Віра у розумінні Старого Завіту

• Різноманіття термінів

Зустрічаємо різноманіття термінів: ’aman (твердий, міцний, непохитний, постійний, певний), batah (вірити, довіряти), qiwwah (надіятись), hikkah (чекати настійливо чи з нетерпінням), hasah (знаходити спасіння, укриття в безпечному притулку); з яких найважливіші:

аман , що використовується як приметник: міцний, надійний, на кого можна покластися; як дієслово ( Hifil ) означає, надати чомусь безумовне підтвердження ( амінь !); це є належна відповідь на достовірну Божу обіцянку спасіння , ціла особа покладається на Бога ( віддає себе в Його руки ). Віра це є свобідний акт особи , в якому людина без застережливо довіряється Богу, який їй попередньо настільки наблизився, що став чоловіком – fides qua.

· Віра як анамнеза історії спасіння:
Віра Ізраїлю від самого початку є суспільною (вірою спільноти); від початку вона артикулюється в наративному поясненні історії спасіння, насамперед у “виході” і “вході до обіцяної землі” (пор.: “пісня Марії” (пророчиці, сестри Арона) - Вих. 15, 20-21; “Мале історичне вірую” - Втор. 26, 5-9:

· 5 А ти відповіси та й скажеш перед лицем Господа, Бога свого: Мандрівний арамеянин був мій батько, і він зійшов до Єгипту, і часово замешкав там із небагатьма людьми, та й став там народом великим, сильним та численним.

· 6 І чинили нам зло єгиптяни, і гнобили нас, і давали нас на роботу тяжку.

· 7 І голосили ми до Господа, Бога батьків наших. І почув Господь голос наш, і побачив нашу біду, і труд наш, і утиск наш.

· 8 І вивів нас Господь із Єгипту рукою сильною та раменом витягненим, і страхом великим, і ознаками та чудами.

· 9 І привів нас до цього місця, і дав нам цей Край, Край, що тече молоком та медом”. (Втор.26:5-9).

Анамнеза відкриває перспективу майбутнього; вона є величиною яка надає ідентичність а також накладає зобовязання, передання стає вимогою (Слухай Ізраїлю... Втор. 4, 1; Втор.5, 1 та інш. “А тепер, Ізраїлю, послухай постанов та законів, що я навчаю вас чинити, щоб жили ви, і ввійшли, й посіли цей Край, що Господь, Бог батьків ваших, дає вам” (Втор 5, 1); “І скликав Мойсей усього Ізраїля, та й сказав до нього: Слухай, Ізраїлю, постанови й закони, які я говорю сьогодні в ваші уші, і навчіться їх, і будете пильнувати виконувати їх” (Втор 5, 1)

· Віра як акт спільноти ( сповнення спільти , суспільний вимір ):
В Історії Спасіння ізраїльтянин чи ізраїльтянка ніколи не знаходяться самі, але завжди у спільноті з цілим народом (вибраним). Істотні пункти актуалізації Події Спасіння - Свята, є виходячи з цього постійно святами спільноти, народу. 

· Віра як акт особи: 101013
основується на вірі спільноти. Одночасно все ж вона є активною і співвизначає (конституюює) віру спільноти. Віра особи у конвергенції з вірою спільноти впроваджується у спільноту, насамперед через наративне (усне) передання (керигма), практику віри (молитва, дияконія) і прославу Бога (літургія).

· Віра як довіра і надія:
Бог є Богом обіцянки, яка відкриває майбутнє. Мартін Бубер динамічно перекладає самопредставлення Ягве (Вих. 3, 14): “Я той хто є” у: “Я буду тим, хто буде”; Віра знаходить свій прообраз у Авраамі, який беззастережно (без того щоб на якийсь спосіб попередньо застрахуватися) слідує за словом обіцянки Бога Ягве (пор. Євр. 11, 8-19

· 8 Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде.

· 9 Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці,

· 10 бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець.

· 11 Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав.

· 12 Тому й від одного, та ще змертвілого, народилось так багато, як зорі небесні й пісок незчисленний край моря.

· 13 Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки.

· 14 Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини.

· 15 І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись.

· 16 Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто.

· 17 Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака, і, мавши обітницю, приніс однородженого,

· 18 що йому було сказано: В Ісакові буде насіння тобі.

· 19 Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на прообраз.

– Віра (по своїй структурі) залишається у зв’язку з майбутнім (Форма надії!), є вираженням зв’язку з Божим Словом яке обіцяє надійне (і повне) майбутнє. Майбутнє у вірі (на такий спосіб зберігає характер “Виходу”, характер ризику і самотрансцендентності.)

· Загрози для віри :
Віра перебуває (завжди) перед загрозою перверзії (викривлення) чи зникнення, що виражається у: 1.втраті зв’язку з Ягве і повернення до “власних планів” з однієї сторони (пор. різку критику пророків), але також: 2.відчай і руйнування довіри (зневіра) черeз страждання (Йов). Але саме серед загрози відчаю Йов виявляється як чоловік найбільшої віри.

 

Підсумок . Віра Ізраїлю формується на основі історичного досвіду. Вихід і вхід до обіцяної землі є колективною подією спасіння, до якої анамнетично звертається (пригадує) народ і на основі якої він отримує свою ідентичність і життя. Колективна Подія Спасіння є одночасно подією, що формує віру кожного зокрема (пор. мале історичне “Вірую”) Згiдно юдейської віри кожен має трактувати себе, як визволеного Богом Ягве від єгипетської неволі. Ця подія актуалізується в повсякденній молитві (напр. “Шема Ізраєль”), в дотриманні суботи і свят, в кожному з яких актуалізується певний проміжок історії спасіння. Відповідь віруючої людини знаходиться в своєрідній полярності між обіцянкою спасіння та погрозою суду (Втор 30:15-20) і полягає у відповіді послуху на Божу вимогу, у відповіді довіри щодо Божої обітниці, і знову ж таки відповіді вірності на божу вірність

(15 Дивися: я сьогодні дав перед тобою життя та добро, і смерть та зло.

16 Бо я сьогодні наказую тобі любити Господа, Бога свого, ходити Його дорогами, та додержувати заповіді Його, і постанови Його, і закона Його, щоб ти жив, і розмножився, і поблагословить тебе Господь, Бог твій, у Краї, куди ти входиш на насліддя.

17 А якщо серце твоє відвернеться, і не будеш ти слухатися, і даси себе звести, і станеш вклонятися іншим богам, і будеш їм служити,

18 я сьогодні представив вам, що конче погинете ви, недовго житимете на цій землі, до якої ти переходиш Йордан, щоб увійти туди на оволодіння її.

19 Сьогодні взяв я за свідків проти вас небо й землю, життя та смерть дав я перед вами, благословення та прокляття. І ти вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє,

20 щоб любити Господа, Бога свого, щоб слухатися голосу Його та щоб линути до Нього, бож Він життя твоє, і довгота днів твоїх, щоб сидіти на цій землі, яку заприсягнув Господь батькам твоїм Авраамові, Ісакові та Якову, дати їм. (Втор 30:15-20)

Разом з тим необхідно відзначити два основні старозавітні недоліки, які зазнали критики пророків та Ісуса Христа. Перше, це понадмірна концентрація на культ. (Амос, Ісая), а з іншої сторони це редукування (зведення) віри виключно на послух закону: тобто дріб’язкове виконання культових вимог та закону (який регулював повсякденне життя), яке мало цілком задовільняти Бога – Ягве.

 

НЗ

Формальна характеристика віри Старого Завіту залишається актуальною для Нового Завіту. Але послання Ісуса направлене проти тенденцій зовнішньої вірності закону, на повернення цілковитої довіри Богу і досконалу відповідь людини на звернення Бога.

 

· Віра як особистий акт - p i s t e u e i n / piste û ein , p í stis: sich verlassen auf, vertrauen
Розшифровується як змістовний ланцюг: я вірю – я вірю тобі - я вірю тобі, що (певний зміст - матерія) – я вірю на основі – я вірю в тебе (сума-підсумок); віра є основоположним актом, в якому людина відкривається Христові, та Його благовісті про Царство Боже, приймає її о перекладає (трасформує) у своє життя. – Pistis є поняттям, яке досконало виражається особовий стосунок до Бога.

МК. 105: Для Павла віра ( hJ pivsti ~) – це вийти із себе, віддатися беззастережно в руки Іншого, відмінного від себе, тобто залишити нашу справедливість, мудрість, гріх, приватне щастя, людську любов, тобто своє приватне моральне життя. Віра, це відкриття всієї незримої глибини людського серця на дію Святого Духа та особисте єднання з воскреслим Христом. Віра дає начало новій істоті, є наче новим створінням, яке особа переживає в Тайні Хрещення (Рм 6.4,6 та 13). Хто починає вірити, той скидає з себе стару людину та зодягається в діяльну нову людину (Єф 4.22-26).

 

МК, 106: Павло описує життя у вірі, як життя Христа в нас та наше життя в Христі (Гал 2.20-21; Фил 1.21). Його богослов’я наслідування людською особою Христа засноване на чесноті віри, “справедливість бо Божа об’являється у ній [в божій силі Євангелії] з віри у віру, як написано: "Праведник з віри буде жити"” (Рим.1, 17). Таке наслідування відрізняється від простої зовнішньої імітації якоюсь моделлю поведінки на основі аналогії. Наслідування Христа стає можливим на основі єдності з Ним через віру. Через віру особа відкривається на дію Духа Святого, який відтворює життя та поведінку самого Христа в поведінці віруючої особи. Ось чому віра в Христа надає поведінці християнина христологічного характеру та породжує інші чесноти (любов, надію, лагідність, довготерпеливість та інш.), тобто риси боголюдського життя.

 

Людській мудрості та порядності апостол протиставляє віру в Христа Бога. Це питання є вирішальним, вибір є радикальним, часто навіть болісним, проте безкомпромісним. Це є перехід (пасха) через хрест Христа, смерть для самого себе – смерть “старої людини”, навіть коли тут йдеться про смерть того чи іншого суспільного укладу чи стереотипу. Такий пасхальний характер віруючої особи породжує цілий організм чеснот. Віра є стрижнем нового життя і надає його моралі унікального та неповторного християнського характеру. Ця центральна чеснота має цілком відмінну природу, оскільки залежить від божественної ініціативи та від божественної благодаті. Чесноти закоріненні в людській природі є виявом людської істоти, однак актуалізуються та приводяться зсередини у вдосконалюючий рух божественною благодаттю через чесноту віри. Деякі похідні чеснтоти, що є плодом такого росту боголюдського чеснотливого організму, як напр. покора, ціломудріє, набирають неповторного характеру на основі унікального зв’язку з христовою любов’ю у Дусі Святому.

 

· Віра як акт спільноти ( сповнення спільти ):
Віра зростає з об’єднанням досвіду всіх свідків воскресіння та послання Святого Духу; свідчення є важливим моментом віри: Спільта будується і здійснються через свідчення окремих членів та цілої спільноти (Свідчення про Христа та свідчення Христа – вербальні та практичні). Важливим елементом при цьому є анамнеза та спільний спогад про історію спасіння – (можемо порівняти літургію євхаристії).

· Віра і надія:
У НЗ знаходиться специфічний вираз віри як: ’elpiV/élpis; надії, яка вказує (виражає) на динамічний характер віри. Людина йде, крокує дорогою віри до своєї мети прикладаючи при цьому необхідні зусилля.

· Загроза для віри:
Віра знаходиться під постійною загрозою заперечення. Важкі виклики, розчарування є вагомим випробуванням для віри. "Вірю Господи, допоможи моєму недовірству!" (Mk 9,24) – постійно необхідною є метаноя, щоденна нова боротьба за віру постійні старання все нове і нове відкриття Бога.

 

Аналізуючи категорію віри в Новому Завіті розрізняють віру Ісуса Христа та віру в Ісуса Христа.

Віра Ісуса Христа

Ісус Христос сам практикує віру, яка виражається в цілковитому покладанні (віддані) себе волі (спасаючій) Бога, яку він благовістує у своєму посланні, об’являє в своїх вчинках і виконує (сповняє) на хресті і у Воскресінні. Віра Ісуса Христа є зразком для тих хто вірить в нього, для християнської спільноти, для кожного, хто визнає себе християнином.  

Віра в Ісуса Христа

Віра для ранньохристиянської Церкви є основоположним поняттям, яке виражає прийняття благої вістки про спасіння Боже в Ісусі Христі та життєву мандрівку на дорозі спасіння (послідовник). Рішення за віру є рішенням для практики послідовника, насамперед практики Божого Царства, близькість якого має виявлятись в тих, які справді вірять.

В акті віри, який полягає в наверненні і цілковитому зверненні життя до Бога, відбувається згідно святого апостола Павла оправдання людини. Віра розуміється в даному випадку, як життя, основою та метою якого є Бог. Така віра, чи відносно таке життя, не здійснюється виключно у вимірі словесного визнання чи запевнення, але необхідно вимагає також відповідної практики у житті. 

Те, що правдива віра не полягає виключно в абстрактному визнанні істини (абстрактному вважанні чогось за істину) чітко виражено в Посланні від Якова

який конфронтується з неправильно трактованим вченням апостола Павла щодо механізмів оправдання. (Як 2,14-17

14 Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?

15 Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму,

16 а хтонебудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе?

17 Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!).

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: