Історичний розвиток розуміння чесноти

 

У грецькій філософії знаходимо першу класифікацію чеснот, як і систематичний аналіз самого поняття чесноти.

Вже у 6 ст. до н. Христа Піфагор зробив першу спробу опису та впорядкування чеснот. Торкається як суспільних так і особових чеснот. Особливу роль приділяє законослухняності, а також дружбі, особливими ознаками якої вважає відданні, чесні і щирі стосунки між людьми.

Сократ розглядає чесноту передусім як моральну доброту – це форма правильного знання та інтелектуальної культури людини. Хто знає що є добре, йде за цим добром, і розум доведе його до доброго діяння. Тому згідно з Сократом, чесноту можна осягнути завдяки науці та вихованню.

Платон (428/7-368/7) визначає окремі чесноти у відповідності до окремих душевних сил. Він наголошує на духовному аспекті чеснот.

Платон мав своєрідне розуміння душі, в якому віддзеркалювались дуалістичні погляди. Він говорив, що душа складається із трьох частин: божественної – розум, благородної – мужність та нижчої – пристрасті.

 

Такий поділ Платон образно виразив у формі упряжі коней, один з яких слухняний а інший норовливий та непокірний. Розум – це візник, керманич, а упряж – мужність-слухняний кінь та пристрасті – непокірний. (треба мати мужність взяти на себе собовязання і виконувати їх незважаючи на всі перешкоди. Треба мати мужність протиставитись пристрастям!)

 

Кожній частині душі Платон надає відповідну чесноту і відповідні завдання. Завдання розумної частини у душу зробити людину мудрою. Відповідна чеснота – мудрість. Завдання благородної частини – енергійна (активна) послушність розуму – відповідна чеснота – (мужність) хоробрість.

Також пристрасті повинні відчинятись розуму – відповідна чеснота – стриманість та поміркованість.

 

До цих трьох чеснот Платон додає ще одну – справедливість. Вона згідно із ним панує тоді, коли всі три частини душі виконують свої завдання та діяльність правильно.

 

У загальновідомому творі «Держава» - Платон описує три суспільні класи: філософи, солдати, ремісники та селяни. Відповідно, вони наділені чеснотами мудрості, мужності та

Стриманості. Чеснота справедливості – центральне поняття його ідеальної держави, власне – механізм, який би мав уможливити її функціонування. Саме від Платона походить каталог (схема - структура) кардинальних моральних чеснот, який і на сьогодні залишається загальноприйнятим.

 

Аристотель (384-322) в основі переймає платонову градацію (розрізнення) чеснот. Все ж він розрізняє чесноти діаноетичні (інтелектуальні) та етичні (моральні).

 

Діаноетичні чесноти відносяться до сфери діяльності самого розуму.

Це: intelectus (розум), scientia (знання), sapientia (мудрість) ars (мистецтво) та prudentia (розсудливість – второпність?).

Для етичної діяльності серед діаноетичних чеснот найважливішою є розсудливість.

Етичні чесноти згідно Аристотеля людина застає наявними (знаходить в собі). Їх передає існуючий в суспільстві та державі порядок, їхня чинність підтримується традицією за загальною згодою (напр поміркованість, великодушність).

Засвоєння існуючих в полісі моральних цінностей складає на думку Аристотеля істотну частину морального формування. Тільки внаслідок розсудливості і інших етичних чеснот (настанови-чеснот) виникає моральна поведінка людини. Існує своєрідна комплементарність:

“... в істотному сенсі неможливо ні бути моральним без розсудливості, ні розсудливим без етичної чесноти”.

При цьому розсудливості випидає завдання пізнавати правильні засоби та шляхи що ведуть до блага, тоді як етичні чесноти визначають його мету

За змістом етична чеснота (настанова?) визначається як середина (месотес) між хибними крайностями. Напр. хоробрість, поміркованість … великодушність (захланність - марнотратсво)

На особливу увагу заслуговує справедливість – яка посідає виняткове місце у житті суспільства. Як розподільча, вона піклується про справедливий розподіл благ і почестей у суспільстві, як загальна вимагає належного особистого внеску для побудови добробуту спільноти (спільного-загального блага, яке в свою чергу є предметом справедливого розподілу..), як легальна (справедливість закону) виправляє завдану шкоду, відновлює порушений суспільний порядок і вимагає поведінку згідно закону (встановленого порядку).

Важливою чеснотою згідно Аристотеля є також дружба, в якій людина здійснює перехід від індивідуального до суспільного життя (від егоїзму до альтруїзму, від я до ми).

 

Згідно із вченням стоїків чеснота – це форма життя відповідно здорового глузду та природи, що уможливлює осягнення істинного щастя. Згідно із Епікуром (341-270 до н.е.) чеснота – це пізнання передумов правдивого задоволення. В листі до Менекея він пише: “Коли ми говоримо, що задоволення це кінцева ціль, то ми маємо на увазі не задоволення розпутних людей і не задоволення, які полягають в чуттєвій насолоді, як дехто думає, ... але ми розуміємо як свободу від тілесних страждань і душевних тривог ... Початком всього цього і найбільшим благом є розсудливість (благоразумие). Від розсудливості (благоразумия) виникли всі інші чесноти; воно вчить, що неможна жити приємно, не живучи розумно (мудро), морально та справедливо, і навпаки ... (Історія філософії.- Словник,- К, 2005.- с. 115)

 

Згідно Канта чеснота це “моральна сила у виконанні свого обов’язку”

 

Біблія

 

Ст З

Септуагінта використовує термін арете, щоб висловити силу Божу(Isa] 42,8< Zaxar. 6,13)але рівно ж і моральне ставлення (поставу) побожної людини. Зокрема книга Мудрості говорить про вартість життя праведних людей (4, 1-6). Про моральний вимір чесноти говориться у книзі Мудрості 5,13

 

 

Новий завіт

U poslanni sv. a. Pavla do Halativ znaxodymo svo=ridnyj kataloh ;esnot ]k plodiv Duxa Sv> ``A plid Duxa> l[bov, radist/, myr, dovhoterpinn], lahidnist/, dobrota, virnist/, tyxist/, zderwlyvist/.`` (Hal 5,22-23) Vlasne tut klasy;ni katalohy ;esnot = intehrovanymy u xrysty]ns/kyj kontekst. Takow podibno u poslanni do Efes]n 4,32-5,5 ta do Kolos]n 3,12-14. Wyty u dusi ;esnot, тобто Божим життям, життям згідно його волі = poklyканням kownoho xrysty]nyna. ``Vd]hnit/s], otwe ]k vybrani Bowi, sv]ti i l[bi, u serce spiv;utlyve, dobrotu, smyrennist/, lahidnist/, dovhoterpelyvist/. Terpl];y odyn odnoho j proqa[;y odne odnomu vza=mno, koly b xtos/ mav na koho skarhu. Tak ]k Hospod/ prostyv vam, ;ynit/ i vy tak samo. A nad use bud/te v l[bovi, ]ke vede do doskonalosti.`` (Kol 3, 12-14)

U per'omu poslanni to Tymote] 4.12> ``Nixto tvo\m molodym vikom xaj ne hordu=, ale bud/ zrazkom dl] virnyx u slovi, povedinci, l[bovi, viri i ;ystoti.``

2 poslann] apostola Petra 1,5-7> ``I tomu same dokladit/ usi va'i starann] i zroqujte u viri va'ij ;esnotu, a v ;esnoti piznann]. U piznanni - strymanist/, u strymanosti terpelyvist/, u terpelyvosti pobownist/, u pobownosti bratol[bstvo, v bratol[bstvi zahal/nu l[bov``.

U 1 Kor. 13,13 znaxodymo perelik bohoslovs/kyx ;esnot> viry, nadi\ ta l[bovi. Osoblyvyj akcent stavyt/s] na ;esnoti l[bovi. Vona = slovamy Sv]toho Pys/ma> ``najbil/'o[ ;esnoto[``. 

Новий завіт говорить про чесноти як дари дані Богом які потрібно розвинути і реалізувати для того щоб жити з Ним у вічності. Особлива увага і значення надається чесноті віри, яка є основою життя у Бозі а також чесноті любові, яка є конкретним свідченням цього життя.

 

Отці Церкви

Отці Церкви використовують концептуальні категорії моральних чеснот античної культури (грецької філософії) щоб краще виразити етичний зміст Божого обявлення.

Napryklad perelik osnovnyx (kardynal/nyx) ;esnot, zaprovadwenyj Platonom i ]kyj znaxodymo takow u Knyzi Mudrosti 8.7

;asto cytuvaly za Ciceronom sv. Ambrozij (Pro raj 3,24-18) ta sv. Avhustyn (Pro vil/nyj vybir 1,27), kotryj uzahal/nyv v;enn] (qodo pon]tt] ;esnoty ]k zvy;ky du'i (De invent. 2,53) ta in'i.

 

Sv. Ambrozij vykorystovu= схему ;otyr/ox ;esnot античної філософії. Vin porivn[= \x iz ;otyrma potokamy ]ki vyxod]t/ z ra[ i pidkresl[= bezposeredn= vidno'enn] do nyx Isusa Xrysta. Vin = \x джерелом.

Sv. +ronim vpysu= 4 osnovni ;esnoty u oryhinal/nu kartynu> ;etvirky koniv, upr]ww[ ]ko\ keru= sam Isus Xrystos. :etvirka konej za dopomoho[ ]ko\ xrysty]nyn mowe os]hnuty svo[ metu.

Hryhorij Nazi]ns/kyj porivn[= ;esnoty `` z promen]my kotri vypromin[= Sonce spravedlyvosti, qob nas prosvityty”.

Hrиhorij Velykyj provodyt/ paralel/ miw kardynal/nymy ;esnotamy i bohoslovs/kymy ;esnotamy ta daramy Sv Duxa. Vlasne hovoryt/ qo ;esnoty formu= Dux Bowyj.

 

Св. Максим представляє чесноти як розвинуті задатки (spevrmata), які є вкладені в саму природу людини, і тому задатки чеснот є властиві всім людям. Наша особиста воля не “творить” чесноти[1][26], а “відкриває” їх, проявляє, актуалізує, і таким чином наче виводить на зовні “Людину, що є скрита в людському серці” (oJ krupto;~ th`~ kardiva~ a[nqrwpo~[2][27]). Особиста воля повинна лише проявити ці задатки у вигляді добрих вчинків[3][28]. Несотворена дійсність (паросток боголюдськості в особі людини) проявляється в покликанні цілої людини до обожествлення. (МК, 100)

 

Pidsumovu[;y slid naholosyty qo згідно otciv cerkvy dwerelom kowno\ ;esnoty = sam Boh. Z in'o\ storony vony pidkresl[[t/ vawlyvist/ wytt] xrysty]nyna u dusi ;esnot. :esnotlyve wytt] vidnosno nyx = peredumovo[ os]hnenn] спасіння в Бозі.

 

Коли Отці говорять про чесноту (в однині), то згідно грецького значення терміну (aрете) це означає динамічну здатність людської особи та її природи до участі в божественному житті. Чеснота означає силу та здатність (duvnami~) істоти сотворенної на образ Божий, ставати подібною до Нього. Властиво, в такому ж сенсі вживає цей термін Григорій Нісський, коли каже, що “чеснота уподібнює людину до Бога”[4][25]. (МК, 99)

Коли м про чесноти (в множині), то тоді йдеться про множинний прояв єдиної чесноти – життя з Богом і по божому в різних моментах та випадках життя. (МК, 99)

 

 Всі чесноти, як прояв подоби Божого образу, є проявом участі особи в Божому житті, однак всі вони теж вимагають постійних зусиль зі сторони людини. Всі вони є природніми, однак кожна особа зокрема повинна проявити свої задатки[5][29] у Дусі Святому, який провадить її при допомозі іпостасного спілкування до обожествлення.

 

Поділ чеснот

Обер, 118:

Моральне життя за своєю природою вимагає безперервності. Якщо мова йде про поступ і духовний розвиток, то передбачається стабільність орієнтації на мету й постійно зростаюче уміння долати перешкоди. Це можливо завдяки звичкам чи схильностям, які допомагають виконатти ту чи іншу дію за допомогою повторень одних і тих самих думок, вчинків чи навіть жестів. Саме поняття звички є нейтральним. Вони можуть бути добрі, або злі. Велика значення для набуття добрих звичок має виховання і соціальне середовище людини.

 

Моральне богослов ’ я розрізняє дві основоположні категорії чеснот , відповідно до двох джерел моральної дії , спрямованої до остаточної мети : співучасть людини у творенні добра власним зусиллям і дія в душі Бога, який надає зусиллю людини Божу вартість. Чесноти дані від Бога, є даром його благодаті і спрямові на нього називають божими чеснотами. Моральні чености відносяться насамперед до засобів здійснення людиною волі Бога.

 

Моральна чеснота полягає у постійних зусиллях волі на здійснення добра у тій чи іншій сфері життя і діяльності людини. У відповідності до цих сфер чи вимірів здійснення добра і визначається конкретна чеснота: справедливість, правдомовність, чистота, зичливість…

 

Rozrizn][t/ sim moral/nyx ;esnot ]ki protysto]t/ semy osnovnym hrixam> pokoru, qedrist/, ;ystotu, zy;lyvist/, pomirkovanist/, lahidnist/, ta revnist/ (starannist/) u dobromu.

Dwerelom usix moral/nyx ;esnot = ;otyry holovni ;esnoty abo kardynal/ni ;esnoty> mudrist/, spravedlyvist/, strymanist/ i muwnist/.

 

 

Божі чесноти

 

Згідно Катехизму католицької Церкви:

Божі чесноти стосуються безпосередньо Бога. Вони роблять християн здатними жити в єдності з Пресвятою Трійцею. Їхнім початком, причиною і предметом є Триєдиний Бог. (1812)

 

Божі чесноти започатковують, оживляють і характеризують моральні вчинки християнина. Вони виховують і живлять усі моральні чесноти. Вони влиті Богом у душі вірних, щоб зробити їх здатними діяти як Його діти і заслужити вічне життя(тобто є одночасно ознаками божественої природи людини і засобами осягнення остаточної мети)... Існують три Божі чесноти: віра надія і любов. (1813)

 

Predmetom bowyx ;esnot = Boh, viro[ piznanyj, wadanyj ta l[bymyj. Nas cikavyt/ nasampered ety;no-moral/nyj aspekt bohoslovs/kyx ;esnot, prote korotko rozhl]nemo \x teorety;ni osnovy.

Bowi ;esnoty = po suti dwerelom natxnenn] vsix dij xrysty]nyna. Vony ne obmeweni na ]kus/ pevnu sferu, ale vyzna;a[t/ vs[ wytt=di]l/nist/ l[dyny ta owyvl][t/ vse \\ wytt].

 

 

Vira

 

Tradycijno rozpo;nemo na'i rozdumy nad bohoslovs/kymy ;esnotamy z Viry. Vira = po;atkom vs/oho. Vona = peredumovo[ kowno\ pereminy ta kownoho postupu до досконалості v xrysty]ns/komu wytti.

 

1814 Віра є Божою чеснотою, через яку ми віруємо в Бога та в усе те, що Він нам сказав та об’явив і що Свята Церква дає нам вірувати, бо Він є самою правдою. Через віру «людина вільно, цілковито віддає себе Богові». Тому віруючий старається пізнати і сповнити волю Бога.

 

 

На початку віри стоїть повне ласки Боже самоповідомлення (об’явлення). На такий спосіб (відповідно) віра це є можлива внаслідок Божої ласки і водночас свобідна відповідь людини на Боже откровення. Віра стоїть попереду окремої морал дії як її прихована основа і мотив.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: