Чеснота любові в історії богослов ’ я

Августин розуміє Бога як любов. Він розуміє любов як визначення тайни Пресвятої Тройці: Бог це любов як любов між трьома Божими особами. Бог любить незаслужено. Любов людей є відповіддю на божу любов, і хоча її розрізняють як любов до Бога та ближнього, в принципі вона є однією та нероздільною. „Якщо бачиш любов, бачиш Пресвяту Трійцю“, казав св. Августин (De Trinitate, VIII, 8, 12: CCL 50, 287)

Максим ісповідник

( ajgavph ) .

Чеснота любові в богословії Максима Ісповідника займає центральне місце. Вона завжди окреслюється як досконалий замінник всіх нижчих чеснот. Вона, з одного боку, виключає їх, тобто наявність в людині божественної любові робить їх лишніми, але з другої сторони, любов, як найвище сповнення всіх чеснот, наче вбирає їх в себе у формі найвищого поєднання їх між собою та надає людині, при їх допомозі, необхідної сили.

Тут потрібно зауважити, що Максим вважає чесноти природніми для людини . Якщо чесноти є правильними функціями природніх сфер людської істоти , то вони є природніми самі по собі . Тут можна бачити позитивну візію людської природи в лоні Східної традиції та унітарний підхід до людської особи. Однак, при всьому позитивному погляді на чеснотливі здатності людської істоти та їх найвищу активність, Максим робить ясне розрізнення між різними видами любові.

Любов - ерос

Любов e \ rw ~ є природнім прагненням. Вона має глибоке значення як прагнення до повної та містичної єдності з Богом.

Любов - агапе

Любов ajgavph є божим даром, який сповняє та підіймає природню любов-e\rw~ до повноти чеснотливого життя та веде це найглибше прагнення людської істоти до божественного кінця. І тільки таким чином, коли божественна любов сповняє та підіймає людську, людина-мікрокосмос у своїх чеснотах виконує роль посередника між Богом та Всесвітом, стає космічним літургом. До цього потрібно додати, що цих два аспекти любові (любов як прагнення та любов як дар) обидвоє діють в лоні людської особи, в якої:

– пожадливість перетворюється в e \ rw ~;

– злосливість – в ajgavph.

В творах Максима Ісповідника ясно прослідковується, що для нього любов до Бога є найвищою формою обожествлення пожадливої сфери людини, а любов до ближнього – переображенням сфери злосливої. Проте інтелектуальна (чи духовна) сфера людини теж обожествляється та переображується в божественній любові. Такий вид любові, який вбирає в себе пізнання через віру, проявляється в покорі, та веде до просвідчення. Знання чисто людське зрушується та активізується через любов божественну. Інтелектуальна активність у своїй найвищій стадії переростає в умову молитву та є висловом любові ( e \ rw ~ th `~ ajgavph ) до Бога. Оскільки людський інтелект є дійсністю духовною, то його правильне та позитивне вживання в любові до Бога дає крила для того,щоб спілкуватися з Ним, а любов до ближнього готує до єдності з іншими людьми.

 

Св.Тома

Любов ( caritas ).

Любов – лучить людину з Богом (I-II, q.62, aa. 3-4).

Говорячи про цю чесноту св. Тома наголошує, що тут йдеться про надприродню любов. Вона є надприродньою згідно:

1. Свого походження . Оскільки її породжує в нас Дух Святий: “Любов не може знаходитись в нас по природі та не може бути набутою при допомозі природнього зусилля, але є влитою Святим Духом, що є самою любов’ю між Отцем та Сином, та причастя її нами є любов’ю сотворенною (II-II, q.24, a.2).

2. Згідно своєї мети . Оскільки нею ми любимо самого Бога.

3. Згідно самої свої природи . Оскільки є участю людини в самій любові Божій.

Любов, як богословська, є участю людини в тій самій любові, якою любить Бог самого себе та своє сотворіння. Вона є необхідною умовою, за якої людина підноситься до надприроднього стану свого існування. Для християнина любов є загальною поставою життя та лежить в основі всього морального життя. При допомозі чесноти любові християнин стає прямим причасником Божої діяльності, учасником Божих діл. Така божественна активність, в якій людина діє, складають саме Боже життя та є вічним блаженством, включає в себе, на думку св. Томи, споглядання божественної ессенції. Ось чому любов, як forma virtutis, прямо вдосконялює та оформляє вольову сферу, однак при цьому захоплює до надприроднього пізнаннята споглядання сферу інтелектуальну. Таким чином віра і надія в чесноті любові знаходять свій підсумок та завершення.

Оспівуючи прояви любові в різний спосіб, св. Тома розрізняє три ступені участі в цій божественній дійсності.

1. Incipiente – належить тому, хто віддаляється від гріха.

2. Proficiente – належить тому, хто вправляється в чеснотах.

3. Perfecta – належить тому, хто повністю є поєднаний з Богом.

Брати участь в досконалій любові можна трьома способами:

- мати серце утверджене лише в Бозі (цього можна досягнути лише в майбутньому житті);

- мати ум зайнятий лише Богом настільки, наскільки це дозволяють потреби та можливості дочасного життя (це не є властивим всякому святому);

- мати серце звичайно відкритим тільки до Бога (це є спільким для всіх святих) II-II, q.24, a.8.

Любов, як богословську чесноту, можна втратити, оскільки вона може зростати, або зменшуватися відповідно до уживання свобідної волі. Любов може втратит той, хто згрішить хоча б одним смертним гріхом (II-II, q.24, a.11-12).

 

В загальному порядку першенство має віра, оскільки, не пізнавши Бога, Його не можна ні любити, ні на Нього надіятися.

В аксіологічному порядку першенство має любов, оскільки вона вдосконалює всі чесноти, в тому числі надію та віру, в напрямку до надприродньої мети людини.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: