Стаття 4. Основні засади правового регулювання трудових правовідносин

Відповідно до Конституції України та міжнародних норм про працю регулювання трудових правовідносин здійснюється на таких основних засадах:

1) свободи праці, що включає право на працю, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується, право розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати професію та вид діяльності;

2) заборони примусової праці;

3) заборони дитячої праці;

4) недопущення дискримінації у сфері праці, відповідальність роботодавців у разі її скоєння, та забезпечення особам, які зазнали такої дискримінації, права на звернення до суду щодо визнання факту дискримінації та її усунення, а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дискримінації;

5) забезпечення повної і продуктивної зайнятості працівників;

6) стабільності трудових правовідносин;

7) забезпечення права працівників і роботодавців на свободу об’єднання для захисту своїх прав та інтересів;

8) поєднання державного і договірного регулювання трудових відносин;

9) сприяння веденню колективних переговорів з метою укладання колективних договорів і угод;

10) відповідальності сторін трудових і колективних трудових правовідносин за взятими на себе зобов’язаннями;

9) рівність прав і можливостей працівників, у тому числі гендерна рівність;

11) забезпечення працівникам державних гарантій у сфері праці;

12) гарантування працівникам своєчасної та в повному розмірі виплати заробітної плати, що забезпечує достатній життєвий рівень;

13) створення належних, безпечних і здорових умов праці та відпочинку;

14) створення працівникам рівних можливостей щодо їх професійного зростання, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації;

15) забезпечення права працівників на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

16) гарантування права на розв’язання індивідуальних і колективних трудових спорів, у тому числі забезпечення права працівників на страйк;

17) захисту від незаконного звільнення;

18) забезпечення права працівників на участь в управлінні юридичною особою ‑ роботодавцем у порядку і на умовах, визначених законодавством, колективним договором, колективною угодою, статутом юридичної особи;

19) забезпечення судового захисту трудових прав, честі та гідності учасників трудових відносин;

20) здійснення нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства;

21) поєднання державного нагляду та контролю й громадського контролю за дотриманням суб’єктами трудових і колективних трудових правовідносин взятих на себе зобов’язань і законодавства про працю.

 

Стаття 5. Принципи застосування Трудового кодексу

1. Трудовий кодекс застосовується до трудових і пов’язаних з ними правовідносин працівників і роботодавців.

2. Норми цього Кодексу можуть застосовуватись для регулювання трудових правовідносин, що виникають за інших ніж трудовий договір підстав (військова, альтернативна (невійськова) служба, служба в органах внутрішніх справ, безпеки та інше) у випадках та межах визначених законами України.

3. При виникненні спору щодо суті трудових правовідносин, вони вважаються такими, що виникли за фактом допущення працівника до роботи чи/та укладення трудового договору, якщо роботодавець не доведе протилежного або, якщо за своїм характером такі правовідносини свідчать про їх іншу правову природу.

4. У разі укладення трудового договору з метою приховати іншу угоду застосовуються правила, що регулюють фактичні трудові правовідносини, які сторони передбачали насправді.

5. Під час визначення дійсного значення норми у разі можливості її неоднозначного тлумачення слід враховувати основні засади правового регулювання трудових правовідносин, визначені статтею 4 цього Кодексу, і роз’яснювану норму.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: