Kardynal / ni ; esnoty ( ККЦ 1805-1809)

 

Ci ;esnoty nazyva[t/s] kardynal/nymy (cardo = sterwen/-vis/-zavisa), bo na nyx , nemov na zavisax, tryma=t/s] use moral/ne wytt]. |x nazyva[t/ takow osnovnymy ;esnotamy, bo vony = nena;e osnovo[, na ]kij bazu=t/s] vs] budivl] ;esnoty. }kqo ;esnoty = domom xrysty]nyna, to ;otyry holovni ;esnoty = kutamy c/oho domu (sv. Hryhorij Velykyj).

 

Головні чесноти

 

1805 Чотири чесноти відіграють визначальну роль. Тому їх називають «головними»; усі інші чесноти групуються навколо них. Це: обачливість, справедливість, мужність, стриманість. «Коли хтось любить справедливість, то плоди її трудів – чесноти, бо вона навчає поміркованості, обачливості, справедливості й мужності» (Муд. 8,7). Під іншими назвами ці чесноти оспівані в численних місцях Святого Письма.

 

Герінг, 493

Св. Тома Аквінський в “Сумі теології” після опрацювання трьох божих чеснот говорить про чотири основні моральні чесноти.

 

Вже в книзі Мудрості знаходимо схему 4-х кардинальних чеснот.

“Що від мудрості багатше, яка все чинить? ... І коли хтось любить справедливість, то плоди її трудів – чесноти, бо вона навчає поміркованості, розудливості, справедливості й мужності”.

(Мудр. 8, 5-7)

 

Для св. Амврозія кардинальні чесноти є засобами та шляхами Божої любові, першими променями благодатного життя в моральному здійсненню. Це християнське (боже) наповнення кадинальних чеснот є найбільш очевидним в св. Августина: “Що стосується чеснот, які ведуть до блаженного життя, то я переконаний, що вони є ніщо іншим як сукупністю (характеристик) любові до Бога. Згідно із св Августином, поділ на чотири основних чесноти випливає з багатогранності любові:

Мудрість – це така любов яка прояснює що є корисним, а що шкідливим.

Мужність - це любов, яка легко все зносить, все витримує і долає, з огляду на те, щоб чинити добро тому кого любимо;

Справедливість - це любов, яка дотримується правильного порядку, оскільки вона служить для добра кого любить (ордо аморіс);

покора і поміркованість - це любов, (яка відсторонюється від свавілля і всього зайвого і шкідливого ...)

 

 

Kowna z cyx ;esnot zasluhovu= xo;a b korotkoho obhovorenn].

 

a) Mudrist/ (rozvawlyvist/, oba;lyvist/)

 

Мудрість – це передусім характеристика, яка належить Богу Творцю (Єр 10, 12; 51, 15) і є основою всієї дійсності, однак, також людина партиципує у Божій мудрості, оскільки створена на Божий образ і подобу.

 

Biblijni teksty vkazu[t/, qo povne rozuminn] zmistu dijsnosti = zastereweno Bohu. Ce povne rozuminn] dijsnosti = odno[ z oznak Boha Tvorc]. Vse w takow l[dyna ma= ;astku na rozuminni dijsnosti, oskil/ky vona = stvorena na obraz ta podobu Boha.

V klasy;nij (arystotele-tomists/kij) etyci vyzna;eno aw visim umin/, qo vxod]t/ do skladu ;esnoty rozvawlyvosti. Ce>

· pam`]t/ (]ka dozvol]= korystuvatys] vwe nabutym знанням)<

· zdatnist/ pravyl/no ocinyty sytuaci[ (qo dozvol]= nam unyknuty zajvyx pomylok u pryjn]tti ri'en/)<

· vidkrytist/ do dumky in'yx (qo dozvol]= skorystatys] z \x znan/ i dosvidu)<

· kmitlyvist/ (]ka oxoron]= nas vid nadmirno\ na\vnosti v interpretaci\ ]vyq, a takow поведінки та діяльності in'yx l[dej)<

· zdorovyj hluzd (tobto uminn] zastosovuvaty lohiku do prakty;no\ di]l/nosti)<

· передбачливість (zdatnist/ peredba;aty ]ka oxopl[= ]k na'i znann], tak i u]vu, vz]ti u ramkax lohiky)<

· oberewnist/ (]ka nakazu= buty pyl/nym qodo toho, qo ne mowna peredba;yty)< і уникати дій, які можуть привести до негативних наслідків

· zavba;lyvist/ (tobto vidpovidna pidhotovka do mowlyvyx trudnoqiv).

 

Zna;enn] cyx vyqenavedenyx elementiv rozvawlyvosti zalewyt/ vid vydu ri'enn] ]ke pryjma=mo. Vse w ci elementy potribno maty na uvazi, ]kqo xo;emo unyknuty pospi'nyx, neperedba;enyx ta nerozvawlyvyx ri'en/. Sutnist[ ci=\ ;esnoty = ]kist/ rozumu, zdatnist/ pomityty nalewnu miru dobra i hotovnist/ do realizuvann] u konkretnij di]l/nosti.

 

Мудрість – це фундаментальна здатність людини до пізнання певної речі і всього, що існує в контексті створеної Богом дійсності, Божого творчого плану та Його плану спасіння. Мудрість робить наш розум здатним пізнавати у різних ситуаціях наше правдиве добро і вибирати необхідні для його осягнення засоби (див. Катехизм Католицької Церкви, № 1806).

 

Згідно із Святим Письмом – мудрою є та людина, яка ходить Божими дорогами і виконує Його Заповіді. У Новому Завіті мудрість ототожнюється з Ісусом Христом – з Сином і Словом Бога Отця. Коли людина єднається з Христом, вона стає причетною до мудрості Божої і наближається до Бога.

 

 Правдива мудрість полягає в тому, що людина основує своє життя на фундаменті правдивої віри в єдиного у Пресвятій Трійці Бога; надії на Боже Царство, яке вже даровано кожній людині, але, рівно ж, залишається покликанням всього нашого життя і завданням, яке ми маємо реалізувати кожної миті; а також на творчій та спадаючій любові Бога, якою людина живе і ділиться із своїми ближніми та всім створінням.

 

Мудрою є та людина, яка розвиває і реалізує у своєму повсякденному житті Божественний потенціал і дари отримані від Творця, йдучи дорогою чеснотливого життя. Завдяки мудрості є можливими інші кардинальні моральні чесноти. Отці Церкви назвали цю чесноту керівником (auriga virtutum) інших чеснот, оскільки саме вона вказує їм належну норму і міру (див. Катехизм Католицької Церкви, № 1806).

 

Мудрість – дозволяє свободі вибору трансформуватися у правдиву свободу, яка вибирає добро і уникає зла. Мудра людина уникає гріха, живе з Богом і по-божому. Мудрість дозволяє і заповідає відкритися Божій Правді, свідчити її і захищати. Правдивій мудрості є чужим дистанціювання від Бога. Чужим їй є будь-яке лицемірство, прояви гордості і взагалі будь-яке зло та гріх.

 

Де бракує мудрості – починаються проблеми в особистому та суспільному житті. Рівно ж і збереження природи має тоді погані перспективи. Чому? Тому що ця моральна кардинальна чеснота:

• активує наш розум і ставить його на службу розпізнання правдивого щастя і основної цілі життя;
• допомагає зрозуміти свою божествену природу (див. Бут. 1, 26-27) і своє загально-людське та християнське покликання, включно з його екологічними складовими (див. Бут 2, 15). Це покликання – бути вірним Богу доглядачем створіння, а не бездумним експлуататором та руйнівником (бути добрим пастирем та садівником, бути священником створіння);
• диспонує для ідентифікації і збору інформації необхідної для прийняття об’єктивно правильних рішень у різних сферах нашого життя і діяльності;
• дозволяє не тільки конфронтуватися з "незручною правдою" чи константувати наявність конкретних екологічних проблем, але й допомагає дослідити питання їх джерел та шляхів подолання;
• веде до усвідомлення, що будь яка зовнішня криза (соціальна, екологічна) спричинена передусім кризою екології людини, кризою її стосунків з Богом, духовності та моральності;
• робить здатним для прийняття об’єктивно правильних і відповідальних рішень, в яких об’єднується бажання добра і знання, як це добро може бути реалізоване у нашому повсякденному житті;
• диспонує і спонукає до "цілісного навернення", яке починається з відновлення втрачених стосунків із своїм Творцем та Спасителем, а наслідком якого є відновлення гармонійних і відповідальних стосунків з нашими ближніми і всією природою.

 

 

Мудрість спонукає до цілісного навернення до Бога, індикатором якого є наше християнське ставлення до ближніх та всього створеного Богом світу.

 

Чеснота мудрості полягає у постійних зусиллях нашого розуму і волі, направлених на осягнення кінцевої Цілі, до якої ми йдемо через різні виміри нашого життя та діяльності: сім’ю, коло друзів, парафіяльну громаду, роботу, суспільство та Боже створіння – природу.

 

Мудрість дозволяє усвідомити й реалізувати своє загальнолюдське та християнське покликання, включно з його екологічним виміром, що полягає передусім в тому, щоб жити по-божому і бути посередниками Божої мудрості та Його милосердної та животрящої любові для своїх ближніх і всього створіння.

 

 

Справедливість

Мабуть ніщо інше не ранить нас настільки глибоко як відчуття зазнаної несправедливості. Коли хтось поставився до нас несправедливо, образив, чи порушив наші права – нас болить. Біль торкається нашого серця, сприймаємо це як замах на нашу гідність, в нашому нутрі народжується протест проти несправедливості і бажання відстояти свої права. Однак часто не зважаємо на те, що можемо самі стати винуватцем несправедливості стосовно інших людей, а також і до всього Божого створіння, якому ми загрожуємо, яке пошкоджуємо, а то й знищуємо, здебільшого про це навіть не задумуючись.

 

Що таке справедливість? Згідно із Катехизмом Католицької Церкви – це «чеснота, яка полягає в постійному і твердому бажанні віддати Богові і ближньому те, що їм належить» (№ 1807).

 

Святе Письмо навчає, що справедливість – це передусім ознака Бога. Бог є досконалою справедливістю. Поняття Божої справедливості, про яку говорить Святе Письмо, важко (практично неможливо) перекласти на українську мову одним словом. З єврейської седек, що перекладається на українську як справедливість – це поняття, яке одночасно поєднує в собі справедливість, доброту, любов і милосердя.

 

Згідно із Новим Завітом, Божа справедливість є ідентичною з обіцяним Царством Божим. Справедливою є та людин, яка шукає повсюди у світі Царства Божого і намагається його уприсутнювати в своєму оточенні, в сімї, серед друзів, у кожній спільноті, яку ми творимо, а також у нашому природному довкіллі.

 

Справедливість є внутрішньо пов’язана з Божою Любов’ю. Вона є однією і з форм її реалізації. Любов вимагає справедливості. Справедливість є одним із ключових інструментів здійснення заповіді Любові. Справедливість не має права стати самоціллю, бо тоді може перетворитись з інструменту уприсутнення Любові, підтримання Божого порядку і блага людини у найбільшу несправедливість.

 

Справедливою є людина, яка приймає дар спасаючої любові Бога, а несправедлива – яка відкидає її. Основні риси цієї справедливості – це вірність, побожність і готовність допомогти тим, чиї права є порушені і хто знаходиться в критичній ситуації.

 

Сьогодні в критичній ситуації знаходяться не тільки люди, але й все Боже створіння – природа, яке стало заручником гріховної поведінки людини. В цьому сенсі справедливість вимагає відкрити очі і вуха на страждання створіння. Справедливість не дозволяє не почути стогони створіння і не побачити рани природи.

 

Справедливість спонукає усвідомити і визнати Божу Правду в її цілісності, включно з тим, що наше природне довкілля – це не просто матерія для маніпуляції і предмет для використання і споживання людиною, але що це є наш спільний дім – дім Божий, в якому кожна істота має своє місце, призначення і власну цінність, яку вона отримала як дар Божої творчої любові.

 

Уприсутнювати Божу справедливість – це ніщо інше як жити по-божому і бути посередниками його творчої та милосердної любові. Таким чином ми даємо проростати паросткам Божої справедливості навколо себе і уприсутнюємо Божу спасаючу дійсність у своєму оточенні та всьому Божому створінні.

 

 

Мужність

Книга віри – Катехизм Католицької Церкви, визначає мужність як чесноту, яка «забезпечує стійкість в труднощах і витривалість у старанні про добро. Вона зміцнює рішучість протистояти спокусам і долати перешкоди в моральному житті» (№ 1808).

 

Християнська мужність основується на перемозі воскреслого Ісуса Христа, яка відкриває нам двері до вічності. Ця чеснота уприсутнюється і стає дієвою через живу віру й служіння любові (див. 1 Петр 1, 3-9; 1 Петр 3, 13 – 4, 16).

 

Підтверджуючи своєю вірою істину в Бога Творця і Спасителя світу, людина в надії довіряється Йому. При цьому, той, хто надіється на Бога, почуває себе сильним і впевненим у боротьбі зі злом (гріхом), яке сьогодні набирає найрізноманітніших виглядів і загрожує людині, суспільству і всьому створеному Богом світу.

 

Чеснота мужності:

• «робить людину здатною до самозречення і жертви свого життя, щоб захистити справедливу справу» (Катехизм Католицької Церкви, № 1808);
• визволяє від страху;
• дає силу і стійкість в обороні правди і добра;
• спонукає протестувати проти різного роду і виду зла, несправедливості і гріха;
• не дозволяє капітулювати перед, на перший погляд, нездоланними обставинами та «структурами гріха»;
• допомагає долати труднощі;
• допомагає не розчаруватись і не зрезигнувати при невдачах, але залишатиcя стійким в обстоюванні пізнаних правд;
• не сміє обмежитись на словесні заклики, але має уприсутнювати та поширювати Божу спасаючу любов та солідарність;
• бути стимулом змін на краще серед своїх ближніх, в спільнотах, які творимо, і всій Божій природі.

 

Особлива важлива мужності полягає в тому, що ми не приховуємо проблеми і кризи, які все більше загострюються, не применшуємо небезпек, які все більше насуваються, не ігноруємо незручні прогнози, а також не втікаємо і не викручуємось від відповідальності. На основі усвідомлення свого християнського та загальнолюдського покликання, має прорости відповідна (відповідальна) поведінка у нашому повсякденні, навіть і тоді, якщо б це не знаходило розуміння, схвалення і підтримки зі сторони нашого соціального оточення. Дозволяє залишатися і бути собою!

 

В час різноманітних суспільно-політичних, економічних та екологічних проблем, як ніколи, є необхідною активація та реалізація чесноти мужності.

 

Сьогодні особливо потрібні мужні люди, які є в стані конфронтуватись з гріхом, а також пробудити інших із летаргічного сну бездіяльності, зі штучного світу ілюзій і вказати на реальний кризовий стан речей, і таким чином стимулювати цілісне навернення у “способі думання та поведінки”, яке має мати також екологічні імплікації.

 

Поміркованість

«Поміркованість є моральною чеснотою, яка стримує потяг до задоволень і забезпечує рівновагу у використанні створених благ. Вона забезпечує панування волі над інстинктами і не дозволяє пристрастям переступати межі людської гідності. Поміркована особа скеровує до добра свої чуттєві бажання і слухається здорового голосу розсудливості…» – навчає Катехизм Католицької Церкви (№ 1809).

 

Чеснота поміркованості (стриманості) належить до чотирьох кардинальних чеснот, які лежать в основі морального життя людини і полягають в постійній мобілізації зусиль волі на здійснення добра у різних вимірах життєдіяльності, починаючи від особового життя, і аж до ставлення стосовно всього створеного Богом світу .

 

На перший погляд може скластися враження, що мова йде про якусь дійсність, яка полягає в тому, щоб від нас щось забрати, обмежити, загнуздати, утримати... Насправді ця чеснота має за мету не забрати, але навпаки – надати, дарувати, гарантувати, повернути… Чеснота поміркованості, у властивому сенсі, полягає передусім у тому, щоб повернути пошкоджену гріхом дійсність до первозданного порядку, цілісності та гармонії.

 

Функція поміркованості полягає у поверненні людини до себе самої як Божого образу – поверненні до Бога та відновлення Божого порядку у всій створеній Ним дійсності. Поміркованість є особливо запитаною там, де певні пристрасті загрожують всьому, що є цінне, змістовне, добре, збагачуюче, справді людське і розумне.

 

Образно кажучи, поміркованість відіграє роль імунної системи проти безрозсудних і небезпечних для життя схильностей, які набирають різних форм, напр. алкоголізму, наркоманії, залежності від різних речей та задоволень, які роблять нас рабами гріха, порушують порядок Божої любові та справедливості і загрожують благополуччю всього світу.

 

Чеснота поміркованості (стриманості) полягає у відповідальному прийнятті Божих дарів розуму і свободи, які по своїй суті не можуть реалізуватись хаотично, але тільки в належному порядку добра та любові. Рабське слідування за потягом “мати все більше і то чим швидше” веде не тільки до знищення людей, спільнот та суспільств і Божого створіння – природи, але також і до руйнування основ свободи: стаючи “невільником речей”, людина все більше виснажує природні ресурси і руйнує свій життєвий простір, руйнує самі передумови свого існування, включно з простором своєї власної свободи, загрожує свободі і добробуту майбутніх поколінь.

 

У світлі віри в Бога Творця і Спасителя людина усвідомлює свої межі й межі свого природного довкілля. Респектуючи ці межі в своєму повсякденному житті і діяльності, і практикуючи своєрідну споживацьку аскезу, ми можемо краще оберігати довірений нашій турботі світ і більш відповідально ставитись до майбутніх поколінь.

 

Чеснота поміркованості сприяє подоланню споживацької ментальності і усвідомленню того, що критерій “бути” має отримати першість перед “мати і володіти”. Щастя людини визначається передусім не матеріальними речами, які вона посідає, але тими гармонійними стосунками, які ми творимо з нашими найближчими ближніми, соціальним оточенням, природою і, передусім, з нашим Творцем та Спасителем.

 

Поміркованість має архіважливе (екологічне) значення, яке полягає зокрема в тому, що ця чеснота:

• сприяє усвідомленню міри, якої маємо дотримуватись у ставленні до створеного Богом світу, щоб не пошкодити і не зруйнувати наш спільний дім, але в належному стані передати майбутнім поколінням;
• допомагає усвідомити, що щастя – це не матеріальна величина, яка є пропорційною до кількості грошей, маєтків та речей і влади;
• сприяє ефективній боротьбі з гріхами жадібності та захланності, які приводять до деградації особи, руйнування спільнот та знищення всього створіння;
• дозволяє розпізнати міру, яка перетворює “ліки на отруту”;
• дозволяє протиставитись різним видам залежності: нікотиновій алкогольній, споживацькій…, кожна з яких має також свій екологічний вимір і на свій спосіб загрожує людям і всій планеті;
• допомагає протиставитись хворобливому бажанню “мати і володіти”;
• дозволяє протиставитись диктату реклами, метою якої є переконати людину, що їй потрібно купити все, що є і то бажано відразу…;
• допомагає не піддатись моді шкідливій, антиекологічній чи навіть смертельній для людей і природи;
• cприяє раціональному використанню дарованих Богом природних ресурсів, заощадженню води, електроструму та тепла у своєму повсякденному житті;
• cприяє бережливому ставленню до одягу, взуття та інших особистих речей повсякденного вжитку, кожна з яких має свій екологічний вимір.

 

Чеснота поміркованості дозволяє володіти собою і завжди залишатися собою, тобто жити по-божому і ставитись по-божому до своїх ближніх і всього свтореного Богом світу. Поміркованість – це не обмеження свободи людини, але інструмент для її здійснення і збереження її передумов. Поміркованість допомогає визволитись із неволі гріха у формі різних невпорядкованих схильностей і спричинитись до універсального визволення всього Божого створіння – природи від згубних наслідків гріха; відновлення Божого порядку і гармонійних стосунків з нашим Творцем та Спасителем.

 

 

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: