працівником трудових обов’язків;

час відпочинку – це час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов’язків і який він, відповідно до цього Кодексу може використовувати за власним розсудом.

 

Стаття 3. Мета трудового кодексу

 

1. Метою трудового кодексу є встановлення єдиних норм використання найманої праці, забезпечення прав і свобод у сфері праці, соціальної справедливості та ефективного соціального захисту населення.

2. Єдині норми використання найманої праці покликані гарантувати:

1) можливість виконання робіт шляхом використання роботодавцем найманої праці;

2) достатні умови для реалізації громадянами України свого конституційного права на працю;

3) належний рівень державних гарантій трудових прав працюючих.

 

Стаття 9. Терміни і строки

 

1. Термін – це момент у часі, із настанням якого пов'язуються юридичні наслідки.

2. Строк – це період у часі між терміном його початку й терміном спливу, з початком або спливом якого пов'язуються юридичні наслідки.

3. Терміни і строки можуть встановлюватись із застосуванням будь-яких одиниць часу, що звичайно, використовуються в Україні. Термін також може визначатися вказівкою на подію, яка обов’язково має відбутися.

 

РОЗДІЛ 3.

РОЗДІЛ 6.

КНИГА ДРУГА.

КНИГА ТРЕТЯ.

РОЗДІЛ 10. ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

 

§ 1

§ 2

§ 1

§ 2

§ 3

§ 4

§ 5

§ 6

§ 7

Стаття 179. Особливості припинення трудових правовідносин з працівником, який пройшов підготовку, перепідготовку чи підвищення кваліфікації за рахунок роботодавця чи підприємства, установи, організації

 

У разі дострокового припинення трудових правовідносин з працівником, який пройшов підготовку, перепідготовку чи підвищення кваліфікації за рахунок коштів роботодавця (крім випадків припинення трудових правовідносин за ініціативою працівника (за власним бажанням) за наявності поважних причин, визначених пунктами 5, 7 і 8 частини третьої статті 152 чи з підстав, визначених статтею 156, пунктами 1 і 2 частини першої статті 158, статтями 159 - 161, 167, 172, 173, 174 (у разі, якщо порушення правил прийняття на роботу відбулось не з вини працівника), 175 – 177 цього Кодексу) роботодавець вправі вимагати від працівника компенсації витрат на його навчання за умови, що таке зобов’язання працівника є предметом додаткових умов трудового договору (пункт 4 статті 85 цього Кодексу), оформлене належним чином (стаття 89 цього Кодексу) і відповідає вимогам частини другої статті 393 цього Кодексу.

 

КНИГА ЧЕТВЕРТА.

РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРАЦІ

РОЗДІЛ 19. УМОВИ ПРАЦІ

§ 1

Істотні умови праці

§ 2

Характеристики умов праці

 

Стаття 206. Важкість праці

Важкість праці – це характеристика трудового процесу, що відображає рівень загальних енергозатрат, переважне навантаження на опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну та інші системи. Важкість праці характеризується рівнем загальних енергозатрат організму або фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальною кількістю стереотипних робочих рухів, величиною статичного навантаження, робочою позою, переміщенням у просторі.

§ 3

Стаття 210. Вахтовий метод

 

1. Вахтовий метод - це особлива форма здійснення трудового процесу поза місцем постійного проживання працівників, коли не може бути забезпечено щоденне їх повернення в місце їх постійного проживання.

2. Вахтовий метод застосовується при значному віддаленні місця роботи від місця знаходження роботодавця з метою скорочення строків будівництва, ремонту, реконструкції чи забезпечення функціонування об’єктів виробничого, соціального чи іншого призначення в малонаселених, віддалених районах, на територіях з особливими природно–географічними та геологічними умови праці чи умовами праці підвищеного ризику для здоров'я (зони відчуження, безумовного (обов’язкового) відселення, території чи об'єкти, на яких виникли техногенні аварії чи природні надзвичайні ситуації тощо).

Стаття 211. Відрядження

1. Відрядження – це службова поїздка працівника на певний строк для виконання трудових чи представницьких обов’язків поза місцем постійної роботи за дорученням роботодавця.

2. Службові поїздки працівників, постійна праця яких здійснюється в дорозі чи має роз’їзний характер, не є відрядженнями.

3. Якщо роботодавцем не передбачено інше, на працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, установи, організації, куди працівника відряджено.

4. Строк відрядження працівника визначається роботодавцем з урахуванням вимог частини другої статті 330 цього Кодексу.

 

РОЗДІЛ 20. РОБОЧИЙ ЧАС

§ 1

Тривалість робочого часу

 

§ 2

Режими робочого часу

 

Стаття 223. Чергування

1. Чергування – це обов'язок працівника знаходитись на підприємстві, в установі, організації на робочому чи іншому визначеному роботодавцем місці чи вдома з метою вирішення невідкладних питань та виконання термінових робіт. Чергування може вводитись роботодавцем відповідно до виробничих потреб. Залучення працівників до чергування у загальні вихідні дні, у дні державних і релігійних свят, коли робота не проводиться, допускається з додержанням вимог статті 244 цього Кодексу та інших актів законодавства про працю.

2. Чергування працівників на виробництві після закінчення робочого дня (зміни), у вихідні дні та дні державних і релігійних свят провадиться тільки у виняткових випадках. Графік чергування та його тривалість затверджується роботодавцем за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво органом / вільно обраними представниками (представником) працівників.

3. Час чергування на виробництві разом із тривалістю робочого дня (зміни), коли чергування здійснюється після закінчення робочого дня (зміни), не може перевищувати тривалість щоденної роботи, а тривалість чергування на виробництві чи вдома у вихідні дні та дні державних і релігійних свят, а також удома не може перевищувати восьми годин на добу.

4. Залучення працівників до чергування з метою вирішення невідкладних питань та виконання термінових робіт, що виходять за межі їх трудових обов’язків не допускається.

5. Залучення до чергування працівників за ініціативою роботодавця дозволяється не більше одного разу на місяць, а за згодою працівника не більше одного разу на тиждень. Забороняється залучати до чергування вагітних жінок і працівників із сімейними обов’язками, які мають дітей віком до трьох років.

6. Працівники із сімейними обов’язками, які мають дітей-інвалідів або дітей віком від трьох до п'ятнадцяти років, можуть залучатися до чергування тільки вдома та за умови їх письмової згоди.

7. Час чергування на виробництві включається до робочого часу у повному розмірі. Законодавством про працю галузевою угодою чи колективним договором може передбачатись включення до робочого часу лише частини часу чергування, якщо під час чергування працівник може відпочивати.

8. Час чергування вдома включається до робочого часу у розмірі не меншому як п’ятдесят відсотків.

9. Залучення працівників до чергування не може порушувати місячну норму робочого часу, що розраховується на підставі статей 216 - 218 цього Кодексу. У випадках залучення працівника до чергування в день, який є для нього вихідним, йому надається інший вихідний день на протязі того ж календарного місяця (до чи після чергування).

10. У разі залучення до чергування працівників після закінчення робочого дня, явка на роботу для працівників, які працюють на умовах як нормованого, так і ненормованого робочого дня, переноситься у день чергування на більш пізній час. Тривалість чергування або роботи разом із чергуванням не може перевищувати нормальну тривалість робочого дня.

 

Стаття 224. Робота змінами

1. Робота змінами виконується у дві, три або чотири зміни у випадках, якщо тривалість виробничого процесу перевищує нормальну тривалість щоденної роботи, а також із метою ефективного використання обладнання, збільшення обсягів виробництва чи надання послуг.

2. При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. кожна група працівників (зміна) повинна виконувати роботу протягом установленої тривалості робочого часу згідно з графіком змінності.

3. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень у години, визначені графіками змінності.

4. Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

5. Графіки змінності погоджуються з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво органом / вільно обраними представниками (представником) працівників, і, як правило, є додатком до колективного договору.

6. Графіки змінності доводяться до відома працівників не пізніше як за один місяць до їх запровадження.

                                                                                                                                                                                                                                                                

§ 3

Робота у нічний час

 

§ 4

РОЗДІЛ 21. ЧАС ВІДПОЧИНКУ

 

Стаття 242. Вихідні дні

1. Усім працівникам надаються вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок). При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

2. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні встановлюється колективним договором, угодою або правилами внутрішнього трудового розпорядку, і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

3. У випадку, коли загальний вихідний день збігається із днем державного чи релігійного свята, робота в який не провадиться (стаття 243 цього Кодексу), вихідний день переноситься на наступний після святкового чи вихідного день. При цьому перенесення загального вихідного дня на роботах, передбачених частиною третьою статті 244 цього Кодексу, враховується при визначенні норми тривалості робочого часу за місяць чи інший обліковий період.

4. З метою раціонального використання робочого часу і забезпечення сприятливих умов для відзначення днів державних і релігійних свят, робота в які не провадиться, Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати роботодавцям переносити вихідні дні на інші дні з додержанням нормальної тривалості робочого часу за відповідний обліковий період із додержанням норми робочого часу за відповідний обліковий період, визначеної відповідно до статей 217 – 218, 219 і 230 цього Кодексу.

5. На підприємствах, де робота не може бути перервана у вихідні дні у зв'язку з виробничо-технічними та організаційними умовами, вихідні дні надаються кожній групі працівників почергово у різні дні тижня згідно з колективним чи трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

6. колективним чи трудовим договором або на прохання працівника вихідним днем може бути визначено День народження працівника.

7. колективним договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку може бути визначено вихідним днем день заснування (утворення) підприємства, установи, організації.

РОЗДІЛ 22. ВІДПУСТКИ

§ 1

Загальні положення

 

Стаття 247. Види відпусток

Установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка мінімальної тривалості (стаття 252 цього Кодексу);

основна відпустка продовженої тривалості (стаття 253 цього Кодексу);

додаткова відпустка за роботу в шкідливих та важких умовах праці (стаття 254 цього Кодексу);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 255 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу на умовах ненормованого робочого часу (стаття 256 цього Кодексу);

додаткова відпустка за вислугу років (стаття 257 цього Кодексу);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) творча відпустка, для підготовки та участі в змаганнях (стаття 264 цього Кодексу);

3) заохочувальні відпустки:

які надаються за ініціативою роботодавця (стаття 265 цього Кодексу);

за виконання державних чи громадських обов‘язків (стаття 266 цього Кодексу);

4) відпустки у зв'язку з навчанням:

у середніх навчальних закладах (стаття 267 цього Кодексу);

у професійно-технічних навчальних закладах (стаття 268 цього Кодексу);

у вищих навчальних закладах (стаття 269 цього Кодексу);

у зв‘язку з профспілковим навчанням (стаття 270 цього Кодексу);

5) соціальні відпустки:

у зв'язку з вагітністю та пологами, у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 271 цього Кодексу);

для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 272 цього Кодексу);

працівникам із сімейними обов’язками, які мають дітей (стаття 274 цього Кодексу);

6) відпустки без збереження заробітної плати:

що надаються у обов‘язковому порядку (стаття 275 цього Кодексу);

що надаються за згодою сторін (стаття 276 цього Кодексу).

 

Стаття 251. Облік відпусток

1. Роботодавець зобов‘язаний вести облік відпусток, які надаються працівникам, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

2. Роботодавець зобов‘язаний щорічно, а також у будь-який час на прохання працівника, ознайомлювати його з даними обліку відпусток, що стосуються нього.

 

§ 2

Щорічні трудові відпустки

 

 

§ 3

§ 4

Заохочувальні відпустки

 

§ 5

§ 6

Соціальні відпустки

Працівникові із сімейними обов’язками, який має дитину віком до п’ятнадцяти років надається соціальна оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а працівникові із сімейними обов’язками, який має двох дітей віком до п’ятнадцяти років або дитину – інваліда, або який усиновив дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), працівникові із сімейними обов’язками, який взяв дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків – тривалістю 10 календарних днів.

Соціальна відпустка працівникам із сімейними обов’язками, які мають дітей, надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 252 - 256 цього Кодексу і заохочувальні відпустки, передбачені статтями 265 і 266 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 260 цього Кодексу.

§ 7

РОЗДІЛ 23. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

 

РОЗДІЛ 24. ЗАРОБІТНА ПЛАТА

§ 1

Організація оплати праці

 

§ 2

Стаття 299. Оплата праці на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними й геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я та при скороченій тривалості робочого часу

1. На важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними й геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я встановлюється підвищена оплата праці з дотриманням мінімальних державних гарантій визначених цим Кодексом.

2. Розміри ставок (окладів) працівників зайнятих на таких роботах встановлюються на умовах, визначених трудовим чи колективним договором, з дотриманням гарантій, встановлених нормативно – правовими актами про працю та колективними угодами. Якщо колективний договір не укладався, розмір оплати праці на таких роботах визначається локальним нормативним актом про працю, прийнятим роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво органом / вільно обраними представниками (представником) працівників.

3. Скорочена тривалість робочого часу (стаття 217 цього Кодексу) не тягне за собою будь-якого зменшення розміру оплати праці (у тому числі за погодинною оплатою праці), компенсацій і гарантійних виплат передбачених цим Кодексом.

4. Оплата праці учнів здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу, виходячи з норм оплати праці осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 217 цього Кодексу;

 

§ 3

§ 4

Виплата заробітної плати

§ 1

Загальні положення

 

§ 2

Пенсійне забезпечення

 

РОЗДІЛ 27.

Із нарахованих працівникові заробітної плати та інших виплат роботодавець здійснює відрахування податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійних внесків на не державне пенсійне забезпечення відповідно до закону. Своєчасно не відрахований роботодавцем податок на доходи фізичних осіб може бути відрахований роботодавцем в наступному періоді на підставі розпорядження роботодавця, що може бути видане в межах строку 1095 днів із дня здійснення роботодавцем відповідної виплати на користь працівника без відрахування податку. При цьому всі не відраховані раніше суми відраховуються при здійсненні виплати на користь працівника в межах, визначених цією статтею.

2. З нарахованих заробітної плати і гарантійних виплат (крім вихідної допомоги) працівникові, який відбуває кримінальне покарання чи адміністративне стягнення у вигляді виправних робіт, відповідно до закону України та вироку (постанови) суду здійснюється відрахування у встановленому розмірі до державного бюджету.

3. Суми заробітної плати і гарантійних виплат, що залишаються після відрахувань, передбачених частинами першою і другою цієї статті, вважаються належними до виплати працівникові.

4. При цьому максимальний розмір відрахувань із виплат належних до виплати працівникові не може перевищувати:

1) за загальним правилом – двадцяти відсотків;

2) у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також утратою годувальника, та збитків, заподіяних злочином, – п'ятдесят відсотків.

5. При відрахуванні із заробітної плати і гарантійних виплат на підставі кількох виконавчих документів максимальний розмір відрахувань збільшується у випадках, зазначених в пункті 1 частини четвертої цієї статті, до п'ятидесяті відсотків, а у випадках, що передбачені пунктом 2 частини четвертої цієї статті, – до сімдесяти відсотків.

 

У разі порушення встановлених законом, колективним договором строків виплати заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат роботодавець зобов’язаний додатково сплатити працівнику пеню (компенсацію) у розмірі подвійної ставки Національного банку у розрахунку на рік за кожний день затримки.

 

КНИГА П’ЯТА.

РОЗДІЛ 30. ПРОФЕСІЙНА (СЛУЖБОВА) КАР’ЄРА

 

§ 1

Професійна (службова) кар’єра та засоби її здійснення

 

Стаття 384. Професійна (службова) кар’єра

1. Професійна (службова) кар’єра – це професійний ріст чи просування (підвищення) працівника по службі шляхом присвоєння йому більш високого кваліфікаційного розряду чи зайняття ним більш високої та відповідальнішої посади та виконання ним більш широкого кола обов’язків чи роботи більш високої кваліфікації, наслідком чого є зростання оплати праці (винагороди), посилення гарантій та збільшення розміру компенсацій, що гарантуються працівникові, а у випадках передбачених цим Кодексом та іншими нормативно – правовими актами про працю – членам його сім’ї.

2. Засобами для здійснення професійної (службової) кар’єри працівника є:

1) сумлінна праця;

2) професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації, не формальне навчання;

3) атестація (поточне випробування) працівників;

4) проведення стажування;

5) включення до кадрового резерву;

6) конкурсний відбір працівників.

 

§ 2

Сумлінна праця

 

§ 3

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації;

 

Стаття 390. Учнівство

 

1. Учнівство – це первинна професійна підготовка працівника, зарахованого на роботу учнем.

2. Термін учнівства залежить від терміну освоєння професії і, як правило, не повинен перевищувати семи місяців.

3. На весь період учнівства за працівником закріплюється наставник (інструктор виробничого навчання) з числа не звільнених від основної роботи найбільш кваліфікованих працівників за даною професією, із визначенням йому додаткових обов’язків щодо навчання закріпленого учня професії та передачі йому трудових і професійних навичок і умовою додаткової оплати такої роботи.

4. Оплата праці учня за час виробничого навчання здійснюється за фактично виконану роботу за учнівськими тарифами, розцінками, окладами, що не можуть бути меншими сімдесяти п’яти відсотків тарифів, розцінок, окладів, що застосовуються на даному виробництві.

5. Робочі місця для проходження виробничої практики надаються у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, а у разі, коли роботодавець виступає замовником професійно-технічного навчального закладу на підготовку, перепідготовку чи підвищення кваліфікації працівників – у порядку, визначеним колективним чи трудовим договором.

 

§ 4

§ 5

Стажування працівників

 

§ 6

Стаття 403. Кадровий резерв

1. Кадровий резерв створюється для заміщення вакантних посад, а також для підготовки працівників до здійснення професійної кар’єри чи просування по службі.

Формування кадрового резерву повинне забезпечити добір працівників, які мають професійні навички, що базуються на сучасних спеціальних знаннях і аналітичних здібностях, що необхідні для прийняття та успішної реалізації виробничих та управлінських рішень.

2. Порядок формування кадрового резерву та роботи з ним визначається роботодавцем чи колективним договором.

3. До кадрового резерву зараховуються професійно підготовлені працівники, які успішно справляються з виконанням трудових і професійних обов'язків, виявляють ініціативу, мають організаторські здібності та необхідний досвід роботи.

4. Під час формування кадрового резерву забезпечується пропорційно збалансоване представництво кандидатур кожної статі з урахуванням складу працюючих у відповідних підрозділах чи за професією.

5. Зарахування працівника до кадрового резерву проводиться за його згодою. Про зарахування до кадрового резерву має бути повідомлено безпосереднього керівника зарахованого працівника.

Пропозиції щодо резерву на посади, призначення на які здійснюється органами вищого рівня, розглядаються спеціальними комісіями, утвореними при цих органах. Очолює комісію керівник органу або його перший заступник. Склад комісії затверджується рішенням відповідного органу.

 

§ 7

§ 1

§ 2

§ 3

Відповідальність роботодавця за порушення законодавства

про працю

 

§ 4

§ 5

КНИГА ШОСТА.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ТРУДОВІ СПОРИ

 

РОЗДІЛ 34.

КНИГА СЬОМА

Колективний договір, угода (зміни і доповнення до них) укладаються на добровільних засадах відповідно до чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та узгодження інтересів працівників і роботодавців, їх представників.

 

Розділ 37. Соціальний пакт

 

КНИГА ВОСЬМА.

РОЗДІЛ 39.

КНИГА ДЕВ’ЯТА.

РОЗДІЛ 40.

РОЗДІЛ 41.

Стаття 508. Робочий час

 

При встановлені норми тривалості робочого часу, сторони трудових правовідносин повинні виходити з вимог цього Кодексу щодо тривалості робочого часу. Умова про неповний робочий час встановлюється за погодженням між роботодавцем – фізичною особою і працівником.

 

Стаття 509. Час відпочинку

 

1. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки працівника не може бути меншою, ніж встановлена цим Кодексом. Більша тривалість відпустки може встановлюватись трудовим договором. Час надання відпустки встановлюється за погодженням сторін трудових правовідносин з додержанням правил цього Кодексу.

2. У випадку, якщо час надання відпустки не був встановлений у трудовому договорі, працівник має право вимагати надання відпустки, в період, який він вважатиме за необхідний, попередньо попередивши про це роботодавця щонайменше як за 14 календарних днів.

3. Вихідні дні надаються працівникові відповідно до трудового договору або іншої домовленості сторін. За погодженням сторін трудових правовідносин конкретні вихідні дні можуть змінюватись, що має бути відображено у додатку до трудового договору.

4. У разі відсутності погодження сторін залучення працівника до роботи в дні, які визначені для нього як вихідні, забороняється.

 

РОЗДІЛ 42.

РОЗДІЛ 43.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

РОЗДІЛ 1. ВСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: